Реформи 60-70 років 19 століття в Росії та її вплив на Україну.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Реформи 60-70 років 19 століття в Росії та її вплив на Україну.



Як вже зазначалося, відміна кріпацтва та реформи адміністративно-політичного управління 60 -70-х рр. не призвели до результату, який можна було б оцінювати однозначно. Відміна кріпосного права безпосередньо стосувалася більшості мешканців України. Адже з 13,5 мільйона її населення селяни складали 10,5 мільйона. Але й решта швидко відчула на собі її результати. До 1917 р. реформу 1861 р. називали Великою. Здійснене «згори» скасування кріпосного права, хоч і враховувало перш за все лише інтереси поміщиків, але все ж таки стало гігантським кроком вперед. З одного боку, селяни одержали особисту свободу, а з іншого, вони залишилися «нижчим» станом. Дворянство та інші високі стани користувалися великими привілеями. Навіть, негайно після проголошення Маніфесту, почалися заворушення у різних місцях України. Вони не припинялися протягом кількох років і придушені були військовою силою. Скасування кріпосного права відкрило перед Російською імперією перспективу утвердження ринкового господарства, яке було набагато ефективніше, ніж старе, кріпосницьке. Разом з Росією на шлях ринкових перетворень стали найбільш розвинуті національні райони імперії, у тому числі і Україна. В результаті, значно прискорилися темпи соціально-економічного розвитку України, відбувалася модернізація всіх сторін суспільного життя. В Російській імперії після ліквідації кріпосного права також проводилися реформи адміністративного управління, але в них був основний і головний недолік – вони не зачіпали основ політичного ладу. Самодержавство залишилось в недоторканному стані, Росія продовжувала залишатися «тюрмою народів». Провівши земську, судову, військову, фінансову, освітню та інші реформи, тим самим заклавши основи громадянського суспільства, російський царизм не зробив останнього кроку – не проголосив конституції і не скликав парламент. Саме тому модернізація у Росії не мала системного характеру, що суттєво ускладнювало перехід суспільства до прогресивнішого, порівняно з феодалізмом капіталістичного способу наздоганяючої модернізації мав значні протиріччя:

- аграрна реформа, урізавши майже на 20% селянські наділи, водночас збільшила повинності селян та віддала їх у довгострокову кабалу державі;

- зміцнення общинних порядків, що проголошувалося реформою, вступало в суперечність з утвердженням громадянських прав селянства;

- демократична практика всестанової виборності до земств вступала у протиріччя з пануючим авторитарним режимом;

- самодержавство виходило за межі моделі створюваної ним правової держави;

- незавершеність, половинчастість реформ зумовили протиріччя між носіями влади та практично всіма верствами суспільства і, як наслідок – початок багатьох заворушень у різних місцях України.

Модернізаційні реформи в Росії стимулювали піднесення суспільного руху. Наприкінці ХIХ ст. в імперії визрівало масове невдоволення: селяни страждали від безземелля та грабіжницьких викупних платежів; робітники були обурені жахливими умовами праці та мізерною зарплатнею; молода буржуазія, опанувавши економічні висоти, рвалася до політичної влади і т.д. Починають активізуватися різні політичні сили: народники, соціал-демократи, ліберали та ін. Після реформи 1861 р. Цей ріст визначався пореформеною економічною політикою царизму. Внаслідок цього в Україні прогресували тільки ті галузі промисловості, які не мали відповідних природних умов в Росії (цукрова), або ті, що постачали сировину та напівфабрикати для російської індустрії ( металургія, кам’яновугільна промисловість). Політикою цін, коли сировина коштувала дешево, а готові товари дорого, капітали викачувалися з України. Значні зміни та зрушення сталися в пореформений період у сфері землеволодіння та землекористування. Капіталістична конкуренція та перетворення землі на товар стимулювали активний продаж поміщицької землі, внаслідок якого в другій половині ХIХ ст. відбулися докорінні зрушення в розподілі земельної власності ( сформувався досить високий рівень концентрації землі; відбувся докорінний перерозподіл земельної власності, що йшов по лінії переходу від становості до без становості, активного витіснення дворянського землеволодіння буржуазним; розпочалося значне зростання орендування землі і т. д.).

За період від 1860 р. до 1887 р. посівні площі зросли в 1,5 рази. З одного боку, це свідчення екстенсивного розвитку господарства, з іншого – показник такого прогресивного явища, як колонізація Півдня України. Водночас із зростанням посівних площ відбулися суттєві зміни у структурі посівів. Такі зрушення дали змогу пореформеній Україні перетворитися на потужний центр виробництва сільськогосподарської продукції.

