Поточний стан систем теплопостачання

Системи теплопостачання в Україні є досить розвиненими. Станом на 2010 р. загальний обсяг виробленої та спожитої теплової енергії склав 232 млн. Гкал. Упродовж останніх 5 років споживання теплової енергії скоротилось майже на 10%, що зумовлено, перш за все, змінами у структурі товарного виробництва і фінансово-економічною кризою, що розпочалася у 2008 році.

Основними споживачами теплової енергії є ЖКГ та населення (біля 70% у 2010р.) та промисловість (20%), інші галузі економіки разом споживають трохи більше ніж 10% тепла.

Динаміка та укрупнена структура споживання теплової енергії в Україні у 2005-2010 рр., млн. Гкал

 

Сектори споживання
Промисловість
Населення та ЖКГ
Інші галузі
Всього

 

Виробництво теплової енергії для забезпечення потреб секторів економічної діяльності та населення України здійснюється системами централізованого теплопостачання (СЦТ), що охоплюють близько 60% споживачів, і системами індивідуального теплопостачання (СІТ). Останні включають власні (поквартирні) генератори теплової енергії – газові і електричні котли, конвектори, водонагрівачі, теплові насоси. До мереж СЦТ підключено близько 11 млн. квартир, головним чином, у містах і селищах міського типу.

СІТ користуються близько 7 млн. домогосподарств, переважно низькоповерхової забудови. Функціонування СІТ забезпечується централізованим постачанням паливно-енергетичних ресурсів різних видів відповідними спеціалізованими структурами ПЕК та децентралізованими комерційними постачальниками ПЕР.

Постачання теплової енергії від СЦТ, згідно офіційної статистики, характеризується в останні роки певним зниженням, яке обумовлюється дією фінансово-економічної кризи та довготривалою тенденцією децентралізації теплопостачання шляхом заміщення або доповнення послуг СЦТ на базі потужних котельних і ТЕЦ блоковими котельнями малої і середньої потужності та СІТ.

Зазначена тенденція пояснюється незадовільним рівнем якості і вартості послуг СЦТ. Внаслідок чинної практики постачання населенню газу власного видобутку, ціна на який є значно нижчою за ціну на природний газ імпортного походження, підтримки соціально низьких цін на електричну енергію та інші види ПЕР, виникає ситуація, коли вартість централізованого постачання для споживача стає вищою за вартість індивідуального опалення. Загострює становище і те, що СЦТ мають значні втрати виробленої теплової енергії на стадії транспортування і розподілу тепла, мають при цьому значні витрати на електричну енергію, часті поточні і аварійні ремонти тепломереж. З іншого боку, чинна практика обчислення тарифів на теплову енергію на стадії її відпуску у мережі призводить до відсутності фінансових стимулів до реконструкції тепломереж, що обумовлює низькі темпи їх відновлення. Що стосується інвестицій у основне обладнання ТЕЦ і котельних, то чинний порядок призначення тарифів на теплову енергію регулятором за принципом «від витрат», суттєво знижує зацікавленість у реальному підвищенні ефективності СЦТ.

Всі зазначені фактори, спричинені вадами чинних механізмів господарсько-економічного регулювання діяльності у галузі виробництва і постачання теплової енергії призводять до занепаду цієї важливої галузі промисловості України.

У системах централізованого теплопостачання діють 544 ТЕЦ та районних котелень різних типів та потужності з сумарною теплопродуктивністю 30 тис. Гкал/год. Крім того, до системи теплопостачання входять 31312 одиниць опалювальних котелень загальною теплопродуктивністю 127 тис. Гкал/год. та 645 утилізаційних установок з використання теплових вторинних енергоресурсів.

Встановлена кількість і теплова потужність джерел теплової енергії систем централізованого теплопостачання у 2010 р.

