Виробництво та споживання нафтопродуктів

У базовому сценарії розвитку, завдяки зростанню транспортного парку, галузей економіки та добробуту населення, сукупний внутрішній попит на основні світлі нафтопродукти (бензин, дизель, гас) складе близько 17,4 млн. т. Для досягнення цього показника необхідне підвищення ефективності витрати палива на 25-30% завдяки структурним зрушенням у витраті палива та реалізації низки заходів, спрямованих на скорочення споживання традиційних нафтопродуктів, у тому числі:

■ Стимулювання оновлення транспортного парку на більш економічні машини;

■ Сприяння використанню більш економічних альтернативних видів палива, включаючи розроблення цільових програм зі скорочення споживання традиційних нафтопродуктів великими групами споживачів;

■ Стимулювання розвитку попиту та виробництва біопалив.

Більш детальний опис заходів підвищення ефективності витрати палива наведено у главах «Попит на нафтопродукти» і «Ринок нафтопродуктів».

7.2. Потенціал розвитку нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії й альтернативних видів палива

Розвиток нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) є важливим фактором підвищення рівня енергетичної безпеки, зниження використання викопних паливних ресурсів (у тому числі імпортованих), розвитку промисловості і сільського господарства, збільшення зайнятості населення в секторах економіки, пов'язаних із використанням ВДЕ, а також зниження негативного впливу енергетики на навколишнє середовище й підвищення якості життя громадян.

Незважаючи на те, що на сьогодні ВДЕ є, найчастіше, економічно більш витратними, ніж традиційні джерела енергії й види палива, передбачається, що разом із майбутнім розвитком технологій собівартість енергії на базі ВДЕ буде знижуватися, і їх виробництво ставатиме дедалі більш рентабельним. Державі необхідно:

■ Підвищувати привабливість освоєння та розвитку тих ВДЕ, які мають високу ймовірність економічної окупності в майбутньому і є найбільш перспективними з погляду виробництва на території України;

■ Підтримувати розроблення і впровадження конкурентоспроможних технологій;

■ Стимулювати локалізацію виробництва необхідного устаткування. У майбутньому, у міру розвитку технологій і зниження собівартості виробництва електроенергії на базі ВДЕ, необхідно скорочувати державну підтримку даного виду генерації та вирівнювати умови конкуренції між традиційними і нетрадиційними видами енергії.

Загальний потенціал використання альтернативних джерел енергії в Україні до 2030 р. оцінюється приблизно в 25 ТВт·год електроенергії на базі ВДЕ і близько 2 млн. т біопалив. Більш детальний опис розвитку ВДЕ міститься у розділі «Електроенергетика», біопалив - у розділі «Попит на нафтопродукти».

Генерація енергії на базі ВДЕ

Напрямок стратегічного розвитку ВДЕ в області енергетики у країні має відповідати основним принципам Європейського співтовариства в області енергетики, відображеним у Зеленій книзі «Європейська стратегія постійної, конкурентоспроможної та безпечної енергетики» (Брюссель, 8.3.2006. COM (2006) 105), зокрема, вибору курсу на розширення використання відновлюваних джерел енергії. Цільовий показник сукупної потужності нетрадиційної й відновлюваної енергетики в Україні до 2030 р. складе не менше 10% від установленої потужності, або 5-7 ГВт (10 -12 ГВт включаючи великі ГЕС), а обсяг вироблення - 11-16 ТВт·год (23-28 ТВт·год включаючи великі ГЕС). Прогноз динаміки використання ВДЕ до 2030 р. у базовому сценарії виглядає таким чином:

Динаміка вироблення електроенергії з нетрадиційних і відновлюваних

джерел енергії в 2010-2030 рр., ТВт·год

Вітрогенерація	0,1	0,6	1,9	3,8	7,4
Сонячна генерація	<0,1	0,3	0,8	1,4	2,6
Малі ГЕС	0,2	0,4	0,7	1,3	2,1
Біогенерація	<0,1	<0,1	0,2	0,2	0,3
Генерація з інших ВДЕ	<0,1	<0,1	<0,1	0,1	0,2
Разом, вироблення із ВДЕ	<0,4	<1,4	3,6	6,8	12,6

 

Виробництво теплової енергії на базі ВДЕ

Для часткового заміщення природного газу в якості джерела енергії розглядається можливість розвитку виробництва теплової енергії на базі ВДЕ, у тому числі на основі технології прямого спалювання біомаси (в основному, у вигляді деревини та відходів сільського господарства), використання геотермальної енергії, сонячних колекторів, а також теплових насосів. Розвиток цих видів генерації тепла в Україні перебуває на початковому етапі: сукупний обсяг виробництва теплової енергії не перевищує 1 млн. Гкал. На сьогодні стримуючим чинником розвитку цього напрямку найчастіше є висока вартість генерації енергії, яка обмежує доцільність цих проектів. Проте передбачається, що в майбутньому, у міру розвитку технологій, собівартість теплової енергії на базі ВДЕ знижуватиметься, і їх виробництво ставатиме дедалі більш рентабельним.

