Виходи сільськогосподарського виробництва та їх переробка

Раціональне природокористування передбачає не лише зменшення шкідливих викидів у природне середовище, а й комплексне використання природних ресурсів, утилізацію відходів виробництва.

Відходи виробництва — це матеріальні залишки вироб­ничого процесу (сировини, матеріалів, засобів виробни­цтва), які втратили свою споживну вартість, не є метою даного виробництва і не можуть бути використані за пря­мим призначенням через технологічні особливості підпри­ємства. Звичайно відходи класифікують: 1) за сферою ут­ворення; 2) за напрямом використання; 3) за способом. залучення до утилізації. "

На відміну від відходів виробництва, відходи спожи­вання є засобами виробництва і предметами споживання, що втратили в процесі споживання (або безвідповідаль­ного ставлення) свої початкові властивості і не здатні в такому стані задовольняти потреби суспільства. Проблема методики грошової оцінки відходів ще остаточно не роз­роблена. Одні спеціалісти вважають, що ціни на відходи повинні -бути пов'язані з ціною основної сировини, другі визначають їх за змінністю, треті — за споживними вла­стивостями. Основна складність тут полягає в тому, що одержання відходів не є метою виробництва, і на їх ство­рення спеціально праця не витрачається. Вони виникають побічно і наперед включаються в собівартість вироблюва­ної продукції. Саме це і не враховується сьогодні при оцін­ці відходів. Для підприємства відходи_— це застана вартості продукції. Маловідходність і безвідходність є важливими показниками і факторами зростання продуктивності праці.

Вартість відходів для підприємства, користуючись за­гальноприйнятою термінологією, можна визначити лише через їх мінову вартість. Водночас для суспільства вони ма­ють споживну вартість, оскільки можуть бути використані як сировина на інших підприємствах з іншим технологіч­ним процесом. Тому грошову оцінку відходів можна дати через вартість сировини тих підприємств, де ці відходи використовуються найефективніше теж як сировина. При цьому ціни на відходи повинні бути нижчими від цін на відповідну повноцінну сировину і матеріали як мінімум на величину витрат по доведенню їх до товарного вигляду у виробника і додаткових витрат споживача, пов'язаних і їх використанням; ціни на відходи повинні забезпечити вищу рентабельність виробництва готової продукції з від­ходів, ніж з повноцінної сировини. Тоді вона стимулюва­тиме як підприємство-виробник відходів, так і їх спожи­вача.

Проблема утилізації відходів виробництва пов'язана з проблемою охорони навколишнього середовища від забруд­нення. Кінцевою метою раціонального природокористуван­ня повинно бути максимальне залучення у виробництво сировини. Чим менша відходомісткість виробництва, тим вищий рівень розвитку продуктивних сил, економічніше виробництво.

На сьогоднішній день відходи агропромислового комп­лексу не завжди знаходять застосування, хоч і є цінною сировиною. В сільськогосподарських підприємствах навіть не плануються показники, які б характеризували їх роботу щодо підвищення родючості грунту, внесення добрив особ­ливо органічних Тому й нагромаджуються на фермах мільйони тонн органічних добрив. Стоки тваринницьких комплексів становлять подвійну небезпеку, оскільки викли­кають одночасно і хімічне, і біологічне забруднення (мік­роорганізмами). Причому забруднюють вони як грунт без­посередньо, так і воду, і повітря. З однієї свинарської фер­ми на 10—40 тис. тварин за 1 год в повітря надходить до 605 кг пилу 14,4 кг аміаку, 83,4 млрд мікроорганізмів;

Безпосередньо в сільськогосподарському виробництві відходів практично немає, якщо підходити до цього питан­ня з точки зору суті сільськогосподарського виробництва і його продукції. За винятком гною (не слід плутати гній і органічне добриво — для того, щоб стати добривом, гній повинен пройти ще певну обробку), практично всі види відходів з сільськогосподарської продукції виділяються якщо не на стадії збирання (солома, гичка), то вже на 160

 

стадії первинної переробки (полова при обмолоті зерна), не кажучи вже про промислову переробку.

