Проблеми залучення іноземних інвестицій в Україну 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Проблеми залучення іноземних інвестицій в Україну



Економічні реалії в Україні, передусім жорстка фінансова політика і неплатежі до бюджету, викликали найгостріший дефіцит бюджетного каналу інвестування державних і змішаних підприємств. Чимало галузей промисловості потребують відновлення зношених основних засобів, рівень розвитку інфраструктури істотно відстає від потреб країни. Прогноз інвестиційної потреби на найближчі п'ять років в економіці країни становить, за оцінкою Всесвітнього банку, 40 млрд. доларів. Однак економічна ситуація у країні вилучає притоки інвестиційних ресурсів з держбюджету.

Певна частина реального припливу інвестицій покривається коштом амортизації основних засобів. Однак, на відміну від минулих років, на більшості підприємств значно складніше відстежувати реальні видатки, накопичені у вигляді амортизаційних відрахувань.

Інший канал внутрішніх інвестицій - національна фондова біржа, тобто обіг акцій підприємств, - не може бути істотно використаний через недостатню платоспроможність корпоративних інвесторів і низького попиту з боку населення. У світовій практиці великі міжнародні проекти з участю державних коштів здійснюються значно рідше, ніж купівля ліквідних акцій на фондовому ринку. Ця форма інвестування широко розроблена і традиційно добре відома, права акціонерів захищені в більшості країн не тільки законом, а й повсякденною юридичною практикою, і тому значну частину усіх фінансових ресурсів капіталовкладення становлять портфельні інвестиції, тобто вкладення в ліквідні цінні папери, щоб одержати дохід у вигляді дивідендів.

Статистика свідчить, що частка портфельних інвестицій в різні роки становить приблизно від 45 до 70 відсотків усіх приватних інвестицій розвинених країн. У закордонних інвестиціях частка портфельних вкладень коливається в різні роки від 30 - 40 до 60 - 65% усіх приватних інвестицій.

У цих обставинах зросте значення іноземних інвестицій в українську економіку. Приплив капіталу з-за кордону міг би значно послабити „інвестиційний голод", якби його масштаби можна було порівняти з іноземними інвестиціями в інші країни Центральної Європи, що стали на шлях економічних реформ майже одночасно з Україною. Однак і це джерело фінансування економічного розвитку дуже незначне. Приплив іноземних інвестицій - єдина можливість для України полегшити ситуацію, яку можна назвати важкою інвестиційною кризою.

Існує принциповий погляд, що іноземні інвестиції вигідні не тільки інвесторові, а й економіці країни, яка приймає капітал.

Використання іноземних капіталовкладень дає змогу:

- оживити економіку;

- одержати доступ до передових технологій і методів керування;

- протидіяти збільшенню зовнішнього боргу держави, надаючи кошти для його погашення;

- стимулювати розвиток власних продуктивних сил суспільства;

- сприяти ефективному виробництву і розвиткові економіки, її інтеграції у світову економічну систему внаслідок виробничої та науково-технічної кооперації.

До непрямих переваг іноземних інвестицій належать:

- залучення нових технологій, устаткування і „ноу-хау";

- можливість підготувати кадри фахівців, керівників і підприємців, які володіють сучасними технологіями керування й організації виробництва;

- активізація експортного потенціалу країни-донора;

- розвиток ресурсів регіонів.

Ця ж ідеологія є основою більшості законодавчих і нормативних актів, які належать до регулювання іноземних інвестицій в Україну. Згідно з нормативними актами, залучення іноземних інвестицій в українську економіку сприятиме розв'язанню таких проблем соціально-економічного розвитку: освоєння незатребуваного науково-технічного потенціалу України, особливо на конверсійних підприємствах військово-промислового комплексу;

- просування українських товарів і технологій на зовнішній ринок;

- сприяння в розширенні й диверсифікованості експортного потенціалу та розвитку імпортозаміщувальних виробництв в окремих галузях;

- створення нових робочих місць і освоєння передових форм організації виробництв;

- освоєння освідуцивілізованих відносин у сфері підприємництва;

- сприяння розвиткові виробничої інфраструктури.

