Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: Археология Биология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Техника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ? Влияние общества на человека Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления	Главная Избранные Случайная статья Познавательные Новые добавления Обратная связь FAQ Найдавніші часи в Історії України. Стр 1 из 11Следующая ⇒ Найдавніші часи в Історії України. Найдавніші сліди перебування людини на Україні датуються давнім періодом кам’яної доби, раннім палеолітом (приблизно 200 тис. тому). Їх відкрито у Південному Криму, у Приазов’ї, у Дніпровському Надпоріжжі, на Волині, Житомирщині та інших місцях.За середнього палеоліту (100-40 тис. р. до н.е.) число людей істотно збільшилося. З цього часу відомі стоянки в Криму (Кіїк Коба, Старосілля), над Дніпром, над Дінцем, над, Дністром.В період пізнього палеоліту (40-15 тис. р. до н.е.) майже вся територія України була заселена людьми. Перші поселенці Найперші сліди людських поселень на Україні з'явилися 150 тис. років тому. Найбільш відомі ранні землеробські племена на території сучасної України пов'язують з так званою трипільською культурою, що розвинулася у долинах Дністра, Бугу і Пруту, сягнувши згодом Дніпра. У період свого розквіту між 3500 та 2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600-700 чоловік. Вони, як правило, мешкали у довгих та вузьких спільних оселях, де кожна сім'я займала власну, розгороджену на кімнати, частину житла з окремою глинобитною піччю. Родовід вони вели по лінії батька. Орнамент на череп'яному посуді, що являв собою поєднання характерних плавних візерунків жовтого, чорного й білого кольору, свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили, що панували в культурі трипільців. Велике значення мало впровадження дерев'яного плуга, свердла для пророблювання отворів у камені та дереві, застосування першого металу - міді. Станом на 2000 р. до н. е. трипільська культура як виразне ціле перестала існувати. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах. На зміну трипільській культурі прийшли кіммерійці - перші кочові вершники, що з'явилися в Україні. Вони населяли межиріччя Дону й Дністра аж до 7 ст. до н. е. Кіммерійці були першими на Україні скотарями, що перейшли до кочового способу життя. Вони опанували мистецтво їзди на конях і їхнє військо складалося з вершників. Завдяки контактам із майстерними оброблювачами металів на Кавказі вони започаткували на Україні добу заліза. На початку VII ст. до н. е. в українському степу з'явилися скіфи. Розоривши багато країн Близького Сходу, скіфи нарешті осіли у степах Північного Причорномор'я, створивши перше на терені України велике політичне об'єднання. На правому березі Дніпра мешкали скіфи-орачі - землеробські племена, що були корінними мешканцями цього краю і, напевно, взяли собі назву від кочовиків, котрі їх підкорили. Деякі історики вважають, що вони були предками слов'ян. У 339 р. до н. е. македонці на чолі із Філіппом Македонським, батьком Александра Великого, завдали страшної поразки кочовикам. Це стало початком кінця скіфів. Десь через 100 років більшу частину скіфів завоювали й асимілювали сармати - інше могутнє плем'я кочовиків зі сходу. Сармати. Як і всі кочові володарі українських степів, сармати становили не єдине однорідне плем'я, а набір слабо пов'язаних і часто ворогуючих між собою племен, таких як язиги, роксолани, таалани. Кожне з цих сарматських племен прагнуло до панування на Україні. Намагання ці співпали з тривалими й всеохоплюючими переміщеннями племен, що називаються великим переселенням народів. Україна знаходилася у центрі цих безладних міграцій, сармати часто суперничали з іншими племенами за неї, бувало, навіть поступалися їм владою. У II ст. н. е., сарматів остаточно знищили страшна навала гуннів зі сходу, наскоки германських готів і вперта оборона римлян на заході. Незабаром на зміну сарматам прийшли інші кочовики, але сармати були останнім індоєвропейським народом, що з'явився зі сходу. Після них Євразійські степи майже на ціле тисячоліття стануть володіннями тюркських народів. Соціально-економічний розвиток Київської Русі За часів Київської Русі сформувалося феодальне сус­пільство в східних слов'ян. Спочатку в IX ст. форму­ється система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним еле­ментом цієї системи була данина, «полюддя». У X ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоп­люють і концентрують у своїх руках общинні землі, внас­лідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодін­ня великого князя. Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті - бояр та православної церкви. У X—XII ст. активно формувалися васальні відносини у давньоруському суспільстві: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села, дарувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помістна форма феодального землеволодіння. У X—XIII ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації се­ред феодальне залежного населення.