Ще один вид відходів у сільському господарстві — це відходи виробництва, пов'язані з використанням сільсько­господарської техніки і тракторів, тобто — нафтопродукти. Основною причиною утворення цих відходів є заміна масел і змазок при технічному обслуговуванні і ремонті машин. Значна частка припадає і на' нафтопродукти, які збира­ються внаслідок відстою з резервуарів нафтоскладів, а також баків автомашин і тракторів, що передбачено пра­вилами їх технічного обслуговування.

Сільськогосподарська продукція, як правило, містить у собі дуже велику кількість різних компонентів, а пере­робна промисловість традиційно орієнтована на одержання з неї лише основного продукту: цукру — з цукрових буря­ків, крохмалю —з картоплі і зерна, олії — з олійних куль­тур тощо. При цьому обсяг перероблюваної сировини в кілька разів перевищує вихід готової продукції. Так, на 1 т цукру-піску витрачається близько 8 т цукрових буря­ків, на 1 т спирту-сирцю потрібно 10—11 т картоплі або 3,0—3,5 т зерна, на 1 т сухого крохмалю потрібно 8—9 т картоплі або близько 2 т кукурудзи, для одержання 1 т рослинної соняшникової олії потрібно переробити екстрак­ційним способом близько 2 т і пресовим — 2,1—2,2 т на­сіння соняшника. В середньому вихід готової продукції становить 15—30% маси перероблюваної сільськогосподар­ської сировини. Решта переходить у відходи і побічні про­дукти.

З розвитком науки і техніки, з підвищенням рівня кон­центрації виробництва промислова утилізація відходів стає економічно доцільною, оскільки зі збільшенням мас­штабів виробництва зростає також кількість відходів і вар­тість речовин, що в них містяться. Іноді вартість цих речо­вин перевищує вартість продукту, при виготовленні якого одержані ці відходи. Так, при виробництві томатного соку і концентрованих томатопродуктів у відходи йде насіння, яке є цінною сировиною для виготовлення томатної олії. вартість якої в 2,5 раза вища від вартості томатного соку.

Питання ресурсозбереження, запровадження безвідход­них технологій переробки сільськогосподарської сировини є найвужчим місцем переробної промисловості АГІК. Від­ходи і побічні продукти виробництва і переробки сільсько­господарської продукції є величезним резервом ресурсо­збереження, який поки що використовується вкрай недо­статньо. Нераціональне використання вихідної сировини, її 161

біомаса, на одержання якої вже було витрачено значну кількість суспільної праці, знижують ефективність функ­ціонування АПК. Крім того, відходи виробництва, потрап­ляючи в природне середовище, забруднюють його, що в кінцевому підсумку знижує ефективність не лише АПК, а й всього суспільного виробництва через значні екологічні збитки. Невикористані відходи означають скорочення не лише сучасної, а й майбутньої ресурсозабезпеченості сус­пільства, необхідність додаткових витрат суспільної праці на розвиток сировинної бази переробної промисловості. Очевидно, що розвиток АПК досяг межі, за якою є неми­нучою безвідходна переробка сільськогосподарської сиро-вини на основі комплексного використання її біомаси і технологічних відходів.

8.2. ВПЛИВ ПЕРЕРОБКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ СИРОВИНИ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

