Сучасні трактовки статистики

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЧИТАННЯ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

“СОЦІАЛЬНА СТАТИСТИКА”

 

Укладач

 

проф. Хижняк Л.М.

 

 

ХАРКІВ 2011

 

З М І С Т

 

№	Тема	Кількість годин
	Модуль 1.
1.	Теорія, методологія і організація соціальної статистики
2.	Статистика руху та соціального складу населення
3.	Статистика зайнятості, ринку праці і безробіття
	Модуль 2.
4.	Статистика рівня життя населення і бідності
5.	Статистика доходів населення і споживання матеріальних благ (послуг )
6.	Статистика стану здоров’я, охорони здоров’я й соціального забезпечення населення
7.	Правова статистика
8.	Статистика окремих галузей сфери обслуговування населення
	Всього
	Теми для самостійного вивчення студентами
1.	Екологічна статистика
2.	Статистика науки та освіти

 

 

Тема 1: Теорія, методологія і організація соціальної статистики

План

1. Сучасні трактовки статистики.

2. Основні статистичні поняття та їх роль у формуванні методології соціальної статистики. Форми виразу статистичних показників: абсолютні величини, відносні величини, середні величини.

3. Етапи статистичного дослідження.Статистичне спостереження: форми організації, вимоги до його проведення. Зведення та групування статистичних даних. Статистичний аналіз. Статистичний прогноз.

4. Класифікації і групування в соціальній статистиці. Статистичний аналіз динаміки соціальних явищ і процесів. Ряди розподілу. Аналіз варіації в соціальній статистиці.

5. Організація статистики та проблеми її розвитку в Україні.

 

 

Сучасні трактовки статистики

 

Термін «статистика», уперше введений в науковий обіг німецьким вченим Г. Ахенвалем у 1749 р.). Спочатку цей термін пов’язувався з системою фактів, які характеризували державний лад (від нього виникло італійське слово «держава»), причому без кількісної характеристики цих фактів. Потім під ним стали розуміти всю сукупність знань про державу. Статистика виникла з потреб держави мати відомості про чисельність населення і його рух (наприклад, з IV в. до н.е. було відомо, що коли народжувалася людина, богині Мінерві підносилася міра пшениці, а коли помирала – міра ячменю, а також про чисельність війська або його зменшення внаслідок битви (V в. до н.е.). Вважається, що статистика як самостійна галузь науки починає формуватися і розвиватися в середині XVII ст. вдвох напрямках: описовому і математичному.

Описовий напрямок, або державознавство, виходив з того, що головним завданням статистики є систематизація та опис тих фактів, які визначають велич та могутність держави. Основоположники описового напрямку – німецькі вчені Г. Конрінг (1606-1681) і Г. Ахенваль (1719-1772). Представники цього напрямку найбільшу увагу приділяли лише опису фактів у вигляді міркування, краще чи гірше в тій чи іншій країні в той чи інший період. Вони недостатньо використовували числові дані для аналізу закономірностей і взаємозв’язків між суспільними явищами і тому цей напрямок став неперспективним для розвитку статистики як самостійної галузі знання.

Математичний напрямок виник в Англії і одержав назву політичної арифметики. Основоположником цього напрямку вважається В. Петті (1623-1687), який замість словесних порівнянь, похвал розвитку країни і абстрактних аргументів, що характеризують тенденції зміни суспільних явищ, підкріплював свої висновки мовою чисел, ваги та міри. Політична арифметика, таким чином, в цілому вірно визначила сутність статистики, її завдання та значення.

Представники цього напрямку П. Зюсмільх (1707-1767), Г. Госсен (1810-1858), Ф. Гальтон (1822-1911), К. Пірсон (1857-1936), Р. Фішер (1890-1962) та інші зробили значний внесок у формування не тільки демографічної статистики, яку вони розвивали в першу чергу, а й усієї статистики. Так, П. Зюсмільх на базі статистичного спостереження даних про населення німецьких земель, Голландії, Данії, Швеції та Швейцарії дійшов висновку, що існують закономірності в складі населення, його міграції, природного руху (народжуваності та смертності). Ще в XVIII ст. представниками політичної арифметики (Дюто, Карлі) були зроблені перші кроки на шляху до вивчення динаміки цін за допомогою індексів.

