Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Становлення радянської влади в Україні (1917-1920 рр.). Політика «воєнного комунізму».

Поиск

Наприкінці листопада 1918 р. було утворено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який 29 листопада 1918 р. у м. Суджі видав маніфест про відновлення влади Рад в Україні. У цей час в Україні тривають антигетьманські повстання, при владі затверджується Директорія, проводиться окупація військами Антанти Півдня України. Також починають наступ в Україну й радянські війська, які діють успішно і у 1919 р. займають: 3 січня - Харків, 12 січня - Чернігів, 19 січня - Полтаву, 27 січня - Катеринослав, 5 лютого - Київ, 18 березня - Вінницю, 10 березня - Херсон, 15 березня - Миколаїв, 6 квітня - Одесу, а 4-29 квітня - Крим.

Тим самим на квітень 1919 р. на більшості території України було знову встановлено Радянську владу. Знову почалося створення державного апарату Радянської влади в Україні. Держава дістала нову назву - Українська Соціалістична Радянська Республіка, яка була закріплена у першій Радянській конституції УСРР, затвердженій у березні 1919 р. на ІІІ Всеукраїнському з'їзді Рад. Вищим органом законодавчої влади став Всеукраїнський з'їзд Рад та його виконавчий орган - Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), головою якого з 1919 р. став Г.І. Петровський, був на цій посаді до кінця 30-х рр. Уряд у січні 1919 р. було перейменовано на Раду Народних комісарів, очолив його Християн Раковський (до 1923 р.).

«Воєнний комунізм»

У роки громадянської війни керівництво більшовиків почало проводити перетворення, які мали закласти основи комуніс­тичного суспільства. Згодом ці заходи, нібито необхідні для мобілізації сил на розгром контрреволюції, одержали назву «воєнний комунізм». Реально воєнний комунізм був гігантсь­ким експериментом в економіці й у суспільному житті.

Сутність політики "воєнного комунізму" становила спроба прискореними темпами перейти до нового комуністичного суспільства. Досягнення цього пов'язувалося з революційним насильством, не зупиняючись перед найжорстокішим терором. Конкретно ж мова йшла про насильницький злам існуючої на той час економічної системи.

Ця політика передбачала:

1) ліквідацію товарно-грошових відносин;

2) заборона вільної торгівлі; упровадження прямого продуктообміну між товарови­робниками (цю функцію на себе брала більшовицька держава);

3) повну націоналізацію всієї промисловості, банків і транс­порту;

4) аграрну реформу і контроль держави над працею селян, об'єднання селян у колективні господарства, продрозкладка;

5) установлення «диктатури пролетаріату», заборону діяльності всіх політичних партій, крім Російської ко­муністичної партії (більшовиків);

6) зрівнювальну оплату праці.

Це була авантюристична політика, вона не враховувала ре­альних інтересів громадян України. сновний принцип цієї політики – заміна ринкових відносин комуністичним виробництвом.

52. Нова́ економі́чна політика 1920-х років. Процеси «українізації».

Нова́ економі́чна полі́тика (неп) — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року X з'їздом РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Головний зміст НЕП — заміна продрозкладки продподатком в селі, використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталу у формі концесій, проведення грошової реформи (1922—1924), в результаті якої рубль став конвертованою валютою.

Головна політична мета НЕПу — зняти соціальну напруженість, укріпити соціальну базу радянської влади у вигляді союзу робітників і селян. Економічна мета — запобігти подальшому посилюванню розрухи, вийти з кризи і відновити господарство. Соціальна мета — забезпечити сприятливі умови для побудови соціалістичного суспільства, не чекаючи світової революції. Крім того, НЕП був націлений на відновлення нормальних зовнішньополітичних зв'язків, на подолання міжнародної ізоляції.

Декретом ВЦВК від 23 березня 1921 року, прийнятим на підставі вирішень X з'їзду РКП(б), продрозкладка була скасована і замінена продподатком, який був приблизно удвічі нижчим. Настільки значне послаблення дало певну стимул-реакцію до розвитку виробництва утомленому від війни селянству.

Введення продподатку не стало одиничним заходом. X з'їзд проголосив Нову економічну політику. Її суть — допущення ринкових стосунків. НЕП розглядався як тимчасова політика, направлена на створення умов для соціалізму. Тимчасова, але не короткочасна. Сам Ленін підкреслював, що «НЕП — це серйозно і надовго!».

Складові НЕП:

Продподаток

Денаціоналізація середніх та дрібних підприємств

Ліквідація «зрівнялівки»

Відновлення товарно-грошових відносин

Введення грошової одиниці – червінця

Позитивні підсумки Непу:

1. Удалося відновити народне господарство і навіть перевершити довоєнний рівень за рахунок внутрішніх резервів.
2. Відродити сільське господарство, що дозволило нагодувати населення країни.
3. Національний доход збільшився на 18% у рік і до 1928р. – на 10% у перерахуванні на душу населення, що перевищило рівень 1913р.
4. Ріст промислової продукції становив 30% щорічно, що свідчило про швидкий ріст продуктивності праці.
5. Національна валюта країни стала міцною і стабільною.
6. Швидко ріс матеріальний добробут населення.
Негативні підсумки Непу:

1. Мало місце непропорційний розвиток основних галузей народного господарства.
2. Відставання темпів відродження промисловості від сільськогосподарського виробництва вело неп через смугу економічних криз.
3. У селі йшла соціальна і майнова диференціація селянства, що призвело до росту напруженості між різними полюсами.
4. У місті протягом усіх 20-х років збільшувалася чисельність безробітних, котра до кінця непу склала більш 2 млн. чоловік.