Перехід у переробці сільськогосподарської сировини на безвідходну технологію має два взаємопов'язаних аспек­ти — економічний та екологічний. Перший аспект відобра­жає розширення ресурсних можливостей за рахунок комп­лексної переробки сільськогосподарської сировини і одер­жання на цій основі додаткової кількості продуктів харчу­вання, кормів, добрив. За даними Ю. В. Склянкіна і С. Л. Стичинського, в Україні поточний вихід відходів та побічної продукції переробки лише рослинної сільськогос­подарської сировини становить близько 50 млн т на рік. При сучасному рівні розвитку науки і техніки, оптимально використовуючи вторинну сировину, можна додатково одер­жати 2 млн кормових одиниць, що дасть змогу збільшити виробництво м'яса на 160 тис. т на рік. Крім того, з не-використовуваних відходів переробки щорічно можна ви­робляти 800—900 тис. т вапнякових та гранульованих органо-мінеральних добрив, десятки тисяч тонн різних сортів рослинної олії, пектину та іншої продукції. В цілому ж організація безвідходної виробничої структури переробки сільськогосподарської сировини поряд з одержанням тра­диційних продуктів харчування дасть змогу додатково виробляти понад 100 найменувань різної продукції. сьогодні промислової переробки зазнає не більше 22 /о маси відходів [34, с. 5].

Другий аспект проблеми полягає в посиленні впливу екологічного фактора на формування технологічної струк­тури переробки сільськогосподарської сировини в зв'язку з розвитком процесів агропромислової інтеграції. В сучас­них умовах інтенсифікації виробництва взаємозв'язок еко­номічних та екологічних факторів принципово змінюється, оскільки з'являється можливість створення екологічно чистих виробництв на основі безвідходних технологічних структур, реальним стає формування безвідходної струк­тури переробки сільськогосподарської сировини та суттє­вого підвищення на цій основі не лише ефективності вико­ристання природно-сировинних ресурсів, а й кардинально­го вирішення проблеми екологізації виробництва за від­носно менших витрат.

Однак умови організації безвідходної переробки сіль­ськогосподарської сировини не реалізуються автоматично, причому не стільки через відсутність відповідних техноло­гій, скільки через недостатню орієнтацію господарського механізму на безвідходний тип виробництва.

Запровадження безвідходної переробки сільськогоспо-, дарської сировини сприятиме посиленню горизонтальної і вертикальної інтеграції виробництва продуктів харчування. Очевидно, цей процес матиме і певний екологічний ефект. Так, із зростанням концентрації виробництва питомі капі­тальні вкладення на очисні споруди будуть знижуватись. Водночас поглиблення процесу інтеграції в розвитку АПК дає змогу перейти до оцінки інтегральних екологічних на­слідків виробництва і до добору найбільш екологічно ра­ціональних його варіантів.

Окрім прямого впливу, що здійснюється на навколишнє середовище переробними підприємствами харчової промис­ловості, спостерігається і зворотний вплив, який проявля­ється в зміні технології виробництва залежно від навко­лишнього середовища, в обмеженні потужностей підпри­ємства або доборі технології виробництва.

Інтенсивність взаємозв'язку і взаємодії харчової про­мисловості та навколишнього середовища суттєво відріз­няється як в галузях, так і на окремих об'єктах навколиш­нього середовища.

За ступенем інтенсивності взаємозв'язків харчової про­мисловості з навколишнім середовищем (негативного впли­ву) серед об'єктів навколишнього середовища чільне місце посідають водні ресурси. Найбільш водомісткими галузями є цукрова, консервна, спиртова, крохмало-патокова, пиво­варна. В цих галузях середньорічні нормативні витрати

води на одиницю переробної сировини становлять від 10 до 40 м³. На підприємствах з оборотним водопостачанням води витрачається більше, ніж переробляється сировини: на 1 т цукрових буряків витрачається 1,8 м³ води, плодів і овочів — 5—7 м³, картоплі на крохмаль — 8,7 м³, куку­рудзи на крохмаль — 2,7—12,2 м³, ячменю на солод — понад 20 м³ [34, с. 69). Близько 70% загального водоспо­живання в харчовій промисловості України припадає на підприємства цукрової промисловості. А чим вищий рівень витрат води на підприємстві, тим більший об'єм стічних вод, а отже, і нижчий показник раціонального використан­ня води.