Отже, державознавство і політична арифметика – два головні напрямки поступового розвитку статистичної науки. В них один об’єкт дослідження – суспільство, але різні методи – опис і математичне вимірювання.

У XIX ст. повністю формується статистика як наука політико –економічного напрямку. Одним із її засновників вважається бельгійський вчений А. Кетле (1796-1874). Його наукові праці, в першу чергу «Соціальна фізика», дали змогу, застосовуючи математику, вивчати закономірності суспільного життя. Він звернув увагу на те, що методологічна основа статистики – це вивчення явищ в масі. Це дозволило йому пізніше сформулювати закон великих чисел.

У сучасному розумінні термін «статистика» застосовується для характеристики статистичних даних, одержаних шляхом масових спостережень; статистичної практики, тобто діяльності статистичних установ; статистичних досліджень, а також статистичної науки. Кожен з цих термінів відображає різні сторони існування статистичної науки. Таким чином, статистика – це самостійна суспільна наука, яка досліджує суспільні та природні явища для вивчення і підвищення якості суспільного життя.

Предмет статистичної науки. Поняття закону великих чисел. Динамічні і статистичні закономірності

Статистика вивчає кількісну сторону масових явищ суспільного життя в нерозривному зв’язку з їх якісною стороною в конкретних умовах простору і часу.

Існують й інші точки зору на предмет статистичної науки. Одні вчені вважають, що статистика – це універсальна наука, тому вона повинна вивчати усі явища в повному обсязі; на думку інших, статистика є лише методом пізнання дійсності. Такі визначення предмета статистичної науки не відповідають реаліям сьогодення. Дійсно, деякі науки (фізика, хімія, біологія та ін.) застосовують статистичні методи при дослідженні явищ, але це свідчить лише про те, що існує тісний зв’язок між науками. Явища природи статистика, з нашої точки зору, вивчає тільки в тому разі, коли вони вплинули на рівень суспільного явища (наприклад, кількість автотранспортних пригод, які сталися внаслідок несприятливих погодних умов).

З наведеного визначення предмета статистичної науки можна зрозуміти, що статистика вивчає лише суспільні явища, але не поодинокі, а обов’язково масові. Вона вивчає закономірності в розвитку того чи іншого суспільного явища з точки зору його кількісної характеристики, використовуючи свої специфічні прийоми. Але вивчення кількісної сторони явища обов’язково доповнює і якісні властивості сукупності, тому що кількість завжди переходить в якість за наявності достатньо значної кількості одиниць сукупності. Кількісна сторона суспільних явищ – це передусім їх розміри. Коли змінюється кількість, то обов’язково змінюється й якість, і цей процес неповоротний.

Під якістю ми розуміємо внутрішню сутність і особливість усієї сукупності явищ та їх природну розмірність, завдяки чому всі явища відрізняються одне від одного, а також те, що робить їх тим, чим вони є в реальній дійсності.

Кількість – це така характеристика явища, завдяки якій сукупність можна поділити на однорідні частини і зібрати їх в іншій якості.

Таким чином, різниця між різнорідними (не подібними одне до одного) явищами відображується в якісній характеристиці, а різниця між подібними явищами – в кількісній.

Істотним у визначенні предмета статистики є те, що вона вивчає явища в конкретних умовах простору і часу. Це в першу чергу обумовлено тим, що явища суспільного життя безперервно змінюються, розвиваються, тому для їх вимірювання і встановлення закономірностей слід обов’язково конкретизувати, на якій території (наприклад, район міста, області або область в цілому чи уся Україна) і за який проміжок часу (місяць, квартал, рік) або на яку дату (на 1 січня або на 15 січня чи на якусь іншу) ми вивчатиме явище.

