Загострення проблеми екологізації сільськогосподарського виробництва В умовах ринкової економіки

9.1. РИНКОВА ЕКОНОМІКА І РАЦІОНАЛЬНЕ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

В умовах переходу до ринку цілком закономірно в сіль­ському господарстві країни виникла і розвивається нова форма організації виробництва — фермерство, основою якого тепер стала приватна власність на землю. Господа­рями на землі стали люди, яким часто бракує екологічних знань. Усі численні дискусії з приводу форм землеволодін­ня і землекористування практично не торкалися достат­ньою мірою такого важливого критерію, як уміння вести господарство на високому культурному рівні, тобто вміння грамотно, раціонально використовувати і берегти землю.

Вирішення екологічних проблем набуває особливого значення в агропромисловому виробництві, зокрема у сіль­ському господарстві, яке є своєрідною контактною зоною людини з природою. Близько 50% усіх негативних проце­сів, які призводять до деградації стану природного середо­вища, припадає саме на цю галузь. І якщо виходити з по­зицій екологічного захисту, головна мета зараз повинна полягати в тому, щоб зберегти землю, її якісний стан для майбутніх поколінь.

Перехід АПК до ринкових відносин вимагає вироблен­ня концепції екологізації агропромислового виробництва в нових умовах. Основні положення цієї концепції можна сформулювати так: вироблення теоретичної, методологічної і методичної бази екологізації АПК в умовах різних форм власності, узагальнення досягнень практики; створення можливостей для екологізації виробничого потенціалу АПК, вивчення передумов переміщення центру господарських навантажень із природних компонентів на техногенні та економічні; формування фукціонування економічного механізму й фінансування охорони навколишнього сере-

довища; раціоналізація розміщення продуктивних сил в АПК з урахуванням можливостей для самовідновлення Природного стану навколишнього середовища; створення передумов для функціонування соціально-екологічної ста­більності території та соціально-екологічного захисту на­селення від інтенсивного впливу АПК; організація ефек­тивної системи екологічного всеобучу як для працівників АПК, так і для людей, що бажають займатися агропромис­ловою діяльністю відповідно до вимог нових форм госпо­дарювання.

З точки зору логіки, встановлення ринкових відносин можливе за належного рівня соціальної, економічної та екологічної стабільності. Щоб цього досягти, потрібно, як мінімум, 50 років, а забезпечити державу продовольчими, промисловими товарами, створити відповідні соціальні та екологічні умови нам необхідно вже сьогодні. Прийнятни­ми, на наш погляд, є два варіанти: перший — створення тимчасової «шокової» системи екологічного та соціально­го захисту, паралельно з якою вестиметься розробка стра­тегії екологічної та соціальної безпеки населення. За цим варіантом функціонують усі форми власності на терито­ріях, що вважаються екологічно відносно безпечними (ви­значається цей стан за ступенем деградації природних ре­сурсів) при переважанні традиційних і поступовому пере­ході до товарних селянських господарств; другий — так званий поетапний варіант, який передбачає державне нор­мативне регулювання господарської діяльності, визначення найбільш екологічно небезпечних зон і їх інтенсивне від­новлення без припинення господарської діяльності, але зі зменшенням інтенсивних навантажень (приведення до екологічно безпечного рівня механізації, внесення міне­ральних добрив і пестицидів, здійснення меліоративних робіт та ін.). З точки зору ринкових систем ведення госпо­дарства найефективнішим виступає перший варіант, а з точки зору безпеки — другий. Ситуація, що склалася, е сприятливою для функціонування першого варіанта.

Очевидно, що екологічний аспект землеволодіння і зем­лекористування є глобальнішим і важливішим, ніж його організащ'йно-економічно-правовий аспект. Селянин, одер­жавши землю, врешті-решт, виходячи зі своїх можливостей і конкретних умов, самостійно обирає форму діяльності — чи вести господарство самостійно, чи об'єднатися в певні групи з іншими селянами, скажімо, створити кооператив чи асоціацію тощо. Та незалежно від форми метою такого господарювання є виробництво максимальної кількості 173

продукції навіть за рахунок збільшення ступеня інтенсив­ності навантаження на земельні ресурси. Викликано це, по-перше, майже повною екологічною безграмотністю на­ших фермерів (до речі — як і більшої частини нашого населення); по-друге, відсутністю належного контролю за станом навколишнього середовища з боку державних ор­ганів. Крім того, поширення негативних наслідків фер­мерського господарювання можливе за відсутності еколо­гічно безпечної техніки. Йдеться не про малогабаритну техніку, про яку точилось багато розмов — це техніка для присадибної чи дачної ділянки, а не для сучасної ферми, — а про потужні, справжні сільськогосподарські машини. Середня маса нашого трактора сягає 8—10 т (К-701 — 13,5 т), тоді як у США цей показник становить 6,3 т. Важ­ка техніка призводить до зміни структури грунту, його пе­реущільнення, погіршення воднофізичних властивостей і повітрообміну.

