Колективізація кінця 1920 – х – початку 1930 рр. в УРСР.

СТАЛІНСЬКА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ. З ХV з’їзду (2-9 грудня 1927 р.) – курс на кооперацію с/г, з листопада Масова колективізація розпочалася в 1929 p. У постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 p. було чітко- розмежовано зернові зони за строками завершення колективізації. Відповідно до цієї постанови колективізацію в Україні планували завершити до кінця 1932 p.

Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150 %. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.

Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це встановлювало повний економічний контроль держави над громадянами, значно розширювало її політичне панування над самостійним до цього селянством.

ПРИЧИНИ:

Економічні – нестача зерна в державі в умовах швидкого розвитку темпів індустріалізації. Хлібна криза 1927-28 рр. та не хватка валюти за хліб, який продавався за кордон, могли зірвати темпи індустріалізації, тому колгоспи виступали механізмом постійного постачання зерна державі.

Політичні:

в умовах тоталітаризму колгоспами було легше керувати. необхідно було перетворити багатомільйонне селянство з “дрібної буржуазії” на найману робочу силу.

Передумови колективізації:

націоналізація землі у 1917 р.; успіхи НЕПу (с/г на рівні 1913 р.); мали досвід формування колективного господарства (с 1918 р.– артіль та комуна).

ЕТАПИ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ:

І п’ятирічка (1928-33 рр.)

У ІІ половині січня 1930 р. спеціальна комісія політбюро ЦК ВКП (б) під керівництвом В. Молотова розробила план компанії з розкуркулення. Його було затверджено в таємній постанові ЦК ВКП (б) від 30 січня 1930 р. „Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації”, розкуркулено більш, ніж 200 тис селян+200 тис – покинули с/г та подалися в міста. Політична ситуація загострилася, 2 березня 1930 р. друкується стаття Сталіна „Запаморочення від успіхів” ( проголошувалася недопустимість активізації колгоспного руху засобами адміністрування, декларувалася свобода виходу селян з колгоспу.

Видано закон від 7 серпня 1932 р. “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності (Про п’ять колосків)”, за яким за найменшу крадіжку державного (колгоспного) майна загрожувало ув’язнення на 10 років або навіть смерть. Тепер держава повністю контролювала село, що й було метою колективізації, розкуркулювання та штучного голодомору 1932-33 рр.

Таким чином, к кінцю І п’ятирічки – 70% селянських господарств колективізовано (а в 1928 р. колективізовано тільки 4% сільських землекористувачів).

ІІ п’ятирічка (1933-37 рр.)

відбувалася подальша колективізація (90% селян на 1935 р. вступило до колгоспів, у 1937 – 97 %);

проведено адміністративно-господарське зміцнення колгоспів (колгоспи–25- тисячники);

був прийнятий новий Статут сільськогосподарської артілі (1935 р.):

землі навічно закріплялися за колгоспами;

спільне господарство –первісне, а особисте – на другому плані;

оплата праці – трудодні;

створення МТС.

4. з 1933 р. колгоспи здійснювали обов’язкові поставки зерна державі.

Таким чином, колективізація, яка проводилася насильницьким шляхом, приводила до загострення ситуації та опору, але, все ж таки, були отримані необхідні ресурси для індустріалізації.

Отже, в ході колективізації було знищено найбільш працездатних і заможних господарів, що негативно вплинуло на подальший розвиток сільського господарства. Особливо трагічною була доля селянських родин, яких депортували на Північ і в Сибір. Вивозили їх в товарних вагонах, в люті морози, скидали серед снігової пустелі, часто без засобів для існування (їжі, одягу, взуття), внаслідок чого багато людей, особливо дітей, загинули.
Після завершення колективізації на селі остаточно було знищено стимули до праці та утверджено командну економіку при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі. Знову фактично відновлювалася продрозверстка, як в роки "воєнного комунізму", з тією лише різницею, що об'єктом обов'язкових хлібопоставок був не окремий селянин, а колгосп (держава могла вилучати з колгоспу весь хліб і ніхто не чинив ні найменшого опору).

У ході колективізації селяни масово забивали (щоб не усуспільнили) власну велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, що також підривало основи сільськогосподарського виробництва і призводило до зменшення м'ясопродуктів у країні. Незадовільна організація праці в колгоспах, небажання селян працювати в них, колективізація (знищення господарств заможних селян) — все це підривало основи сільськогосподарського виробництва. При цьому зменшувався валовий збір зерна, знижувалася врожайність сільськогосподарських культур на колгоспних полях

Найжахливішим наслідком "перетворень" на селі був голод 1932—1933 pp. Селяни, як за часів кріпосного права, були прикріплені до місць свого проживання паспортною системою, запровадженою в 1932 р. Без дозволу влади вони не мали права залишати колгоспи.

Навесні 1932 р. селяни, дуже ослаблені напівголодною зимою, не зуміли успішно провести весняну сівбу. Урожай зернових був невисоким, але не набагато нижчим, ніж середні врожаї багатьох попередніх років, а тому голоду не повинно було б бути. Біда прийшла після того, коли Україна не змогла в 1932 р. виконати план хлібозаготівель. В Україну було послано надзвичайну комісію на чолі з Молотовим. За допомогою репресій з колгоспів і господарств селян-одноосібників, які ще залишалися, було вивезено все зерно, в тому числі те, яке призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів.
Після таких адміністративних дій, коли з колгоспних і селянських комор вимели все до зернини, взимку 1932— 1933 р. в селах України розпочався масовий голод. Жорстокість, з якою проводили зернозаготівлю в 1932 p., прирекла на голодну смерть мільйони українських селян.