Фінансова система зміцніла лише на якийсь час. В другій половині 20-х років у зв'язку з активним фінансуванням важкої індустрії була порушена ринкова рівновага, почалася інфляція, що підірвало фінансово-кредитну систему.незважаючи на цілком реальні позитивні зрушення, неп наприкінці 20-х років було згорнуто.

Як і кожна перехідна модель, неп не міг остаточно стабілізувати економічний розвиток. До того ж реформаційні пошуки призводили й до появи кризових явищ (товарний голод, інфляція, фінансова криза та ін.). Та все ж завдяки «відбудовчому ефекту» (завантажувалося наявне обладнання, використовувалися староорні землі та ін.), відбувалося зростання економічних показників.

поглиблення непу дедалі більше виявляло серйозні політичні та соціальні протиріччя. Зокрема, економічний плюралізм, що набирав сили, диктував необхідність появи плюралізму політичного, адже приватний сектор прагнув мати допуск до політичних та юридичних важелів, щоб надійно гарантувати захист власних економічних інтересів. Проте більшовицька партія ділитися владою не збиралася. Тому розвиток ринкових відносин, який сприяв відбудові економіки, суттєво дестабілізував ситуацію політичну. Серйозні протиріччя в період непу виникли в соціальній сфері. Прогресуюче розшарування суспільства, поява безробіття, безпритульності спричинили зростання соціального напруження. Почали лунати голоси про «ганебний відступ» перед капіталізмом, «здачу позицій соціалізму», «капітуляцію перед буржуазією». Це були погляди значної частини суспільства, яка в роки громадянської війни проливала кров за радянську владу, а в результаті непівської диференціації спускалась на соціальне дно. Логічне питання «За що боролись?» починає в середині 20-х років звучати все гостріше... Перед СРСР стояла альтернатива: або низькі темпи розвитку всього господарства на базі непу і прогресуюче відставання від провідних капіталістичних країн, або ж відмова від ринку, повернення до адміністративних методів, концентрація наявних ресурсів і форсований ривок головної ланки господарства — важкої індустрії.За таких обставин у 1929 р. більшовицьке керівництво і вирішило здійснити «великий перелом», відкинувши неп.

Україніза́ція 1920—30-х — Тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізація[1] — здійснювана з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УРСР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу представників української національності.

Комісію з Українізації очолив В.П.Затонський!

Політика українізації суперечила великодержавним прагненням ВКП(б), але була вимушена ворожим ставленням до радянської влади з боку населення України, національна свідомість якого зросла за попередні десятиліття, і особливо у висліді національної революції 1917—1920 років, а також загрозою інтервенції Польщі, підтримуваної Антантою. Зважаючи на ці небезпеки (подібні й в інших республіках), ВКП(б) змушена була піти на поступки національним рухам, насамперед українському, і по перших роках відверто великодержавницької політики у низці постанов з'їздів, 4 конференцій визнала остаточність запровадження в школі й адміністрації рідної мови національних республік, при одночасному збільшенні питомої ваги місцевих кадрів у всіх ділянках економіки й культури. У висліді цієї зміни політики Раднарком видав 27 липня 1923 декрет «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ», за яким українська мова запроваджувалася в усіх типах шкіл з визначеними термінами їх українізації.

Другий декрет, ухвалений ВУЦВК і Раднаркомом УССР 1 серпня 1923, «Про заходи рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови» зобов'язував запроваджувати українську мову на всіх щаблях державного управління.

Положення українізації:

Підготовка партійно-державних кадрів української національності

Відкриття укр. дитсадків, технікумів, шкіл, закладів культури, випуск української преси, книг, підручників.

Вивчення укр. Мови літератури, історії, географії України

Відродження нац. традицій та культури.

Наслідки українізації:

Офіційна мова – українська

Керівні посади – переважно українці

4/5 шкіл – українські

90% газет і 60% книжок видаються укр. Мовою

Радіомовлення, що виникло в Україні (1924р) українською.

Москва пильно стежила за процесом культурного відродження України і, боячися зміцнення тенденцій до її усамостійнення, почала гальмувати українізацію уже на самих її початках: лист 1926 Й. Сталіна до Л. Кагановича з попередженням проти ухилу М. Хвильового, який кинув гасло «геть від Москви» і жадав повної українізації пролетаріату; того ж року усунення О. Шумського з України; 1928—1929 ліквідація літературних організацій ВАПЛІТЕ і Ланка-МАРС, пізніше журнал «Літературний Ярмарок» і «Пролітфронт», переслідування неокласиків; ліквідація УАПЦ, розгром Української Академії Наук; заслання М. Грушевського до Москви (1931) тощо. Остаточно українізація була припинена з призначенням у січні 1933 П. Постишева секретарем ЦК КП(б)У. Протягом 1933—1934 у постишевському терорі усі діячі українізації були ліквідовані або заподіяли собі смерть (М. Хвильовий, М. Скрипник й ін.), і відтоді почалася русифікація, яка особливого прискорення набрала по Другій світовій війні.




Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 1371; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.252.243 (0.009 с.)