Розглядаючи процес залучення капіталу з-за кордону, потрібно врахувати, що капітал іноземних інвесторів прагне в ті країни, де існує сприятливий інвестиційний клімат. Це поняття містить у собі чимало параметрів:

- податкове законодавство країни-донора;

- можливості ефективного вкладення капіталу, ступінь розвитку загальної (транспорт, зв'язок тощо) і спеціальної (фондовий ринок, наявність у країні-донорі представників авторитетних для інвестора консалтингових і аудиторських фірм) інфраструктури;

- рівень кваліфікації трудових ресурсів і керівного персоналу;

- запаси корисних копалин;

- ставлення іноземних капіталовкладень місцевої влади і громадськості.

Одним з інтегральних показників інвестиційного клімату є відомості про вивезення капіталів з України на Захід. Справді, було б дивно очікувати припливу іноземних інвестицій тоді, коли досі за кордон вивозять, порушуючи українське законодавство, капітал. Вивезення капіталу з України повсюдно розглядають як свідчення низької привабливості ринку для українських інвесторів. Ці інвестиції (переважно в об'єкти нерухомості й акції великих компаній) означають економічне зростання, виплату податків, створення нових робочих місць, підвищення добробуту населення.

Надмірно ліберальний підхід стосовно переведення капіталів за кордон в Україні радше вийняток, аніж правило для країн з економікою, що реформується. Для прикладу можна нагадати, що країни, які проводили економічні реформи, законодавче забороняли вивезення капіталу за кордон і жорстко стежили за дотриманням такої заборони. Приміром, законодавство Японії, яка проводила свої економічні реформи в 1950-тіроки, аж до кінця 1965 р. забороняло вивозити з країни понад 100 тис. дол. США, (у 1965-1968 - 500 тис. дол. США, 1969-1972 - 1 млн. дол. США), на дрібніші суми (відповідно понад 50 тис., 100 тис. і 500 тис. дол. США) треба було щоразу одержувати особливий дозвіл Міністерства фінансів країни.

Обмеження на експорт власного капіталу з Японії або зовсім не поширювалися на вивезення прибутку, отриманого від іноземних інвестицій, або істотно полегшували вивезення такого прибутку порівняно з експортом капіталу. Схожі обмеження були прийняті в періоди економічних реформ у Бразилії, Чилі, Мексиці, вони досі діють в Індії, Польщі, Чехії, Угорщині, Китаї. Застосовуючи такі заходи, згадані країни ефективно розвивають свою економіку, не відчуваючи серйозних проблем дефіциту інвестицій, до того ж створюють додаткові мотиви залучення іноземного капіталу.

Отже, перше завдання у сфері залучення іноземного капіталу в економіку України полягає у тому, щоб припинити відтік українських капіталів за кордон і - в ідеалі - повернути український капітал з-за кордону. Однак, якщо першу частину завдання вирішити відносно легко, змінивши законодавство, що регулює відтік капіталів за кордон, розробивши ефективні заходи контролю й жорстких санкцій стосовно порушників законодавства і застосовуючи до усіх без винятку, то для розв'язання другої її частини потрібно цілеспрямовано створювати умови вигідного розміщення капіталів усередині країни і роками послідовно проводити політику „амністії" для капіталів, що повернулись у країну.

Другий важливий аспект створення сприятливого інвестиційного клімату полягає в стабільній податковій системі, що передбачає невисоке обкладання прибутків і побудованої на тих же логічних засадах, що й системи оподатковування в розвинених капіталістичних країнах. Потребу раціонально побудованої податкової системи усвідомлюють в Україні вже давно, її відсутність є причиною сучасного стану економіки країни. Ситуація може поліпшитися тільки тоді, коли буде прийнято Податковий кодекс України. Найбільший вплив на непривабливість України для західних інвесторів має не лише високий рівень податків, а повне свавілля у введенні та скасуванні податків (пільг), незаконна податкова ініціатива місцевої влади, яка намагається в такий спосіб вирішити свої проблеми.

