Макроекономічна структурна матриця

Тепер замість опису повної переробки всіх забруднюю­чих речовин третє рівняння містить у своїй правій частині г/з — обсяг неперероблених забруднюючих речовин. На від­міну від інших елементів заданого вектора кінцевого спо­живання, на забруднюючі речовини не існує «попиту», в кращому випадку можна сказати, що їх терплять. У систе­мі (9.5), яка описує утворення забруднюючих речовин, але абстрагується від процесів їх переробки, змінна Хз озна­чає загальний обсяг неперероблених забруднюючих речо­вин, який в системі (9.9) позначається як уз.

Загальний розв'язок цієї системи рівнянь для невідомих х, виходячи з заданих у, запишеться наступним чином:

хі= 1,498 г/і+0,625 г/г— 0,154 г/з+0,000 г/4 (сільське господарство);

Х2= 0,461 г/і+1,412 г/2— 0,291 уз+ 0,000 г/4 (промисловість);

Jf3==0,77 г/і+0,637 t/2—1.094 у з +0,000 г/4 (забруднюючі речовини);

М=4,037 г/,+7,014 (/2—3,276 г/з+1,000 г/4 (9.10) (праця).

Квадратна матриця коефіцієнтів системи рівнянь (9.10) обернена до матриці коефіцієнтів системи рівнянь.

Перше рівняння показує, що кожна додаткова одиниця сільськогосподарської продукції, яка постачається кінце­вим споживачам (тобто домашнім господарствам), викли­че збільшення валового випуску сільського господарства (л-і) на 1,498 одиниць, тоді як поставка кінцевим спожива­чам додаткової одиниці промислової продукції — збіль­шення валового випуску сільського господарства на 0,825

одиниць.

Наступний елемент того ж рівняння описує зв’язок між

валовим випуском сільськогосподарських продуктів (л:і) і обсягом неперероблених забруднюючих речовин, які діста­ються кінцевим споживачам, тобто уз.

Коефіцієнт 0,154 означає, що зменшення загального об­сягу забруднюючих речовин, який дістається кінцевим споживачам, на 1 г потребує збільшення сільськогосподар­ського виробництва на 0,154 одиниць.

У цілому третій стовпчик коефіцієнтів структурної мат­риці (кожен з яких перемножується з (уз) показує, яку ціну доводиться платити за зменшення кінцевого виходу забруднюючих речовин. Про сільське господарство вже була мова. Промисловість повинна буде виробити 0,291 одиниці продукції. Галузь, що переробляє забруднюючі ре­човини, повинна буде додатково переробити 1,094 г забруд­нюючих речовин, щоб знизити рівень їх кінцевого виходу на 1 г (оскільки галузі, які беруть участь у переробці за­бруднюючих речовин, насправді самі забруднюють навко­лишнє середовище).

Перший і другий коефіцієнти в правій частині третього рівняння показують, як загальний обсяг переробки забруд­нюючих речовин Хз залежить від обсягу сільськогосподар­ських і промислових товарів, які купують кінцеві спожива­чі, за умови, що обсяг неперероблених забруднюючих ре­човин (уз) не змінюється. Нарешті, останнє рівняння по­казує, що повні витрати праці (прямі і непрямі), необхід­ні для зниження г/з на 1 г, становлять 3^75 людино-років. Відповідно витрати на забезпечення додаткової поставки кінцевим споживачам одиниці сільськогосподарської про­дукції становлять 4,037 людино-годин, а ще однієї одиниці промислової продукції — 7,014 людино-годин.

Визначивши всі необхідні технологічні коефіцієнти «ви­трати—випуск», процеси утворення і переробки всіх виді» забруднюючих речовин можна аналізувати як с,кладову частину економічних процесів, якою вони і є.

Ці процеси можуть, таким чином, враховуватися в до--слідженнях регіональних і багаторегіональних економічних систем, багатогалузевих економічних прогнозах і, зокрема, при оцінці впливу очікуваних змін у технологіях, як і в усіх інших видах аналізу з використанням моделі «витра­ти—випуск».

9.3. ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ

Надзвичайно високий рівень сільськогосподарської осво-єності території України, деградацію земельних угідь і збідніння агроландшафтів, обмеженість у зв'язку з цим придатних для ведення сільського господарства земель слід розглядаїи як головні фактори, що зумовлюють мож­ливе падіння врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності праці чи навіть стагнацію цих показників на найближчі 10—15 років. Це зумовлює необхідність роз­робки і впровадження в усіх зонах країни екологобезпеч-них інтенсивних систем землеробства, розрахованих на одержання високої віддачі при мінімальних витратах енер­гетичних та інших ресурсів, а також реалізації системи за­ходів по оптимізації структури сільськогосподарських угідь та консервації їх значної частини з метою оздоровлення природного середовища.

