Галицько-волинська держава у 2 пол хііі- 1-ша половина хіvст.

Незабаром після монголо-татарської навали Данило і Василько повернулися з Угорщини на Волинь, яка була розграбована ординцями. Скориставшись боярськими міжусобицями, Данило зміцнив свою владу. Проте галицькі бояри запросили до себе чернігівського князя Ростислава Михайловича. Данило прогнав його дружинників. Тоді Ростислав, не відмовляючись від своїх претензій наГаличину, в 1242 р. поїхав до Угорщини і оженився на дочці угорського короля Бели IV. У 1244 р. на чолі угорського війська Ростислав розпочав похід на Перемишль, але невдало. У 1245 р.,підтримуваний угорськими і польськими феодалами, Ростислав разом з дружинами галицьких бояр розпочав новий похід, захопивши Перемишль і взявши в облогу Ярослав (на р. Сян). Князя Данила підтримували литовський князь Міндовг і мазовецький князь Конрад. Вирішальна битва відбулася 17 серпня 1245 р. Князь Данило здобув перемогу, а Ростислав утік. Це закріпило владу Данила, яка поширилася на всю Галичину, Дорогичинську, Белзьку і Холмську землі. Хани Золотої Орди вважали небезпечним для себе посилення Галицько-Волинського князівства. У 1245 р. до Данила прибули посли від намісника Батия з вимогою: "Віддай Галич!" Щоб не викликати гніву завойовників, Данило вирішив поїхати в Орду. Він змушений був визнати себе васалом хана. Та на відміну від північно-східних руських князівств, які майже цілком залежали від монголо-татар, залежність Галицько-Волинського князівства була меншою. Сюди не приїжджали ханські баскаки, не здійснювався перепис населення. Основний обов'язок князя полягав у тому, щоб під час воєнних походів надавати своє військо у розпорядження ханів і платити данину.Таким чином, у другій половині XIII — першій половині XIV ст. центр українського державництва переходить до Галицько-Волинського князівства. Після проголошення Данила королем для сусідніх монархів назва"королівство Русь" щодо Галицько-Волинського князівства стала загальноприйнятою. З початку XIV ст. державним гербом стає зображення золотого лева на блакитному щиті. Це зображення вперше можна знайти на печатці, яка скріплювала грамоту, датовану 1316 р. Прапором князівства було синє полотно із зображенням лева. Князь виконував усі функції державної влади — законодавчу, виконавчу та судову, тому літописець називає його "самодержцем". Давнє віче у ХІІ-ХШ ст. практично втратило своє значення, хоча князь і скликав народні збори з метою вирішення важливих питань. При ньому була рада бояр. Для внутрішнього управління існувала система князівських управляючих. Оборону кожної землі організовував тисяцький, якого призначали з бояр. Князівськими володіннями управляв стольник. Галичина і Волинь поділялися на землі, а ті, у свою чергу, — на волості з центрами у містах. У містах управляла боярсько-патриціанська верхівка. З першої половини XIV ст. окремі міста починають здобувати Магдебурзьке право, що забезпечувало їм самоврядування. Першим таким містом у 1334 р. став Ся-нок. Державна4 р. став Ся-нок.Державна скарбниця поповнювалася за рахунок податків з жителів міст і волостей, мита з купців, які торгували сіллю. У грошовому обігу, як і скрізь на Русі, були зливки срібла, які називали гривнями. Збройні сили складалися з народного ополчення і боярських дружин.Отже, ХІІ-ХШ ст. на Русі — період феодальної роздробленості. Єдина дотого Давньоруська держава розпалася на окремі князівства. На тлі занепаду Київської землі на українській території зазнає піднесення Галицько-Волинське князівство (королівство Русь). Воно стає носієм української державності. Проте в 1239-1240 рр. починається монголо-татарська навала. Загарбники практично зруйнували господарство України, її матеріальну і духовну культуру. Київ втратив своє колишнє значення.У другій половині XIII — на початку XIV ст. Галицько-Волинське князівство досягло значного економічного, політичного і культурного розвитку, його залежність від Орди була слабшою, ніж інших українських земель. Та йому доводилося постійно оборонятися від агресії з боку Польщі, Угорщини і Литви, які перетворилися в цей час на сильні централізовані національні держави.