Стічні води підприємств, що переробляють рослинну сировину, характеризуються високим ступенем забрудне­ності. Великі їх об'єми становлять значну небезпеку для навколишнього середовища. Причому самі по собі стічні води харчової промисловості не є токсичними, але, потрап­ляючи в озера, ставки і ріки, вони швидко виснажують за­паси кисню, що викликає загибель мешканців цих водойм. Органічні речовини стічних вод підприємств харчової про­мисловості швидко піддаються бродінню і гинуть. Близько 70% забруднень стічних вод крохмало-патокової, пивовар­ної, масложирової та цукровобурякової галузей харчової промисловості розкладаються протягом перших діб, тоді як стічні води заводів, що виробляють виноградний сік та солодові, мають дуже малу здатність до біологічного роз­кладу — за 5 діб розкладається відповідно 14 і 10% усіх забруднень. У результаті гниття білкові речовини розкла­даються до амінокислот, вуглекислоти та аміаку. В проце­сі бродіння цукру, що міститься в стічних водах, утворю­ються оцтова, молочна, масляна та пропіонова кислоти.

Стічні води харчової промисловості, що викидаються на поля фільтрації, в яри та відкриті водойми, швидко загни­вають, виділяють неприємні запахи. Ці забруднення роз­повсюджуються в межах повітряного басейну досить нерів­номірно, їх концентрація в повітрі в окремих районах може досягати загрозливих для здоров'я населення розмірів. Крім того, найпоширенішими шкідливими речовинами, що надходять в атмосферу з підприємств харчової промисло­вості, є органічний пил, двоокис вуглецю, бензин та інші вуглеводні, а також викиди від спалювання палива.

Промислова переробка сільськогосподарської сировини, що здійснюється без урахування інтересів охорони приро­ди, призводить до забруднення не лише водних ресурсів і атмосфери, а й грунту, погіршення родючості землі. По-164

близу цукрових, спиртових та інших підприємств харчової промисловості виникають мертві пустирі, забруднені про­мисловими відходами.

Крім того, для стічних вод цукрової, консервної, вино­робної і крохмало-патокової галузей характерним є досить високий показник вмісту зважених речовин, кількість Яких перебуває в прямій залежності від забруднення сировини, що надходить на переробку. Основу цих забруднень ста­новлять частинки родючого шару грунту. Згідно з нормами, вміст землі в картоплі, що надходить на картоплекрох-мальні заводи, не повинен перевищувати 1,5%. Однак, як правило, цей показник сягає і 25%. Аналогічне становище і в буряко-цукровій промисловості — рівень забруднено­сті коренів, що надходять на переробні заводи, досягає 40% [34, с. 75]. Після миття ця земля переходить в осад. Багато підприємств цей осад роками не вивозять, і він на­громаджується у відстійниках і на полях фільтрації, що призводить до переповнення карт полів фільтрації і до попадання стічних вод у відкриті водойми. Така практика утилізації транспортно-мийного осаду обертається для на­родного господарства втратами родючого шару землі і за­брудненням навколишнього середовища.

Очищення стічних вод підприємств, що переробляють рослинну сировину, знаходиться на дуже низькому рівні. Більшість підприємств цієї групи галузей харчової про­мисловості розташована в сільській місцевості і дотепер не має очисних споруд і скидає стоки без необхідної очистки в яри і безпосередньо у водойми і лише в окремих випад­ках — на поля фільтрації. Поверхневі води можуть очис­тити досить незначну кількість стоків. При скиданні вели­ких об'ємів забруднень рослинний і тваринний світ поверх­невих вод гине Стічні води, що скидаються в яри, не просочуючись у грунт, є причиною неприємних запахів і розмноження комах.

Що ж стосується карт фільтрації, то їх використовують багато років, більшість з них перетворилась у накопичувачі стоків глибиною 2—5 м. Та навіть цих недосконалих багато в чому споруд не вистачає для повного очищення стічних вод хоча б від зважених речовин.