Індустріалізація кінця 1920-х – 1930-х років в УРСР.

Індустріалізація — процес прискореного розвитку промисловості, у першу чергу — важкої, перетворення господарства країни на індустріальне. У СРСР наприкінці 1920-ї -у 1930-ч рр. індустріалізація проводилась форсованими темпами за рахунок надмірної експлуатації населення.

Промисловий розвиток СРСР у середині 1920-х pp. досяг довоєнного (1913 p.), однак країна суттєво відставала від провідних західних країн: значно менше вироблялося електроенергії, сталі, чавуну, видобувалося вугілля та нафти. Господарство в цілому перебувало на доіндустріальній стадії розвитку. Тому цілком закономірно, що ХІУ з'їзд ВКП(б), який відбувся в грудні 1925 р. проголосив курс на індустріалізацію.

Цілі індустріалізації в СРСР. Основними цілями індустріалізації в СРСР були:

забезпечення економічної самостійності і незалежності СРСР;

ліквідація техніко-економічної відсталості країни, модернізація промисловості;

створення технічної бази для модернізації сільського господарства;

розвиток нових галузей промисловості;

зміцнення обороноздатності країни, створення військово-промислового комплексу;

стимулювання неухильного зростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих.

Джерела індустріалізації

Доходи сільського господарства

Вилучення цінностей у населення

Безоплатна праця у вихідні

Праця в’язнів у таборах

Збільшення випуску спиртних напоїв

Продаж закордон творів мистецтва

Індустріалізація в Україні відбувалась в 4 етапи:

1-й етап. 1926 — жовтень 1928р.— початок індустріалізації і підготовка до її форсування:
а) різке зростання капіталовкладень (у 1926—1927 рр. у важкій
промисловості СРСР вони становили майже 1 млрд. крб. з них
269,4 млн. крб. припадало на УСРР);
б) початок реконструкції старих виробничих фондів;
в) будівництво нових, переважно невеликих і середніх підприємств;
г) закладення нових електростанцій, включаючи Дніпрогес.

2-й етап. 1928—1932рр.— перша п'ятирічка, форсований ривок у розвитку важкої промисловості (з темпами 20—22 %), в ході якої в Україні було:
а) створене сільськогосподарське машинобудування: ХТЗ у 1932 р. давав 16,8 тис. тракторів, Запорізький завод «Комунар» спеціалізувався на зернових комбайнах, Харківський «Серп і молот» виробляв молотилки;
б) закладено енергетичну базу: в 1932 р. запрацювали Зуївська
ДРЕС і Дніпрогес з п'ятьма агрегатами по 62 тис. кВт кожний (чотири агрегати такої ж потужності вступили до дії у роки другої
п'ятирічки);
в) розширено й оновлено металургійну базу: споруджено три
металургійні заводи — «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь»;
г) здійснено реконструкцію об'єктів-гігантів: Луганського паровозобудівного заводу; чотирьох металургійних заводів у Макіївці
Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Комунарську;
д) ліквідовано безробіття.
У першій п'ятирічці для розвитку індустрії бракувало коштів і тому остаточно було згорнуто неп і здійснено форсовану колективізацію, яка давала хліб і валюту.
- незаперечним фактом стала жорстка централізація управління;
— замість економічних важелів ринку запроваджено директив ний плановий розподіл ресурсів і товарів;
— заробітна плата перестала бути відрядною і визначалася «згори»;
— запроваджено карткову систему постачання робітників і службовців (інфляційні процеси розмили реальну вартість карбованця) розрив між грошовою масою та її товарним забезпеченням призвів до гострого товарного голоду, і з 1928 по 1934 р. розподіл здійснювався за картками).
3-й етап. 1933—1937рр.— подальший розвиток індустріалізації «вглиб»: завдяки спаду середньорічних темпів промислового розвитку до 13—14 % з'явилася можливість більше уваги приділяти підготовці кваліфікованих кадрів, ліквідації фінансових збитків, зниження! собівартості, освоєнню нової техніки.
Зокрема слід відзначити:
а) побудовано і пущено нові підприємства — Харківський турбінний, Краматорський машинобудівний, Горлівський азотний заводи;
б) ширилося масове виробниче змагання, організація якого не потребувала великих витрат; підтримане партією як один з дійових
засобів зростання продуктивності праці, воно породило рух ударників, започаткований відомими майстрами своєї справи (О. Стаханов та ін.);
в) У другій половині 1935 р. тимчасово скасовано граничну межу в заробітках, запроваджено правило: скільки виробив — стільки
й одержуй (у 1937 р. обмеження були відновлені);
г) перехід у 1934 р. від карткової системи розподілу до вільного продажу продовольчих товарів через магазини (це сприяло підвищенню матеріальної зацікавленості).
Піднесення відбувалось до 1937 р., після чого почалося різке гальмування.
4-й етап. 1938—1941 рр.— третя п'ятирічка, спад виробництва, що пояснювався:
а) репресіями щодо наркомів, директорів, інженерно-технічного персоналу і т. ін.;
б) посиленням дезорганізації виробництва, практикою приписок;
в) відсутністю матеріальної зацікавленості в умовах постійної експлуатації через так звані моральні стимули трудового героїзму мас.