Стан культури України у ХVI-XVII ст..

Культура як вогонь, починає палати з новою силою лише після вітру. Таким вітром змін в 16 – 17 столітті був національний гніт з боку Речі Посполитої, до якого у 1596 з прийняттям Берестейської унії додася і релігійний.

Велику роль у відбудові культури відігравали братства – національно – релігійні громадські організації православних міщан, що з’являються у 80ті роки 16 ст у Львові, Києві, Острозі.Виникають задля захисту православної віри. За власні кошти утримували лікарні, підтримували церкви, друкували полемічні твори проти унії, утримували школи та відроджували патріотизм у серцях молодих українців.
У братських школах навчались представники всіх станів: міщан, козаків, друбної шляхти, нижчого духівництва. Запозичувались для навчання елементи з західноєвропейської системи освіти наприклад диспути, декламації,драматичні сцени тощо. З*являються нові підручники. У 1619 р вийшла "Грамматика славянская" Мелетія смотрицького, за якою учні православних шкіл навчалися близько 150 років. у 14 ст на україні з*являється перший папір, що завозиться за Німеччини (в україні виробляти почнуть у Галичині в 16 ст)
У 1483р у Римі вийшла перша друкована книга автором якої був Юрій Дрогобич. У 1573р Федоров засновує у Львові першу укр. друкарню і друкує "Апостол" та "Азбуку".
Розвивається народна творчість – думи та історичні пісні виконуються під музику.
Спроби наблизити церковнослов*янську мови до розмовної за допомогою перекладу Євангелія у м. Пересопниці 1560р.
У літературі з*являються нові жанри: епіграми, присвяти, передмови, важливе значення мала полемічна література, найяскравішим представником якої вважається Іван Вишенський. Він пише"Послання до єпископів" і використовує сатиру як відповідь на берестейську унію, під час прийняття якої православні єпископи зрадили віру та об*єдналися з католицькими.
В архітектурі панує пізній ренесанс (Високий замок у Львові) У 17 ст. з*являється вертеп (ляльковий театр). Зароджується театральне мистецтво (релігійні та міфологічні сюжети). Представлене шкільними драмами, де акторами були учні братських шкіл.

30. Ліво та Правобережна Україна. Андрусівське перемир'я.

Після обрання гетьманом Ю. Хмельницький вирішив налагодити мирні відносини з Московською державою. Прихильники Ю. Хмельницького на раді в Жердовій Долині неподалік Трахтемирова розробили проект майбутнього договору, за яким погоджувалися визнати владу московського царя. Статті передбачали, зокрема, поновлення союзу з Москвою, включення до складу козацької держави Північної Чернігівщини, заборону перебування на її території московських військ і воєвод (за винятком Києва), вільне обрання гетьмана, скасування заборони на проведення самостійної зовнішньої політики тощо.Однак під час переговорів у Переяславі московські воєводи відхилили український проект і нав'язали новий договір, що отримав назву Переяславські статті 1659 р. (фактично, це були сфальсифіковані «Березневі статті» 1654 р. з додатком до них нових пунктів).В обох частинах Української держави в 1663 р. було встановлено окремі гетьманати:

— на Правобережжі в січні 1663 р. козацька рада в Чигирині обрала гетьманом Павла Тетерю (1663—1665 рр.);

— на Лівобережжі після нетривалого гетьманування Я. Сомка (1662 р.), якого не визнала Москва, 27 червня 1663 р. на Чорній раді в околицях Ніжина обрали гетьманом Івана Брюховецького (1663— 1668 рр.).Отже, Українська держава розпалася на дві частини з протилежною політичною орієнтацією, що боролися між собою: одна — на боці Польщі, друга — на боці Москви. Українська державність опинилася у стані глибокої кризи. Незабаром цей розподіл був закріплений.

Після обрання гетьманом Тетеря спробував об'єднати Правобережну і Лівобережну Гетьманщину. Він намагався схилити на свій бік Я. Сомка та інших лівобережних старшин. Але останні не бажали ділитися владою. Тоді П. Тетеря разом із татарами та поляками спробував силою підкорити Лівобережжя.У жовтні 1663 р. на Лівобережну Україну вторглося польське військо на чолі з королем Яном Казимиром, татари і правобережні козацькі полки на чолі з П. Тетерею. Похід Лівобережжям тривав до березня 1664 р. і зазнав цілковитої поразки. Це було востаннє, коли Польща намагалася відновити владу над Лівобережжям і коли її військо вступало на цей берег Дніпра.