Вагома частина екологічних збитків є наслідком широ­кої хімізації землеробства, чого не в змозі уникнути і наші фермери, оскільки вони змушені вносити на поля ті мін-добрива, які їм вдається дістати, а не ті, які б хотілося. За рекомендаціями вчених, у середньому в Україні співвідношення між азотом, фосфором і калієм повинно становити 1:1: 0,8. Фактичне співвідношення між цими елементами в добривах, що постачаються сільському госпо­дарству, становить 1: 0,48: 0,60. Відносний дефіцит фос­фору і калію в добривах, що використані в сільському гос­подарстві, становить відповідно 52 і 20%. Недостатньо за­стосовуються органічні добрива, насамперед гній, торф. Елементарні підрахунки свідчать, що наявний в Україні потенціал органічних добрив використовується не більше як на 40%. Якщо в США на 1 га ріллі вносять-15,5 т органіки, в Англії — 26 т, в Голландії — 76 т, то в Україні в середньому 8,5 т. Не вистачає у нас як техніки, так і технологій утилізації і внесення органічних добрив.

Крім того, гній є значним забрудником навколишнього середовища. Стоки з тваринницьких ферм безпосередньо і з місць накопичення гною забруднюють передусім воду, а через неї — і грунт різними хімічними сполуками, а та­кож мікроорганізмами, які можуть бути збудниками тяж­ких хвороб. Забруднюється і повітря: свинокомплекс по­тужністю 108 тис. голів худоби виділяє в атмосферу 36 млрд мікробних тіл, 3600 кг аміаку, 350 кг сірководню, 620 кг пилюки, неприємний запах.

Важливого значення в умовах ринкових відносин набу-

вають питання розподілу сільськогосподарських культур на території держави. Доцільно було б вже зараз провести розрахунки потреб України в продукції високоінтенсивних технічних культур (цукрових буряків, льону-довгунця), оскільки порівняно висока їх питома вага пов'язана зі значно більшим ризиком порушення грунтів і необхідністю вжиття додаткових заходів для відновлення природної ро­дючості.

Наступним необхідним заходом є створення чіткої дер­жавної системи моніторингу навколишнього середовища, що обов'язково передбачає забезпечення відповідних служб технічними засобами, лабораторіями, комплектуван­ня їх висококваліфікованими спеціалістами, оскільки фер­мер через свою функціональну відособленість не може здійснювати узагальнюючого контролю за станом навко­лишнього середовища, шкідливістю для природи свого ви­робництва тощо. Тому за державними органами повинен залишатися пріоритет у визначенні системи економічної оцінки природних ресурсів, розробленні системи оподатку­вання виробників, рентних платежів з метою створення централізованих фондів для вирішення екологічних про­блем, і, виходячи із ситуації, що складається, — системи еколого-елономічних нормативів і показників, у здійснен'ні контролю за екологічними наслідками діяльності підпри­ємств, дотриманні екологічного порядку та екологічної дисципліни. Обов'язковим є також створення постійно дію­чих органів, здатних вести контроль за ступенем екологіч-ності засобів виробницгва, що використовуються в сіль­ському господарстві, а також продукції, що в цій галузі виробляється. Кожна партія продукції, що надходить на ринок, повинна мати сертифікат, який засвідчує її екологічність і впливає на рівень цін, які складаються на дану продукцію в результаті співвідношення між попитом і про­позицією.

Ринок настійно вимагає формування нового типу еколо­гічної свідомості як споживача, так і виробника. Тому, з одного боку, слід усіма способами намагатись організувати екологічний всеобуч населення, впровадивши екологічні дисципліни в систему вищої та середньої освіти. З другого боку, особливі вимоги в цьому плані слід висувати до фер­мерів, які в недалекому майбутньому можуть стати одним з основних виробників сільськогосподарської продукції в нашій державі. Тому, очевидно, перш ніж довірити ділянку землі фермеру під сільськогосподарське використання, слід пересвідчитись у наявності в нього необхідних знань з

екології, вміння раціонально використовувати природні ре­сурси. Раціонально — це значить економічно вигідно та Екологічно безпечно.

