Методи статистичного вимірювання бідності

У загальному вигляді вимірювання бідності може бути представлене у вигляді таких етапів:

1. Індивіди або домогосподарства рангують на основі одного чи кількох критеріїв матеріального добробуту.

2. Визначається межа бідності, що дозволяє відокремити бідних від небідних.

3. Дані на рівні індивідів або домогосподарств агрегуються в показники бідності для країни в цілому і головних територіально-економічних та соціально-демографічних груп населення, тобто знаходяться характеристики найбільш вразливих груп і будується профіль бідності.

Ці етапи складають основу аналізу рівня бідності і аккумують багато конкретних методологічних проблем, що стоять перед дослідниками.

У світовій практиці існують різні методи вимірюваня бідності:

1. Консенсусна позбавленість – відсутність у домогосподарства трьох складників, які більшість населення країни назвали предметом першої необхідності.

НАПРИКЛАД: Умови, які невід’ємні для підтримання звичного способу життя, дослідження 1983 р. у Великобританії [Abercrombie N., Warde A. Contemporary British Society. – L., Polity Press, 1990. – P. 140].

Стандарти нормального життя:

Опалення житлових приміщень в холодну пору року (частота вибору 97%)

Туалет всередині будинку (окремий для сім’ї) (96)

Сухе житло (96)

Окрема для сім’ї ванна (94%)

Окремі ліжка для кожного члена сім’ї (94%)

Можливість користуватися громадським транспортом (88%)

Теплий водонепроникний одяг (87%)

Триразове харчування для дітей (82%)

Окреме житло (79%)

Дві пари демісезонного взуття (78%)

Окремі спальні для дітей різної статі, старших 10 років (77%)

Холодильник (77%)

Іграшки для дітей (71%)

Килими у вітальнях та спальнях (70%)

Свята в особливих випадках (Різдво) (69%)

Пральна машина (67%)

Купівля нового, а не поношеного одягу (64%)

Хобі або активний відпочинок (64%)

Дворазове гаряче харчування в день для дорослих (64%)

М’ясо або риба щодня (63%)

Подарунки для друзів або сім’ї раз на рік (63%)

Тиждень відпустки поза домом раз на рік без родичів (63%)

Дитячі товари для відпочинку та спорту (57%)

Сад (55%)

Телевізор (51%)

Одяг для урочистих випадків (48%)

Телефон (43%)

Прогулянка для дітей за місто раз на тиждень (40%)

Запрошення друзів дітей раз на два тижні на чай (37%)

Вечір розваг поза домом раз на два тижні для дорослих (36%)

Дружні / сімейні застілля раз на місяць (32%)

Автомобіль (22%).

 

2. Відносно-прибутковий метод – вартісний показник межі бідності встановлюється на рівні 40 – 60% середньодушового споживання.

3. Політико-адміністративний метод – визначаючими факторами критеріїв бідності виступають мінімальна пенсія або соціальна допомога.

4. Постійна наявність заборгованості – рівень доходу надто низький по відношенню до боргів, труднощі з оплатою необхідних платежів.

5. Суб’єктивна самооцінка – людина тоді вважається бідною, коли вона сама себе так ідентифікує.

Розподіл суб’єктивних оцінок фінансового стану серед домогосподарств різного рівня забезпеченості, як правило, проводиться на основі опитування населення за такою шкалою:

· Нам не вистачає грошей навіть на їжу.

· Нам вистачає грошей на їжу, але купувати одяг або взуття вже складно.

· Нам вистачає грошей на їжу, одяг, і ми можемо щось відкладати, але цього не досить для купівлі дорогих речей.

· Ми можемо купувати деякі дорогі речі, але не можемо собі дозволити все, що захочемо.

· Ми можемо собі купити все, що захочемо.

Серед повсякденних міркувань про бідних найбільш поширені такі: незаможні, нужденні, жебраки, убогі. При вт

Використанні цього методу статистки мають враховувати таке явище у сучасній повсякденній свідомості, як само приписування до розряду бідних, коли індивід усвідомлює себе як такого, що перебуває в ситуації, яку він не визнає гідною себе або людини взагалі, або яку не визнають гідною людини в референтній для нього групі чи в суспільстві загалом.

Має вади і метод, при якому межа бідності пов’язується з мінімальною або середньою заробітною платою. Ця методика дозволяє оцінювати бідність лише на індивідуальному рівні. Навіть якщо заробітна плата людини перевищує середні показники по країні або галузі, все рівно сім’я такої людини може бути бідною за умови високого індексу соціального навантаження (співвідношення зайнятих і незайнятих). Крім того, високий рівень мінімальної зарплати може підривати стимули до праці.

Показники статистики бідності. У більшості країн світу межа бідності встановлюється як частина середнього медіанного дохода. Але оскільки середній доход і відповідно межа бідності в різних країнах різняться, це не дозволяє здійснювати міжнародні порівняння національних рівнів і масштабів бідності.