Для нашої країни надзвичайно важливими в умовах переходу до ринку є проблеми економного і високоефек­тивного витрачання всіх виробничих ресурсів (зокрема — енергетичних), різкого підвищення техніко-технологічного рівня сільськогосподарського виробництва. Ці питання ма­ють бути в центрі уваги сучасної науково-технічної полі­тики.

Проблема загострюється зараз кризою забезпечення енергоносіями, яка має як економічний, так і екологічний аспекти. Так, низька ефективність використання енергетич­них потужностей сільського господарства зумовлена знач­ною мірою необгрунтованою практикою формування, їх складу. Результати проведених досліджень свідчать про те, що, наприклад, трактор Т-150К понад 50% часу в рік вико­ристовується на транспортних роботах, де забезпечується його завантаження в середньому на 40—50%. Протягом року лише на транспортних роботах перевитрати палива одним трактором становлять понад 1 т на умовний ета­лонний гектар. А трактор К-700 взагалі проектувався як військовий тягач, але чомусь потрапив у сільське господар­ство. Із 60 найменувань шлейфу робочих машин у задовіль­ній кількості в сільськогосподарських підприємствах є ма­шини 5—6 найменувань, які можуть бути агрегатовані з трактором К-700. Звичайно, про раціональне використання такого потужного трактора, як і про ощадливе викори­стання ним палива, не може бути й мови. Тим більше не потрібна така техніка і переважній більшості фермерів, у

господарствах яких економічно вигідніше використовувати трактори класу МТЗ-80 і нижче.

На виконанні цілої низки операцій в сільському госпо­дарстві, особливо на дрібних фермах, застосування трак­торів є взагалі невигідним через неможливість заванта­жити їх на повну потужність і високі ціни на паливо. Сут­тєву роль у вирішенні вказаної проблеми може відіграти

живе тягло.

Як малогабаритний самохідний засіб кінь має значно вищий коефіці-єнт корисної дії, ніж трактор. Використання коней на певних операціях у сільському господарстві на­віть в 10—15 разів економічно вигідніше, ніж тракторів, особливо енергонасичених.

Перевищення сукупних експлуатаційних витрат маши-но-тракторних агрегатів визначається двома основними елементами: витратами на паливно-мастильні матеріали;

ремонт і технічне обслуговування. Так, вартість паливно-мастильних матеріалів перевищує вартість кормів на 25%, а витрати на ремонт і технічне обслуговування машино-тракторних агрегатів на 130—160% вищі, ніж витрати, по­в'язані з використанням гужового транспорту.

Використання кінної тяги в тваринництві сприяє збері­ганню прифермських доріг. Крім того, немає гуркоту дви­гуна, загазованості повітря, а це, своєю чергою, відчутно сприяє підвищенню продуктивності тварин.

Розрахунки показують, що для великого сільськогоспо­дарського підприємства оптимальною кількістю коней є 1—1,5 голови на 100 та ріллі. Що стосується фермерських господарств, то кожне з них повинно мати хоча б двоє коней. Тим більше, що потреба в кормах для коней не пе­ревищує 2% загальної потреби в кормах для продуктив­ного поголів'я тварин.

Стримуючим фактором забезпечення сільського госпо­дарства таким видом енергетичних ресурсів є скорочення в недалекому минулому поголів'я коней. Крім того, серйоз­ною проблемою є забезпечення коней технічним інвента­рем — хомутами, сідлами, упряжжю. Важливим лімітую­чим фактором є також неукомплектованість господарств кваліфікованими кадрами, що не випадково — з усіх сіль­ськогосподарських вищих навчальних закладів лише в од­ному є кафедра конярства. Практично ці інститути не го­тують спеціалістів-конярів.

Перспективним для сільського господарства є розвиток малої гідроенергетики. Інтерес до використання гідроенер­гетичних ресурсів малих і середніх річок за останнє десятиріччя зріс у всьому світі, що викликано помітним вичер­панням ресурсів великих рік, загостренням вимог до під­тримання екологічної рівноваги і охорони навколишнього середовища, труднощами енергопостачання до ізольованих та віддалених від магістральних електромереж споживачів.

