Статистичне вивчення та прогнозування попиту населення на товари і послуги

Корінне поліпшення торгового обслуговування населення безпосередньо пов'язане з вдосконаленням комерційної діяльності в торгівлі, зростанням ефективності та якості роботи в галузі вивчення та прогнозування попиту, з підвищенням наукового рівня економічного обґрунтування заявок та замовлень. Предметом вивчення попиту (а в більш широкому понятті — кон'юнктури) є процес торгівлі на тому чи іншому етапі. При цьому ставиться завдання не тільки вивчити стан ринку, але й завбачити ймовірний характер його подальшого розвитку, оцінити дії різних факторів, що формують торговельну кон'юнктуру або попит для прийняття обґрунтованих рішень по ефективному керуванню ринками. Розробка таких прогнозів має грунтуватись як на якісному, так і на кількісному аналізі закономірностей розвитку попиту.

Роботу по прогнозуванню попиту проводять у кілька етапів. На першому етапі прогнозують структуру реалізованого попиту, яка за своїм обсягом і складом повинна відповідати структурі роздрібного товарообороту. На другому етапі проводять оцінку обсягу та структури нереалізованого попиту, який зумовлений недостатньою кількістю товарів на ринку або невідповідністю за асортиментно-якісним складом вимогам покупців. На третьому етапі одержані прогнозні оцінки структури реалізованого попиту коригуються по показниках нереалізованого попиту, тобто визначають обсяг та структуру дійсного попиту населення у прогнозному періоді. Під дійсним розуміють попит, зумовлений сумою грошових коштів, які населення пред'явить для покупки товарів за наявності їх у магазинах і повній відповідності вимогам покупців.

Для прогнозування структури попиту можуть бути використані методи економіко-статистичного моделювання. Короткостроковий прогноз може бути одержаний з досить надійними результатами шляхом екстраполяції середньорічних середньодушових приростів попиту, середніх темпів зростання середніх змін частки продажу товару у товарній групі та інших показників. Застосування цих найпростіших методів дозволяє значно прискорити розрахунки, одержати кілька варіантів прогнозу та, оцінивши їх за допомогою критеріїв математичної статистики, вибрати найбільш надійний результат. Слід пам'ятати, що надійний прогноз попиту можна одержати лише правильно підібравши первісну форму рівняння, що описує тенденцію динамічного ряду.

Однак слід урахувати, що в рішенні завдань прогнозування, особливо короткострокового, дозволені незначні відхилення теоретичних значень від емпіричних. При вивченні кон'юнктури торгівлі має значення не стільки достовірність кількісних параметрів прогнозу попиту, скільки встановлення основних тенденцій розвитку попиту, виявлення та оцінка сили впливу окремих факторів, особливо негативних, для своєчасного прийняття заходів по послабленню їх впливу та поліпшенню задоволення попиту.

Для виявлення та одержання кількісної оцінки факторів, що визначають попит, поряд з формами статистичної звітності по торгівлі використовують дані соціологічних обстежень, матеріали кон'юнктурних нарад та оптових ярмарок, виставок-продажів і конференцій покупців, а також дані спеціальних спостережень та досліджень, що їх проводять відділи по вивченню кон'юнктури та попиту міністерств.

Статистика культури і мистецтва

 

Головне завдання статистики культури та мистецтва пов'язане з необхідністю характеризувати діяльність установ культури та мистецтва, хоча не менш важливе місце при цьому займає оцінка впливу зростання культурного рівня населення на підйом продуктивних сил, прогрес науки і техніки та інші явища, що мають місце у сфері матеріального виробництва.

Ознайомитись з досягненнями світової та вітчизняної культури можна у закладах культури, більшість яких створено та фінансується за рахунок коштів державного бюджету. Основними серед них е музеї, бібліотеки,, клубні установи, народні університети, ботанічні сади та ін. Мережа цих закладів постійно розширюється, вдосконалюються форми та методи їх роботи, зростає рівень освіти працівників. В установах культури трудящі можуть ознайомитися з творами мистецтва, що мають матеріальний характер (книги, скульптури, картини). Для знайомства з творами таких мистецтв, як музика, кіно, театр, необхідне відвідування установ мистецтва: театрів, кінотеатрів, концертних залів, цирків тощо.