Розвиток виробництва та споживання біопалив

Напрямок стратегічного розвитку біопалив на території України має відповідати основним принципам Європейського співтовариства в області біопалив, відображеним у «Стратегії ЄС із біопалив» (Brussels, 8.2.2006 COM (2006) 34 final), зокрема, стимулюванню споживання та виробництва біопалив. У рамках базового сценарію Енергетичної стратегії передбачається перехід на використання бензину з 10% вмістом етанолу до 2020 р. і 15% вмістом етанолу - до 2030 р., а також перехід на використання дизельного палива зі 7% вмістом біодизеля до 2030 р. При цьому передбачається, що більш активний розвиток біодизеля почнеться тільки з 2020 р. завдяки зниженню собівартості його виробництва. Прогноз динаміки використання біопалив до 2030 р. у базовому сценарії виглядає таким чином:

Динаміка виробництва та споживання біопалив у 2010-2030 рр., млн. т

Біоетанол	<0,1	0,3	0,6	0,8	1,1
Біодизель	~0	~0	<0,1	0,3	0,8
Разом, споживання біопалив	<0,1	0,3	0,6	1,1	1,9

8. Загальні екологічні проблеми, зумовлені виробничою діяльністю підприємств паливно-енергетичного комплексу, та шляхи їх розв’язання

Завдання держави

Розвиток усіх складових енергетичного сектору економіки, включаючи галузі видобутку, транспортування, переробки та споживання ресурсів, впливає на різні компоненти навколишнього середовища. Характерною рисою цього впливу є його багатоплановість (одночасний вплив на різні елементи навколишнього середовища), розмаїтність характеру впливу (від механічних змін ландшафту до радіоактивного забруднення), а також масштаб (негативні ефекти проявляються не тільки на регіональному, але й на глобальному рівні).

За станом на кінець 2011 р. у рейтингу країн за індексом екологічного стану Україна посідає 102 місце зі 132, перебуваючи в одній групі з Росією, Киргизією, Туреччиною, Катаром, Білорусією та Сербією, у той час як розвинені країни Східної та Західної Європи посідають місця в числі перших 30 країн. Цей індекс складається Єльським університетом і містить у собі оцінки різних екологічних параметрів країни від якості повітря та води до рівня використання пестицидів у сільському господарстві й розвитку відновлюваних джерел енергії. Помітне відставання України від розвинених європейських країн за екологічними показниками демонструє важливість вирішення екологічних питань, які стоять перед паливно-енергетичним комплексом.

Беручи до уваги очікувані істотні зміни й активний розвиток ПЕК України, основними завданнями держави в області екології є забезпечення раціонального використання природних ресурсів і мінімізація негативного впливу на навколишнє середовище з урахуванням соціально-економічних пріоритетів, фінансових і технічних обмежень, вимог національного законодавства, а також міжнародних природоохоронних зобов'язань України.

Основними принципами реалізації цих завдань є:

■ Забезпечення дотримання національних і міжнародних екологічних стандартів і нормативів з охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів;

■ Значне зменшення і, по можливості, зведення до мінімуму техногенного впливу підприємств ПЕК на навколишнє середовище й населення за рахунок проведення активної політики підвищення ефективності використання природних ресурсів та енергозбереження;

■ Зменшення утворення шкідливих речовин у процесі виробничої діяльності за рахунок впровадження прогресивних технологій виробництва та реалізації заходів запобіжного характеру з охорони навколишнього середовища;

■ Забезпечення нарощування обсягів виробництва без підвищення техногенного тиску на довкілля за рахунок використання екологічних та ресурсозберігаючих технологій;

■ Дотримання відповідних норм і нормативів охорони навколишнього середовища при проектуванні, будівництві та реконструкції капітальних об'єктів;

■ Зменшення шкідливого впливу на навколишнє середовище шляхом локалізації (уловлювання) викидів і скидів із подальшою їх нейтралізацією, складуванням й утилізацією;

■ Зменшення й, по можливості, усунення небезпечних наслідків уже заподіяного негативного впливу на навколишнє середовище та населення;

■ Запобігання виникненню надзвичайних й інших несистемних ситуацій техногенного характеру, які негативно впливають на навколишнє середовище.