Починаючи з 60-х років в Україні інтерес до малих гід­роелектростанцій був втрачений, велика кількість їх була законсервована як нерентабельні. Проектування і будівництво таких ГЕС (МГЕС — малі гідроелектростанції, по­тужністю 50 кВт — 80 мВт; мікроГЕС — потужністю до 50 кВт) було практично припинено, промисловість пере­стала випускати для них агрегати. Це призвело до втрати нами позицій в області проектування, будівництва і екс­плуатації МГЕС порівняно з іншими країнами — США, Францією, Японією, Великобританією, Китаєм та ін. В Япо­нії, наприклад, 23,4% виробітку електроенергії всіма ГЕС дають МГЕС та мікроГЕС; практично вся вона йде на потреби сільськогосподарських і пов'язаних з ними га­лузей.

У Швеції діє 1200 МГЕС, передбачається побудувати ще близько 250 МГЕС потужністю 100—1500 кВт із за­гальним річним виробітком 400 млн кВт/год. У Франції сумарна потужність МГЕС одиничною вартістю до 8 мВт оцінюється в розмірі 490 мВт. Розглядається можливість спорудження ще 100 МГЕС.

У Непалі за останнє десятиріччя споруджено 600 МГЕС» на яких встановлено дешеві асинхронні двигуни китайсько­го виробництва. За той же час у Китаї збудовано 80 тис. МГЕС. Тут же спроектовано і виготовлено надмалий гід­роагрегат потужністю 650 кВт, призначений для задоволен­ня побутових потреб окремої сім'ї у сільській місцевості. Агрегат працює з витратами води 0,025—0,035 їл^з/c. Розмір спорядженого регулятором навантаження генератора такого агрегату не перевищує розмірів звичайного тер­моса. Гідроагрегат інтенсивно експлуатується навіть у США.

В Україні зараз експлуатується 58 МГЕС загальною потужністю близько 90 мВт, які виробляють понад 300 млн кВт/год електроенергії, що еквівалентно економії близько 150 тис. т вугілля, однак цього замало як з точки зору потреб, так і потенційних можливостей. Обсяг гідро­енергетичних ресурсів, які можуть бути використані на МГЕС в нашій країні, за наближеною оцінкою становить майже 800 млрд кВт/год (при сучасному використанні ли­ше 0,6 млрд кВт/год).

У результаті досліджень при порівнянні МГЕС з інши­ми джерелами децентралізованого енергопостачання вияв­лено такі їх економічні переваги: дешевизна самого облад­нання і суттєва економія органічного палива; доступність і поновлюваність дешевого джерела енергії; безпосередня •наближеність до споживача, що виключає необхідність у протяжних лініях електропередач; тривалий термін екс­плуатації; відносна дешевизна 1 кВт електроенергії; про­стота експлуатації, що включає можливість повної автома­тизації обслуговування; мінімальний негативний вплив на навколишнє середовище. Отож, в умовах ринку їх застосу­вання є обгрунтованим і найдоцільнішим.

У США 1,6% потреби в енергії покривається за раху­нок біогазу (суміші метану — до 70%, водню та азоту), у Швейцарії — 2,9%, в Індії — 20%. Теплота згоряння біо­газу в середньому — 24,7 МДж/кг, що становить близько половини теплоти згоряння чистого біометану. В Україні поки що біогазове устаткування використовується в окре­мих випадках, а біогаз дорожчий за природний через не­значне його виробництво і використання. Найперспектив-яішою областю використання біогазу в сільському госпо­дарстві є теплонагрівні процеси.

Значна частина території України належить до зони середньої інтенсивності сонячної радіації. Це дає змогу використовувати для отримання електроенергії геліоуста­новки. В теплий період року геліоустановки з плоскими колекторами можуть працювати 4 місяці на півдні Украї­ни та в Криму, 3,5—4 місяці — в центральній, південно-східній та степовій зонах, 3 місяці — в західній та північ­ній частинах. Ефективними, як свідчить досвід, є геліоус­тановки з досить значною — до 60 м² площею приймальної поверхні. Аналіз вартісних та конструктивних характерис­тик діючих установок показує, що основною областю засто­сування геліоустановок поки що слід вважати гаряче во­допостачання на одноконтурних установках сезонної дії. Стримує використання геліоустановок для одержання енер­гії в Україні відсутність їх серійного вітчизняного виробни­цтва.