Позитивними характеристиками інвестиційного клімату є ємний товарний ринок і можливості виходу на ринки інших країн СНД, більш-менш кваліфікована й дешева робоча сила, великий науково - технічний потенціал, транспортна й енергетична система.

Негативні характеристики інвестиційного клімату в Україні такі:

1. Недосконалість правового поля. Цей чинник, зазвичай, називають першим, оскільки перешкоди адміністративно - правового характеру - це ті, з якими передовсім зіштовхується інвестор. Йдеться про нестабільність, суперечливість, заплутаність регуляторного поля, численні підзаконні акти, бюрократизм та корупцію, криміналізацію економіки, неврегульованість системи захисту прав власності, слабкість судової системи.

2. Політична нестабільність. Часта зміна урядів, обіцянки різко змінити політичний курс та умови ведення бізнесу - аж до націоналізації майна інвесторів, які виголошують різні політичні сили, політичні скандали, і, особливо, передвиборчий період, посилюють настороженість іноземних інвесторів.

3. Непередбачуваність і непрозорість державної політики. Цей чинник суттєво утруднює довгострокове планування діяльності компанії. Інвестори скаржаться, зокрема, на раптовість ухвалення деяких рішень, прийняття актів, які набувають чинності або негайно, або й мають зворотну дію. А інформація про перспективи динаміки економічної політики держави подається дуже обмежено.

4. Неврегульованість законодавчого забезпечення процесу інвестування. Йдеться про часті зміни умов залучення іноземних інвестицій.

5. Надмірна фіскальна активність держави. Потужним важелем стримування іноземних інвестицій в Україну є вкрай нерівномірний розподіл податкового тиску, який є надмірним суб'єктів, що працюють легально. І це попри існування в країні величезного „тіньового" сектору економіки. Незважаючи на те, що переважна більшість іноземних інвесторів намагається вести цілком прозорий та легальний бізнес, „тінізація" економіки суттєво утруднює їхню співпрацю з українськими підприємствами, які не завжди ризикують вести прозорі й легальні операції. Велика частка вилучення прибутку, нестабільність податкових ставок та правил нарахування перешкоджають ефективному веденню бізнесу в Україні.

6. Вузькість та неструктурованість внутрішнього ринку. Низький рівень доходів підприємств та населення призводить до недостатнього рівня внутрішнього попиту та, що не менш важливо, унеможливлює кваліфіковану поведінку покупців, які змушені здебільшого вибирати якнайдешевшу продукцію. Це спонукає українські підприємства вести нечесну конкуренцію, призводить до неадекватних моделей конкуренції іноземних компаній, які давно перейшли від цінової до переважно продуктової конкуренції.

7. Обтяжлива митна політика. Інвестори звертають увагу на перешкоди для ввезення потрібних устаткування, сировини та комплектувальних, і вивезення продукції. У цьому контексті слід зазначити, що послаблення митних бар'єрів для підприємств з ПІІ все ж потребує серйозного державного регулювання. Свіжим є приклад масових зловживань пільгами щодо митного і акцизного обкладення спільних підприємств.

8. Недосконалість галузей інфраструктури. Незважаючи на порівняно високий рівень розвитку, мережа автомобільних доріг та залізниць, системи енерго- та водопостачання, зв'язку тощо потребують в Україні суттєвого вдосконалення. На поліпшення інфраструктурних умов спрямовано, зокрема, низку проектів Світового банку в Україні.

9. Нерозвиненість інституційної інфраструктури ринку. Світова практика сучасного бізнесу пов'язана з постійною співпрацею з різними аудиторськими, консалтинговими та іншими фірмами. Відсутність середовища таких фірм, гідних, з позицій іноземного інвестора, довіри, суттєво погіршує його враження від підприємницького клімату в Україні. Серйозні інвестори вважають також за краще мати справу з іноземними фінансовими установами, банками. Це спонукає їх здійснювати іноземні інвестиції у банківську сферу та відкривати філії іноземних банків. Проте в стратегічному контексті таке відокремлення фінансових потоків українського та іноземного капіталів ослаблює фінансову систему країни. Інвестори також звертають увагу на нерозвиненість державних інституцій, які мають здійснювати супровід іноземних інвесторів.

