Статистика споживання населенням матеріальних благ та послуг.

Поняття споживання матеріальних благ та послуг і соціально-економічне значення його вивчення. Під споживанням розуміють використання сукупного продукту для задоволення потреб людей. Розрізняють виробниче, або споживання засобів виробництва для виготовлення певного продукту, та невиробниче споживання, більшу частину якого становить особисте споживання- використування людиною виробленого продукту для забезпечення та розвитку його життєдіяльності.

Особисте споживання виконує економічні та соціальні функції. Економічні функції полягають у відтворенні потреб, регулюванні обсягу та структури виробництва, відтворенні робочої сили; вони є критерієм реалізації суспільного продукту.

Соціальні функції полягають у підвищенні матеріального добробуту населення, формуванні всебічно розвиненої особистості.

Статистичний аналіз узагальнює факти, що спостерігаються, виявляє фактори, від яких залежить рівень та структура споживання, будує моделі споживання і на цій основі описує відповідні закономірності та тенденції. Результати статистичного аналізу використовують як для формального описування минулих тенденцій, так і для прогнозу розвитку виробництва з метою задоволення потреб населення.

Показники обсягу і структури споживання. Групування, що використовують при аналізі споживання. Обсяг споживання включає в себе такі елементи:

Споживання населенням матеріальних благ (продуктів харчування і непрдовольчих товарів);

Матеріальні послуги (ремонт та пошиття одягу, ремонт та виготовлення взуття, ремонт речей домашнього вжитку);

Матеріальне споживання в закладах невиробничої сфери, які обслуговують культурно-побутові і соціальні потреби населення;

Вартість спожитих населенням послуг матеріального характеру- витрати матеріалів і зношення основних невиробничих фондів, а також нематеріальні компоненти вартості послуг (заробітна плата, прибуток, відрахування у соцтрах та ін.).

При аналізі споживання населення треба виділити складові цієї системи. Це дозволяє врахувати особливості розрахунку показників, вивчити закономірності та тенденції процесу.

У ході аналізу споживання використовують такі групування:

1. За матеріальним складом і формою виявлення благ та послуг:

А) матеріальні продукти (продовольчі, непродовольчі товари, матеріальне споживання в закладах культурно-побутового та соціального обслуговування населення, електроенергія, вода, газопосточання і теплофікація та ін.);

Б) матеріальні послуги- послуги, які створені у сфері матеріального виробництва (оплата виготовлення, ремонту та монтажу споживчих товарів, які оплачуються населенням, утримання та поточний ремонт квартир, обслуговування транспортом і зв’язком, хімчистка);

В) нематеріальні послуги (без зношення житла);

Г) послуги в цілому (б+в);

Д) зношення житла;

Е) загальне споживання населення (а+г+д).

2. Групування споживання за джерелами фінансування:

А) споживання за рахунок особистих доходів (споживання закуплених благ та послуг, включаючи споживання особистої продукції);

Б) безплатне споживання за рахунок суспільних фондів у формі медичного обслуговування, освіти, обслуговування в яслах, дитсадках та ін., а також у вигляді суспільних дотацій при купівлі медикаментів, харчування на підприємствах, користування житлом;

В) загальне споживання населенням (а+б).

3. Групування за призначенням матеріальних благ та послуг:

Продовольчі товари; напої і тютюнові вироби; взуття та одяг; споживання житла; паливо, освітлення, вода, газ; предмети та послуги домашнього господарства (побутові товари довгострокового користування, посуд, дрібний домашній інвентар); послуги охорони здоров’я та особиста гігієна; послуги транспорту та зв’язку; послуги освіти, культури, спорту та відпочинку; інші матеріальні блага та послуги.

4. Групування споживання за головними каналами надходження:

Роздрібна торгівля, включаючи громадське харчування; міські ринки; підприємства, які надають нематеріальні послуги; бюджетні та інші установи; зношення житла; споживання продукції власного виробництва.

Використовують також інші групування в частині розділення суб’єктів споживання. Тут слід мати на увазі ознаки, які визночають рівень, структуру споживання та його джерела, тобто:

Соціальну приналежність населення;

Рівень матеріального добробуту населення, який визначається рівнем середньодушевого прибутку в сім’ї;

Теориторію проживання.

Враховуючи характерні особливості зміни споживання в перелічних групах у стптиці та динаміці, можна встановити закономірності зміни споживання під впливом основних факторів, а також структурні зв’язки фонду споживання в цілому.

