Політичний розвиток України в умовах незалежності.

Проголошення державної незалежності України 24 серпня 1991 р. принципово по-новому поставило питання державного, економічного та політичного розвитку України. Йшлося про нову і, як засвідчив подальший розвиток подій, надзвичайно складну сторінку її багатовікової історії. Проголошення незалежності України та завдання створення самостійної Української держави закономірно висунули проблему розгортання державотворчих процесів.

Українське суспільство, в тому числі й та його частина, яку ми називаємо політичною елітою, значною мірою виявилося не готовим до розбудови незалежної Української держави. Практично протягом усіх років української незалежності не вдалося досягти конструктивної співпраці основних гілок влади.

Важливим чинником у державному будівництві є створення збройних сил України, митної та прикордонної служби.

2002 р. Президент України Л. Кучма заявив про необхідність проведення в Україні політичної реформи. Проект цієї реформи передбачає створення в Україні парламентсько-президентської республіки європейського зразка, тобто формування уряду парламентською більшістю.

Однак на шляху розбудови демократичної правової держави існує чимало перепон. Одна з найголовніших полягає в тому, що переважна частина сучасної політичної еліти на всіх рівнях походить з партійно-номенклатурних кіл радянського періоду. Вона зберегла старі традиції управління і в багатьох випадках застосовує адміністративний ресурс.

В Україні існує понад сто політичних партій.

Одним з основних напрямків зовнішньої політики України є підтримання дружніх взаємовигідних зв'язків з країнами СНД

Західна політика України пов'язана з прагненням інтегруватись у європейські структури і зокрема з входженням у Європейський союз (у віддаленій перспективі). Але цьому заважають економічне становище держави та суспільно-політична ситуація в ній, які не задовольняють європейським вимогам (зокрема стан демократії в Україні). Тому Україна мусить задовольнятися певними двосторонніми угодами з високорозвиненими країнами з певних питань економічного та політичного співробітництва.

Основна причина недосконалості політичної системи полягає в тому, що політичні сили керуються у своїй діяльності не правовими нормами, а груповими інтересами. Коли та чи інша політична партія порушує свої програмні засади і статутні норми, вона не зможе на рівні державних органів твердо дотримуватися правових процедур. Правовий прогрес залежить від правової культури суспільства, розгортання конкуренції, становлення середнього класу, для якого правовий хаос несумісний з нормами буття.

Парламентські вибори 1994 p., як і вибори 1990 p., проходили за мажоритарною системою, відповідно до якої кандидатів висували в територіальних округах, а не за партійними списками.

Характерною рисою політики влади в Україні став соціальний популізм. Розвиток соціальної сфери і сьогодні не спирається на економічне зростання. В Україні домінує так звана споживацька модель економіки, яка за відсутності накопичення капіталу фактично веде до глухого кута, що може закінчитися крахом. Політика держави повинна бути скерована на створення міцної економічної бази за рахунок інвестицій та інновацій.

Але владі, депутатам, кланам олігархів було не до інвестицій та інновацій. У 1998—1999 pp. Україна знову опинилася у вирі виборчих кампаній.

Чергові вибори Верховної Ради України у 1998 та 2002 pp. проходили за новою — змішаною мажоритарно-пропорційною системою.

Приклад російської дуелі Єльцин — Зюганов ліг в основу виборчої тактики штабу Л. Кучми, який виявив бажання балотуватися на другий президентський термін. Головне полягало у тому, щоб вийти у другий тур з лідером комуністів П. Симоненко. Тим більше що перемога у першому турі сама йшла в руки. Є Марчук зостався без партії, «Громада» П. Лазаренка розкололася після того, як екс-прем'єр, звинувачений у злочинах, утік за кордон. З частини «Громади» була утворена фракція (а потім партія) «Батьківщина» на чолі з Ю. Тимошенко. У березні 1999 р. загинув В. Чорновіл, що привело до розколу Руху.

У грудні 1999 р. Прем'єр-міністром став Віктор Ющенко (1954 р. н.), який через п'ять років візьме у руки президентську булаву.

Іншою важливою подією стала «бархатна революція» — усунення з керівництва парламентом лівих на чолі з Головою Верховної Ради О. Ткаченком.

