Місце інформаційно-комунікативних процесів в сфері політики.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Місце інформаційно-комунікативних процесів в сфері політики.



Місце інформаційно-комунікативних процесів в сфері політики.

Вони виконують роль

• поширення ідейно-політичних цінностей, знань, політичної інформації;
• формування політичної свідомості;
• поширення норм політичної культури, здійснення політико-культурного обміну, розвиток політичної культури суб'єктів політики (індивідів, груп, політичних структур);
• інтеграція та регулювання політичних відносин;
• підготовка та сприяння громадськості до участі в політичній діяльності.

 

 

Політична комунікація та основні теоретичні підходи.

Політична комунікація є своєрідним соціально-інформаційним полем політики, що з'єднує всі компоненти політичної сфери суспільства та структурує політичну діяльність.

Наприклад, Г. Алмонд і Дж. Коулмен розглядали комунікацію з погляду її гомогенності, мобільності, обсягів і спрямованості.

З погляду К. Дойча (Гарвардський університет, США), який використав під час аналізу політичної сфери загальнокіберне-ичні ідеї Н. Вінера, політична система ніколи не перебуває у стані рівноваги, оскільки постійно бере участь у динамічних процесах. Політика та врядування досліджуються в цьому разі як процес управління та координації зусиль щодо досягнення певних цілей [129].

Початок вивчення проблем політичної комунікації пов'язують з дослідженням пропаганди в період Першої світової війни (1914-1918). Але фундаментальні праці та, власне, термін "політична комунікація" з'явилися наприкінці 40-х років XX ст.

Нині особливу увагу дослідники політичної сфери суспільства приділяють його комунікативним аспектам, проблемам функціонування засобів масової інформації та зв'язків влади з громадськістю. Серед них — Дж. Бенігер, Д. Бродер, Дж. Кері, Р. Ентман, М. Харгрівз, С Ліхтер, М. Мак-Люхан, Д. Мак-Квайл, В. Паттерсон, Дж. Пауелл, Ю. Габермас, Г. Почепцов, Г. Ріді, Л. Сабато, М. Шрам, Дж. Спір, 3. Вурмен, А. Улєдов, М. Власенко, С Зорько, М. Сиротич та ін.

 

основні функції політичної комунікації:
• поширення ідейно-політичних цінностей, знань, політичної інформації;
• формування політичної свідомості;
• поширення норм політичної культури, здійснення політико-культурного обміну, розвиток політичної культури суб'єктів політики (індивідів, груп, політичних структур);
• інтеграція та регулювання політичних відносин;

• піготовка та сприяння громадськості до участі в політичній діяльності.

 

Основні теоретичні підходи до аналізу інформаційно-комунікативних процесів.

1.Технократичні підходи – друга пол.. ХХ ст.. Белл, Маклюен

Включає в себе теорію «інформац. Суспільства». Зростаюча роль техніки в поширенні інформації, а інформації в житті людей, техніка а не людина на першому плані.

В рамках технократичного підходу - математична теорія комунікації Т. Шеннона.

2. Інтеракційний підхід – комунікація як взаємодія. Т. Ньюкомб

Пізніше - Напрям символічного інтеракціонізму Г. Блумер – комунікація не просто реакція а суб’єктивна осмисленість та спрямованість. Комунікація – безперервний діалог.

Етнометодологія – Г. Гарфінкель. Широко інтерпретує комунікацію включає не тльки вербальну ком а й інші повідомлення та знаки.

- Теорія міжкультурного змісту комунікації (проксемія) Е. Хол вивчає культурні значення комунікаційних дій

- Теорії міфологічних комунікацій (Р. Барт)

- Теорія комунікативної дії (Ю. Хабермас)

Особливості політичної інфосфери.

Державна політика в інформаційній сфері

За останній час різко збільшився потік інформації, як зовнішньої, так і внутрішньогалузевої. У зв'язку з постійною потребою поліпшення ефективності управління зростає необхідність більш якісної обробки інформації. Все це разом узяте і змушує шукати нові шляхи та методи організації прийому, обробки і передачі інформаційних потоків.