Зі збільшенням переробки рослинної сировини кількість споживаної води зростатиме. Через обмеженість водних ресурсів в Україні (особливо в південних областях) рано чи пізно виникне необхідність заморожування на якомусь певному рівні об'ємів переробки сільськогосподарської си­ровини. Тому не можна розглядати екологічне вдоскона- 165

лення технологічних процесів на підприємствах переробної промисловості лише як ширше запровадження очисних споруд, що спрямовано безпосередньо на охорону навко­лишнього середовища. Очевидно, що на сьогоднішній день екологізація виробництва повинна пов'язуватись не стільки з вирішенням проблем видалення і нейтралізації відходів, скільки з попередженням їх виникнення, що докорінно змі­нює роль очисних споруд — з кінцевої ланки технологіч­ного процесу вони перетворюються в проміжну, мета якої — підготовка раніше невикористовуваних відходів (твердих, рідких і газоподібних) до виробничого споживан­ня. Водночас екологічне вдосконалення технології повинно бути націлене на економію первинної сировини, що надхо­дить на виробництво. Досягти цієї мети можна насамперед запровадженням технологічних схем його комплексної пе­реробки. При цьому вирішується завдання не лише еко­номного витрачання сільськогосподарської сировини і, в кінцевому підсумку, зниження витрат виробництва, але й попередження забруднення навколишнього середовища тех­нологічними відходами. Економія ж витрачання інших ви­дів сировинних ресурсів багато в чому залежить від об­раної схеми комплексного використання сільськогосподар­ської сировини. Лише по такому ресурсу, як вода, здійснен­ня екологічних заходів на підприємствах по переробці сільськогосподарської сировини пов'язано зі створенням і запровадженням особливої природоохоронної виробничої інфраструктури, оскільки промислова переробка сільсько­господарської сировини — галузь надзвичайно водомістка. Вартість водозабезпечуючих фондів у загальній вартості основних фондів переробних галузей в середньому стано­вить 25%."

8.3. ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ТЕХНОЛОГІЙ ПЕРЕРОБКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ СИРОВИНИ

Яким би способом не вирішувалась проблема екологі-зації виробництва, без економічної оцінки природного фак­тора тут не обійтись. Добираючи технологічну схему пере­робки сільськогосподарської сировини, часто перевагу на­дають найдешевшим природомістким та багатовідходним структурам виробництва. Природний фактор як зовнішній стосовно виробництва економічної оцінки не одержує. Це 165

означає, що еколого-економічні збитки, що виникають вна­слідок функціонування підприємств по переробці сільсько­господарської сировини, до уваги не беруться. Між тим, величина ця реально існує і виражається в додаткових втратах матеріальних, трудових, фінансових і природних ресурсів, яких зазнає суспільство внаслідок виробничої діяльності цих підприємств.

Логічно критерієм екологічної оптимальності техноло­гічної схеми переробки сільськогосподарської сировини слід вважати ступінь впливу виробництва на навколишнє середовище

де min — оцінка одиниці q-го ресурсу, що споживається;

Vq — річний об'єм вироблюваного ресурсу; Sq_l — втрати і-го природокористувача (виробничого об'єкта) від забруд­нення та виснаження q-го ресурсу [34, с. 81].

Однак справа ускладнюється тим, що планово-госпо­дарські органи не мають відповідної інформації про базо­вий стан і динаміку впливу на навколишнє середовище діючих і проектних схем переробки сільськогосподарської сировини. Це нерідко спричиняє пріоритетний розвиток тактичних методів екстенсивного природокористування на шкоду стратегічним альтернативам переходу до безвідход­ної переробки сільськогосподарської сировини. А застосування показників ресурсе-, водо-, землемісткості продукції, хоч й дає змогу певною мірою оцінити ступінь інтенсифі­кації залучення природно-сировинних ресурсів на основі відповідних технологій, все ж не свідчить про рівень еко­логічної чистоти виробництва.