-Великого значення при переході на нові форми господа­рювання й ринкові відносини набувають питання екологізації виробничого потенціалу, формування і функціонуван­ня економічного механізму, фінансування на охорону нав­колишнього середовища. В умовах ринкових відносин екологізація виробничого потенціалу повинна виступати як основа раціонального природовикористання. У цьому кон­тексті важливо встановити рівень інтенсифікації вироб­ництва з метою забезпечення необхідного обсягу продукції при максимальному ресурсозбереженні і зменшенні нега­тивного впливу на навколишнє середовище.

Суть економічного аналізу природокористування поля­гає в тому, щоб перевести його в дійовий функціональний режим. Найбільше значення для цього має ефективність використання матеріально-технічної бази і капіталовкла­день. Економічний механізм раціонального природокори­стування в умовах ринку передбачає вжиття певних захо­дів з метою екологічної та економічної оцінки як усього комплексу виробничого потенціалу, так і його природних складових — земельних і водних ресурсів. Неправильна грошова оцінка природних ресурсів спричиняє вилучення зі сільськогосподарського обігу певної частини земельних угідь, що завдає господарству України великих економіч­них збитків. Тому необхідні нові підходи до визначення грошової оцінки земельних ресурсів. Сьогодні це роблять різними методами: шляхом встановлення рівня додаткових витрат на вивільнення одиниці площі, які можуть компен­сувати одержання продукції із вилучених площ; капіталі­зація земельної ренти; прямого виконання даних земельно­го кадастру та ін.

Наявні методики грошової оцінки землі вже на перших порах функціонування ринку призведуть до стрімкого від­торгнення сільськогосподарських угідь для непрямих по­треб. Скажімо, чого варта ціна 1 га землі у 1800крб, яку встановив колишній Держагропром СРСР. Це фікція. При грошовій оцінці земельних угідь повинні бути використані можливості рентної оцінки в прямому її розумінні, а не в заідеологізованому. За розрахунками Ради по розміщенню продуктивних сил України, ціна 1 га землі на 1986— 1990 pp. повинна була становити 120 тис. крб. Введення плати за землю, як і за інші види природних ресурсів, саме і ставить своєю основною метою зниження ресурсомісткості 176

виробництва, перенесення центру ваги з природних ресур­сів на інтенсивні екологічні фактори.

Формування економічного механізму управління охоро­ною навколишнього середовища у сфері АПК. при переході до ринкових відносин має орієнтуватися на створення си­стеми платності природокористування й системи оподат­кування природокористувачів; забезпечення правового за­хисту економічних обмежень та економічної доцільності навантажень на природний потенціал, а також економічної відповідальності за порушення. Система платежів за приро­докористування повинна стимулювати ефективність експлу­атації природних ресурсів і забезпечити розширене відтво­рення природно-ресурсного потенціалу.

В умовах ринкових відносин концепція екологізації пе­редбачає широке використання політичних, організаційних, економічних, соціальних, психологічних методів управлін­ня. Для надання динамічності і конкретності роботі необ­хідна відповідна програма організаційних науково-інже­нерних заходів щодо охорони природи й використання ресурсів. Головну увагу слід звернути на те виробництво, яке випускає екологічно шкідливу продукцію і є економіч­но невигідним.

На підставі чинного законодавства й розробки відповід­них нормативних актів для конкретних територій з'явля­ється можливість впливу на підвищення рівня природоохо­ронної роботи. Місцеві Ради та органи з охорони природи разом з іншими організаціями можуть здійснювати функ­цію контролю за станом атмосферних, водних, земельних ресурсів (при короткотривалій оренді землі) на основі фон­ду екологічного захисту і періодичних відрахувань до нього.

Дуже важливу роль відіграє і сам процес створення фонду екологічного захисту, який передбачає встановлення частки платежів відповідних підприємств у цей фонд. Най-оптимальнішим критерієм для визначення суми, яку необ­хідно перерахувати до фонду, є ступінь господарського навантаження на природноресурсний потенціал і ступінь безпечності діяльності підприємства для нормального еко­логічного стану території (внаслідок чого можна закрити підприємство або звузити поле його діяльності). Як пока­зують дослідження, така політика сприяє формуванню від­повідної екологічної інфраструктури підприємств, що зай­маються сільськогосподарською діяльністю або спільністю екологічної інфраструктури кількох підприємств, розташо­ваних на певній території. Раціоналізація структури управління в умовах переходу до ринкових відносин потребує також вироблення нової концепції господарського підходу до природокористування, комплексу можливих дій як адміністративних органів, так і господарських одиниць.