Натуральні та вартісні показники споживання. Особливе місце належить аналізу споживання в натуральній формі як сукупності певних властивостей продукта, завдяки яким він задовольняє ту чи іншу потребу людей. Виділяють такі групи натуральних показників споживання:

1) які характеризують споживання в натуральних одиницях виміру. Вони охоплюють споживання основних продуктів харчування, текстильних товарів та взуття і розраховуваються на основі матеріальних натуральних балансів (м’ясо, молоко, картопля, тканини, взуття та ін.);

2) вмісту поживних речвин (білків, жирів, вуглеводів, калорійності харчування). Вони характеризують щоденне середнє споживання речовин, які містяться в окремих видах продуктів харчування;

3) дані про наявність товарів довгострокового користування. Їх дістають на основі поточного обліку купівель та оцінки їх вибуття. Використовують також дані бюджетних обстежень населення, обліку телевізорів та радіоприймачів, легкових автомобілів та інших транспортних засобів;

4) які характеризують фізичний обсяг та рівень споживання послуг.

При аналізі у вартісному вираженні споживання оцінюють в поточних та незмінних (порівнянних) цінах. При оцінці покупного споживання застосовують ціни, якими населення заплатило за матеріальні блага і послуги: при купівлі в роздрібній торговлі – роздрібні ціни, на ринку – ринкові ціни. При оцінці натуральних надходжень використовують ціни продажу, а також ціни виробництва; при вимірюванні динаміки фізичного обсягу виробництва; при вимірюванні динаміки фізичного обсягу споживання – незмінні ціни, тобто ціни певного року.

Показники динаміки споживання. Одним з найважливіших показників життєвого рівня населення є рівень середньодушового споживання q. Його розраховують як частку від ділення фонду споживання Q на середньорічну чисельність населення N.

Динаміку рівня середньодушового споживання обчислюють у натуральному та вартісному вираженні. У першому випадку по непродовольчих товарах розрахунок проводять: взуття – в парах, тканин – у метрах тощо, а продуктів харчування – у власній масі (м’ясо, молоко – в кілограмах, яйця – в штуках, а також в перерахунку на основний продукт – молоко та молочні продукти – в молоці, м’ясо та м’ясопродукти – м’ясі).

Динаміку рівня споживання у вартісному вираженні розраховувають в порівняних цінах

 

Lq =(åq1p0 /N1): (åq0p0 /N1)

 

 

Де q0, q1 – кількість товарів; p0 – ціна за одиницю; N0, N1 – середньорічна чисельність населення.

Статистика вивчає, як змінюється фонд споживання за рахунок окремих факторів. Зміну його за рахунок рівня середньодушового споживання розраховують за формулою

 

∆Qq = (q1 – q0) N1

 

А за рахунок чисельності населення

 

∆Qq = (N1 – N0) q0

 

Рівень споживання диференціюється по регіонах, соціальних групах населення, всередині останніх – по групах за різним рівнем середньодушового доходу в сім’ї. Використовуючи ці групування, можна визначити вплив на динаміку рівня споживання зміни його в окремих групах та розподілу населення по вибраній ознаці групування.

Тема 6: Статистика стану здоров’я, охорони здоров’я й соціального забезпечення населення

План

1. Соціальне значення та завдання статистичного вивчення стану здоров`я, охорони здоров`я, соціального забезпечення населення. Рівень здоров`я населення та особливості його вимірювання.

2. Методологічні основи та показники статистики соціального забезпечення населення.

3. Джерела інформації та основні напрямки аналізу статистичних даних про стан здоров`я населення, охорону здоров`я та соціальне забезпечення.

 

1. Статистика медична — галузь соціальної статистики, що вивчає кількісні характеристики здоров’я населення, розвитку системи охорони здоров’я населення, визначає вплив на них соціально-економічних факторів, а також обґрунтовує використання статистичних методів для обробки та аналізу результатів лабораторних і клінічних досліджень. Відповідно включає: статистику здоров’я населення, статистику охорони здоров’я та статистику клінічну.

Статистика здоров’я населення вивчає кількісні характеристики стану здоров’я населення в цілому та окремих контингентів, вплив навколишнього середовища на здоров’я людей. Включає: демографічну статистику, статистику захворюваності, статистику інвалідності та статистику фізичного розвитку.