Критерієм екологізації виробництва може служити рі­вень безвідходності виробництва, який перебуває в тісному взаємозв'язку і залежності від масштабів споживання при-родноресурсного потенціалу навколишнього середовища і масою розміщених у ньому відходів. Причому оцінка рівня безвідходності повинна грунтуватися на показниках, які характеризують ступінь замкнутості матеріально-технічно­го потоку на «вході» і на «виході» виробництва відносно навколишнього середовища. Орієнтуватися слід на нату­рально-вартісні показники, а не на виключно вартісні. Це зумовлюється як відсутністю -надійного інструментарію вартісної оцінки більшості видів природних ресурсів, від­ходів виробництва, еколого-економічних збитків від їх роз

міщення б навколишньому середовищі, так і можливістю дати більш достовірну (незалежну від впливу цін і вартіс­них структурних зрушень) оцінку рівня безвідходності виробництва. В системі, що пропонується, ступінь замкнуто­сті виробництва щодо навколишнього середовища визнача­ється як відношення маси виробленої продукції до витра­ченої на її одержання маси матеріально-сировинних ресурсів. У вироблену продукцію входить не лише одержу­ваний основний і побічний продукт, а й продукція, виготов­лена з утилізованих на даному підприємстві відходів, а також маса відходів, що реалізуються на сторону. Врахо­вуючи це, ступінь замкнутості виробництва розраховують за формулою

де Кз — коефіцієнт замкнутості виробництва; Vq — фак­тичні витрати природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива на одиницю виробленої продукції (або сировини, що переробляється); Ак — річний обсяг виробництва про­дукції (переробки сировини); Онз — річний об'єм невико-ристовуваних відходів і побічних продуктів виробництва.

Коефіцієнт екологічності характеризує ступінь безпеч­ності виробництва щодо навколишнього середовища

де Ке — коефіцієнт екологічності виробництва; Кв — коефіцієнт відходомісткості виробництва. При цьому кое­фіцієнт відходомісткості визначається співвідношенням маси відходів, зведеної до одного об'єму з урахуванням відмінностей ступеня їх шкідливосгі (небезпечності) в роз­рахунку на одиницю продукції (або перероблюваної си­ровини)

де 0'нз — річний об'єм невикористовуваного відходу г-го виду, що розміщується в навколишньому середовищі; Р¹ — показник відносної небезпеки відходів і-го виду. Рівень безвідходності оцінюють за показником замкнутості, скоригованим на коефіцієнт екологічності, що дає змогу ви­значити ступінь збалансованості матеріально-сировинних потоків на «вході» і «виході» виробництва з урахуванням його безпечності щодо навколишнього середовища

Залежно від специфіки переробки сільськогосподарської сировини оцінювати рівень безвідходності виробництва слід з урахуванням дії контрольних показників водо-, земле- та енергомісткості технологічних процесів. Для народного гос­подарства важливим є підвищення рівня безвідходності не окремого підприємства, а комплексу галузевих виробництв. Водночас слід мати на увазі, що оцінка екологічності тех­нологій переробки сільськогосподарської сировини є не самоціллю, а засобом розширення вузьких місць виробни­цтва і досягнення на основі оптимального режиму ресур-сокористування максимального госпрозрахункового доходу Тому реалізація принципів оцінки екологічності техноло­гій повинна здійснюватися спільно з перебудовою всієї си­стеми економічного стимулювання.

8.4. ЕКОНОМІЧНІ СТИМУЛИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ЕКОЛОГІЗАЦІТ ПЕРЕРОБКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ СИРОВИНИ

Відсутність необхідних економічних стимулів, що могли б спонукати підприємства по переробці сільськогосподар­ської сировини до екологічного вдосконалення виробни­цтва, призводить до того, що природоохоронна робота в галузі здійснюється стихійно, в основному під тиском ди­рективних вказівок, що є не найкращим засобом досяг­нення природоохоронних цілей. Навіть підприємства з однаковою технічною оснащеністю по-різному реалізують можливості екологічного вдосконалення виробництва. Так, показник водовідведення в розрахунку на 1 т перероблю­ваного цукрового буряка на Тернопільському (4,4 мт), Вінницькому і Хмельницькому (4,2 мт) виробничих об'єд­наннях більш ніж вдвічі вищий за аналогічний показник Полтавського виробничого об'єднання. Пояснюється це просто: використовуючи водні ресурси як безплатний дар природи (плата за водоспоживання, введена 1982 p., є сим­волічною), маючи власні водозабори, за відсутності чіткої системи контролю за водоспоживанням підприємства не прагнуть вдаватися до прогресивних природоохоронних заходів. 169