Екологічна криза, що невблаганно насувається, вима­гає формування не лише екологічного мислення, а й еко­логічного світогляду. Всі життєві процеси у всіх державах повинні розглядатися насамперед з точки зору екології. Зробити реальними ці процеси непросто, але в тому єди­ний вихід. Важливішого завдання сьогодні у людства не­має, оскільки від його вирішення залежить, бути чи не бу­ти людині на Землі.

9.2. ВПЛИВ ЕКОНОМІЧНОЇ СТРУКТУРИ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ:

ПІДХІД «ВИТРАТИ — ВИПУСК»

Забруднення навколишнього середовища є побічним продуктом кожної нормальної економічної діяльності — у будь-якій зі своїх численних форм воно пов'язане з пев­ними процесами виробництва і споживання. Так, випуск за­брудненої води в озера і річки залежить від рівня вироб­ництва продукції в усіх галузях, а кількість брудної води в кожному випадку визначається технологічними характе­ристиками кожної галузі.

Залежність між виробництвом і забрудненням навко­лишнього середовища в умовах ринкової економіки досить грунтовно аналізується моделлю Леонтьєва «витрати— випуск». Такий аналіз описує і пояснює рівень виробни­цтва в кожній галузі народного господарства через зв'язок з відповідними рівнями в усіх інших галузях. Підхід «ви­трати—випуск» у своєму складному динамічному варіан­ті дає змогу пояснити просторовий розподіл виробництва і споживання різних товарів, а також їх зростання або зниження в динаміці, враховуючи вплив на навколишнє середовище. Із системою зв'язків, що регулюють повсяк­денне функціонування економіки, окремо пов'язане утво­рення небажаних побічних продуктів, звичайно непомітних або ігнорованих (а також дуже цінних, але «безкоштов­них» природних ресурсів). Технологічна залежність між рівнем випуску корисних і шкідливих продуктів може бути описана за допомогою структурних коефіцієнтів, подібних до тих, що використовуються в міжгалузевому аналізі. Фактично ця залежність може описуватись і аналізуватись

як складова частина ширшої системи зв'язків. Аналіз «ви­трати—випуск» може дати конкретні відповіді на деякі реальні фундаментальні питання, відповідь на які потрібно одержати перш ніж шукати практичне вирішення проблем, викликаних небажаним впливом сучасної технології і не-контрольованим економічним ростом.

Аналіз вказаних залежностей доцільно проводити на прикладі деякої спрощеної економіки, яка складається з двох виробничих галузей — сільського господарства та обробної промисловості — і домашніх господарств. Кожна з галузей споживає частину своєї продукції сама, частину спрямовує в іншу галузь, а решту постачає споживачам, тобто домашнім господарствам. Обсяги валової продукції двох галузей і витрат відповідних видів продукції, яка споживається кожною з них, залежать від а) обсягів про­дукції сільського господарства і обробної промисловості, призначеної для постачання кінцевим споживачам, тобто домашнім господарствам; б) коефіцієнтів поточних витрат двох галузей, які визначаються їх специфічними техноло­гіями.

Припустимо, що для виробництва центнера пшениці сільському господарству потрібно 0,25 одиниці його влас­ної продукції і 0,15 одиниць продукції обробної промисло­вості, тоді як для обробної промисловості для виробництва 1 м тканини потрібно 0,50 одиниць продукції сільського господарства і 0,15 одиниць продукції обробної промисло­вості (табл. 8).

«Рецептуру» виробництва для двох галузей В. Леонтьєв рекомендує подати у формі компактної таблиці (табл. 9). Це «структурна-матриця» економіки, причому числа, які містяться в першій графі,'є технологічними коефіцієнтами витрат сільського господарства, в другій — коефіцієнти витрат обробної промисловості.

Ці технологічні коефіцієнти дають змогу визначити об­сяг річної валової продукції сільського господарства і про­мисловості за умови, що задовольняються не лише попит

Таблиця 8 Макроекономічна таблиця «витрати—випуск», натуральних одиниць

кінцевих споживачів на кожен з двох типів продукції, а й потреби проміжного споживання, які, своєю чергою, зале­жать від рівня випуску в кожній з цих двох виробничих галузей.

