Не цінова конкуренція. Диференціація продукту. Просторова модель диференціації продукту. Роль реклами. Різні погляди на рекламу. Суспільна ціна монополістичної конкуренції.

Методи нецінової конкуренції можуть бути: а) пов'язані з удосконаленням продукту; б) орієнтова­ні на рекламно-пропагандистську діяльність. Досягти тимчасових переваг над конкурентами можна не тільки на основі реальних відмінностей сво­го товару, а й за рахунок активної рекламної діяльно­сті. Мета реклами — збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до товару фірми.
У економічній науці роль реклами розцінюється суперечливо. Існують досить вагомі аргументи на користь реклами. Серед них, зокрема, такі:
1. Реклама надає інформацію, яка допомагає спо­живачам зробити розумний вибір, адже однією з най­важливіших передумов обгрунтованого вибору завжди вважалась повнота інформації.
2. Кошти за розміщення реклами — це чи не найголовніше джерело доходів засобів масової ін­формації. Ні телебачення, ні радіо, ні газети не мог­ли б існувати, якби не надавали оплачуваних рек­ламних послуг. Цей зовнішній ефект для глядачів та читачів виправдовує певні незручності, пов'язані з перенасиченістю рекламою засобів масової інфор­мації.
3. Реклама стимулює удосконалення продукту рек­ламодавцем. Рекламна кампанія буде приречена на провал, якщо продукт не матиме хоча б частини тих властивостей, про які йдеться у рекламному повідом­ленні.
4. Реклама стимулює високий рівень спожива­цьких витрат, що створює позитивні передумови для економічного росту, збільшення зайнятості та врешті-решт підвищення загального добробуту на­ції. Відомий вислів проголошує: "Якщо реклама ефективно виконує свою роботу, то багато хто з лю­дей зберігає свою".
Разом з тим, доцільно прислухатися і до аргу­ментів проти реклами:
1. Головна мета реклами — переконувати, а не ін­формувати. Згадайте хоча б зміст основних реклам­них повідомлень, які ви щодня бачите по телебачен­ню. Більшість з них побудована на протиставленні товару фірми іншим товарам та має за мету перекона­ти, що придбати товар фірми — це єдине правильне рішення.
2. Витрати на рекламу є відносно непродуктивни­ми, вони нічого або майже нічого не додають до про­цвітання суспільства. Хоча сама рекламна діяльність і створює додаткові робочі місця (рекламні агентства, засоби інформації тощо), однак при альтернативному використанні рекламних коштів вони могли б принес­ти більший суспільний ефект.
3. Реклама часом викликає негативні зовнішні ефекти, такі як збільшення споживання тютюнових виробів, алкоголю тощо.
4. Ефективність реклами низька, оскільки більша її частина має тенденцію до самонейтралізації. Ска­жімо, активна рекламна кампанія зубних паст "Sanino" та "Colgate" призводить до того, що спожи­вач не знає, який вибір йому зробити, а тому керуєть­ся іншими критеріями при визначенні покупки.
Диференціація продукту – відмінності в близьких товарах (замінниках), які розрізняють споживачі й які використовують як метод конкурентної боротьби монополії з метою привласнення максимальних прибутків залежно від ступеня розрізнення. Диференціація продукту споживачами, величини суспільне необхідних витрат на виготовлення товарів-замінників (субститутів) встановлюються неоднакові ціни на них, а отже, зростає значущість диференціації продукту.
Існують видима реальна (наприклад, марки телевізорів) та невидима незначна (наприклад, різновиди прального порошку) диференціація продукту. Невидиму диференціація продукту намагаються посилити конкуруючі компанії за допомогою надмірної реклами з метою підвищення цін та зростання прибутків.
У стані довгострокової рівноваги за чистої конкуренції до­сягається розподільна та виробнича ефективність (Р = МС =АТСт„). За мо­нополістичної конкуренції ситуація зовсім інша (рис. 10.4). Монополістичний конкурент виробляє менший обсяг продукції Qmc ніж той, за якого мінімізуються середні загальні витрати (Qc). Як видно з рис. 10.4, подальше збільшення обсягу виробництва невигідне для фірми, оскільки призведе до зниження ціни товару. Тобто фірма не повністю використовує свої виробничі потужності, і виробнича ефективність на ринку монополістичної конкуренції не досягається.

 

 

 

 

Рис. 10.4. Суспільна ціна монополістичної конкуренції

 

Водночас, оскільки у стані довгострокової рівноваги ціна монополістичного конкурента Ртс перевищує граничні витрати, то не досягається і розподільна ефективність (для виробництва блага надається недостатня кількість ресурсів). Монопольна влада дає фірмі змогу обмежувати виробництво, що спричиняє для суспільства незворотні втрати (площа заштрихованого трикутника). Таким чином, суспільна ціна монополістичної конкуренції — це існування надлишкових виробничих потужностей, виробництво меншого обсягу продукції і вища ціна товару для споживачів.

18. Характерні риси олігополії. Коефіцієнт концентрації ринку, індекс Герфіндаля.