Глобалізація світового простору призвела до трансформації простору як такого: поряд з географічним простором формується, зокрема, електронне. Традиційне протистояння між державами здійснюється сьогодні до у фізичному просторі, так і в новому віртуальному, або кіберпросторі. Інформаційна діяльність держав диктується з внутрішніми інтересами: інтересами фінансово - промислових груп, їх потребою в сировині, в ринках збуту продукції, які неможливо задовольнити в межах однієї держави.

Отже, говорячи про державну політику в інформаційній сфері, слід сказати, що це специфічний вид соціального управління за допомогою реалізації своїх владних повноважень всіма органами державної влади чи органами виконавчої влади з регулювання відносин, що виникають з приводу інформації та у зв'язку з її обігом у соціальних системах.

Сьогодні держава як і раніше займає чільне місце по відношенню до особистості і суспільству, при цьому інтереси особистості ще не знаходяться в центрі державних інтересів, а суспільство не вийшло зі стану "одержавлення". Для створення умов повної і успішної самореалізації особистості та становлення громадянського суспільства необхідно змінити положення особистості і суспільства по відношенню до держави, на що, насамперед, має спрямувати державне регулювання, і в першу чергу нормотворчість. Держава повинна допомагати становленню громадянського суспільства, але не підміняти його; передавати певні функції забезпечення інтересів особистості суспільним інститутам по мірі їх створення; визначати ступінь своєї участі в забезпеченні захисту інтересів особи і суспільства під їх контролем; допомагати створювати в суспільстві інструменти впливу на владу.

 

Рівні політ. Комун. Стр-ра.

Рівні:

- семантичний;

- технічний;

- інфлюентний.

 

МІЖНАРОДНА ТА ДЕРЖАВНА ІКС.

Функціонування ІКС залежить і передбачае інформаційну взаємодію трьох гілок влади и органів різних рівнів.Державна ІКС характеризуеться відношенням влади до ЗМІ і відображае характер інформаційних органів виконавчої влади. Повинно бути підпорядковано прийняття політичних рішень. Державна ІКС означає відбір інформації здатною уточнити національні інтереси і пріоритети країни, показує як інформаційне забезпечення вирішення і реалізації політичних рішень виражаються в різних держаних акціях. Рівень розвитку держави визначається об’ємом обробленої і переданої інформації. На це впливають контакти між державою і громадською організацією, між владою і опозицією, між державою і корпораціями, між державою і міжнародними партнерами. В державних ІКС потоки носять ідеологічний характер. З пропагандистськими формами розповсюдження знань пов’язані ідеологічні дискурси реклами. Державні ІКС наділені інституціональним характером. Всі інформаційні потоки держави пов’язані з функціональним призначенням.

Міжнародні ІКС характерні для інститутів, механізмів, каналів, які забезпечують контакти між учасниками світової політики. Особливістю є те, що міжнародні ІКС можуть бути не тільки національні держави, а і їх обєднання, різні міжнародні організації, корпорації і окреми особи. Риси міжн. ІКС: наявність різнорідних інформаційних потоків. Кожна держава, регіон виділяються за своєю інформацією – це призводить до диверсифікації інформаційного поля.

ПОНЯТТЯ МАСОВОЇ ІКС

Масова комунікація є одним із видів комунікації.Масова комунікація — особливий вид соціального спілкування, яке відбувається в масштабах усього суспільства і є найважливішою умовою суспільного розвитку та організації. Особливістю масової комунікації є, насамперед, її соціальна обумовленість, що дає підставу розглядати її в системі соціальних відносин як певний вид таких відносин. У комунікативістиці поняття "масова комунікація" трактується і як процес зв'язку, і як процес передачі інформації за допомогою. При цьому вирізняються п'ять особливостей цього процесу: 1) масовість аудиторії; 2) її гетерогенність; 3) використання надшвидкісних і репродуктивних засобів зв'язку; 4) швидке поширення повідомлень; 5) порівняно невелика споживча вартість інформації. С. Хед вважав, що масова комунікація — це майже одночасна доставка однакових повідомлень шляхом їхнього репродукування та поширення серед великої та недиференційованої маси людей. Коли якоїсь із цих умов не дотримано, то, на думку дослідника, це вже не буде масова комунікація. Масова комунікація завжди спрямована на велику, неоднорідну й анонімну аудиторію. Прийнято вважати, що аудиторія має бути такою великою та масовою і складатися з такої кількості членів, якої не зможе охопити комунікатор за умови безпосереднього спілкування. Мається на увазі, що аудиторія бере участь у процесі спілкування протягом незначного часу, за який передається повідомлення. Під неоднорідністю аудиторії розуміється те, що вона складається із сукупності індивідів різної статі, віку, рівня освіти, соціального стану, які живуть у різних населених пунктах. Анонімність аудиторії означає, що її окремі члени невідомі комунікаторові [53, 101—102]. На наш погляд, ці визначення розпливчасті, тому правильніше визначати аудиторію засобів масової комунікації за сукупністю характеристик, а не за якоюсь однією рисою. Д. де Флер та Е. Деніс розглядають масову комунікацію як процес, що включає в себе кілька стадій:• Повідомлення формулюється професійними комунікаторами.• Повідомлення надсилається швидко і безперервно за допомогою медій.• Повідомлення поширюється відповідно до величини та складу масової авдиторії, яка звертає увагу на медії різними шляхами.• Окремі представники авдиторії інтерпретують значення повідомлення згідно з їхнім досвідом, що більшою чи меншою мірою співвідноситься з намірами професійних комунікаторів.