Реально ситуація складається так, що екологічне вдо­сконалення виробництва вимагає збільшення витрат на переробку сільськогосподарської сировини, а отже, неми­нуче призведе до зниження прибутку і рівня фондовіддачі. Тому переозброєння галузі на основі прогресивної еколо­гічно чистої технології в умовах розширення економічних методів господарювання може бути здійснено лише в тому випадку, коли процес екологічного вдосконалення вироб­ництва буде пов'язаний з відповідною системою економіч­ного стимулювання безвідходної переробки сільськогоспо­дарської сировини. Для цього доцільно використати такі економічні важелі, як ціноутворення на природно-сировин­ні ресурси, ввести в практику господарської діяльності економічні нормативи тривалого користування, що вста­новлюють взаємозв'язок між збитками від забруднення, завданими навколишньому середовищу, госпрозрахунковим доходом підприємств і фондами матеріального стимулю­вання.

Стосовно вдосконалення ціноутворення вже не викли­кає сумніву доцільність врахування економічних оцінок природного фактора в господарській діяльності. Врахуван­ня цін екологічного фактора пов'язане насамперед з пра­вильним відображенням суспільне необхідних витрат як на використання певних видів природно-сировинних ресурсів, так і на попередження забруднення навколишнього сере­довища.

Підприємства з переробки сільськогосподарської сиро­вини економічної оцінки природних ресурсів до недавнього часу майже не застосовували. Введення 1982 p. плати за воду не можна вважати радикальним методом стимулю­вання раціонального природокористування через те, що ціна на воду не відповідає суспільне необхідним затратам і ніяк не пов'язана з госпрозрахунковими відносинами під­приємств. Однак цей метод дав позитивний результат хоча б тому, що він легалізував витрати на водопостачання промисловості. Подальше вдосконалення економічного сти­мулювання природоохоронної діяльності на цій підставі пов'язане зі зміною самого механізму стягнення плати на підприємстві, уточненням ставок платежів як за норма­тивне водоспоживання, так і понаднормативне.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що таке відходи виробництва?

2. Що таке відходи споживання?

3. Як можна визначити вартість відходів?

4. Що відноситься до відходів агропромислового виробницгва?

5. Чим обумовлюється доцільність промислової утилізації відходів агропромислового виробництва?

6. Як впливає переробка сільськогосподарської сировини на навко­лишнє середовище?

7. Що можна вважати критерієм екологічної оптимальності техноло­гічної схеми переробки сільськогосподарської сировини?

8. На чому грунтується оцінка рівня безвідходності виробництва?

9. Як розрахувати ступінь замкнутості виробництва?

10. Як обчислити коефіцієнт екологічності виробництва?

11. Як обчислити коефіцієнт відходомісткості виробництва?

12. Які існують економічні стимули підвищення рівня екологізації пере­робки сільськогосподарської сировини?

13. В чому полягає складність встановлення ціни на відходи?

14. Який зв'язок між оцінкою відходів і вартістю продукції?

15. Як пов'язуються проблеми утилізації відходів з проблемою охорони навколишнього середовища?

16. Як екологічні фактори впливають на формування технологічної структури сільськогосподарської сировини з розвитком процесів аг­ропромислової інтеграції?

17. В чому полягає значення запровадження безвідходної переробки сільськогосподарської сировини?

18. Як розподіляються ресурси за ступенем інтенсивності взаємозв'яз­ків харчової промисловості з навколишнім середовищем (негатив­ного впливу?)

19. Чим характеризуються стічні води підприємств, що переробляють рослинну і тваринницьку продукцію?

20. Чим зумовлюється необхідність економічної оцінки природного фак­тора при вирішенні проблеми екологізації виробництва?

21. Що може бути критерієм екологізації виробництва?