Основними його верс­твами були: -смерди - більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними; -закупи - люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до фео­дала за купу (грошову позичку); - рядовичі - селяни, що уклали з феодалом ряд (до­говір), на підставі якого визнавали свою залежність віднього і змушені були працювати за частку виробленої продукції; - челядь – особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передавали у спадщину; - холопи- населення, що перебувало у повній власності феодала. Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство. Спираючись на давні традиції, особливо великого розвитку досягло землеробство.У добу піднесення Київської Русі інтенсивно розгорта­ється процес урбанізації.«Гради» (городища) - своєрідні зародки майбутніх міст виникають у східних слов'ян ще в VI ст.   Культура Київської Русі Культура Київської Русі IX-XIII ст. відзначалася поступальним розвитком, мала давні вікові традиції. Мистецтво русичів являло собою не лише органічну потребу побуту, намагання прикрасити багатоманітний світ речей, які оточували людину, а й відображало її світосприйняття та ідеологію.Феномен незвичайного злету культури Київської Русі часто пояснюється тісними контактами її з Візантією, Хозарією, країнами Центральної і Західної Європи. їх вплив на культурний поступ Русі був дуже великим, але не вирішальним. Щоб зерна передових культур, насамперед візантійської, проросли у новому середовищі, вони мали потрапити в добре підготовлений грунт. Саме таким був культурний грунт східних слов'ян, який увібрав багатовікові традиції місцевого розвитку, збагаченого впливами сусідів.Традиції, що сягають глибини століть, простежуються і в техніці виготовлення кераміки та речей побуту, і в характері обробки деревини, і в будівництві житлових споруд, і в забудові міст і поселень.Антропоморфні і зооморфні фібули Середнього Подніпров'я VI-VII ст., танцюючі чоловічки у вишитих сорочках на срібних бляшках Мартенівського скарбу VII-VIII ст., різьба ідола Світовида VIII-IX ст. із Збруча, зображення фантастичних звірів і птахів на окутті рогів тура X ст. із Чорної Могили у Чернігові, мали певний сакральний зміст у системі язичницьких вірувань. Сцени Збруцького ідола відображають уявлення східних слов'ян не лише про земний світ, а й про небесний і підземний. Як показали археологічні дослідження, Збруцький ідол стояв у центрі святилища на кам'яному круглому п'єдесталі, що мав близько восьми метрів у діаметрі. Подібні "храми ідольські" виявлені у Києві на Старокиївській горі, у Бакоті на Дністрі, на Житомирщині. Крім чотириликого Збруцького ідола відомі і одноликі - кам'яні і дерев'яні. Як правило, всі вони людиноподібні, в багатьох відносно добре модельовані голова, обличчя, руки та ноги.На керамічних вазах IV ст. черняхівської культури із сіл Лепесівка і Ромашки зображена календарна символіка. Плоскі широкі вінчики лепесівських ваз поділені на 12 секторів-місяців, кожен з яких має свою орнаментальну символіку землеробського змісту. Посудини ці використовували в різних обрядових діях.Дослідження виробів слов'янського і давньоруського художнього ремесла виявляють у них багато таких традицій, які беруть свій початок ще в скіфський період. Знаменитий скіфський звіриний стиль прикладного мистецтва території України VI-III ст. до н.е., який розвинувся під впливом культур Греції і Переднього Сходу, помітно проступає в київських фібулах, змійовиках, браслетах-наручах, галицьких керамічних плитках, чернігівській різьбі по каменю.Мистецтво відігравало велику роль в ідеології східних слов'ян: майже всі його твори - від орнаменту на сорочці до зображення язичницького бога - мали певний зміст у системі вірувань, які склалися як результат практичного досвіду життя та фантастичних уявлень про природні явища, яких люди тих часів не могли пояснити. Кожен орнамент, візерунок чи зображення "оберігали" людину від різного лиха, "допомагали" у житті й роботі. Поширений у слов'ян орнамент - розетка - символізував сонце, хвиляста лінія - воду. Зображення фантастичних тварин та істот відбивали язичницькі вірування. Так, у зображенні жінки з руками-гілками вбачали "Велику богиню" землі тощо.Близький до давньоіранського і міфологічний світ східних слов'ян. Окремі східнослов'янські і давньоруські язичницькі боги виявляють подібність до іранських не лише функціонально чи зображувально, а також і в іменах. Так, Симаргл з пантеону Володимира Святославича нагадує іранського Сенмурва. Подібність ця могла з'явитись у скіфську епоху, яка характеризувалася тісними контактами місцевого праслов'янського і прийшлого іранського населення.Важливим елементом культури народу є державність. Саме вона виступає основним рушієм етнічної і культурної інтеграції населення. Першою державою східних слов'ян була Київська Русь, яка сформувалася в кінці VIII - у IX ст. на базі ряду союзів племен. На ранній стадії, як і в процесі дальшого розвитку, вона зазнавала впливу з боку своїх сусідів, зокрема Хозарського каганату і Візантії. Від них Русь запозичила окремі елементи державної структури і титулатури. Разом з тим слід пам'ятати, що державотворчий процес східних слов'ян мав і власні традиції. В межах території України вони сягають VI - V ст. до н.