Показники роботи установ культури грунтуються, у першу чергу, на даних форм статистичної звітності. Що стосується бібліотек, то їх можливості по обслуговуванню читачів оцінюють залежно від технічного стану приміщень, їх площі, кількості відділів, кількості місць у читальних залах та руху бібліотечного фонду. Характеристику їх роботи проводять за допомогою показників:

· кількість книговидач — кількість книг, виданих одному читачу;

· доступність бібліотечної мережі — кількість бібліотек у розрахунку на 1000 км² або 10000 чол. населення;

· книгозабезпеченість населення — кількість книг та журналів у бібліотечних фондах на одного жителя (читача).

У статистичній звітності про роботу клубів поряд з характеристикою матеріально-технічної бази — кількість місць в залі, кількість кімнат для громадських обрядів та ритуалів, залів для ігор і розваг, технічних засобів, наведені показники про загальну кількість культурно-масових заходів (вечорів, свят, лекцій, спектаклів) з казанням кількості присутніх. Зараз важливе значення має аналіз показників звіту, що наведені у розділі «Надходження та витрати грошових коштів».

Специфічними показниками в звіті про роботу музеїв є ті, що характеризують їх фонди у співвідношенні до площі залів. Рівень науково-освітньої діяльності оцінюють за кількістю відвідувань, екскурсій та прочитаних лекцій. Підвищенню культури та освіти населення значною мірою сприяють народні університети. В них читають лекції, проводять семінарські та практичні заняття, а також науково-практичні конференції в трьох напрямах: підвищення професійної кваліфікації, навчання громадським професіям, підвищення загальної культури та освіти.

 

ТЕМИ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ СТУДЕНТАМИ

Тема: Екологічна статистика

План

1. Предмет та завдання екологічної статистики. Роль статичної інформації про їх стан при проведенні екологічних експертиз і в екологізації свідомості населення.

2. Природні ресурси як елемент національного багатства. Їх класифікація. Зміст, прийоми розрахунку статистичних показників, які характеризують наявність (обсяг) природних ресурсів, їх склад, стан, рух, використання.

3. Показники статистики охорони навколишнього середовища. Якість навколишнього середовища: критерії оцінки. Організація та проблеми розвитку екологічної статистики в різних країнах.

 

 

Раціоналізація природокористування зумовлює розгляд природних процесів і виробничої діяльності як єдиної біоекономічної системи. Для цього має бути створена надійна система статистичної інформації. яка дасть об’єктивну характеристику про обсяг природних ресурсів, якість природного середовища, інтенсивність і напрями техногенного впливу на природу.

Оскільки окремі види природних ресурсів значно відрізняються як за своєю натуральною формою, так і за рівнем та напрямами залучення в народногосподарський оборот, статистичні показники для оцінки та характеристики їх вузькоспеціалізовані. У зв”язку з цим при вивченні системи показників статистики природних ресурсів розглядають окремі підрозділи цієї системи і показники статистики земельного фонду, показники статистики лісового фонду та ін. Узагальнюючими показниками в статистиці природних ресурсів можуть бути тільки вартісні, але методики для їх розрахунку ще не має. Більш детально розглянемо показники окремих підрозділів.

Показники статистики земельного фонду. Існування та розвиток людського суспільства незалежно від його соціально-економічного устрою нерозривно пов’язане з землею - цим найважливішим компонентом зовнішнього середовища, роль якого в житті людей багатогранна. Крім того,що земля є головним засобом виробництва в сільському господарстві, земельні ресурси виконують функції територіального базису і в інших галузях народного господарства. Більш того, земля є загальною основою існування людини, оскільки земля – це не тільки як матерія, тобто земні території, а й вода, надра, рослинність тощо. Уся земельна площа країни або будь-якого регіону, включаючи внутрішні води, становить земельний фонд. Сукупність даних про правовий, природний та господарський стан землі називають земельним кадастром. Структура кадастру передбачає той необхідний набір статистичних показників, який наповнює його конкретним змістом. Зараз сфера кадастротового обліку обмежена землею сільськогосподарського призначення. Тому статистика земельних ресурсів є одним з розділів сільськогосподарської статистики.