Поняття закону великих чисел. Динамічні і статистичні закономірності. Закон великих чисел – це один із основних законів, який використовується статистикою для дослідження явищ суспільного життя. Він дає змогу зрозуміти, чому із великої кількості хаосу випадкових зв’язків ми можемо встановити і встановлюємо закономірності у розвитку суспільних явищ. Наприклад, народжуваність дівчаток або хлопчиків у кожній окремій родині носить випадковий характер: в якихось родинах народжуватимуться одні дівчатка, в інших – одні хлопчики, в деяких – пропорційна їх кількість. Але якщо ми проаналізуємо народжуваність за якийсь значний період (наприклад, за місяць і більше), то обов’язково встановимо, що на 100 народжених дівчаток припадає 103-104 хлопчики, а іноді й більше (навпаки не може бути ніколи).

Наведений приклад підкреслює те, що кожне окреме явище суспільного життя завжди унікальне, тому що на нього впливає велика кількість випадкових чинників. Розпізнати між ними закономірність у кожному конкретному випадку практично неможливо. Але якщо вивчати ці явища у значній кількості, то можна з’ясувати закономірності, оскільки випадкові відхилення, властиві кожному окремому явищу, в своїй сукупності нейтралізують одне одного. Наприклад, окремий чоловік може прожити довше, ніж окрема жінка, але статистичні дані свідчать про те, що середня тривалість життя чоловіків на 5-6 років менша, ніж у жінок, а коефіцієнт смертності чоловіків у 2-3 рази вищий, ніж у жінок тієї ж самої вікової групи.

Методологія, методи та етапи статистичної науки. Розробка питань методики наукового пізнання є найважливішим завданням кожної науки. Однак це зовсім різні поняття, хоча іноді їх ототожнюють. Поняття методології — головне для кожної науки, тому що воно охоплює світогляд, філософські та загальнотеоретичні позиції, які значною мірою впливають на розгляд конкретних проблем. Воно може бути теологічним, позитивістським, діалектичним тощо. Від вибору тієї чи іншої методологічної бази істотно залежать практичні висновки різних галузей науки для суспільного життя.

Методологія статистичної науки – це система принципів наукового пізнання, які використовуються на шляху розуміння дійсності.

Статистика, як й інші суспільні науки, своєю методологією вважає діалектику. Такий методологічний підхід обумовлює те, що статистична наука розглядає явища не ізольовано, а у взаємозв’язку і взаємообумовленості.

Методика статистичних досліджень — це сукупність способів, заходів, методів, які використовуються для збирання, обробки та аналізу інформації. При проведенні різноманітних статистичних досліджень застосовуються й різні методики.

Метод — це конкретний захід або засіб, який застосовується для збирання, обробки та аналізу статистичної інформації. В статистиці на базі загальних принципів діалектичного методу розроблені такі специфічні методи: 1) масового статистичного спостереження; 2) групування; 3) табличний; 4) графічний; 5) відносних величин; 6) середніх величин; 7) індексний; 8) кореляційний; 9) інші математичні методи, які використовуються у різних галузях статистики для більш поглибленого вивчення взаємозв’язків різноманітних явищ. Однак у правовій статистиці вони мають обмежене використання, тому що процедура їх застосування є складною (для цього необхідно використовувати закони вищої математики і теорії імовірностей).

Метод статистичного спостереження – науково організоване збирання і реєстрація різних фактів та явищ соціального життя за істотними ознаками по розробленим до початку спостереження документам первинного обліку.

Метод групування дає змогу виділити в суспільному досліджуваному явищі найважливіші типи, характерні групи та підгрупи за істотними ознаками.

Табличний та графічний методи – це способи раціонального викладення наслідків статистичного дослідження.

Метод відносних величин дає змогу охарактеризувати кількісне співвідношення різних суспільних явищ, а також склад сукупності.