Для паралельної роботи з енергосистемами і електро­постачання автономних споживачів економічно доцільно використовувати вітроустановки. Розрахунки свідчать, що з варіантів водопостачання, які передбачають централізо­вану систему електропостачання, дизельні двигуни, пере­сувне насосне устаткування на базі автомашин та вітро­енергетичні установки, останній варіант є найекономнішим.

Застосування одного комплекту дає змогу зекономити близько 400 л бензину, або 1200 кВт/год електроенергії.

Отже, в умовах дефіциту в Україні традиційних джерел енергії потреби сільського господарства в ній значною мі­рою можуть бути задоволені за допомогою нетрадиційних енергоносіїв, використання яких, до того ж, значно знизить навантаження на природне середовище, поліпшить еконо­мічну ситуацію.

Розглядаючи проблему екологізації суспільного вироб­ництва і його структурної перебудови в умовах ринку, не можна не звернути увагу на вдосконалення структури сільськогосподарського виробництва. Йдеться про оптимізацію та раціоналізацію співвідношення між рослинни­цтвом і тваринництвом, а також про структурні зрушення в останньому. З точки зору антропотехногенних наванта­жень на природу тваринницькі галузі (особливо — свинар­ство і скотарство), за даними В. Трегобчука, в теперішньо­му їх вигляді є eкологодестабілізуючими, надто природоресурсомісткими. Вони забруднюють водойми і повітряний басейн, прискорюють деградацію земель і, по суті, належать до найбільш загрозливих.

Для виробництва тваринницької продукції, яка сьогодні має досить невелику питому вагу в харчовому раціоні на­селення України, використовується майже дві третини по­сівних площ і 7 млн га пасовищ і сінокосів, що разом ста­новить 68% всіх сільськогосподарських угідь і 54% загаль­ної території України. Сумарні витрати енергії на вироб­ництво одиниці свинини є в 15 разів, а яловичини — в 10—11 разів більшими, ніж на виробництво одиниці свіжих овочів чи фруктів.

Водомісткість виробництва м'яса у перерахунку на се­редньодобове його споживання на душу населення майже вдвічі перевищує середньодобову фактичну норму водопо­стачання на господарсько-побутові потреби населення. От­же, тваринницька продукція є досить землеводо- і енерго-місткою. Пошук шляхів принципових зрушень у стратегії харчування в напрямі зниження питомої ваги тваринниць­кої продукції в структурі продовольчого раціону і реко­мендації по обмеженню споживання м'яса є неактуаль­ними. Адже ринок України в цьому плані є абсолютно не насичений. Однак щоб задовольнити попит населення в продуктах тваринництва і забезпечити екологічні парамет­ри ведення галузі, необхідно її інтенсифікувати. Для цього доцільно зменшити на 15% середньорічне поголів'я тварин в Україні з одночасним підвищенням їх ефективності. Слід 193

відмовитися від намагання вийти на світові рівні спожи­вання тваринницької продукції, оскільки у високорозвину-тих країнах вже спостерігається зворотна тенденція — під­вищення в харчовому раціоні питомої ваги свіжих овочів і фруктів, інших продуктів, що виробляються переважно з рослинницької продукції. Розвиваючи фермерські госпо­дарства, необхідно орієнтувати їх на переважне виробни­цтво м'яса птиці і яловичини як менш енерго- і ресурсо­містких, на підвищення продуктивності молочного скотар­ства і збільшення випуску дієтичних молокопродуктів. Не­обхідно також посилити дію законів про охорону навко­лишнього середовища..

Переведення сільськогосподарського виробництва на принципово нову економіко-технологічну основу, структур­на перебудова його з урахуванням екологічних факторів, законів, вимог і нормативів є обов'язковою і вирішальною умовою успішного подолання екологічної кризи, яка в Ук­раїні вразила практично всі сфери й складові її природ­ного середовища. Щорічні втрати України від неефектив­ного, нераціонального природокористування становлять до 20% її національного доходу. Це є наслідком нехтування екологічними законами, факторами, критеріями і вимога­ми в господарюванні і надмірної експлуатації природних ресурсів.

Тепер Україна потребує принципово нової екологічної політики, в основу якої повинна бути покладена вимога обов'язкового дотримання екологічної безпеки життєдіяль­ності людини. Головною метою такої політики повинно стати забезпечення якнайсприятливіших природних умов життя, раціональне використання та відтворення природ­них ресурсів, забезпечення максимальних доходів підпри­ємців, але не будь-якою ціною.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Чим зумовлюється підвищення актуальності вирішення екологічних проблем в агропромисловому виробництві на сучасному етапі?

