Розвиток використання біопалива

Важливий світовий тренд у споживанні паливних ресурсів – дедалі більш активніше використання біопалива, у першу чергу, біоетанолу й біодизеля.

Сучасний рівень розвитку технологій дозволяє практично будь-яким двигунам споживати бензин із 10-відсотковим вмістом етанолу, а також дизельне паливо із 7-відсотковим вмістом біодизеля. Споживання сумішей з більш високим вмістом біопалива залежить від типу двигуна транспортного засобу й може потребувати заміни частини елементів двигуна й паливної системи. Водночас, у світі дедалі більш активно випускаються нові транспортні засоби, здатні споживати як традиційні види палива, так і суміші із вмістом понад 80% біопалива. Низка додаткових властивостей підвищує привабливість біопалив: біоетанол може використовуватися як високооктановий компонент бензину (додавання 10% етанолу підвищує октанове число бензину на 3 одиниці); додавання біодизеля підвищує мастильні властивості низькосірчистого дизеля. Водночас, додатковим обмеженням біодизеля є менший строк зберігання в порівнянні зі звичайним дизельним паливом.

До 2020 р. світовий попит на біопаливо (біоетанол, біодизель) складе близько 10% загального обсягу споживання моторного палива. Це підкріплюється офіційними державними програмами, ухваленими в різних країнах світу. Євросоюз ставить собі на меті до 2020 р. перейти на використання як мінімум 10-відсоткових сумішей біопалива; Канада планує до 2015 р. використовувати паливо з 10-відсотковим вмістом біоетанолу, а США – з 15-відсотковим. Бразилія, де частка споживання біоетанолу вже зараз становить більше 25% загального обсягу споживання моторних палив, ставить на меті в 2013–15 рр. здійснити перехід на використання палива з 5-відсотковим вмістом біодизеля.

В Україні існує значний нереалізований потенціал виробництва біоетанолу з сільськогосподарських культур. Цей потенціал обумовлений наявністю придатних для сільського господарства земель, сприятливим кліматом, потенціалом підвищення врожайності, можливістю зниження витрат за рахунок використання ефекту масштабу, а також можливістю тісної інтеграції України з європейським економічним і технологічним простором. З урахуванням цих чинників, Україна може стати важливим учасником європейського ринку біопалив, вирощувати відповідні рослинні культури й активно розвивати власне виробництво. Перехід на біопаливо дозволить державі досягти декількох основних цілей:

■ Підвищити енергетичну безпеку країни за рахунок зниження залежності від імпорту енергоресурсів;

■ Забезпечити зростання ВВП за рахунок розвитку сільського господарства і передових галузей промисловості;

■ Поліпшити екологію і скоротити обсяг шкідливих викидів в атмосферу.

Поточний рівень розвитку технологій[25] дозволяє виробництву біопалива з рослинних культур виходити на економічну окупність при цінах на нафту на рівні 100–110 дол. США за барель – для біоетанолу, і близько 170 дол. США за барель – для біодизеля. Завданням держави має бути сприяння активному впровадженню біопалива при наближенні собівартості його виробництва до порога самооплатності. Державна підтримка в цій області потребуватиме розроблення та реалізації цілеспрямованих програм розвитку біопалива (більш докладно викладено в секції, присвяченій регулюванню галузі).

Базовий сценарій розвитку передбачає перехід на використання бензину з умістом 10% етанолу до 2020 р. і 15% – до 2030 р. Це потребуватиме здійснення інвестицій у розмірі 6-8 млрд. грн. У базовому сценарії поширення біодизеля відбуватиметься після 2020 р. у результаті розвитку технологій і зниження собівартості виробництва, і до 2030 р. буде здійснено перехід на використання дизельного палива з 7% вмістом біодизеля. При реалізації оптимістичного сценарію очікується перехід на використання бензину з вмістом 10% етанолу до 2020 р. і 20% – до 2030 р., а також дизельного палива з вмістом 7% біодизеля до 2020 р. і 15% – до 2030 р. У песимістичному сценарії при сучасному рівні розвитку технологій ступінь використання біопалива в Україні буде незначним.

6.6. Нафтопереробна галузь

Протягом останніх п'яти років на українському ринку спостерігається зростання частки імпортних нафтопродуктів. У 2011 р. менше 50% внутрішнього попиту на світлі нафтопродукти задовольнялося за рахунок продукції українських нафтопереробних заводів (НПЗ). Основними країнами, що поставляли дизель в Україну, виступали Росія та Білорусія (приблизно по 45% сукупного обсягу імпорту), бензин – Білорусія, Литва і Румунія (44%, 22% і 12% сукупного обсягу імпорту відповідно).

У цей час використовується не більше 25% номінально доступних нафтопереробних потужностей. При цьому виробничі потужності українських заводів мають потребу в модернізації. Програма модернізації дасть можливість збільшити обсяг виходу світлих нафтопродуктів із сирої нафти до рівня сучасних європейських заводів (вихід світлих нафтопродуктів 80-85% при середньо-українському показнику 60%), а також підвищити якість палива, яке випускається (наразі тільки Лисичанський і Кременчуцький НПЗ мають технологічну можливість випускати паливо стандарту якості Євро-4).