Метод середніх величин дозволяє, охарактеризувати типовий розмір ознаки сукупності в конкретних умовах простору і часу.

Індексний метод дає змогу охарактеризувати зміну рівня суспільного явища в часі, просторі чи порівняно з плановим завданням, нормою або стандартом.

Кореляційний метод — це встановлення та обчислення щільності взаємозв’язку явищ суспільного життя.

Усі ці методи застосовуються на різних етапах статистичного дослідження. У деякій навчальній літературі етапи і методи повністю співпадають. Ми вважаємо, що етапи значно ширше за методи статистики.

Види господарського обліку.Для того щоб правильно і своєчасно впливати на процеси, які відбуваються в житті суспільства, треба мати вірогідну і вичерпну інформацію про розвиток і тенденції цих соціальних явищ. Таку можливість може дати лише належним чином побудований облік в державі.

Державний облік – це планомірна організована система підрахунків, реєстрації, систематизації, контролю, управління та активного впливу на розвиток суспільних явищ І процесів. Облік—головне джерело інформації. За допомогою належним чином побудованого обліку можна здійснювати прогнозування, планування та передбачення змін в розвитку суспільних явищ і процесів, виявляти мету, пропорції та темпи цього розвитку, регулювати кількісні і якісні ознаки показників розвитку та управляти цим процесом.

Єдина система обліку включає до себе три взаємопов’язані і внутрішньоузгоджені види обліку: 1) оперативний; 2) бухгалтерський; 3) статистичний.

Оперативний облік – це реєстрація окремих фактів в момент їх здійснення або відразу після цього. Знання цих фактів необхідно для проведення оперативного управління. Наприклад, щоденний облік виробленої продукції, присутність студентів на заняттях тощо.

Бухгалтерський облік – це безперервне, суцільне, документальне відображення господарських засобів та джерел їх створення, які узагальнюються в грошовому виразі. Основна його мета — визначення фінансових результатів роботи установи або підприємства. Бухгалтерський облік, відображуючи рух грошових і матеріальних засобів виробництва, застосовується для встановлення вчинених економічних і службових корисливих злочинів, а також є теоретичною і практичною базою для проведення судово-бухгалтерської експертизи.

Статистичний облік – це реєстрація фактів і явищ соціально-економічного життя за затвердженими формами звітності, які подаються в точно обумовлені строки статистичним органам, що дає змогу провадити всебічний облік явищ у масштабі всієї держави або окремих її територій чи галузей. Базою для статистичного обліку є дані оперативного та бухгалтерського обліків, які в подальшому при проведенні статистичного аналізу оброблюються за допомогою спеціальних засобів і методів статистики. Статистичний аналіз охоплює своїми показниками різні сторони соціально-економічного життя країни.

Всі ці види обліку створюють єдину систему обліку завдяки тому, що для них характерні:

1) єдність методології та постановки обліку для усіх установ і підприємств країни;

2) взаємоув’язування даних окремих видів обліку;

3) єдність первинної облікової та статистичної документації.

Галузі статистичної науки

Статистика є багатогалузевою наукою і складається з окремих розділів або галузей залежно від того, яку сферу суспільного життя вона вивчає. Усі ці галузі тісно пов’язані між собою. Існують різні точки зору на це питання. На нашу думку, найбільш оптимальним є розподіл на галузі, наведений в підручнику «Статистика», автори якого вважають, що існують чотири складові частини статистики:

1) загальна теорія статистики; 2) економічна статистика; 3) галузеві статистики; 4) соціальна статистика.

Загальна теорія статистики розглядає категорії статистичної науки, а також спільні для будь-яких масових суспільних явищ методи і засоби аналізу. В усіх навчальних закладах країни (крім юридичних спеціальностей) обов’язково спочатку вивчається загальна теорія статистики як теоретична база усієї статистичної науки.