Стратегія мінімізації негативного ефекту паливно-енергетичного комплексу на екологію повинна ґрунтуватися на концепції поетапного розроблення та реалізації заходів, спрямованих на поліпшення екології, залежно від їх вартості. Пріоритетність здійснюваних заходів повинна визначатися їх екологічною актуальністю й очікуваною еколого-економічною ефективністю. Є необхідним проведення зваженої політики підвищення суворості екологічних вимог та їх гармонізації з міжнародними стандартами, що забезпечує введення нових екологічних нормативів без різкого зниження рівня конкурентоспроможності підприємств галузі або загрози їх зупинки.

Реалізація політики поліпшення екології в ПЕК повинна проходити паралельно з реалізацією політики енергозбереження та підвищення енергоефективності, що містить у собі оптимізацію структури споживання джерел енергії на користь використання джерел енергії з низьким рівнем викидів вуглецю, а також поступовий перехід на використання відновлюваних і нетрадиційних джерел енергії.

Розв’язання завдань із поліпшення екологічного стану довкілля потребує фінансової підтримки реалізації відповідних заходів на загальнодержавному й місцевому рівнях, проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, впровадження пілотних проектів з освоєння новітніх технологій. Для реалізації заходів зі зниження негативного впливу на навколишнє середовище необхідно розробити механізм і порядок, які забезпечують раціональне цільове використання коштів Фонду охорони навколишнього середовища.

Для реалізації курсу на мінімізацію негативного ефекту паливно-енергетичного комплексу на екологію необхідно розробити комплексну довгострокову програму, яка передбачатиме здійснення заходів із протидії зміні клімату з одночасним балансом цілей із захисту навколишнього середовища, підтримки конкурентоспроможності та забезпечення енергетичної безпеки відповідно до принципів, заявлених в Енергетичній стратегії, і міжнародних угод. Подібна програма повинна містити в собі визначення конкретних екологічних цілей, опис заходів для їх досягнення (включаючи зазначені далі в цьому розділі) і план впровадження ініціатив із зазначенням строків і відповідальних за їх виконання.

Основні напрямки розвитку

Комплексна програма мінімізації негативного ефекту паливно-енергетичного комплексу на екологію повинна деталізувати основні напрямки зниження негативного впливу на навколишнє середовище по галузях. Важливими напрямками є:

В електроенергетиці та тепловій енергетиці [28]:

■ Зниження викидів забруднюючих речовин (пилу, оксидів сірки й азоту) за рахунок оснащення енергогенеруючих об'єктів пилогазоочисним устаткуванням із метою доведення питомих викидів до рівня європейських нормативів;

■ Скорочення викидів діоксиду вуглецю на одиницю вироблюваної енергії за рахунок підвищення ККД станцій;

■ Стимулювання утилізації золошлакових відходів, а також використання золи та шлаків як вторинної сировини для різних секторів економіки;

■ Розвиток генерації на базі ВДЕ та реалізація заходів з енергоефективності й енергозбереження (докладніше описано в розділі «Пріоритетні напрями енергозбереження, потенціал розвитку нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії»).

В атомній енергетиці [29]:

■ Підвищення експлуатаційної безпеки при будівництві, функціонуванні та виведенні з експлуатації об'єктів атомної енергетики (включаючи видобуток ядерного палива, генерацію та ін.), підвищення КВВП, а також контроль над величинами викидів і скидів радіоактивних речовин АЕС;

■ Підвищення безпеки функціонування реакторів, термін експлуатації яких продовжується;

■ Удосконалювання механізмів поводження з радіоактивними відходами, спрямованих на забезпечення повного закінченого циклу переробки радіоактивних відходів з моменту їх створення до моменту поховання;

■ Забезпечення безпеки поводження з відпрацьованим ядерним паливом й ухвалення політики щодо його переробки або поховання.

