Економічна оцінка впливу людини на природу

Відтворення ресурсів природи, її охорона вимагають суттєвих матеріальних витрат, економічна і соціальна ефективність яких повинна бути достатньо високою для того, щоб суспільство могло їх собі дозволити. В зв'язку з цим виникає проблема економічної та позаекономічної оцінки впливу людини на природу. Проблема ця досить багатогранна, оскільки включає область взаємного про­никнення і взаємодії природи і суспільства, а методика оцінки результатів цієї взаємодії ще недостатньо розроб­лена.

Важливою складовою частиною розробки оцінок впливу на природу є значення системи показників, причому роз­в'язання різнорідних соціально-економічних завдань вима­гає застосування різних видів оцінок.

Економічна оцінка — це оцінка змін в економіці, що виникають при певному впливі внаслідок порушення ос­новних функцій природи, тобто вона відображає вартість заходів на підтримання оптимального стану природної, со­ціальної і господарської підсистем та вартість збитків від антропогенних впливів. Об'єктом економічних оцінок мо--жуть бути всі види наслідків господарської діяльності (еко­логічні, соціальні, господарські), але тією мірою, якою во­ни здійснюють вплив на економічне життя суспільства. Серед різних видів економічних оцінок стану природного середовища частіше використовується оцінка екологічних витрат, що є сукупністю народногосподарських витрат, ви­кликаних з допущеним рівнем екологічних порушень.

Здійснення природоохоронних заходів, як і будь-яких інших соціальних заходів, вимагає витрат, але їх нездійс­нення також тягне за собою витрати. Ці витрати є двома важливими складовими екологічними втрат. Перша скла-

дова — витрати на природоохоронні заходи в місці потенцiйного виникнення екологічних порушень. До них нале­жать витрати на попередження забруднень, ерозійні заходи; тощо. Друга складова — економічні збитки від екологічних порушень, що виникають внаслідок відмови від природо­охоронних заходів (або недостатніх масштабів їх здійснен­ня). Вони складаються з витрат на компенсацію сировин­них втрат з газами, що відходять, твердими відходами, стічними водами, а також із витрат на попередження і ліквідацію несприятливого впливу на реципієнтів (об'єкти, яким завдаються збитки), і в цілому на природне середо­вище, що проявляється в зниженні цінності ландшафтів (рекреаційної, сере­довищезахисної), погіршенні умов роботи людей, підприємств, техніки, втратах робочого часу пов'язаних з підвищеною захворю­ваністю, погірще;%няіУ[ умов життя і умов утримання комунально-побутового господарства [22,с.232].

Основними реципієнтами забруднення навколишнього природного середовища є:-1) населення; 2) об’єкти житлово-комунального господарства; 3) сільськогосродарськi угіддя; 4) лісові ресурси; 5) елементи основних фондів промисловості і транспорту; 6) рентні ресурси; 7) рекреа­ційні ресурси.

Крім того, можуть виникнути небажанi для суспiльства зміни в структурі і спеціалізації господарств, пiдвищення міграційності населення тощо. Toмy eкономiчна оцiнка екологічних витрат Е обчислюється за формулою

Е=В_з+Зб_ф

де Вз— витрати на здiйcнeння пpиpoдooxоpoнниx зaxодiв; Зб_ф — фактичні збитки, що завдаються господарству i на­селенню після проведення або в результаті непроведення природоохоронних заходiв у вартiсному вираженнi.

Якщо самі природоохоронні витрати (перша складова екологічних витрат), як правило, функціонально (детерміновано) залежать від масштабів і характеру попереджувальних екологічних порушень i тому визначаються з най­більшим ступенем достовiрностi, то економічні збиткинепіддаються однозначному визначенню і розглядаються у вигляді діапазону можливих значень для різних комбінацій параметрів, що характеризують об'єкти, на які діють екологічні порушення (чисельність і віковий склад населення, характер його зайнятості, забезпеченностi харчуванням, вартість основних фондів тощо). Цi витрати можуть не збігатися за місцем і часом, їх виникнення з екологiч-

ними порушеннями, що їх викликали. Тому економічні збитки є за своєю природою стохастичною величиною, яка піддається обчисленню лише з тим чи іншим ступенем ймовірності. В цьому полягає головна трудність визначен­ня вказаної компоненти екологічних витрат. Складові еко­номічної оцінки перебувають між собою у функціональній залежності (при збільшенні витрат за однією з цих скла­дових можна добитися зниження витрат за іншою) і вза­ємно доповнюють одна одну.

При цьому залежно від специфіки регіональних умов, наявності трудових, матеріальних ресурсів основні напря­ми природоохоронної діяльності можуть бути визначені як такі, що закріплюють сучасний стан ландшафтів і викори­стання ресурсів, що допускає зниження якості середовища яа рівні, який не є нижчим за нормативний.

