СЮЖЕТНО-ТЕМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

СЮЖЕТНО-ТЕМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ



 

В Європі до XIX ст. вивчалися лише античні міфи, інтерес до яких з'явився в епоху Відродження. Близько XV — XVI ст. на цей континент приходять міфи арабів та американських індіанців. Цікавість до міфів індійців, іранців, скандинавів та слов'ян з'являється лише на початку XIX ст. Наукове вивчення давніх вірувань показало, що міфи існували у всіх народів на певних стадіях їхнього розвитку.

Порівняльно-історичний аналіз основних міфологічних сюжетів переконує, що при всій їхній різноманітності міфи народів світу мають багато спільних рис, тем і мотивів. Тобто можна зробити висновок, що всі міфологічні системи і окремі уривки міфів є залишками чи не єдиного джерела, даного людству у спадщину з незапам'ятних часів.

За тематикою міфи можна поділити на кілька циклів:

1) космогонічні — про походження життя (сотворіння світу);

2) антропогонічні — про створення людини;

3) тотемічні — про тотемічних предків окремих племен, в основі яких

лежать фантастичні уявлення про походження племені від певних

тварин;

4) теогонічні — про походження богів;

5) календарні — про річні цикли природи та обряди, пов'язані зі зміною

пір року і господарською діяльністю;

6) есхатологічні — про потойбічний світ та передбачення майбутнього;

7) історичні або культово-біографічні — про життєві випробування і

діяння окремих героїв (тобто перехідні від опису міфічних божеств до

подвигів героїв-людей).

Часто названі теми тісно перепліталися. Наприклад, розповіді про сотворіння світу обов'язково пов'язані з діяннями божеств, а в міфах про добування вогню персонажами виступають як боги, так і люди. Характерно, що космогонічні міфи, якими так багата українська міфологія, с ознакою високого рівня культурного розвитку народу. У культурно відсталих народів космогонічних міфів майже немає, а натомість — мотиви перетворення одних речей в інші, тварин в людей тощо. Міфологія — своєрідна система фантастичних уявлень людини про навколишній світ.

Цілісність української міфологічної системи була зруйнована в період суцільної християнізації українського суспільства. Власне українських міфологічних текстів до нас дійшло мало. Тому нині можлива лише наукова реконструкція основних елементів цієї системи на основі вторинних джерел, літописів, творів давнього часу, позначених християнським світоглядом їх авторів, а також фольклорних творів і матеріальних пам'яток (мистецьких виробів) стародавньої доби.

Мабуть, найбільше залишків міфологічних сюжетів українці зберегли в своїх обрядах, звичаях: колядках, щедрівках, веснянках, купальських піснях, замовляннях, забобонах тощо. Меншу вартість для вивчення міфології мають казки, бо в них навіть за наявності міфологічного елемента може бути багато побічного, побутового, християнського чи то просто жартівливого забарвлення. За висловом Івана Нечуя-Левицького «будувати на казках давню міфологію все одно, що писати історію якого-небудь народу на основі історичних романів»1. Хоча, звичайно, казки є цінним фольклорним матеріалом і яскравим виявом національного світосприйняття, забарвленого його життєвою філософією.

Одним з найархаїчніших є міф про сотворения світу, який зберігся в лемківській космогонічній колядці: серед моря ріс явір, на якому три голуби радилися, як світ «сновати». З піску хотіли створити Землю, з золотого каменю — «ясне Небонько», на якому засяє і «світле сонечко», і «ясен місячик», і «дрібні звіздочки». Подібні сюжети є в інших варіантах колядок. Як бачимо, сюжет ще не позначений пізнішими нашаруваннями на зразок сотворения світу Богом та Сатанаїлом. Хоча і в християнському міфі наявний момент пірнання у морські глибини, тільки тут замість птахів пірнає за наказом Бога Сатанаїл і після спроби обдурити Господа плюсться горами і скелями. Порушена гармонія, естетичність міфа, його поетична чистота заплямована діями Сатанаїла. Те ж саме бачимо і в християнських міфах про сотворения людини2.