42.Суспільно-політичне і громадське життя. Антиукраїнська політика царизму.

Здійснення царизмом низки реформ ліберального характеру сприяло розширенню місцевого самоуправління та зростанню громадської активності. Значну долю адміністративної влади на місцях отримали земські зібрання, що складалися з депутатів, обраних на з’їздах великих землевласників, міського населення і селян. В результаті, відповідно до укладених виборчих законів, влада забезпечувалася дворянам і багатим купцям та підприємцям. Земські управи постійно займалися справами місцевої промисловості і торгівлі, дорогами, освітою, охороною здоров’я та ін. Діяльність земств контролювали губернатори і міністр внутрішніх справ, які могли заборонити будь-яку їх акцію чи постанову, що обмежувало можливості цих органів. При виборах міських дум завдяки особливостям закону фактична влада перебувала в руках буржуазії та дворянства. Земська діяльність сприяла залученню до громадських та суспільно-політичних справ значного кола ліберального дворянства, інтелігенції, виховувала у багатьох його діячів творче ставлення до державної діяльності у майбутньому. Громадська та суспільно-політична активність інтелігенції в атмосфері реформ наростала, спрямовувалася на благо широких народних мас. Основна увага зверталася на розвиток народної освіти, організацію шкіл, створення і видання популярної літератури та підручників. Ставилася мета нести знання, культурні досягнення в народні маси, розвинути їх політичний кругозір, допомогти їм стати свідомими громадянами. До цього закликали члени Кирило-Мефодіївського братства через свій журнал «Основа». Уже в 1859 р. в Києві та інших містах почався рух за створення «недільних шкіл». Вони призначалися для міської молоді, всіх неграмотних. Навчання відбувалося в будинках шкіл, гімназій і навіть Київського університету. Учителями були здебільшого студенти та гімназисти старших класів. Поява цих шкіл викликала піднесення в середовищі інтелігенції, яка розгортала широку і різнобічну діяльність. П. Куліш організував у Петербурзі видавництво книг для народу і шкільних підручників. Друкується «Буквар южноруський» Т. Шевченка, «Граматика» П. Куліша, інші книги, спеціально підготовлені для народних шкіл. М.Костомаров організував доброчинний збір коштів. Багато студентів пішли простими народними учителями по селах, а також на посади сільських писарів, вели продаж книг на ярмарках, поширювали популярні видання, читали міщанам «Кобзаря». Багато молодих людей відмовлялися від кар’єри, наукової діяльності, часом навіть поривали зі своїми сім’ями, щоб всі сили віддати служінню народові. Однак були й труднощі: відсутність програм, брак достатньої кількості літератури та коштів. Серед викладачів недільних шкіл відбувалися жваві дискусії про методи і програми навчання, шляхи розвитку цього руху. Для вирішення проблем молодь почала об’єднуватися. Так утворилася «Громада» в Києві, яка охоплювала студентів, учителів, молодих учених. Членами «Громади» були В. Антонович, П. Житецький, О. Левицький, К. Михальчук, Т. Рильський, П. Чубинський та багато інших. Ця діяльність сформувала в них почуття глибокого патріотизму, відданість українському народові. Громади виникли і в інших містах України. Це було продовження руху національного відродження, розбудженого діяльністю попередніх поколінь інтелігентів, ентузіазмом національного відродження першої половини XIX ст. Однією із особливостей руху другої половини XIX ст. стала участь у ньому групи польських інтелігентів на чолі з В. Антоновичем. Вони відчували моральну потребу у відданій праці для розвитку культури українського народу, спокутувати історичні провини шляхетської Польщі перед Україною. Ця група значно зміцнила український національний рух. Національне відродження. Державність. Однак провінціальна адміністрація та поміщики, переважно на Правобережжі, підозріло ставилися до культурно-просвітньої діяльності в селянських масах. Засипаючи російську адміністрацію доносами, вони домоглися заборони продажу українських книг на Правобережній Україні. Поряд з цим російська преса, яка раніше прихильно ставилась до української літератури та національно-просвітньої діяльності українців, охоче друкувала на своїх сторінках твори українською мовою, історичні дослідження, статті на захист української мови та літератури, з 1861 р. змінює свою позицію. На сторінках газет і журналів великоросійські націоналістичні діячі, в тому числі і слов’янофіли, стверджують, що української мови не існує, а є діалект, і освіта українських народних мас українською мовою доведе тільки до відчуження їх від російського державного життя. В цей же час і поляки доводять, що українці належать до польського народу, а українська мова — це діалект польської.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.36.32 (0.005 с.)