Економічна статистика вивчає явища і процеси, що мають місце в економіці країни, розробляє систему економічних показників і методи вивчення господарства країни чи регіону як єдиного цілого (наприклад, такі показники, як національний дохід, сукупний валовий продукт тощо).

Галузеві статистики розробляють зміст і методи обчислення показників, які відображують особливості окремої галузі господарства (наприклад, статистика промисловості, статистика сільського господарства, статистика капітального будівництва та ін.). Правова статистика також відноситься до галузевої статистики.

Соціальна статистика вивчає соціальні умови і характер праці, рівень життя, прибутків, споживання матеріальних благ та послуг населенням. Деякі вчені вважають, що вона має охоплювати статистику народонаселення, статистику охорони здоров’я, політики, культури тощо.

 

Переписи,

які проводять статистики США:

 

□ населення – кожні 10 років (за роки, які закінчуються на «0»);

□ житлового фонду – кожні 5 років (за роки, які закінчуються на «4» і «9»);

□ підприємств торгівлі та сфери послуг – кожні 5 років (за роки, які закінчуються на «2» і «7»);

□ галузей промисловості – кожні 5 років (за роки, які закінчуються на «2» і «7»);

□ державних цінних паперів – кожні 5 років (за роки, які закінчуються на «2» і «7»).

 

Принципи діяльності статистики:

 

 

Професійна незалежність статистики

Конфіденційність первинної статистичної інформації

Єдність кількісного і якісного аналізу

Систематичність і комплексність при роботі зі статистичними даними

Робота з поняттями, які інтерпретуються однозначно

Статистична освіченість населення

 

 

Параметри оцінки ефективності національних статистичних систем

 

 

Актуальність, об`єктивність і рівний доступ до інформації

Професіоналізм

Звітність

Заходи по профілактиці неправильного використання статистичних даних

Економічна ефективність

Дотримання конфіденційності

Законодавство в галузі статистики

Координація на національному і міжнародному рівнях

Міжнародне співробітництво

 

 

Тема 2: Статистика руху та соціального складу населення

План

1. Методологія статистичного вивчення складу і руху населення.

2. Система показників статистики руху населення.

3. Методи аналізу статистичних даних про соціальний склад і рух населення.

 

СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ

ЗА ЕКОНОМІЧНОЮ АКТИВНІСТЮ

Безробітні у визначенні Міжнародної Організації Праці – особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

не мали роботи (прибуткового заняття);

шукали роботу або намагались організувати власну справу на обстежуваному тижні;

готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До категорії безробітних також відносяться особи:

які приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів;

що знайшли роботу, чекають відповіді;

зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу;

які навчаються за направленням служби зайнятості.

Зареєстровані безробітні згідно Закону України „Про зайнятість населення” – це працездатні громадяни працездатного віку, які не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Працездатне населення в працездатному віці – особи у працездатному віці (чоловіки 16-59 років і жінки 16-54 років включно), за винятком непрацюючих інвалідів 1 і 2 групи та непрацюючих осіб, які одержують пенсію у зазначеному віці.

Рівень безробіття – відношення (у відсотках) кількості безробітних до економічно активного населення (робочої сили) або до працездатного населення працездатного віку.

Економічно неактивне населення (поза робочою силою) — особи, які не можуть бути класифіковані як „зайняті” або „безробітні”.

До складу цієї категорії населення включаються:

учні та студенти;

пенсіонери;

особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;

особи, які зневірились знайти роботу;

інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

Втрати робочого часу – це час, який можливо було використати для роботи, але не відпрацьований з причин неявок з дозволу адміністрації (включаючи неявки з ініціативи адміністрації), прогулів та страйків.

Необхідні дані можна дістати єдиним способом – проведенням соціального обстеженн населення країни. В Україні, як і в інших країнах, інформацію про рівень життя населення одержують проводячи вибіркове обстеження бюджетів сімей трудящих.