10. „Клановість" економіки, нераціональність економічної поведінки. Іноземні інвестори відзначають потребу укладати „неформальні" стосунки з представниками державних органів.

11. Низька якість життя. Йдеться про можливості надати житло, побутові, транспортні послуги, гарантувати особисту безпеку іноземців на території України. Якщо в Києві та інших обласних центрах є щодо цього суттєві позитивні зміни, то на решті території України ситуація незадовільна.

Більшість перешкод, як зрозуміло, стосується макроекономічних чинників інвестиційного клімату, які не можна усунути виключно заходами з удосконалення системи державного управління.

Вагомою системною перешкодою для інвестування та ведення бізнесу на території України є високий рівень питомих витрат виробництва, за яким Україна сьогодні неконкурентоспроможна порівняно з іншими країнами Центральної та Східної Європи. Поряд із суб'єктивними, тут діють й об'єктивні чинники - незадовільний технічний рівень транспортної інфраструктури, висока вартість будівництва, а також висока ціна енергоресурсів та нестабільність енергопостачання, невиправдано висока вартість кредитних ресурсів. Останній чинник заважає розвиткові суміжних виробництв, що обмежує кумулятивний ефект іноземної інвестиції.

Перелічені чинники роблять вигіднішим імпорт в Україну порівняно з вкладанням капіталу в організацію внутрішнього виробництва. Саме це і пояснює домінування чинника оволодіння ринками перед мотивами інвестування в українську економіку. На сучасному етапі в умовах України будь-яке зменшення тарифних і нетарифних бар'єрів на шляху імпорту, на чому постійно наполягають іноземні радники і представники МВФ, об'єктивно сприяє зменшенню притоку іноземних інвестицій. Певну цінність для іноземних інвесторів, насамперед російських, становитиме лише енерготранспортна інфраструктура - транзитні нафто- і газопроводи.

Втім, основною метою будь-якого інвестора є отримання певної віддачі від вкладення капітальних ресурсів, а головною характеристикою інвестиційного клімату є саме спроможність економіко-правового поля забезпечити цю віддачу. У цьому зрізі поняття інвестиційного клімату збігається з поняттям підприємницького клімату. Проте ці два поняття в жодному разі не тотожні. Адже цілком можливою є ситуація, за якої економіко-правові умови несприятливі для отримання високого прибутку, проте інвестор розглядає інвестиції як такі, що можуть мати значну віддачу у стратегічній перспективі завдяки оволодінню ринками збуту, ресурсами, зайняттю вигідного геостратегічного положення. І навпаки, умови можуть сприяти швидкому збагаченню внаслідок спекулятивної, або й напівзаконної діяльності, користування пільговими умовами, наданими іноземному інвесторові, проте останній не розглядатиме свого вкладення як довгострокового і прагнутиме до якнайшвидшої репатріації максимальної частки прибутку. Отже, одним з базових орієнтирів державної економічної стратегії має бути максимальне зближення параметрів підприємницького та інвестиційного клімату.

Дія цих чинників інвестиційного клімату дає підстави більшості аналітикам ставитися до українського ринку як до мало привабливого інвестиційного ринку.

Вихід із цієї ситуації вбачаємо у тому, щоб скорегувати державну програму залучення іноземних інвестицій щодо питання про сертифікацію інвестиційних проектів. Державним органам, компетентним у залученні іноземних інвестицій, варто розгорнути підготовку фахівців зі складання й аналізу бізнес-планів, проводити сертифікації й конкурси бізнес-планів інвестиційних проектів, переможцями яких визнавати ті проекти, реалізація яких одночасно максимально задовольняє пріоритети економічного розвитку країни і здатна принести максимально можливий прибуток іноземному інвесторові.