 

Медицина — наука і практична діяльність, спрямовані на збереження і зміцнення здоров’я людей, запобігання хворобам та лікування їх. Як наука, медицина в процесі розвитку розподілилась на окремі галузі, що вивчають:

побудову та функції організму здорової людини (анатомія, фізіологія, гістологія та ін.);

хворий організм (патологічна фізіологія та ін.);

хвороби та їх лікування (терапія, хірургія та ін.);

вплив зовнішніх факторів на здоров’я як окремої людини, так і групи людей, суспільства в цілому (гігієна, соціальна медицина).

Заведено виділяти два напрями медицини — лікувальний та профілактичний. Об’єктом лікувальної медицини є хвора людина. Стан хворої людини визначається поняттям хвороба — специфічною реакцією організму на вплив хвороботворного фактора. Та сама хвороба у різних індивідуумів може мати деякі відмінності клінічного прояву. Тому лікування слід спрямовувати не на хворобу як поняття філософське, а на її індивідуальний прояв у хворої людини — захворювання.

Профілактична медицина (гігієна) своїм об’єктом має практично здорових людей — індивідуумів (індивідуальне здоров’я), групи людей, населення (громадське здоров’я). Під практично здоровою людиною розуміють таку, що здатна повністю виконувати свої біологічні та соціальні функції. Філософська категорія, що визначає стан здорової людини, — це здоров’я.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, здоров’я — стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних дефектів

На відміну від так званих клінічних медичних наук соціальна медицина вивчає стан здоров’я не окремих індивідуумів, а окремих соціальних груп і суспільства в цілому, фактори, що його зумовлюють, а також обґрунтовує медико-соціальні заходи держави, суспільства та системи охорони здоров’я в напрямі збереження, зміцнення та відновлення здоров’я. Проблема вивчення взаємовідносин соціальних і біологічних факторів життєдіяльності людини зумовила виділення трьох аспектів медичної науки:

вплив соціальних факторів на здоров’я людей, демографічні процеси, зміну типу патологій в окремих соціальних групах;

закономірності, що є загальними для всіх біологічних істот і проявляються на молекулярно-біологічному та клітинному рівнях;

біологічні та психофізіологічні закономірності, що відносяться лише до людини.

Основними завданнями соціальної медицини є вивчення здоров’я населення залежно від соціальних умов і розробка та впровадження на підставі цього організаційних форм і методів надання медичної допомоги населенню та управління системою охорони здоров’я.

Об’єктами досліджень соціальної медицини є:

1) рівень і структура захворюваності, демографічних показників, інвалідності, фізичного розвитку різних контингентів і населення країни в цілому залежно від соціальних, економічних, біологічних, психологічних, медичних, клімато-географічних, суспільно-політичних, екологічних та інших факторів у системно-історичному аспекті;

2) нормативно-правова база, організаційні форми, методи, принципи, види надання медичної допомоги різним категоріям і групам населення, її рівень, якість та ефективність;

3) стандарти якості медичної допомоги, її гарантований державою рівень, фінансово-економічна діяльність органів, закладів та установ охорони здоров’я в умовах ринкової трансформації суспільства, надання медичної допомоги на засадах страхової та сімейної медицини;

4) міжнародний і вітчизняний досвід діяльності системи охорони здоров’я та надання медичної допомоги.

Охорона здоров’я — система заходів з охорони здоров’я, запобігання та лікування хвороб людини, продовження тривалості її життя.

Отже, система охорони здоров’я — це відповідна організаційна структура, що управляє відповідними ресурсами в процесах реалізації зазначених вище заходів. Системи організаційного типу — надалі організаційна система (ОС) — це системи, до складу яких людина входить як діючий елемент (поліклініка, університет, підприємство, міністерство тощо). Метою створення ОС є реалізація відповідних функцій, процесів (виробничих, навчальних, «лікувальних» та ін.). ОС включає дві системи: системи основної діяльності (наприклад, виробничу) та систему управління, іншими словами — об’єкт і суб’єкт управління. Кожна з них являє собою певну структуру з відповідними процесами реалізації своїх функцій. Управління організаційною системою — це управління ресурсами, залученими в процесах основної діяльності. Такі ресурси можуть бути матеріальними, фінансовими, кадровими та інформаційними. Процес управління охоплює конкретний часовий інтервал — добу, місяць, рік тощо. Сам процес управління є реалізацією функцій управління, до яких у загальному плані відносять планування, облік, аналіз і регулювання. Наведені вище положення є принциповими при створенні систем управління і, зокрема, інформаційних систем.