Головним земельно-обліковим документом у сільськогосподарському підприємстві є „Шнурова книга”, але більш докладну інформацію про земельні ресурси дає „Державна земельна книга району (або міста)”. В ній вказані землекористувачі (підприємства, організації або окремі особи), структура земель за якістю, аграрно-виробничими групами з урахуванням фізико-хімічних особливостей, що дозволяє обчислити частку земельних ресурсів - оранки з урахуванням, яку частину в цей час використовують у сільському господарстві, а яку не використовують.

Крім характеристики складу і структури земельного фонду показники наявності земельних ресурсів дають змогу також відобразити динаміку включення в господарський обіг нових, трансформацію засвоєних земель та їх рекультивацію. Особливо велике значення для контролю за використанням земельних ресурсів мають показники їх трансформації, причому найважливіші з них показники відводу продуктивних земель з різною несільськогосподарською метою.

У динаміці можна оцінити зміну якості земель, виділяючи при цьому зміни, які мають місце під впливом натуральних процесів та результатів господарської діяльності людини. Це пов‘язано з тим, що виробнича сила землі як засобу виробництва, її цінність з промислового, рекреаційного та іншого погляду є категоріями, не сталими у часі. Якість земельних ресурсів може поліпшитись у результаті цілеспрямованого впливу на них людської діяльності, але може і погіршитись у зв‘зку із значним забрудненням землі. Таке погіршення слід кількісно відобразити в зниженні показника економічної оцінки, що буде мірою втрат, які були завдані народному господарству забрудненням зовнішнього середовища. Важливість такого показника полягає у тому, що, по-перше, дозволяє цілеспрямовано планувати витрати на землеохоронні заходи і спрямувати їх у першу чергу на охорону тих земель, втрати від забруднення яких особливо великі; по-друге, дасть можливість більш раціонально вирішувати питання розміщення промислових підприємств, уникаючи їх концентрації в районах з високим показником втрат від забруднення землі.

Показники статистики лісового фонду. Значення лісів у народному господарстві велике. Як найважливіший планетарний акумулятор живої речовини ліси встановлюють рівень вуглеводного та кисневого балансу землі, впливають на біологічний кругообіг ряду хімічних елементів. Вони мають також значний вплив на кліматичні умови різних географічних зон, циркуляцію тепла в атмосфері, запас вологи в грунті, води у ріках та озерах та ін.

Статистика лісового господарства розглядає ліси насамперед як економічний ресурс. Беручи за основу показники лісового господарства, розробляють плани розвитку лісового господарства та лісової промисловості, організують лісогосподарське виробництво лісоексплуатацію. Багато в чому вирішення цих завдань залежить від породного та вікового складу лісонасаджень. Тому залежно від їх народногосподарського призначення, місце знаходження та природоохоронних функцій їх облік здійснюють у розрізі трьох груп.

До I групи відносять ліси, що мають:

Водоохороннезначення (заборонені зони вздовж водних об‘єктів, а також заборонені смуги лісів, що зберігають нерестилища цінних промислових риб);

захисне значення (лісові смуги вздовж шляхів, протиерозійні ліси);

санітарно-гігієнічне та оздоровче значення (зелені зони навколо міст, курортів та джерел водопостачання), а також заповідники, національні та природні парки, приальпійські та притундрові ліси.

До II групи належать ліси районів з розвинутою мережею транспорту, високою кількістю населення, тобто ті, що мають обмежене експлуаційне значення.

До III групи входять ліси багатолісових районів.

Для лісів різних груп встановлено різний режим користування. Так, у лісах 1 групи рубка суворо обмежена. А ліси III групи в основному мають задовольняти потреби народного господарства в деревені без втрати захисних якостей лісів.

Найбільш детальну інформацію про кількість та якісний стан лісових масивів наведено в матеріалах періодичного обліку лісового фонду. Під лісовим фондом розуміють землі, що вкриті або не вкриті лісами, але призначені для потреб лісового господарства, тобто площі, на яких можуть бути вирощені ліси: гарі, площі загиблих лісів, лісосіки, розріджені частини лісових насаджень та ін.

Такий облік проводиться, як правило, один раз на 5 років. При цьому увесь лісовий фонд розподіляють за категоріями земель (лісова та нелісова площа, остання включає площі, які не використовують у лісовому господарстві, ті, що знаходяться всередені лісовогофонду – шляхи, канави, болота, яри та ін.) з виділенням груп та категорій лісів. Запаси лісонасаджень обліковують за віковими групами та переважними породами (хвойні, м‘яколистяні, твердолистяні), класами та категоріями стигловті (молоді, приспілі, спілі та переспілі).