Такі проекти за підсумками конкурсів мають потрапляти у спеціальний „пільговий портфель проектів", що збирається для цільового залучення коштів іноземних інвесторів за допомогою агресивної тактики залучення. Зарубіжний досвід підказує, що навіть такі країни, як США використовують агресивну тактику залучення іноземних капіталовкладень в окремі регіони. Така тактика, наприклад, має на увазі формування спеціальних делегацій, що виїжджають у країни - потенційні донори на цільові конференції за участю передбачуваних корпоративних інвесторів. На цих конференціях представники ділових кіл і органів влади країни, яка приймає капітал, пропонують увазі майбутніх інвесторів докладні проекти спільних інвестицій, обговорюють деталі інвестиційного клімату країни. Можливості інвестиційних проектів обговорюють як у спеціалізованій, так і в загальній пресі, по телебаченню і т.п. У рамках цієї тактики ведуть низку широких рекламних кампаній, значною мірою - за рахунок держбюджету.

 

8 .2. Ефективність інвестиційних проектів в туризмі

З різних причин Україна зараз перебуває обабіч процесів інтеграції та інтернаціоналізації у світовій економіці. Це дуже стримує розвиток України як суб’єкту господарського механізму світу.

Сьогодні нам потрібно переглянути теоретичні основи і практику функціонування економіки України, і на цій підставі шукати шляхів входу молодої держави у світове співтовариство не як сировинного додатку і ринку третьосортних товарів, а як повноправного учасника, на котрого потрібно зважати як у політичних, так і в економічних перипетіях сучасного життя.

Україна переживає важкий час. Головними диспропорціями в економіці держави є дефіцит бюджету, порушення платіжного та торговельного балансів, істотне перевищення імпорту над експортом, що в сукупності визначає фінансові можливості держави, якій потрібно розв'язувати багато складних питань і виконувати національні та регіональні програми, що потребують високих інтелектуальних та матеріальних видатків.

Перехід України до відкритої економіки може стати неможливим без синхронізації її економічної структури та реформ, аналогічних до високорозвинених країн.

Нашій державі також важливо реалізувати комплекс заходів з розвитку підприємництва, що має прискорити інтегрування у міжнародний ринок.

Зважаючи на ситуацію, потрібно визначити пріоритети сучасної української економічної політики: реанімувати та стимулювати виробництва, створити сприятливий інвестиційний клімат, довести якість продукції (послуг) до рівня, на якому реальним стане вихід на основні світові ринки.

При сучасному рівні інтеграції світової господарської діяльності інвестиційна активність та, відповідно, економічне зростання у багатьох країнах, причому, не тільки тих, що розвиваються, а й розвинених, підтримується та посилюється участю іноземного інвестиційного капіталу.

В Україні досі основною формою участі іноземного капіталу в економіці було створення спільних підприємств, їх поки що небагато і обсяги реалізації товарів та послуг, вироблених ними, на внутрішньому та зовнішньому ринках незначна, а тому серйозно впливати на економіку нашої держави вони не можуть. Хоча вже існують і досить переконливі приклади їх ефективної та прибуткової діяльності. Загалом же іноземний капітал в Україні робить поки що дуже обережні кроки.

Іноземний капітал сьогодні особливо важливий у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти соціальне напруження у суспільстві.

Потенційно Україна може бути однією з провідних країн для прямих та портфельних іноземних інвестицій. Цьому сприяє її величезний внутрішній ринок, порівняно кваліфікована й водночас дешева робоча сила, значний науково-технічний потенціал, великі природні ресурси, інфраструктура, хоч і не надто розвинена.

Україна дуже зацікавлена у притоці прямих інвестицій, оскільки вони не збільшують зовнішнього боргу (а навпаки, сприяють одержанню коштів для його погашення), забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій та науково-технічній кооперації, а водночас є джерелом капіталовкладень, залучають українських підприємців до передового господарського досвіду.

Утім, незважаючи на запрошення керівництва держави і привабливість українського ринку, іноземні інвестори з невеликим ентузіазмом вкладають свої капітали в українські підприємства, їхнє небажання пояснюється низкою проблем, а саме:

- нестабільністю економічної та політичної ситуації;

- недосконалим і суперечливим законодавством;

- нечіткістю визначення прав власності;

- відсутністю реальних пільг і привілеїв для іноземного капіталу;

- нестабільністю гривневого простору;

- непередбачуваністю змін у податковій системі.