У видобутку вугілля:

■ Підвищення ефективності попередньої дегазації вугільних родовищ, зниження потенційної небезпеки загазування гірничих виробітків, запобігання проявам газодинамічних явищ;

■ Запобігання утворенню осередків горіння на породних відвалах шляхом покриття відвалів інертними матеріалами, рекультивації тощо;

■ Запобігання тепловому та хімічному забрудненню поверхневих і підземних вод шляхом істотного зменшення теплових і хімічно забруднених скидів підприємств за рахунок удосконалення виробничих технологій, схем водопостачання й очищення стічних вод із використанням екологічно безпечних фільтрувальних й абсорбуючих матеріалів і реагентів;

■ Впровадження технологій демінералізації високомінералізованих шахтних вод і обґрунтованих норм і режимів скидів слабкомінералізованих шахтних вод до рік та водойм; запобігання потраплянню забруднених дренажних вод із насичених токсичними елементами териконів і відвалів до рік, водойм та підземних водоносних горизонтів;

■ Розвиток систем замкненого (зворотнього) водопостачання на технологічні потреби за рахунок використання очищених шахтних вод, в тому числі підприємствами інших галузей;

■ Впровадження технологій та виробництв з використанням породних відходів вуглевидобутку та вуглезбагачення, в тому числі, як вторинних енергетичних ресурсів для виготовлення будівельних матеріалів та закладення виробленого простору шахт;

■ Запобігання порушенню природних ландшафтів і забрудненню земної поверхні твердими відходами видобутку та переробки вугілля;

■ Підвищення безпеки видобутку вугілля і зниження викидів метану до атмосфери за рахунок застосування технологій дегазації шахт;

У видобутку газу й нафти:

■ Зменшення негативного впливу на навколишнє середовище певних речовин, які використовуються або утворюються у процесі виробництва, зокрема, бурових розчинів, які утворюються при бурінні свердловин тощо;

■ Підвищення екологічної безпеки процесу гідророзриву пласта, у тому числі: зниження ризиків потрапляння розчину, що використовується при гідророзриві, до джерел води і ґрунту, у т.ч. за допомогою бетонування; а також повторне використання або очищення рідини, використаної для гідророзриву пласта;

■ Застосування найбільш сучасного устаткування при видобутку, у тому числі, для скорочення спалювання попутного нафтового газу;

■ Підвищення екологічної безпеки при здійсненні видобутку на глибоководному шельфі, включаючи розроблення системи реагування у разі надзвичайних ситуацій (розливи нафти, прорив свердловин, ушкодження танкерів).

У виробництві та споживанні нафтопродуктів:

■ Планомірне підвищення якості нафтопродуктів, реалізованих на території України, відповідно до стандартів Європейського союзу стосовно вмісту у вихлопних газах окису вуглецю, оксидів сірки й азоту та продуктів неповного згоряння ароматичних вуглеводнів; у тому числі, підвищення стандарту якості нафтопродуктів до Євро-5 до 2020 р. при врахуванні темпів підвищення глибини переробки на вітчизняних НПЗ.

■ Контроль над дотриманням стандартів екологічної безпеки при утилізації побічних продуктів виробництва та відходів (сірка, кокс) і зниження викидів забруднюючих речовин у процесі нафтопереробки;

■ Стимулювання використання більш економічного транспорту з меншою питомою витратою палива;

■ Стимулювання підвищення екологічності транспорту за рахунок підвищення вимог до екологічного класу автотранспорту, який випускається на території України, більш широкого поширення альтернативних видів палива, а також розвитку біопалив і просування машин, які споживають суміші з високим вмістом біопалива;

■ Зниження забруднення навколишнього середовища при виробництві нафтопродуктів за рахунок модернізації устаткування та контролю над процесом переробки (витрати пари, рівень тиску в газових турбінах тощо), збільшення ефективності чинного процесу роботи (відновлення втрат тепла, заміна нагрівальних елементів, використання механізмів когенерації тощо), а також застосування технологій уловлювання та зберігання вуглецю.

Необхідно окремо відзначити важливість питання регулювання викидів парникових газів промисловими підприємствами на рівні всієї економіки України. Для стимулювання підприємств до зниження викидів необхідно розробити систему торгівлі викидами парникових газів усередині країни в рамках реалізації положень Кіотського протоколу.

9. Гарантування енергетичної безпеки

Енергетична безпека України – це спроможність держави забезпечити ефективне використання власної паливно-енергетичної бази, здійснити оптимальну диверсифікацію джерел і шляхів постачання в Україну енергоносіїв для забезпечення життєдіяльності населення та функціонування національної економіки у режимі звичайного, надзвичайного та стану війни, попередити різкі цінові коливання на паливно-енергетичні ресурси, або ж створити умови для безболісної адаптації національної економіки до нових цін на ці ресурси на світових ринках.

Енергетична безпека є невід’ємною складовою національної безпеки держави, а ефективна політика забезпечення енергетичної безпеки через покращення стану об’єктів енергетики здійснює позитивний вплив на ситуацію в економіці держави.

Рівень енергетичної безпеки оцінюється згідно методики, розробленої Міністерством економічного розвитку і торгівлі. Для забезпечення енергетичної безпеки необхідне досягнення та підтримання заданих у Методиці порогових значень індикаторів.