2. Які є основні положення -концепції екологізації агропромислового виробництва в нових умовах?

3. Чим зумовлена актуальність екологічної небезпеки в зв'язку з ви­никненням і розвитком фермерства?

4. Які функції по охороні природи в ринкових умовах доцільно зали­шити в компетенції державних органів, а які покласти на суб'єктів ринкової економіки в АПК?

5. Як визначається роль, екологізації виробництва в умовах ринкових

відносин?

6. У чому суть моделі Леонтьєва «витрати—випуск» та її зв'язок з економікою природокористування?

7. Чим зумовлюється необхідність розробки і впровадження еколого-

безпечних інтенсивних систем землеробства? •. Які основні шляхи поліпшення екологічної ситуації на сучасному

етапі? 9. Як поєднується екологічний та організаційно-економічно-правовий

аспекти землеволодіння і землекористування? 16. Які екологічні вимоги ставляться до техніки в умовах розвитку

фермерства?

11. Як впливає розміщення виробництва продукції високоінтенсивних культур по території України на екологічні аспекти землекористу­вання?

12. В чому суть економічного аналізу природокористування?

13. Якою може бути роль введення плати за землю у вирішенні еко­логічних проблем?

14. На що повинно орієнтуватися формування економічного механізму управління охороною навколишнього середовища у сфері АПК?

15. Що повинна стимулювати система платежів за природокористу­вання? •'•

16. В чому суть і значення фонду екологічного захисту?

17. Які альтернативні джерела енергії можуть бути в перспективі використані в Україні?

18. Якою є енергетична ефективність виробництва продукції рослин­ництва і тваринництва?

19. В чому полягає екологодестабілізуючий характер тваринництва?

ІЗ*

КОРОТКИЙ ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК

Абіогенні цикли речовин — комплекс атмосферних, геологічних гео­хімічних і гідрологічних процесів.

Агрегування — об'єднання показників у групи за якоюсь ознакою.

Агролісомеліорація — система лісоводних заходів по боротьбі з засу­хою, суховіями, ерозією грунту та ін. Включає створення захисних лісових насаджень, заліснення пісків, агротехнічні, гідротехнічні, ор ганізаційно-господарські та інші заходи.

Агротехніка — система прийомів вирощування сільськогосподарських культур, технологія рослинницгва. Включає сівозміни, обробіток грунту, внесення добрив, підготовку насіння до посіву, посів і по­садку, догляд за рослинами, боротьбу з шкідниками, хворобами і бур'янами, збирання врожаю.

Антропогенні фактори середовища — внесені в природу людською діяльністю зміни, що впливають на органічний світ. Переробляючи природу, пристосовуючи її до своїх потреб, людина змінює середо­вище існування тварин і рослин, тим самим впливає на їх життя.

Антропогенний ландшафт — частина природного середовища, розвиток якого постійно підтримується людиною.

Ареал — область розпорсюдження на земній поверхні певних явищ, тих або інших видів (родів, сімей) тварин і рослин, корисних ко­палин

Атмосфера Землі — газова оболонка, що оточує Землю. Атмосферою прийнято вважати область навколо Землі, в якій газове середовище обертається разом із Землею. Маса атмосфери близько 5,15-Ю¹⁵ т. Атмосфера забезпечує можливість життя на Землі і помітно впли­ває на жигтя людини.

Біогеоценоз — однорідна ділянка земної поверхні з певним складом живих (біоценоз) і неживих (приземний шар атмосфери, сонячна енергія, грунт) компонентів і динамічною взаємодією між ними (об­міном речовин і енергією).

Біологічні цикли речовин — комплекс процесів, що характеризують жит­тєдіяльність організмів: живлення і живильні зв'язки, розмноження і ріст, відмирання, розклад і мінералізація.

Біомаса — загальна маса особин одного виду на одиницю поверхні або об'єму місцезнаходження. Біомаса рослин називається фітома-сою, тварин — зоомасою.

Біосфера — область активного життя на земній кулі. В біосфері живі

організми і середовища їх існування органічно пов язані одне з од­ним, утворюючи цілісну динамічну систему. Біосфера охоплює ниж­ню частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери.

Біота — сукупність видів рослин, тварин і мікрооріанізмів, об'єднаних спільною областю поширення. На відміну від біоценозу, може ха­рактеризуватися відсутністю екологічних зв'язків між видами.