Тому перед нашою державою постає складне і досить делікатне завдання: залучити в країну іноземний капітал, не позбавляючи його власних стимулів і направляючи його заходами економічного регулювання на досягнення суспільних цілей. Притягуючи іноземний капітал, не можна припускати дискримінації національних інвесторів. Не варто надавати підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські підприємства, зайняті у тій же сфері діяльності. Як показує досвід, такі заходи практично не впливають на інвестиційну активність іноземного капіталу, але призводять до виникнення на місці колишніх вітчизняних підприємств фірм із формальною іноземною участю, що претендують на пільгове оподатковування.

Потрібно створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, а й для своїх. І мова не про те, щоб знайти їм кошти на здійснення інвестицій. Українському приватному капіталові також потрібні гарантії від примусових вилучень і свавілля влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також стабільні умови роботи для здійснення довгострокових капіталовкладень.

На нашу думку, в Україні інвестиціям у туристичну індустрію приділять мало уваги, немає належних досліджень та поглибленого аналізу ефективності інвестиційних процесів туристичної індустрії.

Аналізуючи інвестиційний проект, передусім потрібно звернути увагу на прийнятність та гнучкість виробництва, суміщення і розвиток життєвих циклів продукту і товару (послуги).

Вирізняють такі основні показники ефективності інвестиційного проекту:

- комерційна (фінансова) ефективність, що враховує фінансові наслідки реалізації проекту для його учасників;

- бюджетна ефективність, що відображає фінансові наслідки проекту для державного, регіонального та місцевого бюджетів;

- народногосподарська ефективність, що враховує затрати і результати, які виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників інвестиційного проекту у вартісному вираженні.

Вибір альтернативи (одного із варіантів інвестиційного проекту) здійснюють шляхом одного або декількох методів. Найкращим слід вважати оцінку інвестиційного проекту за кількома методами. У цьому випадку перевага надають проектові, значущість результатів якого підтверджена більшою кількістю використовуваних методів (NPV - чистий дисконтний дохід, РІ - індекс доходності, IRR - внутрішня норма доходності, термін окупності).

Управління проектами здійснюється на основі життєвого циклу продукту, враховуючи фазу в якій він перебуває.

Туризм, як одна із перспективних галузей економіки багатьох країн світу, розвивається і йде крок у крок з науково-технічним прогресом. Для кращої організації турів чи інших видів діяльності, туристичні фірми намагаються впровадити в своїй роботі різноманітні новинки для поліпшення обслуговування, комфорту та швидкості доставки туристів і т.п. Сьогодні не кожна туристична фірма дозволить собі таку розкіш, а тому намагається залучити кошти зарубіжних і українських інвесторів, розробляючи різноманітні інвестиційні проекти та програми.

Реалізація інвестиційних програм може бути як на стадії створення фірми, так і після її кількарічної діяльності.

За видами інвестиційні проекти можна умовно поділити на декілька груп:

• розроблення і впровадження продукту інтелектуальної власності;

• розроблення і впровадження технічних засобів та елементів "ноу-хау";

• реконструкція і будівництво;

• підготовка кадрів та інше.

У диверсифікації діяльності туристичної фірми предметом інвестиції можуть бути будь-які інші проекти, не пов'язані безпосередньо з туризмом:

• розроблення і впровадження малих виробництв;

• організація нетрадиційних форм туризму та інше.

Інвестиційні проекти, пов'язані з розробленням і впровадженням інтелектуального продукту, реалізуються здебільшого на початковому етапі функціонування фірми, а більш капіталомісткі проекти - із накопиченням фінансових ресурсів.

Державна підтримка туризму в Україні не передбачає цільових бюджетних інвестицій в його розвиток. Поширеною формою інвестицій є підтримання його на місцевому або регіональному рівнях коштом місцевих бюджетів або спеціального податку.