На основі цих показників можна здійснити важливі узагальнюючі характеристики територій та лісу:

лісисті території – відношення площі лісу до площі регіону;

лісові насадження на душу населення, м³/людину;

вкрита лісом площа зеленої зони на 1 людину, га/людину;

загальний середній приріст лісу – разом, у тому числі по групах порід, тис. м³;

середній приріст на 1 га вкритої лісом площі, м³/га.

Отже, статистика лісових ресурсів дозволяє характеризувати наявність, склад, стан, рух, відтворення і використання лісового фонду.

Показники статистики корисних копалин. На відміну від інших видів природних ресурсів корисні копалини не відновлюються, а потреба в них безперервно збільшується. Система статистичних показників повинна забезпечити облік корисних копалин та контроль за використанням надр.

Головне завдання обліку корисних копалин – дістати повні та достовірні дані про стан мінерально-сировинної бази підприємства, галузі та країни на початок кожного року, рівень розвіданності та підготовленності родовищ для промислового освоєння, забезпеченності гірничо-добувних підприємств розвіданими запасами. Запаси корисних копалин обліковують згідно з класифікацією, де залежно від народногосподарського значення їх поділяють на дві групи, що підлягають роздільному обліку – балансові та забалансові.

Балансові – це такі запаси, використання яких економічно доцільно і які відповідають кондиціям, що встановлюються для підрахунку запасів у надрах. До забалансових відносять такі запаси, використання яких при досягнутому технічному рівні економічно недоцільне завдяки їх малій кількості, малій потужності покладів, низькому вмісту цінних компонентів, але які в майбутньому можуть бути об‘єктом промислового засвоєння.

Облік наявності та руху запасів відображується статистикою в балансі запасів, що складається для кожного виду корисних копалин. У них враховується наявність запасів на початок року з підрозділенням за рівнем розвіданості, придатності для промислового використання. Рух запасів характеризують показники видобутку та втрат корисних копалин за рік, зміни запасів за рік у зв‘язку з розвідувальними роботами, зміни кондицій, переоцінки та з інших причин. У балансах враховується також забезпеченість діючих, тих, що будуються або проектуються. Гірничодобувних підприємств розвіданими запасами мінеральної сировини.

Важливим завданням статистики є облік втрат мінеральних ресурсів – як втрат корисних копалин, що є частиною балансових запасів, які не видобувані з надр при видобутку або недопоставлені споживачу в ході переробки та транспортування, а також як втрат корисного компонента – кількості корисного компонента, що містилась у втрачених корисних копалинах. За їх допомогою розраховують показник втрат якості корисних копалин і зниження змісту корисного компонента у видобутих корисних копалинах в порівнянні з його змістом у балансових запасах. Раціональне та комплексне використання тих родовищ, що розвідані та експлуатуються, відповідає відкриттю нових родовищ без витрат на пошук та розвідку їх, з меншими капітальними вкладеннями в добувну промисловість.

Показники статистики водних ресурсів. Водні ресурси – це запаси поверхневих та підземних вод, а також інших водних об‘єктів. Державний фонд водних ресурсів включає: ріки, озера, водосховища, ставки, канали, підземні ріки, льодовики, внутрішні моря.

Статистика водних ресурсів повинна забезпечити урядові органи, органи управління та планування необхідною інформацією, що відображує водозабезпеченість окремих районів країни, водоспоживання (відбір води), використання води в галузевому розрізі, за призначенням, за видами водних об‘єктів, характеризувати обсяг скинутих стоків по водокористувачах і рівень забрудненості стоків, а також заходи по захисту водних ресурсів від забрудненості та ефективності цих заходів.

Отже, статистика водних ресурсів за допомогою системи показників повинна характеризувати наявність і використання водних ресурсів, а також зміни їх стану під впливом господарської діяльності людини і тих заходів, що приймаються для охорони водних ресурсів.