Формалізований запис цієї залежності має вигляд:

або

(9.1)

де Х₁, Х₂ — валове виробництво відповідно сільськогоспо­дарських і промислових товарів; у₁, у₂ — задані кількості сільськогосподарської і промислової продукції, що надхо­дить на кінцеве споживання.

Ці два лінійні рівняння з двома невідомими х₁ та х₂ можна розв'язати, виходячи з невідомих у₁ та у₂. Тоді за­гальний розв'язок цієї системи рівнянь запишемо:

Підставивши у систему рівнянь для нашого випадку (див. табл. 8) у₁ == 25; у₂ = 70. можна переконатись, що Х₁ та Х₂ рівні валовому виробницгву сільськогосподарських (100 одиниць) і промислових (100 одиниць) товарів.

Матриця системи рівнянь (9.2)

1,511 0,266

0,889 1,334

(9.3)

 

називається «оберненою» до матриці, що включає коефі­цієнти вихідної системи (1).

0,75 -0,15

(9.4)

 

-0,50 0,85

Будь-яка зміна в технології як сільського господарства, так і промисловості, яка відобразиться в зміні значень кое­фіцієнтів витрат в табл. 9, викличе відповідні зміни в структурній матриці (9.4) і в оберненій матриці. Навіть якщо кінцевий попит на продукти сільського господарства (г/і) і промисловості (г/г) залишиться незмінним, валове виробництво продукції в цих галузях повинно змінитися, щоб зберегти баланс між валовим виробництвом і витра­тами обох видів продукції. Водночас, якщо при незмінній технології рівні кінцевого попиту г/і і г/2 змінюються, то відповідні зміни у валовому випуску х\ та Хч можуть бути визначені з того ж загального розв'язку (9.2).

При вирішенні реальних економічних задач одночасно враховують як вплив зсувів у технології, так і вплив очі­куваних змін обсягів поставок кінцевим споживачам. Структурні матриці, що використовуються в таких розра­хунках, містять вже не дві, а сотні галузей, але аналітич­ний підхід залишається той же. З метою спрощення чис­лових обрахунків забруднення, пов'язане з діяльністю домашніх господарств та інших кінцевих споживачів, не враховується.

Загалом забруднення та інші небажані результати гос­подарської діяльності, які впливають на навколишнє сере­довище, з метою практичного їх врахування повинні роз­глядатися як частина економічної системи. Кількісна за­лежність кожного різновиду цього зовнішнього «випуску» (або витрат) від рівня економічної діяльності в одній або кількох основних галузях повинна описуватися відповід­ними технологічними коефіцієнтами. І всі ці коефіцієнти слід включати в структурну матрицю досліджуваної еко­номіки.

Припустимо, що технологія у промисловості призводить до викидів в атмосферу 0,40 г твердої забруднюючої речо­вини на одиницю вироблюваної продукції, тоді як техно­логія сільськогосподарського виробництва додає ще 0,50 г на одиницю валового виробництва.

Позначивши через їз поки що невідому загальну кіль­кість «зовнішнього випуску», можна включити у вихідну систему з двох рівнянь (9.1) третє:

(9.5)

Перша складова останнього рівняння показує забруднення, яке здійснюється сільським господарством залежно від валового виробництва цього сектора. Друга скла­дова аналогічно описує забруднення, які створюються об­робною промисловістю, як функцію від Хч. Загалом рівнян­ня констатує, що хз, тобто загальне забруднення даного типу, причиною якого є вся економічна система, дорівнює сумі забруднень, спричинених всіма окремими галузями.

Якщо задані розміри кінцевого попиту уі і у<г на сіль­ськогосподарські і промислові продукти, то ця система рівнянь розв'язується не лише для валових випусків Хі і Хч, а й для невідомого валового випуску забруднюючої ре­човини Хз.

Тоді коефіцієнти, які входять у ліву частину системи оівнянь «витоати—випуск», утворюють матрицю:

Різниця між розв'язком системи (9.5) і розв’язком (9.2> системи (9.1) полягає в тому, що розв'язок розширеної системи виходить з трьох, а не з двох рівнянь, і матриця, обернена структурній матриці (9.4), буде мати розмірність 3Х3, а не 2Х2.

Хід обернення розширеної структурної матриці можна розділити на два етапи. На першому, використовуючи мат­рицю (9.3), обернену до вихідної матриці нижчого рангу, одержуємо з системи (9.2) обсяг виробництва сільськогос­подарських (л'і) і промислових (хч) продуктів, необхідний для задоволення будь-якої комбінації кінцевого попиту на продукцію двох секторів уі та Уг. На другому етапі, під­ставляючи в останнє рівняння системи (9.5) одержані та­ким чином величини х\ та х<г, визначаємо «випуск» забруд­нюючих речовин, тобто хз.