Культура Київської Русі

Культура Київської Русі IX-XIII ст. відзначалася поступальним розвитком, мала давні вікові традиції. Мистецтво русичів являло собою не лише органічну потребу побуту, намагання прикрасити багатоманітний світ речей, які оточували людину, а й відображало її світосприйняття та ідеологію.Феномен незвичайного злету культури Київської Русі часто пояснюється тісними контактами її з Візантією, Хозарією, країнами Центральної і Західної Європи. їх вплив на культурний поступ Русі був дуже великим, але не вирішальним. Щоб зерна передових культур, насамперед візантійської, проросли у новому середовищі, вони мали потрапити в добре підготовлений грунт. Саме таким був культурний грунт східних слов'ян, який увібрав багатовікові традиції місцевого розвитку, збагаченого впливами сусідів.Традиції, що сягають глибини століть, простежуються і в техніці виготовлення кераміки та речей побуту, і в характері обробки деревини, і в будівництві житлових споруд, і в забудові міст і поселень.Антропоморфні і зооморфні фібули Середнього Подніпров'я VI-VII ст., танцюючі чоловічки у вишитих сорочках на срібних бляшках Мартенівського скарбу VII-VIII ст., різьба ідола Світовида VIII-IX ст. із Збруча, зображення фантастичних звірів і птахів на окутті рогів тура X ст. із Чорної Могили у Чернігові, мали певний сакральний зміст у системі язичницьких вірувань. Сцени Збруцького ідола відображають уявлення східних слов'ян не лише про земний світ, а й про небесний і підземний. Як показали археологічні дослідження, Збруцький ідол стояв у центрі святилища на кам'яному круглому п'єдесталі, що мав близько восьми метрів у діаметрі. Подібні "храми ідольські" виявлені у Києві на Старокиївській горі, у Бакоті на Дністрі, на Житомирщині. Крім чотириликого Збруцького ідола відомі і одноликі - кам'яні і дерев'яні. Як правило, всі вони людиноподібні, в багатьох відносно добре модельовані голова, обличчя, руки та ноги.На керамічних вазах IV ст. черняхівської культури із сіл Лепесівка і Ромашки зображена календарна символіка. Плоскі широкі вінчики лепесівських ваз поділені на 12 секторів-місяців, кожен з яких має свою орнаментальну символіку землеробського змісту. Посудини ці використовували в різних обрядових діях.Дослідження виробів слов'янського і давньоруського художнього ремесла виявляють у них багато таких традицій, які беруть свій початок ще в скіфський період. Знаменитий скіфський звіриний стиль прикладного мистецтва території України VI-III ст. до н.е., який розвинувся під впливом культур Греції і Переднього Сходу, помітно проступає в київських фібулах, змійовиках, браслетах-наручах, галицьких керамічних плитках, чернігівській різьбі по каменю.Мистецтво відігравало велику роль в ідеології східних слов'ян: майже всі його твори - від орнаменту на сорочці до зображення язичницького бога - мали певний зміст у системі вірувань, які склалися як результат практичного досвіду життя та фантастичних уявлень про природні явища, яких люди тих часів не могли пояснити. Кожен орнамент, візерунок чи зображення "оберігали" людину від різного лиха, "допомагали" у житті й роботі. Поширений у слов'ян орнамент - розетка - символізував сонце, хвиляста лінія - воду. Зображення фантастичних тварин та істот відбивали язичницькі вірування. Так, у зображенні жінки з руками-гілками вбачали "Велику богиню" землі тощо.Близький до давньоіранського і міфологічний світ східних слов'ян. Окремі східнослов'янські і давньоруські язичницькі боги виявляють подібність до іранських не лише функціонально чи зображувально, а також і в іменах. Так, Симаргл з пантеону Володимира Святославича нагадує іранського Сенмурва. Подібність ця могла з'явитись у скіфську епоху, яка характеризувалася тісними контактами місцевого праслов'янського і прийшлого іранського населення.Важливим елементом культури народу є державність. Саме вона виступає основним рушієм етнічної і культурної інтеграції населення. Першою державою східних слов'ян була Київська Русь, яка сформувалася в кінці VIII - у IX ст. на базі ряду союзів племен. На ранній стадії, як і в процесі дальшого розвитку, вона зазнавала впливу з боку своїх сусідів, зокрема Хозарського каганату і Візантії. Від них Русь запозичила окремі елементи державної структури і титулатури. Разом з тим слід пам'ятати, що державотворчий процес східних слов'ян мав і власні традиції. В межах території України вони сягають VI - V ст. до н.е. Це грецькі міста-держави у Північному Причорномор'ї і скіфська держава з центром на Нижньому Дніпрі. Хоча скіфська і антична державність становили щодо корінного населення України явища генетично зовнішні, у своєму розвитку вони органічно входили в його життя.Вивчення слов'янських культур періоду першої половини І тис. н.е. (зарубинецької і черняхівської), розвиток яких відбувався в тісній взаємодії з римською цивілізацією, показує, що ряд їхніх елементів відродились і отримали подальший розвиток в період Київської Русі. До них належать висока культура плужного землеробства, керамічне та емалеве виробництво, традиції домобудівництва