Система показників науково-технічного прогресу

Науково-технічний прогрес - це взаємопов’язаний процес розвитку науки і вдосконалення техніки, який веде до підвищення продуктивності праці.

Виділяють такі етапи НТП.

Перший етап - проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт по розробці нової техніки. Його здійснюють науково-дослідні інститути та дослідно-конструкторськи бюро. Статистичну характеристику результатів діяльності ії дають показники, що характеризують частку робіт, технічний рівень який вищий за кращі вітчизняні та зарцбіжні зразки, відповідає цьому рівню та нижчій за нього.

Значну роль відіграють також винаходи та раціоналізаторські пропозиції робітників підприємств. Статистика характеризую кількість пропозицій та винаходів, що надійшли та використані, а також економічний ефект, який отримали від впровадження їх.

Другий етап - освоєння виробництва та випуску нової технікі, яке здійснюють галузі та підприємства, що ії виготовляють. Статистичну характеристику цього етапу дають відомості про освоєння та випуск нової техніки у вигляді кількості нових видів, типів і марок машин, апаратів приладів та інших виробів. При цьому використовують в натуральному і вартісному вираженні, так і відносні показники (частка нової продукції в загальному випуску готової продукції у вигляді коефіцієнта продукції).

Статистичною характеристикою технічного рівня випуску нової продукції служить частка вартості прогресивної техніки в загальному обсязі освоєної та випущеної продукції.

Третій етап - освоєння та впровадження нової техніки - здійснюється у галузях та на підприємствах-споживачах нової техніки як на діючих, так і на підприємствах, що будуються.

Узагальнюючою характеристикою впровадження нової техніки є коєфіцієнт оновлення виробничого апарату промисловості. Його розраховують як відношення вартості введених в експлуатацію нових машин, механізмів та іншого обладнання до загальної вартості виробничого обладнання на кінець звітного періоду.

Характеризуються також модернізація обладнання оцінкою ії динаміки та економічною ефективністю заходів, спрямованих на удосконалення обладнання.

Четвертий етап - використання нової техніки у народному господарстві. Дають оцінку щодо використання нової техніки для особистих потреб у вигляді речей тривалого використання (телевізорів, холодильникік, пральних машин) та для виробничого використання у вигляді знарядь, предметів праці, технічних процесів.

Науково-технічний прогрес здійснюється за багатьма напрямами. Основними з них є електрифікація, механізація та автоматизація виробництва, хімізація народного господарства, спеціалізація та кооперування виробництва.

Електрифікація народного господарства - це єдиний за часом процес виробництва, розподілу та використання електроенергії, широке впровадження електроенергії у народне господарство та побут, один з головних напрямів науково-технічного прогресу.

Для характеристики електрифікації використовують такі показники.

Коефіцієнт електрифікації характеризує питому вагу електричної енергії у загальному обсязі енергетичних ресурсів підприємства, його окремих одиниць або комплексу підприємств.

 

Розрізняють потенційний та фактичний коефіцієнти електрифікації.

Потенційний коефіцієнт електрифікації

К ел розраховують як відношення потужності електроприводу (потужності електромоторів П ел. м та електроапаратів

П ел. ап) до сумарної потужності, що обслуговує виробничий процес П,

К ел = (П ел. м + П ел. ап): П.

Фактичний коефіцієнт електрифікації К ел розраховують як відношення використаної електроенергії (енергії, що споживається електродвигунами Е ел. д та електроапаратами Е ел. ап) до сумарної енергії, яка споживається у виробничому процесі Е

К ел = (Е ел. д + Е ел. ап): Е.

Озброєність живої праці електроенергією характеризують відповідні коефіцієнти.

Потенційний коефіцієнт показує середню потужність електродвигунів та електромоторів, які обслуговують працю одного робітника. Його розраховують як частку від ділення сумарної потужності електромоторів та електроапаратів, що обслуговують виробничий процес, на нормативну чисельність робітників найбільшої зміни Т роб.

К ел.озб. пр = (П ел. мот + П ел. ап): Троб.

Фактичний коєфіцієнт електроозброєння праці розраховують діленням кількості енергії, що використовується у виробничому процесі, на кількість людино-годин або людино-днів, які відпрацювали робочі Тчас

К ел.озб. пр = (Е ел. м + Е ел. ап): Тчас.

Механізація виробництва характеризується заміною ручної праці машинною.

Відрізняють часткову механізацію праці, коли тільки частину виробничих процесів здійснюють машини, а решта виконується вручну, та комплексну механізацію, яка охоплює весь комплекс по створенню певного виробу або виконання певного процесу.

Рівень механізації у цеху, підприємстві або галузі визначається рядом показників, які називають коефіцієнтами механізації.

Розрізняють коефіцієнт механізації окремих робіт як відношення обсягу робіт, що виконується механізованим засобом qмех, до загального обсягу робіт, виконаних як механізованим, так і не механізованим засобами q немех + q мех

К м.роб = q мех / (q немех + q мех);

зведений коефіцієнт механізації робіт.