Низку інтелектуальних інвестиційних програм фінансують різні зарубіжні фонди і банки: Європейський банк реконструкції і розвитку, фонд підтримки малого і середнього підприємництва, деякі благодійні фонди. У межах цих інвестицій проводять підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, спеціалізовані конференції, симпозіуми, семінари та ін. Однак цільове фінансування капіталомістких проектів за рахунок цих джерел практично не здійснюється.

Потенційні джерела фінансування можна поділити на чотири групи:

1) власні засоби;

2) позичкові засоби;

3) цільове бюджетне фінансування;

4) інші джерела (зарубіжні фонди, благодійні засоби та інше).

Уряд України передбачив цільове інвестування різних програм у рамках підтримання малого підприємництва. Однак одержати такі пільги непросто. Для цього слід підготувати бізнес-план, отримати відповідні висновки експертів. Потім ці матеріали подають на конкурс інвестиційних проектів з пільговим кредитуванням.

Аналогічні дії потрібно виконати, щоб взяти участь у зарубіжних інвестиційних конкурсах.

Найбільш надійним джерелом фінансування є власні кошти. Утім, як показує досвід, капіталомісткі проекти реалізовуються переважно на базі позичкових коштів

Найкращим капіталом для інвестицій є безвідсотковий кредит. Ця форма фінансування може бути реалізована тільки за рахунок позичкових коштів, що належать засновникам.

Однією з форм залучення інвестора є передача йому частки у статутному фонді (товариство з обмеженою відповідальністю), або пакета акцій туристичного підприємства (акціонерне товариство), що відповідає розмірові його інвестиційного вкладу.

Залучення інвестора може бути реалізовано також і на інших умовах, задекларованих в інвестиційному договорі:

• частки власності після реалізації проекту;

• відсотка від майбутнього прибутку;

• квоти місць (при будівництві об'єктів розміщення туристів);

• пільгове представлення туристичних послуг та інше.

 

Рис. 8.1. Потенційні джерела інвестицій у туризм

 

Особливо жорсткими умовами фінансування інвестиційного проекту є банківські кредити, серед них кредит під заставу майна, обладнання тощо. Часто, наприклад, купуючи обладнання, слід використовувати форму лізингу.

Урядові України варто розглянути також можливість надавати підприємствам податкові інвестиційні кредити у вигляді від термінування за сплатою податків, обов'язкових платежів і зборів.

Використання інвестицій для технологічних нововведень суттєво вплинуло на ефективність туристичного бізнесу. Туризм виявився одним із секторів економіки, де сучасні комп'ютерні технології почали приносити великий прибуток. Це системи бронювання і резервування місць у готелях, авіаквитків, квитків на інші транспортні засоби, круїзи тощо. Сьогодні такі системи як „Аmadeus", „Gabriel", „Sabre" та інші мають свої представництва в Інтернеті. Такі системи дають змогу бронювати місця в готелях всього світу, отримувати свіжу інформацію про умови бронювання, ціни, знижки, не виходячи із офісу. Колись на це витрачали значно більше часу і грошей.

Один із прикладів - система „АВС Тrаvеl Сеntrе", дозволяє бронювати місця в готелях в усьому світу, володіє інформацією про авіакомпанії, віртуальні агентства з продажу квитків, графіки поїздів і схеми метро різних міст світу, а також інформацію про оренду машин, круїзи і багато іншого. Досить часто в подібних системах можна купити путівку або авіаквиток на 10-15 % дешевше.

Тепер навіть великі, стійкі й успішні організації вносять суттєві зміни у філософію довготермінового планування. Йде інтенсивна структуризація ринку туристичних послуг, зумовлена новою технологічною хвилею. Різко впала вартість звернення. Це дає можливість агентству з 2-3 осіб користуватися послугами, які раніше були для них недоступні. А це означає, що невеликі турагентства можуть скласти серйозну конкуренцію крупним організаціям. Яскравим прикладом може слугувати німецька фірма „ТІSS". У 1997 році дві особи, що торгували авіаквитками, забезпечили обіг 140 млн. німецьких марок. За прогнозами (дані Неrbald Тribun") у наступні роки 90 % квитків реалізуватимуть посередники на кшталт „ТІSS" і такі ж internet-компанії.

