Українізація: причини та наслідки.

Українізація – це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-і рр. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:

- висування українців на керівні посади;

- впровадження української мови в державні та культурні установи, пресу, навчальні заклади;

- розвиток національної за формою й радянської за змістом культури;

- створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.

Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки перебували під впливом національно-визвольної боротьби українців 1917-1921 рр. Українізація здійснювалася в певних дозволених центром рамках. Рушійною силою у справі українізації став Наркомат освіти України, яким у 20-і рр. керували прибічники національного відродження Г.Гринько, О.Шумський, М.Скрипник.

Наслідки українізації.

20-і рр. стали періодом подальшого національного відродження:

1) у 1930 р. чисельність шкіл з українською мовою навчання становила 85%, на українську мову переведено 75% діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90% газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54%;

2) українізація сприяла залучено до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М.Грушевський;

3) відбувався бурхливий розвиток української культури: в республіці видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів і збірників, 55 журналів, виникли багато чисельні літературно-художні об’єднання, працювало 45 професійних театрів і т.д. (М.Зеров, Г.Косинка, М.Хвильовий, М.Рильський, В.Яловий, В.Сосюра, Л.Курбас, О.Довженко, Г.Верьовка і ін.).

Причини згортання українізації.

Українізація почала виходити за дозволені центром рамки:

1) вона охопила все суспільно-культурне життя республіки;

2) зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і бачив у ній ідейного конкурента партії;

3) українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої. Основними ідеологами українського націоналізму були письменник М.Хвильовий. нарком освіти з 1924 по 1926 рр. О.Шумський, економіст М.Волобуєв.

Микола Хвильовий звертався до українських письменників із закликом виявити національну свідомість, самобутність, не копіювати культурні надбання інших народів, зокрема російського. Пристрасний заклик до українців йти власним шляхом був висловлений у знаменитому його гаслі “Геть від Москви”.

Олександр Шумський доводив необхідність прискорення темпів українізації, наполягав на відкликання з України генерального секретаря ЦК КП(б)У Л.Кагановича, який гальмував процес українізації.

Михайло Волобуєв переконував, що економіка Україна повинна становити єдиний народногосподарський комплекс, який може інтегруватися у світову економіку без посередництва Росії.

“Хвильовізм”, “шумськізм” і “волобуєвщина” були оголошені проявом “буржуазного націоналізму”, небезпечним “націоналістичним ухилом”.

З кін. 20-х рр. політика українізації поступово згортається. У 1933 р. Сталін назвав місцевий націоналізм основою загрозою для єдності Радянського Союзу. Це означало кінець українізації. Радянська влада повертається до русифікаторської політики, активних учасників українізації було репресовано.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть причини створення НЕПу?

2. Які зміни відбулися під час політики НЕПу?

3. Коли відбулося створення СРСР? Які країни увійшли до складу СРСР?

4. Назвіть основні причини створення СРСР?

5. Що таке політика «українізації»?

6. Які ідеї передбачла політика «українізації»?

7. Які наслідки мала політика «українізації»?

 

Рекомендована література:

 

1. Верстюк В. Ф., Гарань О. В., Гуржій О. І., Даниленко В. М., Євтух В. Б. Історія України. – К., 1997. – 416 с.

2. Дерев'янкін Т. За часів непу: від "воєнного комунізму" до ринкових відносин. 1991. – 88 с.

3. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. – Л., 1993. – 230 с.

4. Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: довідник з історії України. – К., 1993. – 382 с.

5. Крушинський В.Ю., Левенець Ю.А. Історія України: події, факти, дати. – К., 1993.– 276 с.

6. Пиріг О.А. НЕП: більшовицька політика імпровізації. – К., 2001. – 274с.

7. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1991. – 462 с.

8. Турченко Ф.Г. Новітня історія України: 1917 – 1945. – К., 2000. – 384 с.

9. Хрестоматія з історії України. – К., 1993. – 258с.

Українська РСР в умовах радянської модернізації (1928-1939рр.)

Індустріалізація: причини та наслідки.

Колективізація. Голод 1932-1933 рр.

Репресії 30-х рр.

Індустріалізація: причини та наслідки.

У грудні 1925 р. ХІV з’їзд РКП(б) проголосив курс на індустріалізацію: передбачалося прискорення промислового росту Радянського Союзу і досягнення ним у короткі строки рівня розвитку економічно розвинутих країн світу. Індустріалізацію передбачалося здійснювати плановими методами (п’ятирічками).

Курс на індустріалізацію був об’єктивно необхідним, оскільки СРСР залишався економічно відсталим і знаходився у ворожому зовнішньому оточенні.

Шляхи і методи індустріалізації були обрані невірно, вони суперечили об’єктивним економічним законам.

Якщо до 1929 р. індустріалізація здійснювалася прискореними темпами, то з 1929 р. – форсованими, над швидкими. На 1929 р. було заплановано 32% приросту промислової продукції, на 1930 і 1931 рр. – по 45%, на 1932 р. – 36%. Радянське керівництво хотіло одночасно подолати економічну відсталість і побудувати соціалізм на декілька років. Сталін назвав 1929 р. роком “великого перелому” і “стрибка в соціалізм”. Ці плани були нереальними і економічно необґрунтованими. Заплановані показники не були досягнуті. Щорічний приріст промислового виробництва в ці роки у середньому складав 15,7%, а в 1933 р. скоротився до 5%;

Індустріалізація передбачала не пропорційний розвиток економіки, а максимальне нарощування важкої промисловості за рахунок легкої та харчової, сільського господарства;

Індустріалізація здійснювалася екстенсивним шляхом, не за рахунок новітньої техніки і технологій, а за рахунок будівництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих (ентузіазм народу, соціалістичні змагання);

У ході форсованої індустріалізації радянське керівництво мало намір здійснити тотальне одержавлення економіки, оскільки згідно з комуністичною доктриною радянська влада могла базуватися лише на державній власності. Ліквідовано багатоукладність економіки.

Наслідки індустріалізації.

1) здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства призвело до посилення тиску на селян; збільшився продподаток, заборонялася вільна торгівля;

2) форсована індустріалізація обумовила перехід до насильницької колективізації, результатом якої мало стати забезпечення країни дешевими продуктами харчування;

3) випереджаючий розвиток важкої промисловості спричинив посилення диспропорцій між промисловістю і сільським господарством, між важкою і легкою промисловістю. Відбулося падіння життєвого рівня народу;

4) відбувся перехід від непу до командно-адміністративної економіки. Монополізм державної власності, відсутність конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до уповільнення темпів розвитку господарств;

5) з індустріалізацією пов’язаний початок масових репресій. Першою політичною справою став так званий Шахтинський процес 1928 р. над інженерними кадрами шахт Донецького басейну.

Позитивні досягнення індустріалізації:

- Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально-аграрну;

- У 1940 рівень промислового потенціалу у порівнянні з рівнем 1913 р. збільшився у сім разів;

- За обсягом виробництва важкої промисловості Україна випереджала ряд розвинутих західноєвропейських країн. Вона посідала друге місце в Європі по виробництву машин (після Англії) і виплавці чавуну (після Німеччини).

- За три довоєнні п’ятирічки в Україні з’явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій.