Міфологія у соціальній комунікації



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Міфологія у соціальній комунікації



1. Міфи й тенденції до створення міфів у сучасній масовій культурі.

2. Міфологічна комунікація.

3. Телебачення як об’єкт і знаряддя міфологізації.

4. Зображення соціальних груп у ЗМК: криві соціальні «дзеркала».

 

 

1. 1. Міфи й тенденції до створення міфів у сучасній масовій культурі.Політичне міфотворення стало неодмінною ознакою сучасності. Воно не пояснює реальної дійсності, а використовує її для створення ілюзії, гармонійної конструкції, своєрідної системи координат свідомості, специфічного відтворення суспільних явищ.

Можливість знищити міф – це міф. Руйнування одного міфу неминуче призводить до створення нового. Адже свідомість людини перебуває у стані, який Л. Фестінгер назвав когнітивним дисонансом: зіткнення в свідомості суперечливих знань і переконань, поведінкових настановлень відносно певного об’єкта чи явища викликає відчуття дискомфорту й бажання усунути або стерти суперечності. Людина намагається позбутися емоційного і когнітивного дисонансу в новому міфі. І це процес не індивідуального, а колективного пошуку. І вибудовуються міфи з розрахунку не на індивідуальну, а на масову свідомість – натовп, котрий, як писав Г. Лебон, «ніколи не прагнув правди, відвертається від очевидності, яка не подобається йому, і воліє поклонятися омані, якщо тільки омана приваблює його. Хто вміє вводити натовп в оману, той легко стає його володарем; хто ж намагається привести його до тями, той завжди стає його жертвою».

Політичний міф не потребує перевірки на істинність. Символізуючи й абстрагуючи факти та явища суспільного життя, він сприймається свідомістю як реальність, над якою не слід замислюватися.

У сприйнятті й прийнятті політичного міфу як підстави для політичних дій і рішень, безумовно, превалює чинник віри. У тому сенсі, що для цілковитої й адекватної реалізації програми необхідно вірити в її успішність. Віра в реалізацію, доцільність, правильність реформ, наміченого курсу супроводжувала всі великі (як у позитивному, так і в негативному сенсі) перетворення. Особиста й масова віра потрібна й нині у перехідний період розвитку українського суспільства, коли розбіжність між сподіваннями населення та реальними результатами трансформації створює напругу, загрожуючи його цілісності. Об’єктивно потрібні міфічні орієнтири (приклад: «ми йдемо до демократії»), які визначали б подальший складний перебіг українського поступу та частково знімали соціальну напругу.

Міфологічна комунікація.

В індивідуальній і масовій політичній свідомості політичні міфи закріплюються завдяки, насамперед, демонстрації реальних прикладів – фактів і подій, що свідчать про «справжність» політичного міфу та його наслідків. Віра, супроводжувана знаннями й переконаннями, стає свідомою впевненістю.

Останнім часом поширюється думка про спорідненість міфологічної свідомості й політичної ідеології. Поняття «політична ідеологія» та «політична міфологія» дедалі частіше використовуються для аналізу змін у суспільній свідомості, переосмислення політичних ідеалів і цінностей. Пояснюється це тим, що в умовах нестабільності політичної системи актуалізується проблема пошуку нового методологічного інструментарію, який допоміг би зрозуміти, а відтак і подолати невизначеність подальшого суспільного розвитку. За таких обставин ідеологія як система усталених ідей, уявлень і поглядів навряд чи спроможеться «самотужки» створити несуперечливий образ політичної реальності. Тому в нагоді і стає міфологія як засіб орієнтації в політичному середовищі й упливу на політичну свідомість і політичне життя суспільства.

Спільне та відмінне у міфологізації й ідеологізаціїполітичної свідомості простежуються на рівнях: онтологічному (міф як генетична основа ідеології), гносеологічному (теоретична рефлексія й образне сприйняття), праксеологічному (і міф, і ідеологія спонукають до певних політичних дій), аксіологічному (обидві форми суспільної свідомості ґрунтуються на ціннісному вимірі). Крім того, політичній міфології притаманна «спонтанність» розвитку, незалежність від волі осіб та інститутів, причетних до її створення. Це зумовлюється тим, що політична міфологія формується в процесі взаємодії ідеологічної доктрини з наявними стереотипами суспільної свідомості.