СТРУКТУРА МАСОВОЇ ІКС.

Масова комунікація як суспільно-культурна діяльність включає дії мовців (комунікантів), а також дії мас (комунікатів). Очевидним є те, що контакт між комунікаторами опосередкований засобами масової комунікації, які функціонують у системі масової комунікації для забезпечення впливу комунікантів на комунікатів. Професіональна масова комунікація - це майстерно організоване спілкування у вигляді суспільно-культурної діяльності, учасниками якого є, з одного боку, професіональні мовці (комунікатори, або комуніканти), що чинять згідно з суспільно-етичними нормами, законами держави, вимогами технології організації мовлення й спілкування, і, з іншого боку, маса людей (маси, комунікат), на яку здійснюють уплив професіональні мовці через засоби масової комунікації, що є продуктом професійної масовоінформаційної діяльності у сфері інформаційної індустрії як "інституалізованої форми виробництва і розповсюдження загальнодоступних (публічних) повідомлень, які поширюються у великому масштабі, включаючи значний розподіл праці в їхньому виробничому процесі та функціонуванні через складне посередництво друку, фільму, фотографії та звукозапису". Мáсова комунікáція (англ. Mass communication) — це поняття можна розглядати мінімум в двох аспектах: Як процес передачі інформації групі людей одночасно за допомогою спеціальних технічних засобів — мас-медіа. Як дисципліну, яка вивчає різні засоби за допомогою яких окремі люди і організації передають інформацію через засоби масової інформації великим сегментам населення одночасно (теорія масових комунікацій).

Структура масових ІКС

Масова комунікація є одним із видів комунікації. Кожен вид комунікації відрізняється один від одного не тільки природою комунікативного процесу, а й природою тих компонентів, які виконують функцію спілкування або організовують його. Якщо сукупність цих компонентів називати системою, то можна говорити про особливості системи комунікації залежно від її виду та природи.

Для розуміння співвідношення творчого й виробничого у структурі діяльності необхідно уявити її структуру.

Масова комунікація як суспільно-культурна діяльність включає дії мовців (комунікантів), а також дії мас (комунікатів). Очевидним є те, що контакт між комунікаторами опосередкований засобами масової комунікації, які функціонують у системі масової комунікації для забезпечення впливу комунікантів на комунікатів.

Є цікава думка у Зернецької О. В. про специфічну природу масової комунікації. Природа її - у виробництві інформації за допомогою найновітніших технічних засобів, яке спричинене передусім середовищем поширення та функціонування цінностей, моделей поведінки для мас, уособленим, зокрема, в масовій культурі [Зернецька О. В., 7-8]. Це те, про що ми говорили у першій лекції: виробничий підхід до процесу масової комунікації був зумовлений самою структурою масової комунікації та переходом людства на рівень побудови індустріального суспільства.

Таким чином, залишаючись процесом встановлення і підтримання контактів у суспільстві, процесом його консолідації, масова комунікація сьогодні - це:

1) виробництво інформації як продукції;

2) використання технічних засобів для виробництва інформації;

3) масова культура (масові цінності, типові для мас моделі поведінки), яка обумовлює цілі виробництва інформаційної продукції, її призначення;

4) специфічне суспільне середовище, для якого властива масова культура і яке є замовником та споживачем інформаційної продукції.