е. Це грецькі міста-держави у Північному Причорномор'ї і скіфська держава з центром на Нижньому Дніпрі. Хоча скіфська і антична державність становили щодо корінного населення України явища генетично зовнішні, у своєму розвитку вони органічно входили в його життя.Вивчення слов'янських культур періоду першої половини І тис. н.е. (зарубинецької і черняхівської), розвиток яких відбувався в тісній взаємодії з римською цивілізацією, показує, що ряд їхніх елементів відродились і отримали подальший розвиток в період Київської Русі. До них належать висока культура плужного землеробства, керамічне та емалеве виробництво, традиції домобудівництва Андрусівське перемир'я Тим часом у результаті тривалих переговорів ЗО січня 1667 р. в селі Андрусово під Смоленськом було досягнуто угоди про перемир'я на 13,5 років між Росією та Польщею (Андрусівське перемир'я). На підписання до Андрусова не запросили ні лівобережного гетьмана І. Брюховецького, ні новообраного правобережного гетьмана П. Дорошенка, що вкотре засвідчувало ставлення Москви і Варшави до України. Згідно з умовами перемир'я, закріплювався поділ України: Правобережна Україна (без Києва) відійшла до Польщі, а Лівобережжя та тимчасово Київ (на 2 роки) залишилися за Росією. Запорожжя мало визнавати владу обох держав. 31.Політика і війна в Україні 1667-86 рр."Вічний мир." Вічний мир (Мир Гжимултовського, Трактат про вічний мир) — мирний договір між Річчю Посполитою і Московською державою, підписаний 6 травня 1686 р. у Москві. Впереговорах, які тривали сім тижнів, з польської сторони брали участь посли Кшиштоф Гжимултовський і Мартіан Огінський, з московської — канцлер і начальник Посольського приказу князь Василій Голіцин. Текст договору складався з преамбули і 33 статей[1]. Договір було укладено на основі Андрусівського перемир'я (1667). Передумови Оскільки турецькі набіги загрожували не тільки Україні і Росії, а й іншим державам Європи, європейські держави: Австрія, Польща та Венеція — створили «Священну лігу», війська якої під Віднем розгромили велику турецько-татарську армію. Внаслідок цієї перемоги Польща відновила свою владу над більшою частиною Правобережної України і стала шукати шляхи до укладення з Росією тривалого миру замість тимчасового Андрусівського миру. Умови договору Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом та Смоленськ. Річ Посполита отримувала 146 тис. крб. компенсації за відмову від претензій на Київ Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі. Південна Київщина й Брацлавщина від містечка Стайок по річці Тясмин, де лежали міста Ржищів, Трахтемирів, Канів, Черкаси, Чигирин та інші, дуже спустошена турецько-татарськими і польсько-шляхетськими нападами, мала стати «пусткою», нейтральною територією між Московією і Річчю Посполитою. Польський уряд обіцяв надати православним свободу віросповідання, а російський уряд обіцяв їх захищати. Поділля залишалося під владою Туреччини (в 1699 було приєднано до Польщі). Московське царство анулювало попередні договори з Туреччиною та Кримським ханством і вступило до антитурецької Священної ліги, а також зобов'язувалось організувати воєнний похід проти Кримського ханства(Кримські походи 1687 і 1689). Хоча умови Вічного миру набували чинності відразу після підписання договору, польський сейм ратифікував його тільки в 1710. Вічний мир остаточно затвердив насильницький поділ українських земель між двома державами, що значно ускладнювало і послаблювало національно-визвольний рух в Україні. Негативні	Позитивні
o Розорення західноукраїнських земель (зруйновано 40 % житлових і господарських будівель, близько 2 тис. підприємств, скорочено на третину видобуток нафти. Поголів'я худоби скоротилося на половину) o начні людські втрати (понад 500 тис. загиблих) o Утримання за рахунок місцевих ресурсів 50 % діючої російської армії (3,5 млн осіб), та тилових гарнізонів (400 тис. осіб), що знаходилися на території України o Виникнення проблеми біженців, депортованих, переміщених осіб o Загальні витрати Росії на війну складали 41 млрд руб. o Інфляція (ціни зросли в 4—8 разів) o Падіння виробництва, кризовий стан економіки (на початок 1917 р. у Наддніпрянщині скоротився видобуток залізної руди на 46 %, марганцевої — на 29 %, виплавка чавуну — на 32 %, сталі — на 33 % порівняно з 1913 p.; зростання залежності промисловості від іноземного капіталу o Диспропорція у розвитку промисловості (швидке зростання галузей воєнного виробництва, занепад цивільного виробництва) o Скорочення посівних площ (на 1,880 млн десятин), зменшення збору зернових на 200 млн пудів, скорочення виробництва цукру (із 85 млн пудів у 1913 до 50 млн пудів у 1917 p.); загострення продовольчої проблеми в містах, поява черг • Скорочення працездатного населення на селі (у 1917 р. залишилось 38,7 % працездатного чоловічого населення) o Загострення соціальних проблем o Перебої в роботі транспорту o Посилення страйкової боротьби робітників (1914 р. — 30 тис. осіб, 1915 р. — 50 тис. осіб, 1916 р. — 200 тис. осіб) і виступів селян (протягом 1914—1916 рр. —160)	o Зростання національної самосвідомості населення o Створення українських збройних формувань, набуття воєнного досвіду o Підняття «українського питання» на міжнародний рівень