Сучасний стан енергетичної безпеки характеризується як незадовільний. Низька ефективність виробництва палива і енергії з їх наступним транспортуванням та використанням в галузях господарства держави зумовлюють незадовільний стан енергозабезпечення. Зношеність технологічного обладнання об’єктів ПЕК призводить до перевитрат енергосировинних ресурсів, втрат енергії в місцевих електричних та теплових мережах, зниження ККД теплових станцій.

Частка імпорту в постачанні ПЕР в Україну (близько 50 %) перебуває на середньоєвропейському рівні. При цьому необхідно зауважити високу монопольну залежність від імпорту нафти та газу (близько 70 %) та ядерного палива (100 %) з Росії. Труднощі з нарощуванням власного видобутку вугілля, нафти, газу та несприятливий баланс енергоспоживання (значна частка газу -близько 45 % в загальному споживанні порівняно із середньоєвропейським показником близько 22 %) загострюють проблему енергетичної залежності.

Наслідки для економіки держави, що виникають при недотриманні принципів енергетичної безпеки, полягають у наступному:

■ Недостатні обсяги робіт по реконструкції, технічному переозброєнню та вводу нових підприємств ПЕК і галузей, що його забезпечують; фізичний і моральний знос обладнання; зростання аварійності обладнання; збільшення споживання ресурсів;

■ Зниження продуктивності праці, диспропорції цін на ПЕР в результаті неефективної тарифної політики, скорочення позитивного впливу ринкових відносин і конкурентності у виробництві; недоотримання енергоресурсів;

■ Неефективне використання паливно-енергетичних ресурсів, що викликає перевитрати ресурсів і збільшує техногенне навантаження на довкілля;

■ Зменшення обсягів видобування і виробництва ПЕР, зростання обсягів і наслідків технологічних порушень, а також ремонтних витрат через низький технічний рівень і якість обладнання, низька якість будівельно-монтажних, ремонтних робіт і експлуатації, неприпустимо високий рівень зносу обладнання;

■ Порушення стабільності тепло- та електропостачання населення і підприємств від централізованих джерел;

■ Порушення сталості паливопостачання, що негативно впливає на обсяги виробітку й відпуску електричної та теплової енергії, призводить до примусового переходу на паливо більш низької якості;

■ Зниженні технічної безпеки ПЕК, і, як наслідок, небезпеки лавиноподібного виходу з ладу енергетичного обладнання.

Цілі та напрями забезпечення енергетичної безпеки

Головними цілями забезпечення енергетичної безпеки в Україні визначено:

■ Ефективне забезпечення економіки держави і населення обгрунтовно необхідними обсягами енергетичних ресурсів і сприяння стабільному соціально-економічному розвитку України;

■ Максимізація зусиль керівництва держави, направлених на зниження рівня залежності від імпортованих енергоносіїв та диверсифікація джерел імпорту за умов постійного зовнішнього тиску;

■ Підвищення рівня конкурентності галузей ПЕК: залучення і перейняття кращого міжнародного досвіду в управлінні компаніями сектору і елементами ринку, розвитку власної науково-технічної бази, підвищення рівня кваліфікації кадрів.

Головні напрями енергетичної політики України з точки зору забезпечення енергетичної безпеки:

■ Диверсифікація поставок всіх видів енергетичних ресурсів;

■ Скорочення енергоємності ВВП до рівня провідних країн Європи шляхом впровадження заходів з ефективного виробництва, транспортування і споживання енергоносіїв;

■ Нарощування економічно доцільного рівня власного видобутку та виробництва енергетичних ресурсів;

■ Забезпечення задовільного технологічного стану підприємств ПЕК;

■ Наявність та підтримка необхідного рівня стратегічного резерву енергетичних ресурсів;

■ Забезпечення вільної конкуренції на конкурентних ринках та контроль і регулювання натуральних монополій зі сторони держави;

■ Максимально можливе використання наявних і створення нових транспортних потужностей ПЕР;

■ Створення пілотних проектів із використанням нетрадиційних видів енергетики та їх поширення в національному господарстві держави; підтримка власних виробників обладнання даного напрямку використання;

■ Впровадження нових джерел енергії, в тому числі: з використанням водню, газоподібного вугільного палива, водо-вугільної суспензії тощо.

Підтримка розвитку ПЕК є одним з основних принципів забезпечення енергетичної безпеки та сприятиме зміцненню національної економіки України.

 

10. Фінансове забезпечення розвитку паливно-енергетичного комплексу