За 2011 р. в Україні перероблено 9 млн. т нафти, з яких близько 90% припадає на Лисичанський і Кременчуцький НПЗ. Решта частки поставок нафтопродуктів поділена між Дрогобицьким і Надвірнянським НПЗ, а також Шебелинським ГПЗ. Основну частину завантаження Лисичанського НПЗ забезпечила робота за толлінговою схемою, при реалізації якої продукти переробки верталися в Росію. Одеський НПЗ зупинено у 2010 р., а Херсонський НПЗ закрито у 2005 р.

Низьке завантаження українських нафтопереробних підприємств пояснюється низькою конкурентоспроможністю в порівнянні із НПЗ країн-експортерів нафти й нафтопродуктів. Основні чинники, які перешкоджають розвитку українських НПЗ: митний режим у ряді сусідніх країн, який стимулює внутрішню нафтопереробку; географічна близькість НПЗ у сусідніх країнах; недостатньо гарний технічний стан українських заводів; нестабільні поставки сирої нафти нафтопроводами. На додаток до цього також існує ряд зовнішніх чинників, які можуть негативно вплинути на конкурентоспроможність українських НПЗ у майбутньому:

■ Завершення заявлених програм модернізації НПЗ у Росії та Білорусії, спрямованих на підвищення якості палива і збільшення виходу світлих нафтопродуктів, додатково знизить конкурентоспроможність українських заводів;

■ Подальше збільшення надлишку світлих нафтопродуктів у більшості сусідніх з Україною регіонів у результаті зниження попиту (у Європі) або реалізації планів із підвищення глибини переробки (Росія та Білорусія) знизить рентабельність інвестицій у розвиток додаткових потужностей. До 2020 р. очікуваний надлишок бензину у Східній Європі складе близько 5 млн. т, у Білорусії – близько 2-2,5 млн. т, у європейській частині Росії – близько 3,5-4 млн. т; надлишок дизельного палива в Білорусії складе близько 4-4,5 млн. т, у європейській частині Росії – близько 14-15 млн. т.

Окрім цього, істотний вплив на нафтопереробну галузь України надалі робитиме ряд глобальних тенденцій у нафтопереробній галузі.

1. Введення нових потужностей (особливо на Близькому Сході), досягнення енергетичної самодостатності в Північній Америці й модернізація заводів у розвинених країнах збільшать надлишок потужностей із нафтопереробки (загальне зростання потужностей – 1-1,5% на рік до 2025 р.), що негативно позначиться на рентабельності заводів простої конфігурації.

2. Підвищення енергоефективності в Європі знизить обсяг попиту на нафтопродукти (головним чином, на бензин), що призведе до зниження завантаження заводів і створить погрозу закриття частини найменш конкурентоспроможних європейських НПЗ у довгостроковому періоді.

3. Вихід європейських НПЗ на максимальні обсяги виробництва дизельного палива за рахунок переналаштування процесів призведе до зростання надлишку бензину.

4. Активне поширення й використання альтернативних видів палива (біоетанол, біодизель) знижуватиме потребу в традиційних нафтопродуктах.

Пріоритетними цілями держави в нафтопереробній галузі є збільшення ВВП України в довгостроковій перспективі, у тому числі за рахунок створення робочих місць і стимулювання виробництва продукції з високою доданою вартістю, підвищення енергетичної незалежності України та зниження шкідливого впливу на навколишнє середовище. Для того щоб досягти цих цілей, державі необхідно стимулювати розвиток нафтопереробної галузі до конкурентоспроможного рівня в розмірі, необхідному для задоволення потреб внутрішнього ринку. Першочерговим завданням є нарощування потужностей вторинної і третинної переробки найбільш великими та сучасними заводами для збільшення виходу світлих нафтопродуктів до 80-85%. У довгостроковій перспективі необхідно здійснювати поступовий перехід на більш високі стандарти якості палива, виробленого в Україні, для відповідності європейським стандартам. Сукупні інвестиції в модернізацію найбільших і найсучасніших заводів складуть 29-44 млрд. гривень.

У зв'язку із прогнозованим зростанням попиту на нафтопродукти, можливою зміною кон'юнктури і митних режимів на зовнішніх ринках у майбутньому та наявністю природної частки локального ринку можна розраховувати на збільшення завантаження українських НПЗ до 2020 р. Це підвищить конкурентоспроможність заводів і економічну доцільність інвестицій у переробку. При цьому, для забезпечення конкурентоспроможності українських НПЗ до 2020 р., активна модернізація потужностей повинна початися найближчим часом, для чого державі необхідно розробити спеціальну програму підтримки виробництва та забезпечення модернізації нафтопереробних потужностей на найбільш конкурентоспроможних підприємствах без використання методів прямого фінансового стимулювання, із наданням підтримки під конкретні проекти (більш докладно викладено у секції, присвяченій регулюванню галузі).

При досягненні конкурентного технологічного рівня українськими нафтопереробними заводами до 2020 р. і можливої зміни митних режимів на зовнішніх ринках, очікуваний обсяг первинної переробки нафти при реалізації базового сценарію розвитку внутрішнього попиту може скласти 11,7 млн. т при цільовій частці виходу світлих нафтопродуктів 80%. У 2030 р. ці показники складуть, відповідно, 14,4 млн. т і 85%. Обсяги первинної переробки і вихід світлих нафтопродуктів у різних сценаріях розвитку нафтопереробної галузі

6.7. Видобуток нафти й газового конденсату