Залежно від стратегії виділяють наступні модифікації економічних оцінок. Якщо внаслідок природоохоронних за­ходів досягнуто нормативної якості середовища, тобто пов­ністю забезпечується відтворення середовищної і ресурсної функції природи, тоді

Е=Вз, (4.2)

наприклад, при зниженні забруднень внаслідок певних за­ходів до рівня ГДК або при використанні земельних угідь на рівні гранично допустимого навантаження.

У випадку, якщо природоохоронні заходи не проводять­ся, економічна оцінка збігається з можливими економічни­ми збитками і має вигляд Е=3б_мот, де Зб._мож — можливі економічні збитки [22, с. 233].

Якщо природоохоронні заходи є багатоцільовими, то в економічній оцінці враховується додатковий економічний ефект від їх проведення. До багатоцільових належать, наприклад, роботи по лісовідновленню, які не лише збільшують продуктивність лісів та забезпеченість лісовими ресурсами, а й дають змогу, попередити виникнення і розвиток прискореної ерозії. Запровадження маловідходної технології знижує масштаби забруднення середовища і забезпечує більш повну утилізацію матеріально-енергетичних ресурсів. У цьому випадку економічна оцінка має вигляд

Е=З_з+Зб_ф—∆Е, (4.3)

де ∆Е — додатковий економічний ефект від природоохо­ронних заходів, багатоцільових за своїм призначенням [25, с. 233], 68

Економічно оцінити господарські наслідки можна, як правило, лише частково. Так, при погіршенні умов праці ї відпочинку через деградацію ландшафтів можна одержати економічне вираження на основі обліку його непрямого. впливу на суспільну продуктивність праці.

Через нероз робленість вартісної оцінки наслідків господар­ської діяльності недостатньо відображаються в економічній оцінці різного роду зміни в ландшафтах. Наприклад, важко знайти вартіс­не вираження доцільності збереження певної кількості видів флори і фауни в кожній природній зоні, хоча, безумовно, від цього зміню­ється такий. показник, як урожайність сільськогосподарських культур. Часто економічна оцінка буває утруднена через значний розрив у часі між впливами і їх негативними наслідками, через не­визначеність масштабів і термінів їх прояву, а також через те, що в оцінці не знаходить відображення фактор незворотності руйнуван­ня природного середовища, особливо унікальних природних ланд­шафтів. Крім того, екологічні наслідки набувають звичайно еконо­мічної значущості лише при обмеженості природних ресурсів, ос­кільки природні комплекси виступають не лише як фактор сере­довища, а й як джерело ресурсів. За таких умов на відтворення ресурсів необхідні додаткові витрати праці.

Виходячи з викладеного матеріалу, доходимо висновків:

1) усі види збитків, заподіяних навколишньому середовищу в процесі виробництва, повинні бути заміщені, по можливості їх не­обхідно передбачати (принцип відтворення навколишнього середо­вища); 2)крім заміщення уже заподіяних і попередження можли­вих збитків (просте відтворення), необхідно піклуватися про ціле­спрямоване формування і поліпшення нав­колишнього середовища (розширене відтворення), що та­кож вимагає додаткових витрат.

З цих положень випливають такі актуальні питання:-1)питання розмірів збитків і витрат на охорону і фор­мування навколишнього середовища. Питання дуже склад­не. Збитки, які обчислюються у вартісній формі і завдають­ся відновлюваним і невідновлюваним природним ресурсам., називаються економічними. Збитки, які завдаються здоро­в'ю і умовам благополучного існування людей, — це соці­альні збитки. Далеко не завжди можна назвати конкрет­ного винуватця і справжній масштаб шкоди (наприклад, винятково складно кількісно виразити шкоду, заподіяну здоров'ю громадян внаслідок споживання забрудненої води або забруднення повітря). В таких випадках слід рахува-

тися з можливими помилками у визначенні справжніх збит­ків або необхідних витрат;

2) хто повинен відшкодовувати фактичні або можливі збитки? Чи це повинен бути виробник, звичайно, конкрет­ний винуватець завданої шкоди,' чи споживач, для якого призначені вироби, і який, до речі, крім самого акту спо­живання, активно бере участь у забрудненні навколишньо­го середовища продуктами своєї життєдіяльності? Чи це повинно бути населення конкретного міста, чи регіону, чи суспільство в цілому? Тут не може бути однозначної відпо­віді. Відшкодовувати збитки (нести витрати) повинен їх безпосередній винуватець, тобто забруднювач, у виробни­цтві — це підприємство. Тим не менше, підприємства не завжди згідні збільшувати витрати на охорону середовища. Суспільство (держава) примушує їх до цього юридич-но або економічно, з допомогою системи стимулів і за­охочень.

Отже, теоретичного і практичного вирішення вимагають три питання:

1) визначення розмірів заподіяних збитків;

2) розробка систем стимулів і заохочень раціонального природокористування;

3) розробка методики визначення ефективності заходів по охороні природи.