В основі аналізу сучасного міфологічного мислення в ідеологічній сфері лежить розуміння міфу як слова, висловлювання. Звичайно, міф – це не будь-яке слово, не просто висловлювання. За влучним визначенням Р. Барта, міф – слово, обране історією. Ця формула надзвичайно важлива для розуміння суті міфу та відмінності від слова в його звичайному розумінні. Лише в певних історичних умовах слово стає міфом. Зокрема, слова «свобода», «рівність», «братерство» перетворювалися на міф і ставали символами Революції. До речі, будь-яке слово, словосполучення тощо може стати міфом, але для цього потрібні спеціальні умови та спеціальні засоби. Матеріальними носіями міфічного повідомлення можуть бути листи або зображення, фотографії, кінематограф, репортажі, спортивні змагання, видовища, реклама. Отже «нове слово» в політиці або ідеології має логічно ввійти в спеціальну мову міфотворчості.

Політична міфологія є результатом особливої діяльності зі створення й поширення ідей-міфологем та інших уявлень про політику, здатних вплинути на об’єкт державного управління. Міфологія трансформує абстрактні соціально-політичні ідеали в конкретні образи, спроможні впливати на суб’єкта.

 

«Будь-яка міфологія ідеологічна, будь-яка ідеологія міфологічна». У такий спосіб, перефразовуючи відомого французького соціолога Ж.-А. Астра, дослідники [5; 6] прагнуть висвітлити взаємозв’язок цих значимих складових суспільної свідомості. Наявність такого взаємозв’язку очевидна. Дискусії ж виникають з іншої причини, а саме: як міфотворчість впливає на формування сучасних ідеологічних засад? Чи може політична міфологія відігравати провідну роль у формуванні нових політичних орієнтацій і цінностей? Якою мірою міфи використовуються як засіб політичних маніпуляцій?

 

Сьогодні важко уявити політичну діяльність, котра цілком ґрунтувалася б на раціональних засадах. Ідеологія лише як раціональна конструкція не забезпечить успішної реалізації політики, досягнення політичних цілей. Потреба сучасної людини в цілісному та зрозумілому світобаченні породжує (відроджує) міф. Привабливість тієї чи іншої ідеї, ступінь її сприйняття суспільством прямо залежить від рівня її міфологічності. Політичний міф використовується як інструмент для конструювання політичної реальності, вибудовування нової ціннісної системи. Міф актуалізує дещо призабутий жанр соціальної утопії, який максимально зближує політичну міфологію й політичну ідеологію в пошуку оптимальних моделей політичного, а відтак і соціального порядку, де гармонійно поєднувалися б цінності різних поколінь, особистісні та суспільні інтереси. У такому значенні політична міфологія стає засобом моделювання нового образу політичної реальності, що може втілитись у концептуальних положеннях нової політичної ідеології. Посилення ролі економічних, правових, моральних складових інтересів громадян послаблює позиції ідеології як провідної форми символізації політичного простору та виводить на перший план не теоретичний, а чуттєвий конструкт, який є засадничим принципом політичної міфології.

Важлива передумова виокремлення різних ознак ідеології й міфології – використання набору певних символів. Символ виступає знаком, котрий є, за О. Лосєвим, однією з його характеристик. Символічним змістом наповнюються такі речі, як атрибути влади, символічними стають певні постаті, події, дати тощо.

 

Ідеологія і міф самі є сукупністю певних символів, а точніше – формами символізації політичного простору. Спільно вони створюють певний комплекс орієнтаційних символів, за допомогою яких відбувається взаємодія влади з громадськістю (участь у прийнятті державних рішень, реалізація виборчого права, здійснення політичних акцій тощо). Такий підхід дає підстави для розуміння тенденції втрати ідеологією на сучасному етапі її провідних позицій порівняно з міфологією.