I Універсал

Після того, як в травні 1917 року Тимчасовий уряд відмовився надати автономію Україну (навіть не негайно, а в перспективі), Центральна Рада, виходячи з принципу "ні бунту, ні покори", прийняла рішення прийняти I Універсал ("До українського народу, на Україна і поза її сущого "). Текст Універсалу був зачитаний В. Винниченко 10 (23) червня 1917 на II Всеукраїнському Військовому З'їзді. Згідно I Універсалу проголошувалася автономія України у складі Росії ("не відділяючись від усієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям"). Законодавчим органом мало стати Всенародні Українські Збори (Сейм), що обирається загальним, рівним, прямим, таємним голосуванням. Всі кошти, отримані від збору податків, відтепер повинні були залишатися на Україну. Враховуючи багатонаціональний склад Україні, Універсал закликав українських громадян до згоди і взаєморозуміння. Українська Центральна Рада брала на себе відповідальність за поточний стан справ у державі, введені додаткові збори з населення на користь Ради, але не ставилася вимога про припинення платежів в загальноросійський бюджет. За проголошення автономії 15 (28) червня 1917, було створено уряд (Генеральний Секретаріат). У відповідь на І Універсал Тимчасовий уряд 16 червня виступило з відозвою "Громадянам України", в якому запропонувало громадянам українцям розвивати земське і міське самоврядування і покластися на представництво своїх інтересів у Всеросійському Установчих зборах.