Показники, що характеризують водозабезпеченість конкретної території і якість води, обчислюють на основі даних спеціальних обстежень, що їх проводять відповідно галузеві служби. Головним серед них є запаси води, тис. м³, разом та за видами, поверховий стік рік, а також відносні показники – запаси води в розрахунку на 1 людину і на 1 км² території. Критерій чистоти поверхневої води встановлюють за сумою якісних показників, використовують для оцінки принагідності для різних водокористувачів.

Показники інших розділів статистики водних ресурсів обчислюють за даними статистичної звітності, що її складають та обробляють відповідні органи. Для характеристики водоспоживання встановлюють обсяг загального відбору води та її використання за напрямами використання, а також втрати. Обсяг стоків враховують за якістю очистки, а також розраховуючи кількість забруднювачів за окремими інгридієнтами у стоках. Здійснюють також облік кількості, потужності та ефективності роботи очисних споруд. Розробку статистичних даних проводять як у територіальному, так і в галузевому розрізах. При цьому широко використовують методи групувань.

Показники статистики охорони навколишнього середовища. Вплив людини на навколишнє середовище можна зіставити за масштабами з природними процесами. При виробництві матеріальних ресурсів промислові підприємства викидають в навколишнє середовище величезну кількість (більш як 20 млрд. т на рік) відходів. Значна частина побутових, особливо промислових, відходів нейтралізується у природному середовищі дуже повільно, створюючи при цьому області підвищеної концентрації елементів, що не притаманне природі в її натуральному вираженні. Це приводить до ерозії землі, зниження біологічної продуктивності пасовищ, зменшення запасів мінеральної сировини та деревини, загибелі тварин та птахів тощо. Для ліквідації результатів природокористування, що не контролюється, слід вирішити завдання відновлення та зберігання навколишнього середовища.

Система статистичних показників охорони навколишнього середовища повинна дати об‘єктивну картину про якість природного середовища, інтенсивність та напрями техногенного впливу на природу та про ті критичні ситуації, якими іноді супроводжується реалізація окремих систем природокористування, що необхідно для розробки заходів регулювання впливу людини на середовище. Вона складається з підсистем, які мають показники стану, користування та охорони окремих видів природних ресурсів, показники створення, видалення та утилізації відходів, а також показники основних фондів щодо охорони зовнішнього середовища.

При цьому контроль рівня забрудненості – основа статистичного узагальнення та аналізу якості навколишнього середовища. Він грунтується на встановлених у результаті інвентаризації джерел викиду шкідливих речовин і виробничих відходів гранично допустимих викидах (ГДВ) та гранично допустимих скидах (ГДС) кожного джерела забруднення. ГДВ – це той максимум викиду за одиницю часу, який може бути дозволений кожному джерелу забруднення, що знаходиться на певній території, без перевершення в повітряному басейні гранично допустимих концентрацій забруднювачів, тобто це норматив викидів, що забезпечують нормативну чистоту повітряного басейну. Аналогічно обчислюють і ГДС.

Дані про викиди, очистку та утилізацію шкідливих речовин з урахуванням основних та специфічних забруднень відображені у „Звіті по охороні повітряного басейну” (форма № 2-тп-повітря), по якому звітують підприємства, що мають шкідливі викиди в атмосферу. В ньому показано, якою мірою реалізовані заходи по зменшенню шкідливих викидів. Ці заходи підрозділяють на три групи: 1)удосконалення технологічних процесів; 2)будівництво нових очисних споруд; 3)підвищення ефективності діючих очисних споруд. Дані про шкідливі викиди автотранспорту млжна розрахувати, використавши дані транспортної статистики, порівнянням пробігу автомобілів та витрат палива з урахуванням потужності автомобіля (марки двигуна).

Особливу складність викликає розрахунок комплексного показника забруднення атмосфери. Це пов‘язано з різницею наборів забруднювачів на різних територіях, свідком чого є неоднаковий вплив різних комбінацій забруднювачів на людину. Такі самі труднощі виникають і при обчисленні узагальнюючих показників відбору води та водоскид. Крім того, треба знати не тільки загальну кількість води, що споживається в районі, але також, з якого водного об‘єкта вона береться і куди скидаються (через які очисні споруди) промислові та побутові стоки.

По відношенню до інших видів природних ресурсів головними є вартісні показники, що характеризують витрати на заходи для охорони навколишнього середовища від забруднюючих відходів, а також показники наявності засобів щодо охорони від забруднення.

