Нова економічна історія. Д.Норт. класифікація інституцій.

Для нової економічної історії характерним є використання нових методів економічного дослідження: 1) найширше використання статистичних методів дослідження за допомогою ЕОМ; 2) використання економічної теорії для вивчення економічної історії; 3) побудова та використання гіпотетичних дедуктивних моделей для пояснення минулого.
Особливо слід зазначити, що на відміну від більшості економістів-істориків для Д. Норта характерне прагнення не стільки до кількісних і статистичних оцінок економічних параметрів, до побудови контр-фактичних моделей, скільки до аналізу реальних історичних явищ та подій і пошуку їх пояснень. Інструментом такого аналізу для Д. Норта є аналітичний апарат неоінституціональної економічної теорії. Нова економічна історія намагається інтерпретувати історичний процес перш за все з погляду еволюції інституцій.
. Провідною особою серед лідерів нової історико-економічної дисципліни є Д. Норт. Із численних праць Д. Норта та його послідовників вимальовується широка концепція інституцій та інституціональної динаміки, тобто еволюції інституцій, що опирається на поняття прав власності, транзакційних витрат, контрактних відносин та групових інтересів і яка претендує на пояснення найзагальніших закономірностей розвитку людського суспільства.
Якщо ранні роботи Д. Норта були присвячені таким конкретним проблемам, як динаміка цін і заробітної плати в середньовічній Англії, зростання добробуту американців у XVII—XIX ст. або оцінка ефективності океанського судноплавства, то згодом він один із перших почав здійснювати зіставлення і кількісні оцінки різних стратегій економічного зростання у різних країнах. Від більшості інших економічних істориків (у тому числі від Р. Фогеля) Д. Норта відрізняє прагнення не стільки до кількісних і статистичних оцінок економічних параметрів і не до побудови контрфактичних моделей, а до аналізу реальних історичних явищ і подій та пошуку їхніх пояснень. Інструментом такого роду аналізу є для Д. Норта аналітичний апарат нової інституціональної економічної теорії і, зокрема, економічна теорія транзакційних витрат.
Коли люди вірять у надійність і справедливість законів, договорів і прав власності, вони утримуються від спроб шахрайства, крадіжки, обману. Таким чином, інституції виконують свою головну функцію — економію транзакційних витрат. Але створення і підтримування загальних "правил гри" у свою чергу вимагає немалих витрат. Поштовх до розробки нової економічної історії дало саме усвідомлення небезкоштовності дії інституцій. У центрі цієї дослідної традиції перебуває поняття інституції, тобто контрактних утворень, спрямованих на отримання вигід від обміну і розподілу праці, або, іншими словами, правил гри у суспільстві. Формально інституції — створені людьми обмеження, що надають людським взаємовідносинам форму і структурують стимули в галузі політичного, соціального та економічного обміну. Про це Д. Норт писав у книзі "Транзакційні витрати, інститути та функціонування економіки" (1992). До цього він написав широко відому книгу "Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки" (1990), яка витримала близько 10 видань англійською мовою, у 1997 р. її було опубліковано російською, а в 2000 р. — українською мовами.
Погляд Д. Норта на економічну історію як на процес, у якому нинішнє і майбутнє пов'язані з минулим безперервністю інституцій, допомагає глибше розібратися у проблемі. Розроблені людьми інституції неможливо побачити, сприйняти органами відчуття і навіть виміряти. На відміну від попередніх дослідників (Р. Коуза та інших), Д. Норт рішуче розрізняє поняття "інституція" ("інститут") і "організація". Інституції можуть бути неформальними (договори, угоди, добровільно взяті на себе норми поведінки, неписані кодекси честі, гідності, професійної самовідданості, традиції, звичаї, різного роду соціальні умовності тощо) і формальними (конституції, закони, різні офіційно закріплені норми права, судові прецеденти, адміністративні акти) Отже, інституції можуть бути: а) продуктом людської свідомості (прагматичні, формальні)', б) можуть складатися в процесі історичного розвитку (органічні, неформальні).