 

ІКС в Україні

В Україні складно знайти підприємство, на якому б у тій чи в іншій мірі не застосовувалися інформаційні системи (ІС) управління господарською діяльністю.

Проте, як правило, комп'ютеризація охоплює лише окремі сфери управління.

Оптимізація системи управління підприємством в сучасних умовах неможлива без створення інформаційної системи управління, застосування ІТ – технологій. Вартість проектів автоматизації управління для середніх і великих підприємств вимірюється десятками і сотнями тисяч доларів. Витрати на застосування комп’ютерних технологій у світі, і в тому числі в Україні постійно зростають. Так наприклад, забезпеченість підприємств і організацій України засобами комп’ютерної техніки за останні п’ять років зросла більше ніж в два рази. За таких обставин керівники підприємств все частіше задаються питаннями ефекту від вкладень в інформаційні технології.

Джерелами економічного ефекту від впровадження інформаційної системи на підприємстві можуть бути: зниження трудомісткості робіт, економія виробничих ресурсів, підвищення якості продукції, додатковий дохід за рахунок розв’язання нових задач, спрямованих на підвищення виробництва та збуту, прийняття більш обґрунтованих управлінських рішень, отримання конкурентних переваг та ін.

 

Законодавче регулювання ЗМІ

Питання юридичної регламентації ЗМІ в Україні на сьогодні є надзвичайно актуальним. Це пояснюється в першу чергу відсутністю впродовж багатьох десятиліть правової бази щодо діяльності вітчизняної преси. Будучи складовою частиною авторитарного режиму, журналістика за часів колишнього СРСР у своїй діяльності спиралась на партійні постанови та вказівки, а не правові документи, як це прийнято в усіх цивілізованих країнах світу. І лише з проголошенням демократії та гласності після 1986 року, з прийняттям у 1990 році у колишньому СРСР Закону "Про пресу та інші засоби масової інформації" поступово почали розв'язуватися нормативні проблеми функці- онування журналістики.

Крім законів України щодо функціонування ЗМІ, розвиток вітчизняної преси також визначають й інші документи, нормативні акти, постанови, укази, які приймаються владними структурами, галузевими відомствами та ін. Насамперед, це – укази Президента України. Серед них останнім часом були підписані, наприклад, такі, як "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні", "Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації, дальшого утвердження свободи слова в Україні", "Про Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України", "Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя", "Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади" та ін.

 

Типи цензури

Державна цензура буває відкритою та прихованою. У першому випадку видаються спеціальні закони, які забороняють публікацію або оприлюднення певних ідей. Приклади - Китай, Австралія або Саудівська Аравія, де законом заборонено відвідування веб-сторінок певної тематики. В другому випадку йдеться про залякування, коли людям забороняють висловлювати або підтримувати певні ідеї під страхом втрати роботи, суспільної позиції, загрозою їх життю або життю близьких.

Пряма цензура у свою чергу поділяється на попередній і наступний контроль. Попередній контроль був поширений приблизно до початку нашого століття в усіх країнах світу, але зараз здійснюється лише у диктатурах та під час надзвичайного чи воєнного стану. Його суть полягає у тому, що відповідний урядовець (цензор) переглядає пресу до її виходу у світ та дозволяє або не дозволяє публікацію. Наступний контроль — це застосування санкцій, судові переслідування та інші дії щодо автора, видавця, ЗМІ як пост-фактум оприлюднення певної інформації. [2]