У зв’язку з тим, що ряд робіт, наприклад земельні та штукатурні, безпосередньо не підсумовуються, для визначення іх співвідношення порівнюють затрати нормованого часу на виконання механізованих робіт t qм та усіх робіт t q

Кзв. мех. роб = ∑tм / ∑tq;

коефіцієнт механізації праці, який розраховують як відношення часу, що витрачений на механізованих роботах Тмех, до всього відпрацьованого

часу Т

К зв. мех. пр = ∑Т мех / ∑Т;

або як відношення чисельності робітників, які зайняті на механізованих роботах, до загальної чисельності робітників. У останньому випадку потрібно враховувати, що збільшення рівня механізації, впровадження нової техніки призводить до зниження чисельності робітників, які зайняті на механізованих роботах. Тому цей коефіцієнт краще визначати, коли це можливо, як відношення кількості продукції, виробленої на механізованих роботах, до загального обсягу виробленої продукції.

Особливе місце відводиться механізації підйомно транспортних робіт. Вона характеризується розміром грузопотоків, загальним обсягом виконаних підйомно-транспортних робіт, у тому числі й механізованих; чисельністю робочих, що зайняті на цих роботах; наявністю машин, механізмів та устаткування на відйомно-транспортних, транспортних та складських роботах. Ці дані аналізуються у сполученні з даними про обсяг товарної продукції, вартості промислово-виробничих основних фондів, чисельності промислово-виробничих робочих, кількості та площі складів, у тому числі механізованих та автоматизованих.

Таке сполучення дозволяє розрахувати й проаналізувати рівень механізації праці та робіт, вплив механізації підйомно-транспортних робіт на інтенсифікацію виробництва.

Автоматизація виробництва - це етап розвитку машинного виробництва, на якому функції управління та контролю передаються приборам та автоматичним пристроям. Розрізняють автоматизацію виробництва часткову (окремих операцій та процесів), комплексну (автоматизація дільниць, заводу, цеху) та повну, коли автоматизовані усі операції, а робітник тільки спостерігає і, якщо потрібно, впливає на виробничий процесс.

До комплексно-автоматизованих належать виробництва у яких завдяки застосуванню автоматичних пристроїв повністю виключено ручний контроль та регулювання технологічних параметрів, а також ручний контроль та регулювання складу й властивостей проміжних продуктів на основних та допоміжних процесах.

Окремо враховують наявність у виробничих об’єднаннях та на промислових підприємствах гнучких виробничих систем, засобів комплексної автоматизації і механізації виробничих процесів. При цьому показують кількість встановлених та автоматизованих ліній, кількість встановленого устаткування з програмним куруванням, комплексних гнучких виробничих модулів, збалансованих маніпуляторів та ін.

Для характеристики рівня автоматизації виробничого процесу використовують коефіцієнти автоматизації.

Хімізація народного господарства характеризується прискоренням розвитком хімічної промисловості, впровадженням хімічних процесів, методів виробництва та речовин у галузі народного господарства, широким використанням хімічних продуктів у виробництві та для побутових потреб.

Для характеристики процесу хімізації виробництва використовують такі показники: частку хімічних матеріалів у загальній кількості затрат на виробництво; частку обладнання, за допомогою якого спричиняється хімічна дія на предмет праці, до загальної кількості одиниць (потужностей) обладнання що обслуговує виробництво даної продукції.

Застосовують також показники збільшення вартості виробництва та споживання хімічних продуктів.

Зведеними показниками хімізації є частка продукції хфмфчної промисловості у загальному обсягу продукції промисловості; частка продукції хімічної промисловості у сукупному продукті та національному доході.

Високоефективною формою суспільного розподілу праці, що сприяє науково-технічному прогресу, є спеціалізація виробництва.

Важливий вид її - спеціалізація виробничих підприємств (організацій). Вона проявляється у виготовленні на підприємствах обмеженого числа окремих подібних видів, закінчених виборів (предметна спеціалізація), деталей та вузлів (подетальна спеціалізація) або виконання цими підприємствами відносно завершених однорідних стадій технологічних процесів (технологічна спеціалізація).

Для характеристики ступеня спеціалізації виробництва використовують дві групи показників:

Рівень спеціалізації підприємств та галузей (частка спеціалізованого виробництва у загальному обсягу певної продукції; частка продукції, що відповідає основному профілю галузей та підприємств у загальному обсязі її виробництва; частка продукції, що виробляється на основі предметної, подетальної або технологічної спеціалізації у загальному обсязі виробництва галузі);

Організаційно-технологічний рівень виробництва (частка стандартизованих та уніфікованих деталей, вузлів у загальній їх кількості; частка продукції, що виробляється на спеціалізованому обладнанні).

Іншими видами спеціалізації виробництва є територіальна та міждержавна спеціалізація. Кількісні характеристики цих видів спеціалізації дають показники частки регіону в загальному обсязі виробництва данного продукту в країні та частки країни в світовому або по групі країн обсязі виробництва однотипової продукції.