Ефективність цих заходів можна оцінити за допомогою коефіцієнта утилізації відходів, який характеризує, яка частина відходів була використана у виробництві, обсягу сировини, що була зекономлена за рахунок використання відходів, вартості продукції, виготовленої з відходів або з використанням відходів, рентабельності виробництва продукції з відходів, розширення асортименту продукції, що виготовляється з відходів, тощо.

У зв‘язку з тим що проблема погіршення зовнішнього середовища існує на різних рівнях, у тому числі на планетарному, ця обставина породжує потребу в співробітництві держав як по охороні навколишнього середовища, так і по розробці комплексної системи статистики навколишнього середовища. Генеральна Асамблея ООН ще в 1972 р. заснувала спеціальний міжнародний орган – Програму ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), серед завдань якої підготовка системи статистики навколишнього середовища.

Тема: Статистика науки та освіти

План

1. Показники статистики науки

2. Система показників науково-технічного прогресу

3. Оцінка ефективності заходів в галузі науково-технічного прогресу

4. Поняття, соціально-економічне значення народної освіти і завдання статистики. Показники грамотності і рівня освіти населення.

5. Показники статистики дошкільних дитячих закладів, шкільного і професійно-технічного навчання.

6. Показники статистики вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.

 

Показники статистики науки

 

При вивченні науки та наукового обслуговування статистика оперує системою показників, до якої входять такі групи:

I. Науковий потенціал, за допомогою якого можна дати кількісну оцінку рівня розвитку науки, інженерної праці, техніки, можливостей та ресурсів, якими володіє суспільство для вирішення науково-технічних проблем. Для статистичного аналізу наукового потенціалу використовують такі признаки:

1) кадровий потенціал - кількість і якість кадрів наукових працівників з розподілом по типах організацій, галузях науки та техніки (природничі, технічні, медичні, сільськогосподарські, суспільні, економічні), вчених ступенях та званнях, кількості та якості підготовки наукових працівників (через аспірантуру, докторантуру тощо);

2) матеріально-технічний потенціал, який відображає шорічні витрати на науку, науково-технічні та дослідноконструкторські роботи, підготовку фахівців, рівень оснащення науки та інженерної діяльності дослідно експериментальним устаткуванням, матеріалами, приладами, оргтехнікою, ЕОМ та ін. Аналіз матеріально-технічного забезпечення проводиться в цілому і по типах: НДІ, дослідно-експериментальних заводах, КБ і лабораторіях, еауково-виробничих об’єднаннях, інженерних центрах, навчально-науково-виробничих об’єднаннях та ін.;

3) рівень розвитку можливостей системи науково технічної інформації. Відповідні показники відображають кількість і якість накопичених інформаційних фондів (бібліотек, пакетів програм, алгоритмів та математичних моделей, інформаційно-наукових і експертних систем банків даних і баз знань та ін.); можливості та якість роботи органів розповсюдження науково-технічної інформації; ступінь задоволення потреб фахівців необхідною для роботи інформацією.

II. Сукупність показників, що характеризують функціонування та розвиток науки. До їх складу входять такі:

1) виконання договорів щодо створення науково-технічної продукції (кількість договорів, що укладені, виконані, в тому числі за технічним рівнем - вище від рівня кращих вітчизняних та зарубіжних зразкув, які відповідають цьому рівню та нижчі за нього). Розробки диференціюються за видами науково-технічної продукції. Виділяють кількість винаходів та відкриттів, раціоналізаторських пропозицій та публікацій;

2) витрати на науку з диференціацією за джерелами фінансування і видами витрат;

3) показники підвищення продуктивності праці, зростання ефективності суспільного виробництва, національного доходу в результаті запровадження досягнень науки і техніки, кількість нових машин, приладів, устаткування, освоєних за рік, економія від зниження собівартості внаслідок проведення науково-технічних заходів параметри потоку відкриттів, винаходів, рацпропозицій, ліцензій, патентів, ноу-хау тощо.

У систему входять як абсолютні, так і відносні показники - склад кадрів, відношення чисельності наукових працівників до чисельності зайнятих у народному господарстві та населення; частка витрат на науку в національному доході, структура цих витрат, склад виконаних замовлень за технічним рівнем, видами наукової продукції, система показників ефективності наукової продукції та ін.