Колективізація. Голод 1932-1933 рр.

Курс на колективізацію був проголошений ХV з’їздом ВКП(б) у 1927 р., а з 1929 р. почалося її насильницьке форсоване здійснення.

Форсована колективізація, як і форсована індустріалізація, здійснювалася в рамках єдиної політики “соціалістичного штурму”.

Беручи курс на колективізацію, сталінське керівництво прагнуло:

1) завдяки колгоспам повністю підпорядкувати сільське господарство державі;

2) забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування і сировиною, отримати кошти для індустріалізації;

3) ліквідувати дрібнотоварний селянський уклад, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі.

В Україні колективізазацію планувалося завершити в основному до кінця 1930 р. Це можна було здійснити тільки насильницькими методами.

В Україні проводилася політика “ліквідації куркульства як класу”, у результаті якої було знищено понад 200 тис. селянських господарств (за офіційними даними). Жертвами репресій у результаті розкуркулення стали понад 1 млн. чол., яких виселяли на Північ і Сибір. До розряду куркуля міг бути зарахований кожний, хто не бажав вступати в колгоспи. Таким чином. У ході колективізації було знищено найбільш працездатних і заможних господарств, що негативно вплинуло на подальший розвиток сільського господарства.

Дезорганізація аграрного сектора – індивідуальні господарства руйнувалися, а колгоспи технічно і організаційно були ще слабкими. Внаслідок цього зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна та виробництва іншої с/г продукції.

У 1932 план хлібозаготівлі Україна виконати не змогла, оскільки він був нереальним. З метою забезпечення виконання плану проти колгоспів та індивідуальних селянських господарств почали вживатися крайні заходи: здійснювалася тотальна конфіскація продовольчих засобів; райони, де не виконувався план, переводили на блокадне положення – підвезення будь-яких продуктів харчування до них заборонялося.

Хлібозаготівлею в Україні керувала спеціальна комісія на чолі з В.Молотовим. 7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності”; розкрадання колгоспного майна каралося розстрілом, а за “пом’якшуючих обставин” – позбавлення на строк не менш ніж 10 років. До кінця 1932 р. (за 5 місяців) було засуджено 55 тис. чол., у тому числі до розстрілу – 2,1 тис. чол.

Жорстокість, з якою проводили хлібозаготівлю в 1932 р., стала безпосередньою причиною небаченого за всю історію України голодомору 1932-1933 рр. Прямі жертви від голоду становили 3,5 – 5 млн. чол.

Наслідки колективізації:

1) сільське господарство стало колгоспним. На кінець 1932 р. в Україні було колективізовано близько 70% селянських господарств. На кінець 1937 р. – 96%;

2) на селі було утворено командну економіку при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі. Суцільна форсована колективізація призвела до тривалої дезорганізації і деградації аграрного сектора;

3) ліквідовано так зване куркульство як клас не тільки економічно, а і фізично;

4) страшним наслідком колективізації став голодомор 1932-1933 рр.;

5) завдяки колективізації було отримано засоби для задоволення потреб індустріалізації, забезпечено індустріальний стрибок.

Репресії 30-х рр.

Тоталітарний режим базувався цілій системі монополій: монополії більшовиків на політичну владу, на ідеологію, на керівництво економікою.

Монополія на владу. Більшовики усунули з політичної арени всі інші політичні партії. В Україні була заборонена діяльність лівих есерів, комуністів-боротьбистів, української комуністичної (укапісти) та інших партій. З грудня 1922р. вищий представницький орган України – з’їзд рад – став однопартійним – більшовицьким. Відбулося об’єднання комуністичної партії з державним апаратом. Більшовики встановили повний контроль над усіма організаціями, громадськими об’єднаннями.

Монополія на ідеологію. У суспільстві утвердилася монополія комуністичної ідеології: право на істину визнавалося лише за марксизмом. Всюди панувала цензура, завдяки якій більшовики контролювали усі засоби впливу на духовне життя – пресу, радіо, освіту, культуру (Головполітосвіта). Радянська влада переслідувала віруючих, релігійні конфесії.

Монополія на керівництво економікою. Партійно-державний апарат встановив монопольний контроль над економічною сферою, що і стало фундаментом тоталітарного режиму.

Таким чином, у країні встановилася диктатура більшовицької партії, її органи перебрала на себе всі функції державної влади. На ХVІ з’їзді ВКП(б) (1930 р.) проголошено: “Наша партія керує всіма організаціями пролетаріату і всіма сторонами діяльності пролетарської диктатури, починаючи з придушення класових ворогів і закінчуючи питаннями коноплі, льону, свинарства...”.

