Запорізька січ у другій половині 17 -18 ст.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Запорізька січ у другій половині 17 -18 ст.



У 1654 р. Запоріжжя як частина Української гетьманської держави увійшло до складу Росії. Згідно з поділом України у 1667 р. воно мало перебувати під спільним управлінням Росії та Польщі, але фактично визнавало верховенство тільки Росії, що й було закріплено «Вічним миром» у 1686 р. Внутрішній устрій Січі залишався незмінним. Січ у період Руїни намагалася грати самостійну роль у політичному житті України. При І. Виговському Запоріжжя склало йому опозицію, а кошовий Я. Барабаш був одним із керівників повстання проти гетьмана. Січове козацтво на Правобережжі активно протидіяло політиці П. Дорошенка і підтримувало його суперників П. Суховія й М. Ханенка. Січ залишалася однією з головних сил для захисту України від набігів кримських татар. Непримиренною багаторічною боротьбою проти Криму особливо уславився Іван Сірко (родом із Мерефи на Харківщині). Він неодноразово здійснював походи на Крим, визволив тисячі невільників, переміг у 55 битвах. За військову звитягу І. Сірко протягом останніх 17 років життя (1663–1680) 8 разів обирався кошовим. Саме з іменем Сірка усні перекази пов’язують написання запорожцями турецькому султану листа у відповідь на пропозицію султана Магомета IV Запоріжжю визнати його владу й перейти до нього на службу. Цей лист став основою для картини І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».

Із припиненням Руїни і зміцненням позицій Росії на Лівобережній Україні стало помітним прагненням уряду обмежити запорізькі вольності.

Царський уряд завжди ставився до Запорозької Січі упереджено, вбачаючи у ній загрозливе для себе вогнище вільнодумства і свободи.

Саме тому Москва прагнула підкорити Січ, аби якнайповніше використати її війська та економічні можливості.

Першим заходом у здійсненні тих підступних намірів стало розміщення на Січі московської залоги, яка з'явилась у Чортомлицькій Січі 1663 р.

Приводом для її розташування проголошувалася спільна боротьба проти турецько-татарських нападників.

Московитам наказувалося діяти разом із запорожцями проти кримських і ногайських орд.

Загальний наступ царизму на українську автономію породжував протест, тому до 8 тисяч козаків на чолі з кошовим К. Гордієнком підтримали І. Мазепу, перейшовши у березні 1709 р. у шведський табір. Цей крок був використаний Петром І як привід для знищення Січі. Січові споруди були знищені, артилерія, майно, цінності вивезені.

38. Культура України у ХVІІІ ст.

1. Особливості розвитку культури.В історії культури Української козацької держави XVIII ст. було складною і багатогранною добою. Це був період, коли продовжувався, започаткований у попередні часи, розквіт українського мистецтва і літератури. Однак у той самий час створювалися умови, за яких українська культура поступово втрачала свою самобутність. Прикметною рисою української культури Гетьманщини XVIII ст. був вищий за сусідів рівень розвитку. Імперські кордони значно обмежили звичні раніші культурні контакти із Західною Європою. Одночасно з цим Російська імперія отримала можливість використовувати інтелектуальний потенціал Гетьманщини. Процес «вимивання» високоосвічених українців з національного середовища став характерним явищем тогочасної української культури. Українці обіймали високі посади в Російській імперії: від вищих державних адміністраторів і церковних ієрархів до ректорів вищих навчальних закладів і вихователів царської родини. Вагомий внесок у розвиток російського мистецтва XVIII ст. зробили українські митці.

2. Освіта і книгодрукування. На середину ХVІІІ ст. загальний рівень грамотності населення України був досить високим. Його забезпечував, перш за все, найпоширеніший тип початкових шкіл — українські народні школи. Утримувалася школа коштом парафіяльного братства. У другій половині ХVІІІ ст. в переважній більшості населених пунктів семи полків Гетьманщини працювало 866 українських народних шкіл. Існували подібні школи й на Слобідській Україні. Навчання здійснювалося українською мовою, учнями могли стати і найнезаможніші прошарки населення.

3. Література. Українська література другої половини ХVІІІ ст. розвивалися на традиціях попереднього періоду. Упродовж багатьох десятиліть домінуючим тут лишався стиль бароко.

Цікавим явищем тогочасної літератури став розвиток української історикомемуарної прози. Чильне місце в ній посідають щоденники Миколи Ханенка (1691—1760) і Якова Марковича (1696—1770). Обидва автори належали до козацької старшини і займали високі посади в Гетьманщині. У своїх щоденниках вони зображували події тогочасного державного, політичного і економічного життя, детально змальовували побут української шляхти.

Важливе місце в літературі другої половини ХVІІІ ст. займають поетичні твори. Тогочасна поезія відображала проблеми, які були в центрі уваги українського суспільства.

4. Розвиток філософських ідей. Г. Сковорода. Друга половина ХVІІІ ст. збагатила новими ідеями українську філософську думку. У Києво-Могилянській академії курс філософії викладав відомий суспільний діяч, письменник Михайло Козачинський (1699—1755). Він знайомив слухачів з ідеями про невід’ємні природні права людини, які з’явилися в тогочасній Західній Європі. Свої філософські погляди Козачинський виклав у книзі «Громадянська політика». Він уперше в українській філософії спробував викласти правове вчення і заклав основи громадянського природного права.