Реалізація інвестиційного проекту в Україні пов'язана зі значним ризиком. Для отримання будь-якого (тим паче пільгового) кредиту, залучення інвестора, а також власної впевненості у правильності вибраної стратегії інвестиції потрібно зробити розрахунки комерційного виконання проекту або його Оцінка ефективності інвестиційного проекту - це математична задача пошуку оптимального розв'язання в умовах більшої кількості невизначеностей, до яких належать:

• політична, соціальна і економічна нестабільність;

• високий рівень інфляції;

• недостатній правовий захист інтересів інвестора і його капіталу;

• непередбачувані зміни нормативно-правової бази та інше.

У цих умовах реалізовувати інвестиційний проект потрібно у мінімальний термін окупності, який би мінімізував ризик інвестора.

Перш ніж приступити до оцінювання комерційної вартості інвестиційного проекту, потрібно дослідити динаміку поведінки основних чинників невизначеності на вибраному часовому відрізку. Це важливо для прогнозування ситуації з урахуванням перелічених чинників. У результаті, методом оцінки чутливості чинників визначається одна конкретна залежність при різних варіаціях решти змінних, у цьому випадку - зміни інфляції в часі. Цим можна досягнути поступового виходу зі стадії невизначеності для завдань конкретних вихідних даних і умов інвестиційної задачі.

Основні вихідні дані:

• фінансові витрати в часі (графік кредитування проекту);

• розміри відсотків за кредитом і графік погашення кредиту;

• прогноз інфляції на весь період реалізації проекту;

• вибір стабільної розрахункової грошової одиниці;

• визначення терміна „життя" проекту;

• визначення величини обігових коштів на запровадження проекту;

• потенційно можливі доходи від реалізації проекту;

• сумарні витрати;

• податки, обов'язкові платежі та збори;

• величина резерву фінансових коштів на непередбачувані витрати та інше.

Очікуваний результат: забезпечити максимальний прибуток при мінімальному терміні окупності проекту.

Якщо є вихідні дані, задачу розв'язуємо класичним методом - прогнозуванням надходжень і видатків грошових коштів у часі. Для цього вибраний термін реалізації проекту розбивають на етапи (місяці, квартали, роки).

Щоб оцінити визначеність розрахункових величин у часі, варто вибрати стабільну розрахункову одиницю (долар, євро). Вибір такої стабільної одиниці не означає відходу від прогнозування інфляції, тим паче, так званої, внутрішньої інфляції найбільш стабільної грошової одиниці.

Якщо вибраний часовий період розрахунку тривалий (понад рік), то можна вносити корективи за рахунок переоцінки основних засобів і сум амортизаційних нарахувань. Оцінювання комерційної вартості інвестиційного проекту на вимогу інвестора або кредитора проводять комплексно:

• за ліквідністю (фінансовою вартістю);

• за ефективністю інвестування.

Термін погашення кредиту варто вибирати так, щоб розрахуватися з кредиторами тільки за рахунок власного майбутнього прибутку, не використовуючи нових позик. В іншому випадку, зростання внутрішньої заборгованості збільшує інвестиційний ризик. Слід зазначити, що такий ризик може додатково обумовлюватися:

• вищими (порівняно з прогнозованими) темпами інфляції;

• збільшенням періоду обертання обігових коштів;

• нижчою, ніж прогнозувалось, рентабельністю туристичного продукту або інших послуг;

• збільшенням тривалості інвестиційної фази проекту (будівництва, монтажу обладнання, ведення в експлуатацію тощо).

Багатоваріантні розрахунки в стабільній грошовій одиниці слід прив'язати до національної валюти в гривнях за цей же часовий період розрахунку, тобто реалізувати „двовалютний" розрахунок. Потрібно також зробити певний запас фінансування (нарівні 5-10 %) для непередбачуваних ситуацій.

Розрахунки представити незалежним експертам, це збільшить об'єктивність оцінювання і довіру до проекту.

 

РОЗДІЛ 9



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 969; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.11.178 (0.092 с.)