Оцінка попиту на вугілля та баланс ринку вугілля

Попит на енергетичне вугілля на 90 відсотків формується за рахунок попиту з боку енергетичних компаній. До інших споживачів належать металургійні підприємства (4%), населення (3%), а також інші сектори (3%) – виробники цементу, содові й цукрові заводи, гірничо-збагачувальні комбінати, залізнична галузь і деякі інші.

Прогноз попиту на енергетичне вугілля з боку енергетики визначається двома чинниками. По-перше, збільшиться потреба в електроенергії, і, як наслідок, виробництво електроенергії вугільними станціями. По-друге, підвищиться ефективність станцій, що призведе до зниження питомої витрати палива: за рахунок модернізації наявних станцій і будівництва нових, ефективніших станцій.

В оптимістичному сценарії розвитку попиту на електроенергію ці чинники обумовлять максимальне у порівнянні з іншими сценаріями зростання попиту на енергетичне вугілля – з 34 млн. т готової вугільної продукції до 47 млн. т на рік. Інші галузі збільшать споживання енергетичного вугілля з 4 млн. т до 5 млн. т на рік. Таким чином за умови реалізації оптимістичного сценарію розвитку попиту на електроенергію, сукупний попит на енергетичне вугілля до 2030 р. складе близько 52 млн. т готової вугільної продукції за можливого збільшення пропозиції до 56 млн. т на рік (це складає 70 та 75 млн. т рядового енергетичного вугілля відповідно).

У свою чергу за умови реалізації базового сценарію попиту на електроенергію сукупний попит на енергетичне вугілля до 2030 р. складе близько 43 млн. т готової продукції, або 58 млн. т рядового енергетичного вугілля, в тому числі з боку електроенергетики – 38 млн. т готової продукції і близько 5 млн. т з боку інших споживачів. В разі реалізації песимістичного сценарію попиту на електроенергію, за якого попит на енергетичне вугілля буде мінімальним, він сумарно складе 36 млн. т готової продукції, або 48 млн. т рядового вугілля, з них потреби генерації складуть 31 млн. т, а потреби інших споживачів – 5 млн. т.

Беручи до уваги, що економічно доцільні об’єми видобутку вугілля складуть 75 млн. т, попит на вугілля в Україні за всіх сценаріїв буде покрито за рахунок внутрішніх ресурсів. При цьому передбачається, що нові генеруючі потужності будуть розраховані на надлишкові марки українського вугілля.

Попит на коксівне вугілля здебільшого формується за рахунок промисловості, а саме - металургійних підприємств, де він використовується для виплавки чавуну. В залежності від сценарію економічного розвитку він складе від 44 млн. т у оптимістичному до 34 млн. т у песимістичному сценарії. При цьому в базовому сценарії попит на коксівне вугілля складе 36 млн. т.

Економічно доцільні об’єми видобутку коксівного вугілля можуть скласти до 40 млн. т, що разом із ростом попиту може призвести до дефіциту у 4 млн. т. вугілля лише у оптимістичному сценарії. Беручи до уваги основну категорію споживачів коксівного вугілля рішення про варіанти покриття дефіциту, а саме імпорт або збільшення видобування в Україні повинно прийматися приватними компаніями, базуючись на конкретних потребах підприємств та ринкових цінах на коксівне вугілля (імпортних і внутрішніх, що відображають реальну собівартість його видобутку).
Динаміка попиту на енергетичне вугілля за галузями [16], млн. тонн готової вугільної продукції за оптимістичним сценарієм

Галузі, що споживають енергетичне вугілля
Енергетичні компанії	Газова група^[17]	17,6	20,7	18,8	15,5	9,4
Пісне вугілля^[18]	5,2	5,9	6,4	4,8	1,9
Антрацити^[19]	11,4	11,3	7,1	5,7	3,6
Будь-яка марка[20]	-	-	4,5	16,7	31,8
Металургійні комбінати	1,7	1,8	2,0	2,3	2,6
Побутові споживачі	1,0	0,9	0,9	0,8	0,8
Інші галузі[21]	1,4	1,5	1,6	1,8	2,0
Усього	38,0	42,1	41,2	47,5	52,1

5.3. Державне регулювання та структура власності у вугільній галузі

Для досягнення стратегічних цілей галузі передбачені три етапи розвитку вугільної галузі:

■ Період реформування вугільної галузі, завершення приватизації державних підприємств, реалізації механізмів державно-приватного партнерства, закриття або консервації глибоко збиткових шахт, що не становлять інтересу для інвесторів, за відсутності потенційного дефіциту марок вугілля, що неможливо покрити з інших джерел (2011–2015 рр.);

■ Період здійснення приватними інвесторами активної модернізації шахт вугледобувних підприємств (2015–2020 рр.);

■ Період стабільного зростання вугільної галузі (2020-2030 рр.).