Прикладом системи організаційного типу, а разом і об’єктом статистичного вивчення, може бути система охорони здоров’я України (СОЗ). Система являє собою поєднання об’єкта та суб’єкта управління. Об’єкт управління — це ресурси (кадри, матеріально-технічна база, медикаменти, фінанси), що складають структуру закладів охорони здоров’я. Встановлено такий їх перелік:

1. Лікувально-профілактичні заклади

1.1. Лікарняні заклади:

республіканська лікарня;

обласна лікарня;

центральна міська лікарня;

територіальне медичне об’єднання;

міська лікарня;

центральна районна лікарня;

районна лікарня;

дільнична лікарня;

Українська дитяча лікарня Міністерства охорони здоров’я;

дитяча обласна лікарня;

дитяча міська лікарня;

дитяче територіальне медичне об’єднання;

дитяча районна лікарня;

перинатальний центр із стаціонаром;

міська лікарня швидкої медичної допомоги;

лікарня на водному транспорті (центральна, дорожня, відділкова, вузлова, лінійна, дитяча);

медичний центр;

госпіталь інвалідів;

медико-санітарна частина;

спеціалізована лікарня (офтальмологічна, психіатрична та ін.).

1.2. Лікувально-профілактичні заклади особливого типу.

центр з профілактики та боротьби із СНІДом;

центр реабілітації репродуктивної функції жінки;

Українська алергологічна лікарня;

Український спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення та ін.

1.3. Диспансери:

гастроентерологічний;

ендокринологічний;

кардіологічний;

онкологічний та ін.

1.4. Амбулаторно-поліклінічні заклади:

центральна районна поліклініка;

міська поліклініка;

студентська поліклініка;

дитяча міська поліклініка;

амбулаторія;

пункт охорони здоров’я (здоровпункт).

1.5. Заклади переливання крові, швидкої та екстреної медичної допомоги.

1.6. Санаторно-курортні заклади.

2. Санітарно-профілактичні заклади.

2.1. Санітарно-епідеміологічні заклади.

2.2. Заклади санітарної просвіти:

Республіканський центр здоров’я;

обласний центр здоров’я;

міський центр здоров’я.

3. Фармацевтичні аптечні заклади.

4. Інші заклади:

Патологоанатомічний центр України;

Республіканське патологічне бюро;

міське патологоанатомічне бюро;

Головне бюро судово-медичної експертизи України;

Республіканське бюро судово-медичної експертизи;

Центр медичної статистики МОЗ України;

обласний центр медичної статистики;

молочна кухня та ін.

Крім закладів охорони здоров’я в структуру МОЗ України входять також:

науково-дослідні інститути;

вищі навчальні заклади І—IV рівнів акредитації;

центри медичної статистики та науково-медичної інформації та ін.

Суб’єкт управління включає:

Міністерство охорони здоров’я України;

управління охорони здоров’я обласних державних адміністрацій;

управління охорони здоров’я міських державних адміністрацій та територіальні медичні об’єднання.

Керівниками медичних закладів є головні лікарі, заступники головних лікарів.

По окремих спеціальностях призначені головні спеціалісти, наприклад, Головний терапевт Міністерства охорони здоров’я України, а також головні спеціалісти управлінь охорони здоров’я обласних держадміністрацій.

В умовах глобалізації соціально-економічних явищ і процесів, формування інформаційного простору взагалі та ринку інформаційних послуг зокрема спеціалісту, який займається обробкою та аналізом даних, претендує на науково обґрунтований результат, необхідно чітко уявити собі структуру джерел інформації, показників і методів. Адже його робота може бути пов’язана з аспектами, що знаходяться на межі різних наук, галузей або інтересів.

Перед тим як визначити предмет статистики охорони здоров’я, її завдання та місце серед інших статистик, наведемо необхідні терміни та поняття.

Розглянемо основні положення Програми реформування системи охорони здоров’я України.

Програма передбачає, що система охорони здоров’я повинна базуватися на принципах державної політики і стратегії розвитку охорони здоров’я, багатоукладності власності, багатоканальності фінансування і медичного страхування, доступності первинної медико-санітарної допомоги, розвитку сімейної медицини, забезпечення гарантованого рівня медико-санітарної допомоги населенню.