Цю роботу виконують відділи статистики бюджетів сімей трудящих статуправлінь тих територій, де обстеження проводяться. Достовірність матеріалу видіркової сукупності забазпечується конкретним її форуванням. Для цього використовують метод механічної вибірки у межах типових груп в генеральнїй сукупності. Відбір сімей трудящих в кожній групі має свої особливості, але єдиний методологічний підіхід. Обстеженню на добровільних засадах піддано майже 0,5% сімей трудящих. Формування сукупності сімей виконують шляхом дворівневої вибірки: на 1етапі за галузевими ознаками відбирають підприємства, з яких на 2 етапі здійснюють відбір сімей з урахуванням рівня зарплат. Рівень репрезентативності вибіркової сукупності оцінюють порівнянням середньої заробітної плати та структури трудящих вибіркової та генеральної сукупностей.

Порядок збору інформації про бюджети розроблено так, щоб забезпечити максимальну достовірність статистичних даних. Для цього статистик два рази на місяць відвідує сім’ї, що обстежуються, де заповнює форму << Бюджет сім’ї >>, яка складається на основі матеріалів опитування членів сім’ї на момент відвідування. З метою уточнення та повноти інформації статистик використовує також дані << Виписки з розрахункової відомасті >>, що заповнюється на підприємствах, де працюють члени сім’ї, дані <<Допоміжник записів грошових прибутків та безгрошового надходження >> та <<Допоміжник записів грошових витрат>>, що видаються сім’ям щомісяця, дані документів, де вказано розмір доходів та витрат грошей по окремих позиціях бюджету (ощадні книжки, квитанції про поштові перекази, товарні чеки, проїзні квитки та ін.).

Форма <<Бюджет сім’ї>> дає змогу дістати інформацію про склад сім’ї, використання праці членів сім’ї, грошові доходи з урахуванням вартості комунально-побутових послуг, що надоються за рахунок підприємства, покупки та грошові витрати на покупку товарів, наявність та рух худоби і витрати кормів на її утримання, інші грошові витрати. Наявність додаткових документів, що аналізуються водночас з даними <<Бюджету сім’ї>>, дозволяє значно розширити коло питань, що вирішуються статистикою бюджетів сімей. Так, форма <<Контрольний зошит>> містить відомості про житлові умови сім’ї, виплати та пільги з суспільних фондів споживання, наявність предметів культурно-побутового призначення, збір продуктів на присадибній ділянці, інші форми містять інформацію про харчування членів сім’ї в підприємствах громадського харчування та дитячих закладах.

Матеріали cтатистики бюджетів сімей обробляють на ЕОМ з метою створення групувальних таблиць у розрізі громадських груп, аналітичних таблиць в розрахунку на 100 сімей, а один раз на три роки – групувальних таблиць за розміром середньодушового доходу та за іншими соціально-економічними ознаками. Але наявність такого масиву даних, а також великої кількості проблем, що можуть бути вирішені тільки з використанням ЕОМ, зумовлює застосування усіх методів соціально-економічної статистики при аналізі одержаної інформації. Так, основні закономірності споживання окремих видів матеріальних благ та послуг можуть бути вивчені лише за допомогою методів кореляційно-регресійного аналізу, про що більш докладно буде сказано нижче.

Фактори, які впливають на рівень життя.

Підвищення рівня життя перш за все експерти пов’язують з економічним підйомом, але при цьому наголошують на тому, що економічне зростання не сприяє людському розвитку, якщо воно є:

· зростанням без зайнятості (зростання економіки без створення нових робочих місць);

· безжалісним зростанням (зростанням, при якому його плоди в основному дістаються багатим при подальшому зубожінні бідної частини населення);

· зростанням без права голосу (зростання в сфері економіки не супроводжується розвитком демократії);

· зростанням без збільшення культурної спадщини (зростання, яке призводить до втрати культурної своєрідності);

· зростанням без майбутнього (зростання, при якому сучасним поколінням споживаються ресурси, які знадобляться майбутнім поколінням).