На політичний характер цензури і прагнення вторгнутися безпосередньо у творчий процес, професійну сферу і приватне життя громадян вказував М. Федотов, даючи радянській цензурі наступне визначення: .. "Цензура родове поняття Воно охоплює різні види і форми контролю офіційної влади за змістом випускаються в світ і поширюваної масової інформації з метою недопущення або обмеження поширення ідей і відомостей, визнаних цією владою небажаними або шкідливими Контроль здійснюється в залежності від виду засоби масової інформації (преса, телебачення, радіомовлення, кінематограф). Необхідно розрізняти цензуру, накладають заборону на оприлюднення відомостей певного роду, і цензуру, що вторгаються в творчий процес "3. Ось чому спроби обмежити поняття "радянської цензури" тільки діяльністю державних цензурних установ без урахування витончених форм і методів різного роду впливу і контролю малоплодотворни. У визначенні меж поняття "радянська цензура" велику роль зіграло отримало широке поширення визначення М-коду. Чолдін - "всецензура" 4. Відсутність чітких законодавчих основ, диктат партійних органів, що панувала в бюрократичному середовищі атмосфера смаківщина та патронажу приводили до того, що будь-який твір могло бути оголошено ідеологічно шкідливим. Тому поняття "радянська цензура" не відображає повною мірою всі аспекти політико-ідеологічного контролю, здійснюваного за допомогою партійно-державної системи в різних формах. Термін "всецензура", що виник як калька з англійської мови, враховує монополізацію усіх сфер духовного і культурного життя і прояв придушення будь-якого інакомислення в крайніх формах, найбільш адекватний терміну "політична цензура" і являє собою ідеологічну владну систему, що є частиною політики і політичної системи суспільства .
При цьому ідеологія як найважливіша складова політичної системи об'єктивується у всіх сферах державного і суспільного життя - від законів та інструкцій до ЗМІ і пропаганди, включаючи культуру, мистецтво, освіта, створюючи політичний простір або систему просторів. Якщо в демократичних системах вторгнення ідеології в культурно-освітнє середовище мінімально або зовсім відсутня, то в тоталітарних державах її вплив безперечно і реалізується в якості культурної політики, здійснення якої є провідним завданням політичної цензури. У цьому контексті ідеологічне керівництво, виражене в партійних директивах, вказівках і конкретних цензурних втручань, розглядається нами як основна умова функціонування політичної цензури. Слід зауважити, що сфери, на які поширювалася керівництво партії, не обмежувалися ідеологічно спрямованими областями діяльності. Політична цензура вторгалася в техніку і природознавство, піддаючи забороні праці вчених і натуралістів цілих наукових напрямів. Однак найбільш очевидно це проявлялося в гуманітарній сфері, культурі, освіті та мистецтві, де розвиток було обумовлено і обмежена державної культурною політикою. В рамках останньої вироблялися критерії політичної цензури.
Отже, під політичною цензурою ми розуміємо систему дій і заходів, спрямованих на забезпечення та обслуговування інтересів влади, що представляє собою структурну і внеструктурную діяльність, не завжди забезпечену законодавчо і нормативно. Саме внеінстітуціональний характер радянської політичної цензури визначає межі та наповнення цього поняття, виводить за рамки власне поняття цензури, яка має певні і традиційно окреслені функції, завдання та державні органи реалізації установок влади у цій сфері. В силу особливостей сформованого політичного режиму, що сталося злиття партії і держави, примату комуністичної ідеології, політична цензура радянського типу включала діяльність партійних і радянських органів з керівництва та контролю за всіма сферами суспільного життя, маючи на увазі всі існуючі форми тиску і впливу на інформаційно-творчий процес. Таким чином, політична цензура є частина, або підсистему, політичної системи в контексті історичного досвіду даного суспільства, який впливає на поведінкові особливості всіх учасників соціокультурного та політичного процесу.

 

Укази Президента України

23 квітня 2008 р. Віктор Ющенко своїм наказом № 377/2008 ввів в дію рішення РНБО "Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України". Відповідно до цього указу уряд, зокрема, мав:

- розробити і внести у шестимісячний строк на розгляд Верховної Ради України проект Концепції національної інформаційної політики, яка визначатиме основні напрями, засади і принципи національної політики, механізми її реалізації та пріоритети розвитку інформаційної сфери;

- затвердити державну програму формування позитивного іміджу України;

- виділити фінансування на інформаційно-роз'яснювальну діяльність культурно-інформаційних центрів при закордонних дипломатичних установах України, розширити мережу таких центрів;

- затвердити заходи щодо розширення вітчизняного мовлення на території інших держав іноземними мовами;

- вжити невідкладних заходів щодо забезпечення присутності програм вітчизняних телерадіоорганізацій у багатоканальних мережах інших держав.

 

67. Природа та сутність інформаційної кампанії.