Олігополія – це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями.Олігополія відноситься до реальних ринкових структур і найбільш поширена у сучасних високотехнологічних галузях промисловості.
Олігополія охоплює значний ринковий простір між чистоюмонополією і монополістичною конкуренцією. Вона існує, коли число фірм в галузі настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів.
Олігополію відрізняють наступні характерні риси:
· нечисленність фірм в галузі;
· однорідна або диференційована продукція;
· всезагальна взаємозалежність фірм;
· значний контроль над ціною;
· значні перешкоди входження в галузь.
Бар’єри входження в олігополістичну галузь досить високі і становлять одну з причин поширення олігополії. Основним бар’єром входження слугує ефект масштабу. Особливою причиною існування олігополії є ефект злиття. До злиттяфірми спонукають: прагнення досягти більшого ефекту масштабу, зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги „великого покупця” на ринкуресурсів, тощо.

І́ндекс Херфінда́ля-Хі́ршмана (англ. Herfindahl-Hirschman Index або HHI) — індикатор, що визначає концентрацію бізнесу на певному ринку

Цей індекс може мати значення від 0 до 10.000 (або від 0 до 1,000). Він являє собою суму квадратів ринкових долей усіх компаній певної галузі, причому більше значення індексу означатиме більш концентрований ринок (отже менше конкуренції та більше ризиків для клієнтів).

 

 

19. Моделі дуополії. Модель Курно. Модель Штакельберга. Модель Бертрана.

 

Дуополія — це олігополія з двома фірмами. Стратегічна поведінка в умовах дуополії може розроблятись на основі суперництва або змови учасників. Суперництво може полягати у визначенні цін в залежності від прогнозованої ціни конкурента або у визначенні обсягів у залежності від прогнозованих обсягів випуску конкурента.

Суперництво в цінах призводить до цінових війн, від яких виграють споживачі і суспільство в цілому, а програють учасники — олігополісти.

На конкуренції за цінами базується модель Бертрана (розроблена Ж. Бертраном у 1883 р.). В основі моделі — припущення, що кожна з двох фірм при максимізації свого прибутку шляхом регулювання ціни очікує, що суперник залишить свою ціну без змін.

Де:
R1 – крива реакції 1-й фірми;
R2 – крива реакції 2-й фірми.
Відповідні криві описують найкращі ціни для кожної з двох фірм при заданій ціні іншої фірми. Наприклад, якщо фірма 1 буде монополістом, вона установить ціну 150 гривень. Якщо потім на ринку з'явиться фірма 2, то вона почне цінову війну, пересуваючи галузь крок за кроком у точки А, В, С, D і, нарешті, Е. У точці Е встановлюється стабільна рівновага.

Модель Курно заснована на конкуренції за обсягами випуску. Ціна визначається сукупним обсягом випуску фірм відповідно до лінійної кривої попиту.
Модель Курно заснована на припущенні, що кожна фірма визначає свій обсяг випуску, виходячи з незмінності обсягів випуску конкурента.
Для цієї моделі можна побудувати криві реагування для двох фірм, що визначають оптимальний обсяг випуску однієї з них при заданому обсязі іншої (Мал.58).

мал.58 Рівновага Курно.
Якщо на ринок виходить тільки фірма 1, то, як монополіст вона вибирає обсяг випуску Qm=240. Фірма 2, вийшовши на ринок, у своїй стратегії буде виходити з фіксованого обсягу пропозиції 240, і виходячи зі своєї кривої реагування R2, визначить обсяг Q=120. Тоді фірма 1, виходячи з цього обсягу і своєї кривої реагування R1, визначить обсяг Q=180. Фірма 2 відповідає обсягу Q=150. Цей процес продовжується доти, доки фірми не зійдуться на обсязі Q 1 =Q 2 =160 (точка Е).
Якщо порівняти цей обсяг з обсягом конкурентної рівноваги (QК=480), то ми бачимо, що кожна фірма в стані рівноваги Курно (точка E Курно мал.58.) забезпечує тільки третину ефективного конкурентного обсягу, а галузь, при дуополії Курно випускає 2/3 конкурентного обсягу, чиста монополія забезпечує тільки 1/2 цього обсягу. Таким чином, конкуренція за обсягами у моделі Курно не призводить ринок до стану конкурентної рівноваги (на відмінну від моделі Бертрана).

Модель Штакельберга У цій моделі поведінка фірм описується динамічною грою з повною досконалою інформацією, що відрізняє її відмоделі Курно, в якій поведінка фірм моделюється за допомогою статичної гри з повною інформацією. Головною особливістю гри є наявність лідируючої фірми, яка першою встановлює обсяг випуску товарів, а інші фірми орієнтуються в своїх розрахунках на неї.
Основні передумови: 1.Галузь виробляє однорідний товар: відмінності продукції різних фірм нехтуємо, а значить, покупець при виборі, фірми у якої купувати, орієнтується тільки на ціну.2.Фірми встановлюють кількість виробленої продукції, а ціна на неї визначається виходячи з попиту.3.Існує так звана фірма-лідер, на обсяг виробництва якої орієнтуються інші фірми.

В рівновазі фірма-лідер виробляє в два рази більшу кількість продукції, ніж фірма-послідовник.