Недовго чекали політична еліта та народ України нових ініціатив Л. Кучми. Гарант Конституції запропонував 16 квітня 2000 р. виборцям знову прийти до виборчих урн. Голова держави виніс на референдум питання стосовно недовіри Верховній Раді; права її розпуску Президентом, якщо вона протягом місяця не сформує парламентську більшість або протягом трьох місяців не затвердить поданий урядом бюджет; скасування депутатської недоторканності; зменшення кількості народних депутатів з 450 до 300; введення Верхньої Палати парламенту як представника інтересів регіонів; прийняття нової Конституції на референдумі. І хоча більшість виборців, які прийшли на референдум, відповіли «Так», Верховна Рада не затвердила його результати.

Президента Л. Кучми переросло у вуличні бійки, в яких взяли участь тисячі людей. Форум національного порятунку,створений опозицією, розтоптав вінки від імені Президента біля пам'ятника Т. Шевченка. Проти демонстрантів виступила міліція, яка не допустила учасників акції протесту до стін Адміністрації Президента, не застосовуючи зброю. Керівники держави — Президент Л. Кучма, Голова Верховної Ради І. Плющ, Прем'єр-міністр В. Ющенко у зверненні до народу засудили учасників акції.

Саме діючий Прем'єр В. Янукович та екс-прем'єр В. Ющенко стали головними учасниками подій кінця 2004 р. 31 жовтня відбулися чергові вибори Президента України. Перший тур показав, що Україна зостається державою, у якій немає консолідації еліт у баченні базових пріоритетів розвитку країни. Та й сама країна розкололася на «помаранчевих» — прибічників В. Ющенка та «біло-синіх» — прибічників В. Януковича.Прибічники В. Ющенка встановили на Хрещатику понад 150 наметів. Київський міський голова О. Омельченко підтримав киян, які у другому турі голосували за кандидата у Президенти Ющенка.Лідер БЮТ Ю. Тимошенко закликала на мітингу на підтримку опозиційного кандидата припинити навчання та роботу і оголосити страйк, перекрити залізниці та аеропорти, оскільки, на її думку, результати голосування повністю сфальсифіковані і треба примусити владу переглянути їх підсумки.У різних регіонах країни почалися мітинги на підтримку Ющенка та Януковича.22 листопада В. Ющенко, Ю. Тимошенко, О. Мороз, А. Кінах прийняли «Звернення до парламентів і народів світу».24 листопада ЦВК оприлюднила остаточні результати другого туру президентських виборів. В. Янукович отримав 15 млн. 93 тис. голосів (49,46%), а В. Ющенко — 14 млн. 22 тис. (46,61 %). ЦВК оголосила Віктора Януковича переможцем виборів Президента України..2 грудня майже 20 тис. «помаранчевих» почали мітинг на Майдані у підтримку В. Ющенка.

4 грудня ЦВК прийняла Постанову «Про призначення повторного голосування з виборів Президента України 26 грудня 2004 p.», чим виконала постанову ВСУ, у якій визнано недійсними підсумки другого туру президентських виборів.Зміни до Конституції, які перетворили Україну у парламентсько-президентську республіку, набули чинності з 1 січня 2006 р.Зміни по виборам стосувалися порядку видачі відкріпних посвідчень, виправлень у списках виборців. За межами приміщення для голосування мали право голосувати тільки інваліди першої групи, які не можуть пересуватися.26 грудня відбулося повторне голосування з виборів Президента України. 10 січня 2005 р. ЦБК оприлюднила результати виборів. Головою держави став В. Ющенко, за якого проголосувало 15 млн. 115 тис. 712 українців (51,99 %). За В. Януковича віддали голоси 12 млн. 848 тис. 528 українців (44,20%).

23 січня відбулося урочисте засідання Верховної Ради України, присвячене принесенню присяги новообраним Президентом України В. Ющенком.

Перший Президент незалежної України вважає: «При всій неоднозначній оцінці того, що відбувалося на Майдані, і не тільки у Києві, — це була не революція. У 1991 році була революція, змінилася система: замість соціалізму — плюралізм, вибори, ринкові відносини... Це — зміна команди. Революція — це коли змінюються основи життя. У цьому ж випадку змінилися персоналії. Які, до речі, були при владі до,цього».

Сьогодні перед Україною стоїть завдання консолідації політичних партій, подолання їхньої роздробленості і створення цивілізованої партійної системи. В Україні дуже затягнувся процес існування великої кількості партій, поява яких викликана особистими амбіціями окремих політиків.