Основними напрямами реформування галузі є:

профілактичні засади системи охорони здоров’я;

політика держави щодо охорони здоров’я та управління галуззю;

економічні засади та впровадження медичного страхування; система надання первинної та спеціалізованої медико-санітарної допомоги;

система медикаментозного та матеріально-технічного забезпечення галузі;

управління медичною наукою та інноваційна політика;

кадрова політика;

формування медико-санітарної культури населення.

Класифікація населення за групами здоров’я, вивчення впливу на нього факторів навколишнього середовища, оцінка ефективності проведених відповідних заходів потребує визначення поняття та критеріїв здоров’я.

Поняття „здоров‘я” прийнято розглядати як складне методологічне, філософське і водночас практичне, яке може і повинно використовуватися в повсякденній діяльності медичних працівників. Офіційне визначення поняття «здоров’я» Всесвітньої організації охорони здоров’я, яке міститься в її статуті (1946р.): «Здоров’я — це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби чи фізичних дефектів».

Звичайно таке формулювання породжує запитання як у спеціалістів, так і у пересічної людини. В практичній діяльності частіше визначають здоров’я як статистичну величину, узагальнюючу оцінку. При такому підході характеризується здоров’я груп осіб, що знаходяться в ідентичних соціально-економічних умовах. Потім встановлюється 95%-й довірчий рівень, і значення всіх ознак (фізіологічних, біохімічних, морфологічних), які виходять за межі тих, що зустрічаються у 95% одиниць сукупності, або особин популяції, визначається як відхилення від норми, тобто від здоров’я. Науково визначено межі коливань великої кількості показників стану організму, які можна вважати своєрідними критеріями стану здоров’я.

Загальнопатологічне поняття здоров’я (норма) — інтервал, в межах якого кількісні коливання психофізіологічних процесів здатні утримувати живу систему на рівні функціонального оптимуму (оптимальна зона, в межах якої організм не виходить на патологічний рівень саморегуляції).

Популяційне здоров’я — умовне статистичне поняття, яке характеризується комплексом демографічних показників, рівнем фізичного розвитку, захворюваністю та частотою преморбідних станів, інвалідністю певної групи населення.

2. Індивідуальне теоретичне здоров’я — стан повного соціального, біологічного та психічного благополуччя, коли функції всіх органів і систем організму людини врівноважені з навколишнім середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти.

Індивідуальне фактичне здоров’я — етап організму, при якому він здатний повноцінно викопувати свої соціальні та біологічні функції.

Для кількісного описання рівня фактичного здоров’я індивіда запропоновано багато різних критеріїв. Наведемо такі:

1) функціональний стан основних органів і систем (серцево-судинної, дихання, ЦНС, крові);

2) рівень фізичного розвитку та мого гармонійність

Природний рух населення — це зміна його чисельності за рахунок таких природних явищ, як народжуваність і смертність. Інтенсивність їх визначається, зокрема, за допомогою загальних коефіцієнтів народжуваності К_м та смертності К_см:

;

де: Н, П — відповідно кількість народжених живими і число померлих протягом року;

— середньорічна чисельність всього населення.

Ці коефіцієнти називають загальними, оскільки вони визначаються загалом, тобто для всього населення певної території. Демографія використовує також різні спеціальні коефіцієнти, які визначаються «спеціально» для окремих груп населення. Далі буде розглянуто низку спеціальних коефіцієнтів смертності.

Для визначення заходів, спрямованих на зниження смертності населення, необхідним є аналіз повікової смертності та її причин. Серед цих показників найбільшою мірою відображають вплив соціальних умов життя населення, показники дитячої смертності. Вони є також якісним критерієм оцінки діяльності лікувально-профілактичних установ охорони здоров’я жінок і дітей. До них належать такі показники:

1. Коефіцієнт мертвонароджуваності, який оцінює ризик загибелі плоду після 28 тижнів вагітності і визначається за формулою

 

2.

 

Ці два показники характеризують перинатальну смертність, тобто число перинатальних випадків. Це кількість мертвонароджених плюс кількість померлих на першому тижні життя.

3.

Рівні дитячої смертності протягом першого року життя неоднакові: найбільш високий показник припадає на перший місяць життя, а в першому місяці — на перший тиждень. Цим пояснюють значну увагу до них спеціалістів різного профілю.

4.

 

5. Постнеонатальна смертність характеризує смертність дітей у віці від чотирьох тижнів до року.