Розвиток спеціалізації виробництва розширює економічні зв’язки між підприємствами, галузями та регіонами, що сприяє розширенню виробничого кооперування і зростанню продуктивності суспільної праці.

Можливості спеціалізації полягають у концентрації виробництва, що визночається укрупненням виробництва, зосередженні його на великих підприємствах та зменшенні кількості підприємств, які дублюють виробництво одного й того самого продукту.

Характеристиками рівня концентрації є частка великих підприємств у випуску продукції та у загальній виробничій потужності даної галузі; обсяг продукції та величина потужності у середньому на одне підприємство; середній розмір виробничих фондів та чисельність промислово-виробничого персоналу на одне підприємство.

Із спеціалізацією пов’язане кооперування виробництва – одна з форм виробничих зв’язків між підприємствами, які виготовляють певну продукцію, але мають господарську самостійність.

Розрізняють три вида кооперування виробництва: предметне, коли головне підприємство одержує від інших готві агрегати (мотори та ін.) далі комплектації його складної продукції; подетальне – головне підприємство одержує від спеціалізованого підприємства окремі вузли та деталі; технологічне – одне підприємство постовляє другому напівфабрикати або виконує виробничі операції.

Кооперацію виробництва характеризують такі показники, як кількість підприємств-посточальників, що кооперуються з цим підприємством; кількість підприємств, що здійснюють кооперовані поставки; частка витрат на кооперовані поставки у загальній сумі затрат на сировину та матеріали.

Статистика НТП вивчає розвиток інформоційно-обчислювальної діяльності як основи інформатизації суспільства передумови його переходу на якісно новий етап економічного і соціального розвитку. На процес інформатазації суспільства впливають досягнення науково-технічного прогресу в галузі обчислювальної техніки та засобів зв’язку, рівень їх впровадження в практику, забезпеченність фахівцями, підготовка інформаційного середовища до використання нових інформаційних технологій, споживання інформаційно-обчислювальних послуг підрозділами народного господарства і населенням.

У відповідній системі показників, запропонованій Н. O. Парфенцевою, виділено три групи. Перша висвітлює обсяг, структуру та динаміку ресурсів інформаційно-обчислювальної діяльності, зокрема:

Вартість засобів обчислювальної техникі – разом, у тому числі на одного зайнятого в сфері інформаційно-обчислювальної діяльності;

Річну обчислювальну потужність обчислювального комплексу на базі процесорів загального користування – разом і у розрахунку на одного процюючого в сфері та в народному господарстві;

Кількість персональних електронно-обчислювальних машин (ПЕОМ) – разом і в розрахунку на чисельність фахівців і зайнятих у народному господарстві;

Структуру парку обчислювальної техніки по катигоріях за віком, відповідно з світовими досягненнями;

Чисельність і склад за кваліфікацією працюючих на обчислювальних підприємствах;

Типи та якість технологій по обробці інформації на підприємствах, зайнятих ІОД;

Вартість рограмних продуктів – разом і в розрарухнку на кількість зайнятих ІОД;

Обсяг інформаційних банків даних.

До другої групи належить показники підготовленості інформаційного середовища до інформатизації суспільства. Це:

1) кількість підприємств, зайнятих наданням інформаційно-обчислювальних послуг;

2) кількість банків та баз даних, які діють у країні;

3) кількість підприємств, що мають на балансі засоби обчислювальної техніки – разом, у тому числі по галузях;

4) кількість звернень до банків та баз даних;

5) кількість автоматизованих робочих місць;

6) чисельність фахівців, які готові для професійної роботи з засобами обчислювальної техніки, у тому числі з ПЕОМ, з них ті, що використовують обчислювальну техніку та споживають інформаційно-обчислювальні послуги;

7) фондообразність праці на підприємствах, зайнятих ІОД;

8) сума інвестицій в сферу ІОД;

9) витрати на створення та актуалізацію інформаційних банків;

10) показники використання обчислювальної потужності парку обчислювальної техніки.

Третя група – показники впливу інформатизації суспільства на соціально-економічні процеси:

1) чисельність і склад фахівців, які використовують обчислювальну техніку або споживають інформаційно-обчислювальні послуги для виконання своєї роботи – по галузях, професіях;

2) обсяг інформаційно-обчислювальних послуг – разом, у тому числі по галузях, в розрахунку на чисельність зайнятих;

3) обсяг інформаційно-обчислювальних послуг, наданих населенню – всього, в тому числі в розрахунку на чисельність населення;

4) частка вартості інформаційно-обчислювальних послуг у валовому національному продукті.

При вивченні ринку інформаційно-обчислювальних послуг використовують показники, що характеризують співвідношення попиту та пропозиції на обчислювальну техніку, програмні засоби та різні види інформаційно-обчислювальних послуг, відповідне співвідношення їх, ринок цінних паперів підприємств сфери ІОД.