 

У створюваній міфологічній картині світу зникають гострі кути, суперечності, варіативність їх розв’язання. Політичні міфологеми через «присвоєння» подіям, явищам, суб’єктам процесів ознак «хороший – поганий» вибудовуються на протиставленні добра і зла. Це призводить до того, що нагальні соціальні проблеми не вирішуються, а знімаються, що дозволяє не просто впливати на громадську думку, конструювати політичні та соціальні міфи, а й використовувати їх як засіб «мобілізації електорату». Непохитність міфологізованих уявлень про явище, процес чи особу зумовлюється й тим, що в міфі вони завжди ототожнюються з моральним ідеалом. Тому будь-яка критика й об’єктивний аналіз втрачають сенс, оскільки міф, поєднуючись із моральним ідеалом, сам стає вищою інстанцією будь-яких оцінок.

У такий спосіб міф не лише впорядковує інформаційні потоки, а й набуває ознак передбачуваної події. Він спонукає до наслідування певних зразків поведінки. Пронизуючи суспільну свідомість, міф здатний стабілізувати політичне середовище, зменшити рівень невизначеності політичних процесів.

Сучасні політики активно звертаються до міфологізації навколишнього світу. Поготів, міфотворчість стала важливим складником політичної комунікації. Тому від політичних лідерів залежить, чи стануть поширювані ними міфи позитивним інтеграційним началом, чи перетворяться на чергову маніпулятивну технологію впливу на свідомість українства.

 

3. Телебачення як об’єкт і знаряддя міфологізації.Використання методів телевізійного впливу на свідомість телеаудиторії при створенні культурних програм.

Прийом навіювання використовується для введення аудиторії у стан внутрішньої готовності людини діяти цілком певним чином у відповідь на різні прояви навколишнього середовища, що впливає на суб'єкта. На телебаченні досить часто зустрічаються як пряме, так і непряме навіювання. Пряме навіювання використовує спеціальні словесні формули, впроваджуються в психічну сферу того, що навіюють, і стають активними елементами його свідомості. Характерними прикладами цього виду навіювання є телевізійні сеанси, проведені А. Кашпіровським і А. Чумаком. Непряме навіювання включається в повідомлювану інформацію в прихованому, замаскованому вигляді і характеризується непомітністю, непроизвольностью його засвоєння.

 

Наступний елемент, що входить до складу психічного зараження - наслідування. В узагальненому сенсі наслідування – це проходження прикладу, зразком. Телебачення, яке транслює зразки для наслідування, впливає на свідомість аудиторії, формує поведінкові та соціальні норми. Феномен моди, наприклад, використовується телебаченням як зразок для наслідування. Сфера моди не обмежується тільки одягом, але зачіпає галузі виробництва, політики, мистецтва, науки, ідеології. Будучи короткочасної формою масової поведінки, мода представляє собою стереотипні способи такої поведінки, тобто стандартизовані дії, що здійснюються безліччю людей. Мода завжди виражається в оціночній або конкретно чуттєвій формі, встановлюючи свою владу або через визначення того, «як треба» або «не треба» одягатися, поводитися і т.п., або через виявлення відповідності (або невідповідності) явища його образної функції. Е. Кант вказував, що «... мода – не справа смаку, і модне наслідування складається, зокрема, у прагненні здаватися не менш значним, ніж інші».

 

Моделлю такого ж порядку, як і мода, є «імідж», що створюється телебаченням через механізм наслідування. Імідж так само, як і мода, впливає на несвідомі сторони людської психіки. Це певний поведінковий стереотип, що впливає на вчинки як окремої особистості, так і групи осіб чи нації. Іміджі, що створюються телебаченням, відносяться не тільки до окремих особистостей, але і до держав. «У багатьох країнах створення позитивного національного іміджу є спеціальним предметом соціологічної та політичної пропаганди. У США, наприклад, постійно проводиться опитування громадської думки як усередині країни, так і за кордоном, що має на меті оцінити стан національного іміджу».

 

Переконання – ще один метод впливу телевізійного комунікатора на свідомість реципієнта. Основу методу переконання складають відбір і логічне упорядкування фактів і висновків відповідно до єдиної функціональної задачі. З поняттям переконання корелює поняття маніпулірованія.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.210.184.142 (0.007 с.)