II Універсал

Рішення I Універсалу в Петрограді були прийняті з занепокоєнням. Враховуючи політичну кризу, обумовлений масовими демонстраціями, ураженням російської армії на Південно-Західному фронті і, як наслідок, втратою Галичини, Тимчасовий уряд не міг діяти виключно силовими заходами, так як на захист Центральної Ради могли стати фронтові українські частини і велика частина населення України. ^{[1] [8]} Крім того, збройний конфлікт міг привести до розколу серед політичних сил Росії. У зв'язку з цим Тимчасовий Уряд пішов на переговори з Центральною Радою, для чого 28 червня в Київ вирушили урядова делегація у складі О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі. В результаті переговорів було досягнуто компромісу. Зокрема, Тимчасовий уряд визнав теоретичну можливість отримання Україною автономії, а Центральна Рада зобов'язувалася самостійно (без рішення Всеросійських Установчих зборів) автономію не вводити; Тимчасовий уряд дозволив створення національних українських військових частин, але при цьому організовуватися вони повинні були з дозволу та під контролем Тимчасового уряду, при цьому українські частини залишалися в складі єдиної російської армії. Ці умови повинні були бути зафіксовані в спеціальній постанові Тимчасового уряду Універсалі Центральної Ради. Досягнутий компроміс викликав в Росії урядову кризу, на знак протесту проти будь-яких поступок українцям троє міністрів-кадетів вийшли з уряду, однак постанову таки було прийнято. ^{[1] [8]} 3 липня 1917 Тимчасовий Уряд відправило до Києва телеграму з постановою " Про національно-політичне становище України ", зміст якого збігалося зі змістом підготовленого до оголошення II Універсалом. В той же день на урочистому засіданні Української Центральної Ради II Універсал був зачитаний (опубліковано українською, російською, єврейською та польською мовами). Універсал стверджував, що "ми, Центральна Рада,... завжди стояли за те, щоб не відокремлювати Україну від Росії". Генеральний Секретаріат оголошувався "органом Тимчасового уряду", його склад затверджує Тимчасовий Уряд. Визнавалася необхідність поповнення Ради за рахунок представників інших національностей, що проживають на території Україні. З військового питання приймалася можливість прикомандирування представників Україна кабінету військового міністра і Генштабу. Формування українських військ має здійснюватися під контролем Тимчасового Уряду.

III Універсал

Після жовтневої революції в Петрограді, на Україну більшовики встановили радянську владу в деяких прифронтових містах, почалася громадянська війна між прихильниками радянської влади і прихильниками Тимчасового уряду. Спочатку Центральна Рада займала нейтральну позицію, але незабаром приступила до активних дій і змогла встановити свою владу на більшій частині України. У листопаді верховенство влади Центральної Ради визнали Київський,Катеринославський, Одеський, Полтавський комітети РСДРП (б), ряд Рад робітничих і солдатських депутатів міст Україні, все селянські Поради. Продовжуючи свою державотворчу лінію, Українська Центральна Рада (УЦР) 7 (20) листопада 1917 затвердила III Універсал, в якому проголосила Українську Народну Республіку (УНР) у складі федерації вільних народів, формально не розриваючи федеральних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віросповідання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи і житла; оголосила національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасувала смертну кару, як і право приватної власності на землю і визнав її власністю всього народу без викупу, встановила 8-годинний робочий день, оголосила реформу місцевого самоврядування. Під владу Центральної Ради переходить 9 губерній: Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська (без Криму). Долю деяких суміжних з Росією областей і губерній (Курщина, Холмщина, Воронежчина і т. п.) передбачалося вирішити в майбутньому. На грудень призначалися вибори у Всеукраїнське Установчі Збори, до обрання якого вся влада належала Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.Однак Україні все ще не претендувала на абсолютний суверенітет, так як передбачалося, що жовтневі події в Петрограді - це змова, який незабаром буде ліквідована. На території Україні залишалися в силі всі закони, постанови та розпорядження Тимчасового Уряду, якщо вони не були скасовані Центральною Радою або Генеральним секретаріатом. Залишалися всі колективні урядові установи і всі чиновники, призначені Тимчасовим Урядом до майбутніх змін в законодавстві Української Народної Республіки.