На етапі реформування вугільної галузі в 2011-2015 рр. необхідно здійснити такі кроки:

а) Підготувати й провести приватизацію, або передачу в оренду чи концесію всіх державних шахт незалежно від рівня рентабельності;

б) Ліквідувати або законсервувати шахти, що не викликали інтересу інвесторів, з урахуванням дефіциту марок вугілля, що неможливо покрити з інших джерел;

в) Провести лібералізацію ринку вугілля зі створенням системи цінових індикаторів та переходом до торгівлі вугільною продукцією на електронних біржових майданчиках;

г) Розглянути можливість збільшення імпорту вугілля за його необхідності.

На другому етапі розвитку галузі в період з 2015 по 2020 р. очікується активна модернізація шахтного фонду приватними інвесторами й оптимізація системи управління. Зокрема, відбудеться модернізація застарілого шахтного обладнання, будуть інвестовані кошти в нові технології, підвищиться продуктивність праці. Галузь вийде на рівень рентабельності, державне субсидування повністю припиниться.

На третьому етапі розвитку галузі 2020-2030 рр. очікується стабілізація зростання видобутку вугілля та поступове заміщення потужностей і технологій (зокрема закриття шахт, які відпрацювали свої промислові запаси). У цей період проводитимуться такі заходи: ефективне освоєння нових запасів для шахт, які мають необхідний виробничий і економічний потенціал; планова реконструкція шахт і введення в експлуатацію нового обладнання; оптимізація витрат для досягнення максимального рівня рентабельності.

Підсумковий потенційний рівень видобутку вугілля до 2030 р. складе 115 млн. т, у тому числі 75 млн. т енергетичного вугілля.

 

6. Стратегія розвитку нафтогазової галузі

6.1. Споживання газу

Поточне споживання газу

У 2010 р. обсяг споживання газу в Україні склав близько 57 млрд. куб. м. За останнє десятиріччя цей показник змінювався залежно від економічної ситуації в Україні та інших факторі від 50 млрд. куб. м (у 2009 р.) до 76 млрд. куб. м (у 2005 р.). Таким чином, Україна залишається одним із найбільш значимих споживачів цього ресурсу в Європі.

Біля половини (29 млрд. куб. м) загального обсягу споживання газу витрачається на задоволення потреб населення (18 млрд. куб. м) і забезпечення системи централізованого теплопостачання, включаючи бюджетні установи та комунальних споживачів (11 млрд. куб. м). Понад 2 млрд. куб. м споживає тепло- та електроенергетика країни – вугільні ТЕС (для запуску блоків і «підсвічування» вугільного палива), ТЕЦ і блок-станції, при цьому газові блоки ТЕС за станом на 2010 р. перебувають у резерві і практично не споживають газ через його високу ціну.

Галузі промисловості сумарно споживають трохи менше 40% від загального обсягу споживання природного газу – 21 млрд. куб. м. З них на потреби металургійної галузі припадає 7 млрд. куб. м, хімічної промисловості – 6 млрд. куб. м, решти галузей промисловості – 9 млрд. куб. м.

У цілому, споживання газу в Україні можна охарактеризувати як надлишкове й нераціональне. У першу чергу це стосується населення й об'єктів комунальної теплової енергетики, оскільки тарифи на газ і тепло, вироблені на його основі, істотно занижені. Унаслідок цього, кінцеві споживачі не зацікавлені у скороченні обсягів споживання та реалізації заходів із підвищення енергоефективності. Крім того, наявна ситуація створює можливість для здійснення арбітражних операцій (спекуляцій на різниці у ціні) шляхом нецільового використання газу, який направляється на потреби населення, а технологічні втрати при розподілі тепла й газу ігноруються, і заходи з їх скорочення не вживаються.

Зазначені недоліки чинних принципів тарифоутворення особливо акцентувалися останніми роками як наслідок постійного підвищення цін на газ і відповідного збільшення різниці між тарифами для населення і промисловості.