 

Теплоджерела СЦТ	Кількість, одиниць	Встановлена теплова потужність, тис.Гкал/год.
1. Конденсаційні ТЕС		5,4
2. Опалювальні ТЕЦ		8,5
3. Промислові ТЕС		16,1
4. Атомні електростанції		2,6
6. Промислові і опалювальні котельні
7. Теплоутилізаційні установки		2,5
Всього за теплоджерелами		162,1

 

Основним теплоджерелом СЦТ були і залишаються промислові і опалювальні котельні. За станом на 2010 р. загальна кількість опалювальних котелень в системі теплопостачання країни складає 33312 одиниць з таким розподілом за їх теплопродуктивністю:

■ до 3 тис. Гкал/год – 28563 котелень (85,7% від загальної кількості);

■ від 3 до 20 – 3839 (11,5%);

■ від 20 до 100 – 708 (2,1%);

■ і більше 100 – 202 (0,7%).

Отже, потенціал сумарного виробництва теплової енергії наявних СЦТ перевищує 750 млн. Гкал на рік, що набагато більше за наявний та навіть прогнозний рівень потреб у тепловій енергії в країні на період до 2030 р. Фактичний відпуск теплової енергії всіма джерелами СЦТ в останні роки складає близько 140 млн. Гкал на рік з тенденцією до подальшого зниження.

Система централізованого теплозабезпечення країни має розвинуті магістральні теплові мережі, протяжність яких за станом 2010 р. становить 37,3 тис. км у двотрубному обчисленні, з них в системі опалювальних котелень цей показник дорівнює 33,8, у тому числі за міськими поселеннями – 30,9, а сільською місцевістю – 2,9. Більшість мереж та джерел тепла не мають засобів інструментального контролю теплових втрат, тому точна інформація про втрати відсутня. Оціночно, вони складають не менше 30%, а в дійсності можуть бути і більшими. Великі обсяги втрат тепла в теплових мережах пов’язані з їх незадовільним фізичним станом, на сьогодні зношеність магістральних і розподільчих мереж досягає 70% їх загальної протяжності.

Більшість систем СЦТ використовують морально застарілі групові і центральні теплопункти, мають недосконалі системи регулювання відпуску теплової енергії за температурою повітря. Це спричиняє додаткові втрати теплової енергії, які оцінюються у 10-15%.

Переважна більшість теплоджерел СЦТ країни використовують природний газ і мазут, що визначає високу залежність їх економіки від кон’юнктурних коливань зовнішніх ринків нафти і газу. Разом з тим, починаючи з 2005 року спостерігається поступове зниження цієї частки палив на користь вугілля та інших видів палива, головним чином – відходів деревини та сільгоспкультур, але цей процес розвивається повільно і непевно.

СІТ використовуються, переважно, у житловому фонді та оцінюються приблизно у 90 млн. Гкал. Структура паливно-енергетичних ресурсів, що використані у СІТ, характеризується прогресуючим зростанням ролі електричної енергії та певним зростанням обсягів виробництва теплової енергії на базі природного газу. Природний газ залишається основним видом палива для СІТ. При цьому роль джерел енергії на основі біопалив – торфу та дров у СІТ поступово знижується.

Основну роль у виробництві теплової енергії на базі електричної енергії відіграють у СІТ електричні нагрівачі води накопичувального і проточного типів, а також електричні конвектори, які встановлюються населенням, як не приєднаним, так і приєднаним до СЦТ. Обсяги використання накопичувальних систем у режимах нічного акумулювання теплової енергії з року в рік зростають, але їх можливості для згладжування нічних провалів навантажень енергетичної системи використовуються не повністю через труднощі встановлення зонних лічильників електричної енергії і необізнаність населення та сьогоденний стан розподільчих мереж.

В останні роки зростала оснащеність населення повітряними кондиціонерами реверсивної дії, які можуть використовуватись для потреб опалення у режимі теплового насосу, однак роль таких систем у теплопостачанні поки що є ледь помітною. Популярність набирають також побутові теплові насоси геотермального типу, які встановлюються у нових котеджах з житловою площею від 150 м², однак через значну вартість вони залишаються недосяжними для пересічних громадян. Стан справ у секторі індивідуального теплопостачання характеризується у цілому низьким ступенем теплового комфорту через нестачу ПЕР за помірною ціною.