Пон-тя «ІК» - є найбільшщ важливим в аналізі пол-х комунікацій. Причини: - саме такий формат організації іnfo є найб-ш ефективним у досягненні пол-х цілей.

Як правило, одиничні іnfo повід-ня не можуть створювати стіййких комунікацій - > не є стійкими.

Б-я пол-ні цілі потребують пост-го та інтенсивного іnfo підкріплення - > пов-ня повинні тиражуватись.

ІК (слов-к Вебстера) – обов’язково попередньо спланований комплекс цілей, спец-но розроблених для забезп-ня конкретних цілей комунікатора шляхом цілеспрямованого впливу на гром-ку думку та позиції контрагентів.

Таке трактування ІК акцентує увагу на важливості базових показників іnfo активності пол-х акторів. Завд-ня ставл-ся і повинні виконув-ся: цілеспрямовано, комплексно, узгоджено (особливо у часі).

До ІК в жодному разі не можна віднести дії, що є подібними за зовн-ми ознаками.

ІК завджи повинні бути:

· Внутр-ньо цілісними,

· Завершеними,

· Нести стійкі пол-ні комунцікації (постійно треба нагадувати).

Д-ва та урядові стр-ри зверт-ся до організації ІК рідко -> коли на порядку денному – важливі пит-ня, ріш-ня яких може змінити співвідн-ня сил на арені влади (перед виборами, рефер-ми, для виріш-ня геопол-х проблем). – В Укр.: гроші Компартії, ЄС, Голодомор, рос.мова, NATO.

Осн-на причина пров-ня ІК: завжди необхідність у збільшенні підтримки конк-х цілей пол-х акторів, -> тому ІК є певним пол-м проектом і засобом позиціюв-ня.

Все досліджується шляхом присвоєння або переприсвоєння відпов-м проблемам пол-го статусу = комунікатор розповс-є трактув-ня соц-х питань, засвоєння яких призведе до зростання легітимної підтримки організатора ІК.

Оскількі б-я цілі, які переслідує організатор, пов’язані із масовою аудит-ю, ІК передбачає багаторазове ідейне засвоєння іnfo нас-м. АЛЕ: Пол-ні та іnfo цілі комунікатора можуть різнитись -> розходження в них може призвести до різної інтерпретації цілей ІК в очах громад-сті. Завдяки пол-м джерелам, для запуску ІК не існує обмежень. Багато ІК можуть працювати навіть проти інтересів нас-ня.

Зі змістовної т.з. ІК – орг-ція спец-го ланцюга взаємопов’язаних дій, що форм-ть і висвіт-ть сусп-но-злочинні події. Інформ-ня сусп-ва про такі події -> мета: надання відпов-ої оцінки гром-м вимогам. Так, 1. ІК концентр-ся навколо вел-ої кіл-сті проблем, 2. Гром-сть повинна акцентувати увагу не необ-ій тематиці.

У заг-му вигляді ІК передбачають:

· Розширення зони іnfo навколо певного пит-ня,

· Надання даному пит-ню чіткого змісту (щоб гром-сть могла побачити + і - дії),

· Посилення ціленаправленого впливу на гром-ку думку,

· Зміна або коригування поведінки гром-н.

Для досягнення поставлених цілей в рамках ІК -> різні дії, що можуть бути орієнтовані на:

· Розбудити гром-сть.

· Втягнути нас-ня в дебати.

· Привернути увагу до певної проблем-ки.

· Направити пол-ну активність гром-н в певне русло.

АЛЕ: із звер-м до гром-ої думки обов-во пов’язані ІК з пол-ою популістського типу.

-> в ІК практично завжди викор-ся відпов-ні мех-ми:

- прямі лестощі, - залякування внутр-ми загрозами, - необгр-ні обіцянки.

 

Місце інформаційно-комунікативних процесів в сфері політики.

Вони виконують роль

• поширення ідейно-політичних цінностей, знань, політичної інформації;
• формування політичної свідомості;
• поширення норм політичної культури, здійснення політико-культурного обміну, розвиток політичної культури суб'єктів політики (індивідів, груп, політичних структур);
• інтеграція та регулювання політичних відносин;
• підготовка та сприяння громадськості до участі в політичній діяльності.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.237.124.210 (0.021 с.)