Поряд з цими показниками вивчають коефіцієнт материнської смертності, який являє собою відношення загальної кількості випадків смерті жінок у зв’язку із вагітністю та пологами до загальної кількості народжених живими.

6.

 

Усі названі показники визначаються відносно конкретного періоду та конкретної території.

Варто наголосити, що при вивченні відносних показників та у практичній роботі з ними необхідно розуміти конструкцію їх побудови та суть відповідних термінів. Слід розуміти, наприклад, що «народжуванність» — це процес, інтенсивність якого характеризується відповідним показником — коефіцієнтом народжуваності. Що стосується деяких термінів, то уточнімо їх за допомогою таблиці:

Таблиця

Показник	Чисельник	Знаменник
Частка	Кількість тих, що захворіли	Кількість всіх осіб (тих, що захворіли, і здорових)
Відношення	Кількість тих, що захворіли	Кількість здорових
Коефіцієнт	Кількість тих, що захворіли за даний період	Середня кількість всіх людей (тих, що захворіли, і здорових)

 

Отже, під словом «відношення» розуміють і синонім терміна «арифметичний дріб», і результат поділу величин А і В, що належать до двох взаємовиключних груп елементів.

Залежність загальної смертності населення від його вікової та статевої структури призводить до того, що коефіцієнт загальної смертності не може бути безпосередньо застосованим при статистичних порівняннях. Для цього використовують стандартизовані коефіцієнти смертності. Виділяють прямий та непрямий методи стандартизації.

Прямий метод стандартизації передбачає обчислення середньозваженого значення повікових коефіцієнтів смертності, причому вагою виступають чисельності груп стандартного населення:

де: СКС — стандартизований коефіцієнт смертності;

– коефіцієнт смертності для i -ї вікової групи;

– чисельність населення i -ї вікової групи в стандартному населенні.

Аналогічно провадиться стандартизація і за ознакою статі.

Непрямий метод стандартизації використовують за відсутності надійних повікових коефіцієнтів смертності:

де: ЗКС^С — загальний коефіцієнт смертності стандартного населення;

ЗКС — загальний коефіцієнт смертності населення, що вивчається;

— повіковий коефіцієнт смертності стандартного населення для i -ї вікової групи в населенні, що вивчається;

— чисельність осіб i -ї вікової групи в населенні, що вивчається.

Коли прямий метод використовувати недоцільно або неможливо, може застосовуватися ще один показник — стандартизована відносна смертність (СВС):

Спеціалісти вважають, що застосування на практиці стандартизованих показників пов’язане з багатьма обмеженнями. Перш за все, зіставлення стандартизованих показників слід провадити лише тоді, коли вони базуються на одному й тому самому стандартному населенні. Проте не існує єдиного стандартного населення, яке можна використати в будь-яких розрахунках.

Методи статево-вікової стандартизації використовують не тільки при вивченні смертності, а й при аналізі захворюваності тощо.

Комплексним показником оцінки стану здоров’я може бути середня тривалість майбутнього життя — величина, що акумулює повікові показники смертності і є, на думку авторів, більш надійним показником суспільного здоров’я, ніж показник загальної смертності. Метод базується на таблицях смертності, які показують імовірність прожити ще для особи певного віку і статі.

Середня тривалість майбутнього життя — це кількість років, яку в середньому має прожити дане покоління народжених або певна кількість однолітків за умови, що протягом цього майбутнього життя при переході з однієї вікової групи в наступну коефіцієнти смертності будуть такими самими, як і на момент складання таблиці.

Захворюваність — ступінь поширеності всіх хвороб разом узятих і кожної окремо серед населення в цілому та його окремих груп (вікових, професійних та ін.).

Аналіз особливості захворюваності населення різних регіонів дає змогу виділити такі основні типи патології:

неепідемічний, що характеризується поширенням хронічних захворювань (серцево-судинна патологія, злоякісні новоутворення, ендокринні, нейропсихічні захворювання та ін.), а також травматизму;

епідемічний тип маємо у разі масового поширення інфекційних і паразитарних захворювань, що призводить до високого рівня смертності населення;

перехідний тип визначається для тих регіонів (країн), де поруч з інфекційними хворобами інтенсивно поширюються неінфекційні.

Перш за все з поняттям «захворюваність» пов’язують три показники: суто захворюваність, хворобливість та патологічна враженість.

Первинна захворюваність — сукупність раніш не зареєстрованих, а вперше в поточному році виявлених серед населення захворювань.