5. Розвиток природничих наук. Друга половина ХVІІІ ст. стала періодом певних успіхів у розвитку природничих наук. Рослинний світ України розпочали досліджувати М. Тереховський і М. Амбодик-Максимович. Останній у 1795 р. опублікував перший вітчизняний підручник з ботаніки, приділивши в ньому значну увагу вивченню рослин України.

6. Музика. Друга половина ХVІІІ ст. позначена вагомими здобутками вітчизняної музичної культури. Улюбленцями українського народу, як і раніше, залишалися козаки-бандуристи.

7. Живопис і графіка. Для українського живопису ця доба стала часом поширення впливу рококо.

39.Селянські рухи 20-30 рр 19 ст. в Україні.У.Кармелюк.

Усти́м Яки́мович Кармалю́к (Кармелюк; 27 лютого (10 березня) 1787, село Головчинці Літинського повіту Подільської губернії, нині Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області — 10 (22) жовтня 1835, Шляхові Коричинці, нині Хмельницької області) — український національний герой, керівник повстанського руху на Поділлі у 1813–1835 роках проти національного і соціального гніту.

Народився в родині кріпака у с. Головчинці (зараз Кармалюкове) Літинського повіту Подільського воєводства (згодом губернії) Якима Карманюка. Про ранній період життя відомо небагато крім того, що він володів грамотою та достатньо розумівся у російській, польській мовах та у їдиші. У віці 17 років його забрали до двору пана Пігловського. Хлопець був роботящий, але непокірний. Поміщик не міг пережити того, що його кріпак не дозволяв собою керувати, а тому вирішив позбутися його і 1812 році віддав на 25 років до царської армії. Але втік і згодом очолив ватагу кріпаків та військових-дезертирів, що нападала на маєтки панів.1813 — разом з Д. Хроном Кармелюк утік з 4-го уланського полку, який розміщався в Кам'янці-Подільському, і повернувся в рідні місця. Незабаром був спійманий і засуджений до 500 ударів батогом, після чого його скерували до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму Кармалюк втік із-під варти.1814 — очолив повстанський рух селян проти російської адміністрації і дворянства, який розгорнувся Літинському, Летичівському і Ольгопільському повітах.1817 — жандарми схопили Кармелюка. Його засудили до страти, замінивши її в останню мить 25 ударами батогом і 10 роками каторги в Сибіру. Та Кармалюк втік із В'ятської етапноїв'язниці. Повернувшись на Поділля, продовжував боротьбу, доки його знову не схопили під час облави. Скориставшись знанням російської мови й відповідними документами, видавав себе під час слідства за солдата з Костроми. Витримка не зрадила його й тоді, коли слідчі привели рідних на очну ставку і до нього радісно кинувся його 8-річний син Остап.Невдовзі після того, як його запроторили у Кам'янець-Подільську фортецю, він організував разом з іншими в'язнями свою четверту втечу. Однак його поранили і прикували до кам'яного стовпа у вежі Юлія II (Папській), яку згодом назвали Кармалюковою.

Взимку 1824 року його покарали 101 ударом батога, затаврували розпеченим залізом і знову відправили етапом у Сибір. Два роки конвоювали Кармалюка разом з іншими каторжанами до Тобольська.1825 — після етапу, що тривав більше року, Кармелюк із Тобольської каторжної в'язниці потрапив у Ялуторовськ. Незабаром знову втік, був схоплений і запроторений у набагато гірші умови. Утеча звідси — один із найзнаменитіших документованих випадків. Восени, під час нічної бурі, Кармалюк виламав ґрати, зібрав сорочки всіх співкамерників і зв'язав їх у довге полотнище. До кінця прив'язав камінь і закинув за частокіл в'язниці. По цьому висячому мосту, прямо з вікна за огорожу один за одним перебралися усі в'язні — зранку камера була порожня.

1828 знову піймання, розгром загону Кармалюка урядовими військами в селі Кальна Деражня; до судової відповідальності притягнуто 750 чоловік; вирок Кармалюку — 101 удар батогами та довічна каторга, знову Сибір (Боровлянський скляний завод у Тобольскій губернії), знову втеча.

1830 — черговий арешт у Новій Синяві. Через два роки Кармелюк розібрав стелю в своїй камері і втік із Літинської в'язниці.1830–1835 — селянський рух під проводом Кармелюка охопив усе Поділля, суміжні з ним райони Бессарабії, Волинь та Київщини. У ньому брали участь бл. 20 тис. селян, які здійснили понад 1000 нападів на поміщицькі маєтки.Протягом 23 років боротьби повстанські загони Кармелюка здійснили понад 1 тис. нападів на поміщицькі маєтки. Захоплені у поміщиків гроші та майно роздали селянській бідноті. Для боротьби з повстанцями російський уряд у листопаді 1833 р. створив т. зв. Галузинецьку комісію (в с. Галузинцях тепер Деражнянського району Хмельницької області)- щодо заворушень в Літинському, Летичівському та Ольгопільському повітах Подільської губернії.За словами тих, хто знав або бачив Кармелюка, Устим був не дуже високий, але плечистий, незвичайно сильний, дуже розумний лицар. Не любив розбійників, сильно карав даремних злодіїв.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.99.243 (0.005 с.)