Д. Норт розглядає три інституційних "зрізи": а) неформальні (неофіційні) обмеження; б) формальні (офіційні) правила; механізми примусу, що ефективно забезпечують дотримання цих обмежень і правил (суди, поліція і т.д.). Всі разом вони утворюють інституційну структуру суспільства й економіки. Неформальні інституції утворюють немовби підводну частину айсберга. Вони встановлюються стихійно, без будь-якого свідомого задуму, як побічний результат взаємодії багатьох людей, що переслідують власні інтереси. Формальні інституції та механізмиїх захисту встановлюються і підтримуються свідомо, в основному силою держави. Вони вибудовуються в певну ієрархію: правила вищого порядку змінити важче, ніж правила нижчого порядку (конституцію важче, ніж закон, закон важче, ніж адміністративний акт). Формальні правила передбачають різку одномоментну зміну (в періоди революцій), тоді як неформальні змінюються лише поступово. Російська революція у жовтні 1917 p., як зазначає Д. Норт, стала, можливо, найрішучішим перекроюванням всієї інституційної структури суспільства, яке тільки знала історія. Але й вона не змогла відмінити великої кількості попередніх звичаїв, звичок, стандартів поведінки, які зберігалися ще дуже довго.
У роботах Д. Норта поряд з новим поглядом на інституціональну структуру економіки і суспільства в цілому, своєрідною інтерпретацією прийнятого у інституціоналістів терміна "інституція" особливий інтерес становить новий підхід до аналізу еволюції інституціональної структури, визначення траєкторії минулого економічного розвитку країни і апроксимації її на сучасні і навіть на майбутні процеси. У працях ученого мають місце підходи до розуміння причин "провалів" тієї чи іншої економічної системи, створюється можливість зіставлення інституційної структури, а отже, і моделей різних економічних систем. Певною мірою це поки що лише підходи, методологія аналізу, але вона обіцяє вирішення цілого ряду незрозумілих питань економічного розвитку західних країн, країн "третього світу" та постсоціалістичних держав.
Інституції людського буття нерозривно виростають із минулого і не можуть бути чужими, сторонніми для суспільства. І якщо закони та інші формальні правові норми можуть у процесі суспільного й економічного розвитку змінюватися відносно швидко, то неформальні інститути зазнають змін поступово, спираючись на історичний досвід і випливаючи з нього. Для перехідної економіки це питання є ключовим. У такій економіці не можна очікувати ефективної роботи ринкових законів, навіть ретельно скопійованих із законодавства розвинених країн, якщо вони не спираються на неформальні "правила гри" цього суспільства. Таким чином, інституції виступають фундаментальними факторами функціонування економічних систем в довгостроковій перспективі, вирішуючи проблеми кооперації міме людьми, зменшуючи невизначеність шляхом встановлення стійкої, хоча й не обов'язково ефективної структури взаємодії між ними.
Перша економічна революція — "неолітична" — відбулася близько 8— 10 тис. років тому. Завдяки їй вперше виникла можливість зростання чисельності населення за відсутності зниження рівня споживання. Змістом першої економічної революції став перехід від полювання і збиральництва до регулярного землеробства і приручення домашніх тварин. Поряд з цим, як стверджує Д. Норт, перша економічна революція призвела до виникнення держави: підтримування "виняткових прав" у межах спільної власності на поля і на стада тварин вимагало організації оборони, знадобився також і особливий механізм прийняття рішень про терміни посіву і збору врожаю, накопичення запасів, проведення іригаційних робіт тощо. Накінець, став необхідним механізм управління людьми, що спеціалізується на виконанні суспільних функцій. Промислову революцію, що визнана "рубіконом людської історії", Д. Норт вважає не стільки радикальним розривом з минулим, як стверджували класики історії, скільки кульмінацією еволюційного розвитку серії попередніх подій. Реальна ж революція, на думку Д. Норта, відбулася набагато пізніше — у другій половині XIX ст., коли комплексне використання результатів НТП призвело до другої економічної революції — фундаментальних змін в економічній системі в результаті збільшення обсягу та охоплення ринку і структурно-організаційних змін. В інституціональному плані друга економічна революція, згідно з Д. Нортом, була підготовлена чотирма обставинами, що сприятливо склалися в середині XIX ст.: 1) виокремилася максимально ефективна структура прав власності з мінімальним обсягом обмежень і перерозподільчої активності держави; 2) почався швидкий розвиток наукових центрів (внаслідок появи систематичного попиту на наукові знання); 3) склалася тісна інтелектуальна взаємодія вчених і винахідників, наука продемонструвала високу соціальну віддачу, що обумовило притік до неї приватних і державних інвестицій; 4) в основному було завершено розробку прав на інтелектуальну власність (патентне право, закони про комерційну таємницю, ділові секрети тощо).