 

2. Статистичне вивчення бідності

 

Жваві дискусії відносно статистичного вивчення бідності відбуваються у всьому світі. В першу чергу це пов’язано з прискоренням процесів глобалізації світової економіки, що супроводжується посиленням нерівності і розповсюдженням масштабів бідності як в країнах, котрі недостатньо розвинуті, так і в промислово розвинених. Для української статистики проблема бідності є новою. Одним із напрямків розвитку соціальної статистики стала статистика бідності внаслідок того, що як державні органи влади та управління, так і суспільства потребує інформації про те, яку частку населення складають бідні, хто потрапляє в сітку бідності і чому, яка динаміка бідності та ін. Для працівників правоохоронної системи важливими є статистичні дані відносно того, як корелюють між собою показники бідності і стан злочинності на тій чи тій території.

Довгий час проблема бідності статистиками пов’язувалася з двома основними чинниками, а саме: з рівнем доходів населення і з демографічними показниками. Але наразі вона виявляється більш складною, адже бідність багатогранна і жодна країна в сучасному світі цю проблему так і не вирішила (в США, наприклад, вперше була розпочата війна з бідністю в 60-ті роки ХХ ст., створено навіть Інститут бідності, одним із завдань якого стала розробка статистичних показників та методів вимірювання бідності).

Традиційно бідність визначається на основі рівня доходів: бідним вважається будь-який індивід, середній місячний, щорічний чи добовий доход якого нижче певної межі.

В Україні офіційним джерелом даних про диференціацію доходів та витрат населення виступають “Обстеження бюджетів домогосподарств України”, що їх на постійній основі здійснює Державний комітет статистики.

Зазвичай статистики оприлюднюють дані про тих, хто отримує доходи нижче від встановленого прожиткового мінімуму. Але конкретні цифри залежать від способів розрахунку того ж прожиткового мінімуму. Зараз в Україні важко відповісти навіть на таке просте питання: Чи відбулося абсолютне погіршання становища основної маси населення, адже дані радянського і пострадянського періодів не можуть бути зіставлені, бо прожитковий мінімум в минулому розраховувався по іншій методиці. Статистики лише зазначають, що внаслідок підвищення диференціації доходів збільшилися масштаби відносної бідності – багато людей стали бідніше відносно більш успішних груп і принципово нових можливостей. Змінився також портрет бідності, з’явилися так звані “нові бідні”. Слід також мати на увазі, що статистичні дані про рівень, динаміку та розподіл доходів населення України – ненадійні, публікуються із значним запізненням і в такому вигляді, який не дозволяє проводити порівняння у часі, аналізувати поширеність та кореляти бідності. У результаті цього “слабка захищеність” приписується окремим соціально-демографічним категоріям населення (пенсіонерам, інвалідам, самотнім матерям тощо) без урахування індивідуальних відмінностей у забезпеченості, що призводить до нецільового надання соціальної допомоги.

Сьогодні в Україні розроблено Стратегію подолання бідності, завершується робота над Комплексною програмою подолання бідності. Визначено також критерії межі бідності та її величини з урахуванням регіональних відмінностей та забезпечено розробку методології розрахунку основних характеристик – індикаторів бідності з подальшим їх запровадженням, спостереженням та аналізом. Разом з тим інформаційна база (в першу чергу статистична) є недостатньої для проведення в країні ефективної соціальної політики, спрямованої на подолання бідності та її негативних наслідків.

ІНФОРМАЦІЯ: В Україні на 2002 р. Держбюджетом встановлено рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення соціальної допомоги в розрахунку на одну особу у сумі 80 грн. на місяць. На 2002. Верховна Рада України затвердила прожитковий мінімум 342 гривні на одну особу в розрахунку на місяць, що стало базою для визначення державних соціальних гарантій і стандартів.