Загальна захворюваність — сукупність усіх хвороб серед населення, вперше виявлених у поточному році, а також хвороб, виявлених у попередні роки, але з приводу яких хворі звернулися по медичну допомогу в поточному році.

Слід мати на увазі, що відсутність умов для зручного та своєчасного звернення населення по медичну допомогу, низький рівень санітарної культури населення, недбале ставлення до власного здоров’я призводять до заниженої кількості зареєстрованих захворювань проти фактичної.

Вивчення загальної захворюваності населення базується не тільки на даних обов’язкового статистичного обліку, а також на результатах спеціально організованих вибіркових спостережень.

Структура вихідної інформації та система показників повинні забезпечити аналіз рівня та структури захворюваності населення в розрізі окремих нозологічних груп, територіальної, статевої, вікової, професійної та ін. структур сукупностей хворих, динаміки захворюваності, впливу основних соціально-гігієнічних факторів і довкілля. Результати аналізу захворюваності разом із іншою інформацією необхідні для оцінки діяльності та планування роботи лікувально-профілактичних закладів, розробки окремих профілактичних заходів і програм.

Основні показники загальної захворюваності наведено в табл.

Таблиця

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЗАГАЛЬНОЇ ЗАХВОРЮВАНОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Назва показника	Змістова характеристика	Спосіб обчислення
1. Первинна захворюваність	Частота захворювань, виявлених уперше
2. Загальна захворюваність (поширеність, хворобливість)	Частота хвороб серед населення
3. Показники 1, 2 в розрізі: форм хвороб, статі, віку, територій	Поширеність окремих хвороб в окремих групах населення	Спосіб 1, 2 відносно відповідної групи населення
4. Частка окремих форм хвороб (груп) у складі всіх захворювань	Структура захворюваності
5. Показник 4 в розрізі статі, віку, територій	Структура захворюваності окремих груп населення	Аналогічно способу 4
6.Середньоденний рівень захворюваності в окремі місяці окремими хворобами	Сезонність захворюваності
7. Контингент осіб, що звернулися по меддопомогу	Частка населення, що звернулась по меддопомогу
8. Розподіл осіб, що звернулися, за кратністю звернень	Характеристика контингентів, що звертаються по меддопомогу

 

Заведено виділяти загальну захворюваність і спеціальні види захворюваності. До останніх відносять:

1) інфекційну захворюваність;

2) захворюваність на найважливіші неепідемічні хвороби;

3) захворюваність з тимчасовою втратою працездатності;

4) госпіталізовану захворюваність;

5) захворюваність за даними медичних оглядів;

6) захворюваність за даними реєстрації причин смерті.

Таке групування є не досить чітким, але виділення кожної групи має свою мету. Дійсно, групи 1 і 2 відрізняються видами захворювань; групи 3 і 4 більше характеризують наслідки хвороби та форми лікування; госпіталізовано може лікуватися як інфекційна, так і неепідемічна хвороба, при цьому хворий тимчасово втрачає працездатність.

 

3. Методологічні основи та показники статистики соціального забезпечення населення.

Соціальний захист населення – це система державних та громадських заходів щодо впровадження матеріального забезпечення громадян похилого віку, а також у разі хвороби, повної чи часткової втрати працездатності або годувальника, або в разі безробіття.

Статистика соціального забезпечення дає кількісну характеристику видів і способів соціального захисту та соціальних гарантій, що передбачені законодавчими та нормативними актами, за їх цільовим призначенням, напрямками, групами населення, джерелами фінансування та ін.

До показників статистики соціального забезпечення відносяться:

· За видами програм, середнім розміром допомоги та іншими класифікаційними ознаками

D1= частка тих, хто отримав допомогу / частка тих, хто має право на допомогу

· У розділі за секторами економіки:

– загальні та середньодушові витрати;

– витрати на соціальне страхування

Таблиця

ДЕРЖАВНІ ВИТРАТИ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ

 

 

РОКИ	ДЕРЖАВНІ ВИТРАТИ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я (в % до ВВП)	ДЕРЖАВНІ ВИТРАТИ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я (в % до всіх державних витрат)
	2,6	10,1
	3,1	9,5
	3,7	9,8
	4,0	10,4
	4,8	9,1
	4,7	10,3
	3,9	9,2
	4,2	11,5
	3,5	11,6
	2,9	10,9
	2,9	10,2

 

 

Таблиця