Біотоп — ділянка земної поверхні (суші або водойми) з однотипними умовами середовища, зайнята біоценозом.

Відвал — штучний насип із пустих порід, некондиційних корисних ко­палин тощо.

Генетика — наука про закони спадковості та мінливості організмів і методи управління ними.

Географічне середовище — частина природного середовища, включена в сферу людської діяльності, необхідна умова існування суспільства,

Гідросфера — сукупність усіх водних об'єктів земної кулі: океанів, мо­рів, рік, озер, водосховищ, боліт, підземних вод, льодовиків і сні­гового покриву.

Деградація грунту — процес, що призводить до часткової вірати у грунті нагромаджених органічних речовин.

Дифузія — рух часток середовища, внаслідок якого відбувається пере­несення речовини і вирівнювання концентрацій або встановлення рів­ного розподілу концентрацій частинок даного виду в середовищі.

Еволюція біологічна — історичний розвиток живої природи, який су­проводжується пристосуванням організмів до умов існування, пере­творенням біогеоценозів і біосфери.

Екологія — наука про відносини рослинних і тваринних організмів, які утворюють спільності між собою і з навколишнім середо­вищем.

Екологізація сільськогосподарського виробництва — об'єктивно зумов­лена, планомірно здійснювана система загальнодержавних, галузевих і регіональних заходів, спрямованих на впровадження в практику якісно нових, екологічно безпечним видів техніки, технологій та ор­ганізації матеріального виробництва, способів і методів функціону­вання промислових, аграрних та аграрно-промислових комплексів з метою найефективнішого використання природних ресурсів, їх збе­реження, відтворення і примноження, підтримання динамічної еко­логічної рівноваїи у навколишньому середовищі. Кінцевим підсум­ком екологізації розвитку продуктивних сил може бути досягнен­ня (забезпечення) повної гармонізації відносин між суспільством і природою.

Екологічний підхід — виявлення і дослідження зв'язків, які існують

між об'єктами (процесами), що вивчаються, і навколишнім середо­вищем.

Екологічна ефективність — аналіз ефективності вирішення екологічних економічних або соціальних проблем для досягнення заданих еколо­гічних показників.

Екологічна експертиза — особлива комплексна діяльність з ідентифі­кації негативних впливів виробничої діяльності на навколишнє се­редовище і природні комплекси з тенденціями економічного розвитку.

Екологічні показники — аналітичні величини, що характеризують стан екосистеми та її елементів, включаючи елементи середовища (вода, повітря, земля та ін.).

Економіка — сукупність виробничих відносин певної суспільно-еконо­мічної формації, економічна основа суспільства або його структур­ної виробничої одиниці.

Екосистема — єдиний природний комплекс, який утворюють живі орга­нізми та середовище їх існування. Поняття «екосистема» застосо­вується до природних об'єктів різної складності і розмірів (весь •океан або невеликий ставок, лісовий масив або ділянка березового гаю).

Жива речовина — сукупність живих організмів біосфери, кількісно виражена в елементарному хімічному складі, масі та енергії. Пред­ставлена такими організмами: автотрофними (зелені рослини), гете­ротрофними (безхлорофільні рослини; все живе, людина), мікросо-профними (які живляться готовими органічними рослинами).

Заказник — територія (акваторія), на якій у певний сезон або цілоріч­не охороняється ландшафт, усі або окремі види тварин і рослин при обмеженому використанні інших ресурсів.

Заповідник — територія, яка охороняється і на якій забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні комплекси або загрожує їх збереженню.

Землеробство богарне — вирощування переважно зернових (частко­во — кормових і технічних) культур на неполивних землях в райо­нах зрошуваного землеробства.

Землеробство зрошуване — впрошування сільськогосподарських куль­тур в умовах зрошення.

Зооценоз — сукупність тварин, що входять до складу біоценозу.

Інвестиція — довготермінові вкладення капіталу в галузі економіки.

Кадастр — систематизований збір відомостей, який складається періо­дично або шляхом безперервних спостережень над відповідним об'­єктом.

Комплексне використання ресурсу — найбільш повне використання всіх

компонентів ресурсу. Наприклад, комплексне використання мінераль­ної сировини при видобутку сланців передбачає одержання із від­критих порід будівельних матеріалів, рідкоземельних елементів, а

також використання шахтових виробіток під складські примі­щення.