В 1990 році Міжнародний банк встановив для всіх країн, що розвиваються, єдину межу бідності, котра дорівнює 1 долару США в день (за паритетом купівельної спроможності в цінах 1985 року). На думку експертів Міжнародного банку, ця сума була достатньою для придбання мінімально необхідного для однієї людини кількості харчів на один день.

Для порівняння: в середині 90-хроків ХХ століття щоденний середній доход на одного мешканця планети складав 16 доларів.

Але підхід до оцінки бідності лише з точки зору рівня доходів не дозволяє з точністю оцінити справжні масштаби бідності, котра носить багатоаспектний і якісний характер і не може бути зведена лише до рівня задоволення лише елементарних матеріальних потреб людини. Бідність означає також відсутність у людини можливостей і умов гідного існування не тільки з погляду рівня життя, але й таких аспектів, як творча діяльність, свобода тощо. Саме тому при оцінці рівня бідності в останні десятилітття міжнародні організації приймають до уваги такі показники, як очікувана тривалість життя, рівень освіти, здоров'я, гігієни.

ІНФОРМАЦІЯ: в першій половині 90-х років ХХ ст. серед мешканців країн, що розвиваються, 507 млн. людей мали середню тривалість життя менше 40 років; 842 млн. були неграмотні; 766 млн. не мали доступу до медичного обслуговування; 1213 млн. – до питної води; 158 млн. дітей молодше 5 років страждали від недоїдання.

При аналізі бідності використовуються різноманітні індекси:

1) Індекс питомої ваги бідних є найпоширенішим. Він показує, який відсоток всього населення є бідним, тобто питому вагу всіх тих, у кого споживання (або інша відповідна міра добробуту) y(i) менше, ніж межа бідності (z), і розраховується за формулою:

H = g/n,

 

де g – це кількість бідних, а n – загальна чисельність населення.

Для певного виду порівнянь рівнів бідності (наприклад, оцінки успіху в боротьбі з бідністю) він цілком адекватний, хоча бажано розраховувати його для двох меж бідності. Недоліки цього індексу проявляються, коли кількість бідних не змінюється, але їх становище погіршується, однак при цьому питома вага бідних не зміниться, оскільки цей індекс нечутливий до змін, що відбуваються за межею бідності.

2) Індекс глибини бідності ґрунтується на агрегованому дефіциті ресурсів у бідних відносно до межі бідності. Цей показник залежить від того, наскільки нижче за межу бідності знаходиться споживання бідних.

Одним із недоліків індексу глибини бідності є те, що він недостатньо точно враховує різницю в серйозності становища з бідністю, тобто нерівність у споживанні серед бідних. На цьому індексі не відбивається перерозподіл ресурсів від бідних до тих, хто менш бідний.

3) Індекс гостроти бідності використовується для того, щоб врахувати нерівність в розподілі споживання серед бідних. Цей індекс зважує глибину бідності індивідів (або домогосподарств) на основі питомої глибини бідності, так що глибині бідності індивідів, що перебувають набагато нижче за межу бідності, приписується більша вага в сукупному індексі гостроти бідності.

4) Індекс людської бідності існує у світовій статистиці з 1997 року. При його розрахунках виходять з дії трьох чинників, що визначають можливість для кожного індивіда вести гідне життя:

а) тривалість життя (цей чинник оцінюється долею населення, очікувана тривалість життя якого складає менше 40 років);

б) доступ до знань оцінюється показником долі неписьменних в чисельності дорослого населення;

в) матеріальні умови існування. Вони оцінюються за допомогою трьох показників:

· Доля населення, що не має доступу до медичного обслуговування;

· Доля населення, що не має доступу до питної води;

Доля дітей молодше 5 років, які страждають від недоїдання.

 

Зони бідності – території високої концентрації бідних, включають ті регіони, де коефіцієнт бідності вище середнього значення по країні.

Соціальний портрет бідності – соціально-демографічні характеристики населення (сімей, домогосподарств), котрі живуть нижче відповідної межі бідності.

 

МЕТОДИ ВИМІРЮВАННЯ БІДНОСТІ

Консенсусна позбавленість – відсутність у домогосподарства трьох складників, які більшість населення країни назвали предметом першої необхідності.

Відносно-прибутковий метод – вартісний показник межі бідності встановлюється на рівні 40 – 60% середньодушового споживання.

Політико-адміністративний метод – визначаючими факторами критеріїв бідності виступають мінімальна пенсія або соціальна допомога.

Постійна наявність заборгованості – рівень доходу надто низький по відношенню до боргів, труднощі з оплатою необхідних платежів.

Суб’єктивна самооцінка – людина тоді вважається бідною, коли вона сама себе так ідентифікує.