IV Універсал

У зв'язку з почалися військовими діями між Радянською Росією та Українською Народною республікою перед Центральною радою стали наступні завдання: мобілізувати і організувати народ Україні для відбиття агресії, відмежуватися від режиму більшовиків і створити умови для початку самостійних переговорів з Німеччиною. З метою вирішення цих завдань 22 (9) січня 1918 був проголошений IV Універсал, за яким УНР стало "самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу", а виконавчий орган, Генеральний секретаріат, - Радою народних міністрів. Універсал містив ряд важливих положень: на уряд покладалося завдання "повністю самостійно" провести мирні переговори з Німеччиною та її союзниками; гарантувалася передача землі селянам без викупу, констатировалась націоналізація лісових, водних і підземних ресурсів; взято курс на націоналізацію виробництва і торгівлі залізом, тютюном та іншими товарами, встановлювався державний контроль над усіма банками; ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі збори, які мали прийняти конституцію УНР. Всі громадяни УНР призивалися до боротьби з більшовиками.Універсал був прийнятий на засіданні Малої Ради, проголосований у Центральній Раді поіменним голосуванням і опубліковано українською, російською, єврейською та польською мовами.

Перебіг

29 квітня в приміщенні київського цирку відбувався з'їзд хліборобів, на який прибуло більше 6 тис. делегатів з 8 губерній України. Павло Скоропадський залишався дома і дізнавався про перебіг з'їзду через кур'єрів. Саме через останніх він дізнався, що критика політики Центральної Ради сягнула апогею, а тому цей момент видавався найкращим для початку дій. Павло Петрович на автомобілі прибув на з'їзд і сів у бічній ложі. Після однієї з промов прозвучала пропозиція оголосити Скоропадського гетьманом. Присутні встали і вітали його як людину, якій випала доля взятися до керування країною у складний для неї час. Після цього учасники з'їзду рушили на Софіївський майдан для урочистого молебню, де нова влада отримала благословення від архієпископа Никодима.У ніч з 29 на 30 квітня прихильники гетьмана оволоділи приміщеннями генеральних секретарств у військових та внутрішніх справах, а також Державним банком.За три дні перед цими подіями німці роззброїли дивізію Синьожупанників, а 30 квітня Січових Стрільців.

Розвиток промисловості

Незважаючи на нескінченні організаційні зміни в керівництві народним господарством, економіка республіки за часів Хрущова в цілому розвивалася добре. Темпи розвитку промисловості України перевищували середні по Радянському Союзу.

Зокрема, в Україні було збудовано цілу низку великих теплових і гідроелектростанцій (Сімферопольська, Слов'янська, Дніпродзержинська, Каховська, Кременчуцька та ін.). У республіці було освоєно нові вугільні басейни (Львівсько-Волинський і Дніпровський), газові родовища на Полтавщині та Харківщині.

Україна в 2010-2012 рр.

 

Вибори Президента України 2010 — чергові вибори Президента України. Спочатку були призначені Верховною Радою України на 25 жовтня 2009 року, але ця дата була оскаржена Віктором Ющенком у Конституційному Суді. Після того, як Конституційний Суд визнав таке рішення протиправним, Верховна Рада призначила вибори на 17 січня 2010 року. Використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався 2-й тур, у якому змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. Але у 2-му турі для перемоги досить було набрати голосів більше, ніж у суперника. Підсумок Президентських виборів в Україні 2010, перший тур 17 січня:Янукович В. Ф. – близько 35%, Тимошенко – 25%, Тігіпко С. Л. – 13%, Яценюк А.П. – 6-7%, Ющенко В. А. – 5%, інші кандидати набрали менше 5% голосів. Другий тур виборів відбувся 7 лютого. За результатами обробки 100% протоколів перемагає лідер опозиції Віктор Янукович – близько 50%, Юлія Тимошенко – трохи більше 45 %. Проти обох кандидатів проголосувало 4,36% громадян.25 лютого 2010 р. відбулася інавгурація нового Президента України – В. Ф. Януковича.3 червня, президент Віктор Янукович підбив підсумки 100 днів перебування на посаді глави української держави. Перший же президентський ювілей Янукович відзначив 4 червня, прес-конференцією. В палаці "Україна" Янукович оголосив свою концепцію реформування держави. Разом із тим, напередодні президент вже оголосив про початок першого етапу реформ в Україні та окреслив головні з них. Зокрема, глава держави планує підвищити тривалість життя в Україні, вивести Україну в 20-ку світових держав лідерів тощо. Серед нинішніх своїх досягнень чинна влада назвала формування стійкої парламентської коаліції та уряді й обіцяє, що Україна буде прогнозованою та сильною державою. Водночас Україна фактично відмовилася від вступу в НАТО, налагодила відносини з РФ і продовжила перебування Чорноморського флоту Росії на своїй території, що викликало неоднозначну реакцію в суспільстві.