Криза екологічна — напружений стан взаємовідносин між людством і природою, що характеризується невідповідністю розвитку продук­тивних сил і виробничих відносин у людському суспільстві ресурсно-екологічним можливостям біосфери.

Лісовий фонд — сукупність усіх лісів як природного походження, так

і штучно вирощених. У складі лісового фонду розрізняють лісові

і нелісові площі (сільськогосподарські угіддя, просіки, дороги тощо). Лісові ресурси — запаси деревини, а також хутровини, дичини, грибів,

ягід, лікарських рослин тощо в лісах. Ліси займають 3700 млн га,

або близько 30% суші земного шару.

Літосфера — зовнішня сфера «твердої» землі, включаючи земну кору і частину верхньої мантії (субстрат).

Меліорація — сукупність організаційно-господарських і технічних захо­дів, спрямованих на докорінне поліпшення земель з несприятливими водними і повітряними режимами, хімічними і фізичними властиво­стями, які піддаються механічній дії вітру або води. Забезпечує стійкі врожаї, сприяє раціональному використанню землі. Види ме­ліорації: осушення, зрошення, хімічна меліорація, агролісомеліора­ція.

Моніторинг — постійне спостереження, аналіз (порівняння з норматив­ними параметрами) і прогноз стану навколишнього середовища в зв'язку з господарською діяльністю людини. Розрізняють три голов­ні ступені моніторингу: глобальний біосферний, регіональний геосис-темний, або природогосподарський, і локальний біоекологічний, аб» санітарно-гігієнічний. Це один із головних елементів системи управ­ління середовищем. Моніторинг вимагає серйозного обгрунтування складу показників, місця частоти і прийомів їх аналізу та прогнозу, узагальнення, зберігання і передачі інформації.

Навколишнє середовище — середовище існування і виробничої діяль­ності людини. Під цим терміном звичайно розуміють природне сере­довище, що оточує людину.. Нерідко в це поняття включають еле­менти штучного середовища (жилі будинки, промислові підприєм­ства, канали, водосховища тощо). З розвитком суспільного вироб­ництва і розширення сфери людської діяльності, яка охоплює май­же всю географічну оболонку, стають необхідними комплексні за­ходи з охорони навколишнього природного середовища. Навколиш-

ї99

не середовище — поняття більш загальне, ніж природне середови­ще існування.

Національне багатство — народне багатство, важливий показник еко­номічного стану країни, у вартісному вигляді — сукупність спожив­них вартостей, створених і нагромаджених суспільством за весь час його виробничої діяльності.

Національний парк — заповідник, у який допускаються відвідувачі для відпочинку.

Ноосфера — оболонка Землі, в якій виявляється вплив людини на структуру й хімічний склад біосфери.

Охорона природи — система заходів, спрямованих на підтримання ра­ціональної взаємодії суспільства і природи, яка забезпечує збере­ження і відновлення природних ресурсів, попереджає прямі та не­прямі негативні впливи діяльності суспільства на природу і здоров'ї людини.

Природа — 1) у широкому розумінні — весь світ у розмаїтті його форм; 2) об'єкт природознавства; 3) сукупність природних умов іс­нування людського суспільства; 4) «друга природа» — створені лю­диною матеріальні умови її існування. Здійснення обміну речовин між людиною і природою — закон, який регулює суспільне вироб­ництво як необхідну умову самого людського життя. Сукупна діяль­ність суспільства суттєво впливає на природу, що вимагає раціо­налізації і регулювання їх взаємодії.

Природні ресурси — важливі компоненти навколишнього середови­ща, які використовуються в суспільному виробництві для задо­волення матеріальних і культурних потреб суспільства. Головні види природних ресурсів — сонячна енергія, внутріземне тепло, водні, земельні, мінеральні, рослинні ресурси і ресурси тваринного світу.

Природно-ресурсний потенціал — сукупність природних процесів і явищ, яка впливає на господарську діяльність для одержання певного со­ціально-економічного результату (ефекту).

Природне техногенне середовище — нове утворення, яке поєднує при­родні і техногенні елементи з певними соціально-економічними функ­ціями.

Природокористування — задоволення потреб суспільства в елемента\ природи, може бути прямим і непрямим. Прямим називається без-.посереднє використання ресурсів як джерел сировини і енергії, про­стору.

Продуктивність біологічна — відтворення біомаси рослин, мікроорганіз­мів, тварин, які входять до складу тієї чи іншої екологічної систе­ми. Звичайно виражається в масі продукції за рік на одиницю пло­щі або.на одиницю обсягу. В більш вузькому розумінні — відтво-

рення диких рослин і тварин, які використовуються людиною. Най­більша біологічна продуктивність спостерігається в тропічних

лісах.