Межа бідності. Теоретичне вивчення і емпіричне вимірювання бідності має понад двохсотрічну статистичну традицію. При цьому у галузі виміювання бідності піонерами вважаються англійці Ч. Бут та С. Раунтрі, які у своїх дослідженнях бідності у XIX столітті акцентували увагу на можливостях задоволення основних потреб людини, намагалися оцінити кількість тих, хто потребує допомоги, і сформувати критерії визначення межі бідності. Проте до цього часу не існує однієї єдиної теорії бідності, що була б всеохоплюючою і верховенству вала. Проведення межі бідності є вихідною точкою статистичного аналізу бідності. Людей вважають бідними, коли рівень їх життя (зазвичай оцінюваний за розмірами та розподілом доходу чи споживання) є нижчим від мінімально припустимого порога, що його називають межею бідності. Немає сумніву, що існує фізіологічний мінімум товарів і послуг, споживання нижче від якого через деякий час може загрожувати нормальному розвиткові чи навіть фізичному виживанню людини – хоча набагато менш очевидно, що собою являє цей мінімум для кожної конкретної людини. Досвід порівняльних досліджень бідності у багатьох суспільствах, включно й найбідніших, показує, що бідність трактується значно ширше, аніж придбання абсолютного мінімуму, необхідного для виживання. Таким чином, межа бідності у переважній більшості випадків є не фізіологічним, а соціальним мінімумом.

Загальновизнаною практикою є побудова щонайменше двох меж бідності: низької та високої. Більш низька може інтерпретуватися як межа злиднів. Люди із споживанням, нижчим цієї межі, стоять на грані постійного недоїдання, не кажучи вже про задоволення якихось інших потреб, і втягнуті принизливу й руйнівну боротьбу за життя, що загрожує їх людському існуванню. Більш висока абсолютна межа бідності дозволить відібрати людей, які спроможні задовольнити не лише елементарні потреби в харчуванні, але й соціальні потреби (лікування, освіта, поновлення одягу, утримання житла тощо).

Ідеального методу визначення межі бідності не існує: встановлені рівні завжди віддзеркалюють уподобання дослідників і, звісно, є не безсумнівними. Офіційне визначення межі бідності в будь-якій країні є до значної міри питанням політики, але ніколи не може бути вирішене абсолютно об’єктивно. Навіть за невеликої зміни межі бідності значна кількість мешканців країни переходить до категорії бідних чи лишається поза неї. Оцінку й порівняння рівнів і показників бідності утруднюють регіональні диспропорції та високі темпи інфляції, часто характерні для тих країн, де проблема бідності є найбільш актуальною.

Обмеження, які зазвичай доцільно брати до уваги при побудові межі бідності:

· Межа бідності не повинна суперечити здоровому глуздові. Незважаючи на наукову обґрунтованість, концепція бідності, що значно відрізняється від загальноприйнятого інтуїтивного розуміння бідності, навряд чи здобудеться на суспільну та політичну підтримку.

· Межа бідності повинна лишати можливість для порівняння різних регіонів, типів сімей, часових інтервалів тощо.

· Межа бідності повинна бути операціонально релевантною, тобто сформульованою таким чином, аби можна було знайти емпіричне значення теоретичних понять.

Зважаючи на це, встановлення межи бідності може бути здійснене численними шляхами, абсолютним, відносним, на базі суб’єктивних оцінок, ступеню відносної деривації тощо.

Більша частина досліджень бідності у різних країнах використовують ту чи іншу модифікацію абсолютної концепції бідності. Цей підхід має довгу історію, що корениться в понятті первинної бідності, запропонованому С. Раунтрі (1901 р.). Він запропонував фізіологічний мінімум для задоволення основних потреб у харчуванні, житлі, одязі тощо. Методи вивчення бідності С. Раунтрі суттєво вплинули на наступні дослідження, а найбільш послідовне впровадження ця стратегія знайшла у “принципі Беверіджа” (1942 р.), де було сформовано структуру системи соціального захисту, що введена у Великобританії після Другої світової війни. На цій концепції також ґрунтується офіційна межа бідності США.