Найдавніші часи в Історії України.

Найдавніші сліди перебування людини на Україні датуються давнім періодом кам’яної доби, раннім палеолітом (приблизно 200 тис. тому). Їх відкрито у Південному Криму, у Приазов’ї, у Дніпровському Надпоріжжі, на Волині, Житомирщині та інших місцях.За середнього палеоліту (100-40 тис. р. до н.е.) число людей істотно збільшилося. З цього часу відомі стоянки в Криму (Кіїк Коба,

Старосілля), над Дніпром, над Дінцем, над, Дністром.В період пізнього палеоліту (40-15 тис. р. до н.е.) майже вся територія України була заселена людьми.

Перші поселенці
Найперші сліди людських поселень на Україні з'явилися 150 тис. років тому. Найбільш відомі ранні землеробські племена на території сучасної України пов'язують з так званою трипільською культурою, що розвинулася у долинах Дністра, Бугу і Пруту, сягнувши згодом Дніпра. У період свого розквіту між 3500 та 2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600-700 чоловік. Вони, як правило, мешкали у довгих та вузьких спільних оселях, де кожна сім'я займала власну, розгороджену на кімнати, частину житла з окремою глинобитною піччю. Родовід вони вели по лінії батька. Орнамент на череп'яному посуді, що являв собою поєднання характерних плавних візерунків жовтого, чорного й білого кольору, свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили, що панували в культурі трипільців. Велике значення мало впровадження дерев'яного плуга, свердла для пророблювання отворів у камені та дереві, застосування першого металу - міді.
Станом на 2000 р. до н. е. трипільська культура як виразне ціле перестала існувати. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах.
На зміну трипільській культурі прийшли кіммерійці - перші кочові вершники, що з'явилися в Україні. Вони населяли межиріччя Дону й Дністра аж до 7 ст. до н. е. Кіммерійці були першими на Україні скотарями, що перейшли до кочового способу життя. Вони опанували мистецтво їзди на конях і їхнє військо складалося з вершників. Завдяки контактам із майстерними оброблювачами металів на Кавказі вони започаткували на Україні добу заліза.
На початку VII ст. до н. е. в українському степу з'явилися скіфи. Розоривши багато країн Близького Сходу, скіфи нарешті осіли у степах Північного Причорномор'я, створивши перше на терені України велике політичне об'єднання. На правому березі Дніпра мешкали скіфи-орачі - землеробські племена, що були корінними мешканцями цього краю і, напевно, взяли собі назву від кочовиків, котрі їх підкорили. Деякі історики вважають, що вони були предками слов'ян.
У 339 р. до н. е. македонці на чолі із Філіппом Македонським, батьком Александра Великого, завдали страшної поразки кочовикам. Це стало початком кінця скіфів. Десь через 100 років більшу частину скіфів завоювали й асимілювали сармати - інше могутнє плем'я кочовиків зі сходу.
Сармати. Як і всі кочові володарі українських степів, сармати становили не єдине однорідне плем'я, а набір слабо пов'язаних і часто ворогуючих між собою племен, таких як язиги, роксолани, таалани. Кожне з цих сарматських племен прагнуло до панування на Україні. Намагання ці співпали з тривалими й всеохоплюючими переміщеннями племен, що називаються великим переселенням народів. Україна знаходилася у центрі цих безладних міграцій, сармати часто суперничали з іншими племенами за неї, бувало, навіть поступалися їм владою.
У II ст. н. е., сарматів остаточно знищили страшна навала гуннів зі сходу, наскоки германських готів і вперта оборона римлян на заході. Незабаром на зміну сарматам прийшли інші кочовики, але сармати були останнім індоєвропейським народом, що з'явився зі сходу. Після них Євразійські степи майже на ціле тисячоліття стануть володіннями тюркських народів.