Рекреація — відпочинок, відновлення сил людини, витрачених у про­цесі праці. В багатьох країнах рекреаційне обслуговування — сут­тєва галузь економіки.

Рекреаційні ресурси — сукупність природних ресурсів (клімат, вода, ліс, мінеральні джерела, земля, рослинність, ландшафти, пам'ятники культури тощо), яка визначає умови (можливості) відпочинку за межами постійного житла.

Ресурсний потенціал — характеристика можливості використання пев­ного ресурсу за сучасною технічного рівня розвитку галузей, які провадять його видобуток і переробку. Деякі відмінності тракту­вання і складових частин має аграрний ресурсний потенціал.

Сель — грунтові або грунтово-кам'янисті потоки, які раптово вини­кають у руслах гірських рік внаслідок різкої повені, що викликана інтенсивними зливами, швидким сніготаненням та іншими причина­ми. Боротьба з селями ведеться переважно шляхом закріплення грунтів і рослинного покриву, будівництва спеціальних гідротехніч­них споруд.

Система інформаційного забезпечення — сукупність способів і засобів, які забезпечують збирання, зберігання, обробку та надання інфор­мації про стан навколишнього середовища і реалізації запланованих. програм. Має декілька видів класифікації за сутністю, джерелами даних, способами обробки і перевірки.

Системний аналіз — це сукупність методологічних і практичних при­йомів, які використовуються для підготовки і обгрунтування рішень стосовно складних проблем соціального, економічного, технічного, політичного та іншого характеру. Такий аналіз оснований на за­стосуванні понять і принципів системи як єдності взаємопов'язаних елементів цілісного для досягнення поставленої мети.

Системний підхід — спосіб розв'язання практичних завдань, який по­лягає в розгляді у єдиній системі вихідних умов, необхідних опера­цій і засобів їх проведення.

Стабільність екосистеми — здатність протистояти будь-яким впливам і повертаїись у початковий стан.

Стічні води — води, забруднені побутовими і виробничими відходами^ Усуваються з території населених місць і промислових підприємств системами каналізації.

Територіальна комплексна схема охорони природи — передплановин. документ у системі регіонального планування, в якому обгрунтовано

комплекс заходів з охорони і раціонального використання, освоєимя та відтворення ресурсів.

Туризм — один із видів активного відпочинку в формі подорожей за певними маршрутами з метою пізнання тих чи інших районів, тери­торій. Часто поєднується з елементами спорту. Масштабний і неор­ганізований туризм може несприятливо впливати на навколишнє природне середовище, пам'ятники історії, культури та мистецтва.

Фітоценоз — сукупність видів рослин на однорідній ділянці, які пере-- бувають у складних взаємовідносинах між собою і з умовами нав­колишнього середовища (ліс, луг, степ тощо), характеризуються певним видовим складом, будовою; частина біоценозу.

"Фотосинтез — перетворення зеленими рослинами і фотосинтезуючими організмами променевої енергії Сонця в енергію хімічних зв'язків органічних речовин. Відбувається за участю поглинаючих світло пігментів (хлорофіл та ін.).

Список літератури

1. Алимов А. Й., Цемко В. П., Новаторов Й. Й. Зколого-зкономиче-ские аспекти охраньї почв Украннской ССР. К., 1980.

2. Балацкий О. Ф., Вакулюк В. М., Власенко В. М. Зкология й зконо-мпка. К., 1986.

3. Бибьілев С. Н. Зффективность использования природносьірьевих ре-сурсов агропромьішленного комплекса. М., 1987.

4. Бьістраков f0. Н., Колосов А. В. Зкономика й зкология. М., 1988.

5. Веденічев П. Ф., Трєгобчук В. М. Інтенсифікація сільського госпо­дарства і охорона природи. К., 1989. С. Волошин В. В., Еетушевский В. А. НТП: человек й природа.. К.,

1988.

7. Генсирук С. А. Рациональное природопользование. М., 1979.

8. Гончар М. Т. Зкологические проблеми сельскохозяйственного про-изводства. Львов, 1986.

9. Гутаревич Ю. Ф. Запобігання забруднення повітря двигунами. К., 1982.

10. Гуцуляк Г. Д. Земельно-ресурсний потенціал Карпатського регіону. Львів, 199