Повстанців очолили кошовий отаман І. Сірко, полковники Василь Верениця, Василь Дерик, Остап Гоголь, Василь Дрозденко, козак Сулима. Жорстоке протистояння тривало до червня 1665 р., коли П. Тетеря втік до Польщі. На звільненому повстанням Правобережжі гетьманом було обрано Петра Дорошенка (1665—1676 рр.)«Він зумів приборкати анархію, що панувала на Правобережжі, відновити діяльність органів влади і зміцнити свою владу. Своїм першочерговим завданням він вважав об'єднання двох частин України. Обрання гетьманом Лівобережжя кошового отамана Запорозької Січі І. Брюховецького відбулося перш за все завдяки російській підтримці. Іншим претендентом на булаву був Я. Сомко, який виступав за сильну гетьманську владу і засуджував свавільні дії московських воєвод в Україні. Москва вирішила зробити ставку на Брюховецького, який не приховував своїх відверто промосковських настроїв і публічно підтримував знедолені маси. Новообраний гетьман неодноразово висловлювався за ліквідацію гетьманату в Україні й перетворення її на князівство, очолюване московським царевичем Федором.

У цей час продовжувалася війна між Московською державою і Річчю Посполитою. Виснаживши матеріальні й людські ресурси, обидві держави схилялися до примирення. Коли про початок переговорів довідався П. Дорошенко, він зрозумів, що розраховувати на Польщу в боротьбі проти Москви не варто, і за допомогою татар розгромив під Браїловим польське військо (19 грудня 1666 р.), тим самим не давши йому розміститися на Правобережжі.

Андрусівське перемир'я

Тим часом у результаті тривалих переговорів ЗО січня 1667 р. в селі Андрусово під Смоленськом було досягнуто угоди про перемир'я на 13,5 років між Росією та Польщею (Андрусівське перемир'я). На підписання до Андрусова не запросили ні лівобережного гетьмана І. Брюховецького, ні новообраного правобережного гетьмана П. Дорошенка, що вкотре засвідчувало ставлення Москви і Варшави до України. Згідно з умовами перемир'я, закріплювався поділ України: Правобережна Україна (без Києва) відійшла до Польщі, а Лівобережжя та тимчасово Київ (на 2 роки) залишилися за Росією. Запорожжя мало визнавати владу обох держав.

31.Політика і війна в Україні 1667-86 рр."Вічний мир."

Вічний мир (Мир Гжимултовського, Трактат про вічний мир) — мирний договір між Річчю Посполитою і Московською державою, підписаний 6 травня 1686 р. у Москві. Впереговорах, які тривали сім тижнів, з польської сторони брали участь посли Кшиштоф Гжимултовський і Мартіан Огінський, з московської — канцлер і начальник Посольського приказу князь Василій Голіцин. Текст договору складався з преамбули і 33 статей[1]. Договір було укладено на основі Андрусівського перемир'я (1667).

Передумови

Оскільки турецькі набіги загрожували не тільки Україні і Росії, а й іншим державам Європи, європейські держави: Австрія, Польща та Венеція — створили «Священну лігу», війська якої під Віднем розгромили велику турецько-татарську армію. Внаслідок цієї перемоги Польща відновила свою владу над більшою частиною Правобережної України і стала шукати шляхи до укладення з Росією тривалого миру замість тимчасового Андрусівського миру.

Умови договору

Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом та Смоленськ.

Річ Посполита отримувала 146 тис. крб. компенсації за відмову від претензій на Київ

Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі.

Південна Київщина й Брацлавщина від містечка Стайок по річці Тясмин, де лежали міста Ржищів, Трахтемирів, Канів, Черкаси, Чигирин та інші, дуже спустошена турецько-татарськими і польсько-шляхетськими нападами, мала стати «пусткою», нейтральною територією між Московією і Річчю Посполитою. Польський уряд обіцяв надати православним свободу віросповідання, а російський уряд обіцяв їх захищати.

Поділля залишалося під владою Туреччини (в 1699 було приєднано до Польщі).

Московське царство анулювало попередні договори з Туреччиною та Кримським ханством і вступило до антитурецької Священної ліги, а також зобов'язувалось організувати воєнний похід проти Кримського ханства(Кримські походи 1687 і 1689).

Хоча умови Вічного миру набували чинності відразу після підписання договору, польський сейм ратифікував його тільки в 1710. Вічний мир остаточно затвердив насильницький поділ українських земель між двома державами, що значно ускладнювало і послаблювало національно-визвольний рух в Україні.