Органи ДПУ-НКВС розгорнули масові жорстокі репресії проти всіх прошарків населення. Масові репресії були захисною реакцією тоталітарного режиму, оскільки при наявності широкої опозиції цей режим не зміг би забезпечити свого існування. Найбільшого масштабу репресії досягли у другій пол. 30-х рр., набувши характеру масового терору. Впродовж 1937-1941 рр. (“п’ятирічка великого терору”) у таборах НКВС було ув’язнено 5 млн. 172 тис. чол., що у 2,2 рази більше, ніж за попередні п’ять років. Пленум ЦК ВКП(б) у листопаді 1933 р. дійшов висновку, що “на Україні основною небезпекою є український буржуазний націоналізм” і поставив завдання “завдати нищівних ударів по націоналістичним петлюрівським елементам, які засіли в різних ділянках соціалістичного будівництва, а особливо в будівництві української соціалістичної культури”.

Напрямки масових репресій в Україні.

- репресії проти селянства (розкуркулювання, штучний голодомор 1932-1933 рр.);

- боротьба з “підпільними націоналістичними організаціями”. 1930 р. – сфабрикована справа проти “Спілки визволення України”, за якою засуджено 45 чоловік – відомих українських вчених, письменників, політичних діячів колишньої УНР (С.Єфремов, В.Чехівський, М.Слабченко, А.Ніковський). 1934 р. – “Український національний центр”. По цій справі засуджений М.Грушевський. Протягом 1930-1937 рр. органи ДПУ-НКВС “викрили” в Україні 15 великих “підпільних терористичних і диверсійних організацій націоналістів”;

- репресії проти членів КП(б)У, яких звинувачували в “українському буржуазному націоналізмі”, у “ворожій діяльності”, у “відсутності пильності”, в “троцькізмі” і т.п. У ході “партійної чистки” було знищено майже половину складу КП(б)У (Х.Раковський, Ю.Коцюбинський, С.Косіор, В,Чубар, М.Скрипник та ін.);

- боротьба з “націоналістичними елементами” в Академії наук України: репресовано багато вчених, розігнано цілі наукові інститути;

- боротьба проти релігії і церкви. У 1930 р. була примусово розпущена Українська автокефальна православна церква;

- гоніння проти українських письменників, діячів мистецтва. Лише за один 1934 р. було розстріляно 28 письменників (М.Зеров, Г.Косинка, К.Буревій і ін.). протягом 1934-1938 рр. було заарештовано більше половини членів і кандидатів у члени Спілки письменників України. 30-і рр. – “розстріляне відродження”;

- чистка військових кадрів. Був повністю знищений штаб Київського військового округу на чолі з Якіром, репресовано 150 чоловік командного складу Харківського військового округу.

Наслідки репресій:

1) тотальний терор торкнувся усіх категорій населення, були фізично знищені мільйони українців, внаслідок чого українська нація зазнала величезних демографічних втрат;

2) занепад української національної культури, інтелектуального потенціалу української нації;

3) деформація морально-етичних відносин (насадження атмосфери страху та абсолютної покори, заохочення доносів, соціальна незахищеність населення, формування тоталітарної свідомості);

4) посилення економічної і політичної залежності України від центру;

5) шляхом репресій відбулося остаточне утвердження тоталітарного режиму, абсолютної політичної влади Сталіна.

Питання для самоконтролю:

1. Що передбачала політика індустріалізації?

2. Визначте позитивні та негативні сторони індустріалізації.

3. Що таке політика колективізації? Коли був взят курс на колективізацію?

4. Що спричинило голод 1932-1933 рр.?

5. Назвіть наслідки колективізації?

6. Якими були напрямки масових репресій 30-х років?

7. Визначте наслідки масових репресій 30-х років?

 

Рекомендована література:

 

1. Верстюк В. Ф., Гарань О. В., Гуржій О. І., Даниленко В. М., Євтух В. Б. Історія України. – К., 1997. – 416 с.

2. Дерев'янкін Т. За часів непу: від "воєнного комунізму" до ринкових відносин.1991–88 с.

3. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. – Л., 1993. – 230 с.

4. Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: довідник з історії України.–К., 1993. – 382 с.

5. Крушинський В.Ю., Левенець Ю.А. Історія України: події, факти, дати.–К.,1993.– 276 с.

6. Пиріг О.А. НЕП: більшовицька політика імпровізації. – К., 2001. – 274с.

7. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1991. – 462 с.

8. Турченко Ф.Г. Новітня історія України: 1917 – 1945. – К., 2000. – 384 с.

9. Хрестоматія з історії України. – К., 1993. – 258с.