Якщо виходити з табл. 8, обсяги кінцевого попиту на сільськогосподарську і промислову продукцію становлять і/і=25 і г/.;=70. Підставивши ці значення в праву частину (9.5) і розв'язавши систему рівнянь (9.2), одержимо л:і= =100; л:2=100. Використавши третє рівняння в системі (9.5), знаходимо -<з=90. Це загальне забруднення, яке здійснюється обом-а галузями разом, спільно.

Шляхом аналогічних розрахунків для г/1^25 та У2==0, а потім для комбінації г/і=0 та г/2=70 можна визначити, що 26,83 г забруднюючих речовин з 90 — продукт діяль­ності сільського господарства і обробної промисловості, які беруть участь у поставках 25 одиниць сільськогосподар- 182

ської продукції домашнім господарствам, тоді як решта 63,17 г можна віднести на рахунок виробничої діяльності обох галузей, які беруть участь (прямі і непрямі) у по ставках 70 одиниць продукції промисловості кінцевим спо­живачам. Якщо б кінцевий попит на продукцію промисло­вості впав із 70 до 35 одиниць, відповідне забруднення зменшилось би з 63,17 до 31,58 г.

Для продовження такого аналізу В. Леонтьєв рекомен­дує офіціювати в таблиці «витрати—випуск» потоки за­бруднення.

Внизу першого стовпчика в табл. 10 стоїть число, яке показує, що сільське господарство «виробило» 50 г забруд­нених речовин і 0,50 г на одиницю сільськогосподарської продукції. Перемноживши коефіцієнт викиду забруднюючих речовин обробної промисловості на її валовий випуск, знаходимо, що «внесок» галузі в забруднення становить 40 г з 90.

Економічна статистика вивчає виробництво і споживан­ня товарів і послуг, які, як передбачається, можуть мати певну позитивну ринкову вартість у конкурентній приват­нопідприємницькій економіці. Цим можна пояснити той факт, що виробництво і споживання, наприклад, отрутохі­мікатів, які застосовуються в сільському господарстві, можна включити в таблиці «витрати—випуск», а виробни­цтво і споживання чадного газу, що утворюється при робо­ті двигунів внутрішнього згоряння, не включається. Оскіль­ки бухгалтерський облік на приватних і державних підпри­ємствах, який є основним джерелом економічної статисти­ки, не займається такого роду неринковими операціями, їх розміри слід оцінювати опосередковано — шляхом ппове-дення детального аналізу технологічних зв'язків. П'і^те проблема виміру забруднення тісно пов'язана із пробле­мою обчислення цін та витрат у цій галузі.

Таблиця 11 Макроекономічна таблиця «витрати—випуск» із включенням витрат праці

Звичайна структура таблиці «витрати—випуск» на рів­ні окремого регіону містить рядок «добавлена вартість». Вона відображає в грошовому вираженні заробітну плату, амортизаційні відрахування, податки та інші витрати, які понесла кожна виробнича галузь додатково до платежів за продукти, одержані з інших виробничих галузей. Біль­шу частину цієї добавленої вартості становлять витрати використаної робочої сили, капіталу та інших первинних факторів виробництва і вона залежить від фізичного роз­міру витрат цих факторів та їх цін. Наприклад, фонд заро­бітної плати галузі рівний загальній кількості людино-го­дин, помножений на ставку заробітної плати з розрахунку на одну людино-годину.

У табл. 11 у вихідну макроекономічну таблицю «ви­трати—випуск» включено рядок «витрати праці».

В опис «рецептури» виробництва з табл. 10 можна, та­ким чином, включити коефіцієнти витрат на робочу силу обох галузей, виражених як в людино-годинах, так і в гро­шовій формі.

Вище було показано, як загальний розв'язок вихідної системи рівнянь «витрати—випуск» (9.2) можна викори­стати для визначення валового виробництва сільськогоспо­дарської і промислової продукції {х\ та х^}, необхідної для задоволення будь-якої заданої комбінації поставок цих продуктів кінцевим споживачам (уі та і/з). Витрати на ро­бочу силу можна одержати шляхом множення відповідних коефіцієнтів трудових витрат {ті та /Па) на валове вироб­ництво кожного сектора. Сума цих добутків і дає витрати на робочу силу у всій економіці

Прийнявши сгавку заробітної плати рівну одній грошо-184

Таблиця 12