Яким ліризмом сповнений космогонічний міф про небесні світила Сонце і Місяць, якою архаїчною красою і життєвою мудрістю позначене світосприйняття давнього українця! Сонце — прекрасна панна в золотих шатах, Місяць — парубок, котрий хоче одружитись з панною-Сонцем. Минає їхня перша весна, і Місяць починає закохуватись в Зорю. Тоді Сонце своїм золотим мечем розрубує Місяця навпіл. З того часу «Місяць стає щербатим» — як просто пояснена зміна фаз місяця, яку людина здавна спостерігала. Українці перенесли в свою міфологію найприродніші родинні зв'язки, які яскраво виявляються в колядках, щедрівках, де всі явища природи розглядаються через призму сімейного щастя, родинних зв'язків, добробуту, взаємовідносин людей і богів.

А ось як пояснюється блискавка. Розбивання Хмари Громовиком розглядається як шлюб: Бог-воїн пробиває, запліднює своєю вогненною стрілою Богиню Хмару, яка проливається на землю благодатною зливою, що дає плодючість нивам, всякому зіллю. Аналогічні сюжети є у «Ведах», де хмари — небесні корови, яких переховує бог Врітра, а визволяє Індра (ідентичний нашому Перунові).

Чистим від пізніших нашарувань можна вважати й міф про боротьбу Велеса з Перуном. Велес викрадає череду худоби (іноді людей або саму жінку Перуна), за що Перун періщить стрілами небо і землю; проте Велес ховається за камінням, під деревами, перетворюється в різних істот. Як наслідок цієї боротьби йде дощ на трави, квіти, овочі, злаки. Живлюща волога обожнювалася давніми народами, і це знаходило вияв у всіх міфологіях.

Жива вода також є у всіх індоєвропейських народів. Це джерельна вода, напившись якої людина набуває великої сили, хворі одужують, зцілюються. В українських міфах і казках також є сюжети з добуванням героями живої води. На противагу їй існує ще й мертва вода, яка відбирає в людини життя; нею користуються злі сили, щоб зашкодити герою.

У багатьох місцях України записані також міфи про сотворения світу з яйця. Сонце тут відоме в образі Жар-птиці, яка може одним своїм пером освітити весь сад. Зимовий Холод, як злий чарівник, хоче її викрасти. Проте Жар-птиця встигає знести золоте яйце, з якого навесні знову народжується (воскресає) джерело світла й тепла. Сонце-яйце своїм гарячим промінням зігріває землю, розганяє туман, примушує хмари лити дощові потоки — на землі встановлюється літо.

З уявленням про яйце як початок всього живого пов'язаний звичай писати писанки. До перед християнських міфів належать мотиви яйця-райця, з якого з'являється все живе на землі. Залишки прадавніх міфів про яйце наявні в деяких казках, починаючи від Курочки-рябої й до Кощія Безсмертного, якого за останні століття переосмислено не менше, ніж Бабу-Ягу. Суперечливість казки в тому варіанті, в якому вона дійшла до нас, досить красномовна: якщо смерть Кощія в яйці, то чому вія Безсмертний? Ім'я Кощій мовознавці пов'язують здебільшого з кістками покійника. А Баба-Яга — кістяна нога. Обоє вони — мешканці потойбічного світу (світу Нав), але обоє також можуть впливати на земне життя (Яв).

Символіка яйця як відродження душі померлого відома у скіфів: поховання в яйцеподібних курганах, де поховальна камера обсипалась жовтою глиною на зразок жовтка. В поминальні дні після Великодня українці несуть на могилки писанки та крашанки, щоб ними вшанувати, пом'янути своїх предків.

Безперечно, що яйце було річчю сакральною вже за трипільської доби. Дарування писанок з обрядовим цілуванням і побажанням здоров'я й довгого життя також було відоме ще до впровадження християнського звичаю «христосування».

Міфи й легенди про писанку рясніють суперечностями. Наприклад, у Польщі записана легенда: «жиди, щоб схилити Пілата до смертного вироку Ісусу, дарували дітям Пілата крашанки»1, тим самим задобрюючи його. Можна лише припускати, що ця легенда належить до часів, коли перші християни боролися проти язичницького звичаю писати писанки на Великдень. Переконавшись в неспроможності витравити із народного побуту писанки, а із духовної культури народу розуміння сакральності яйця, вони взяли писанки й крашанки до свого арсеналу. Так, увібравши в себе давні народні звичаї, християнство принесло цілий ряд міфів, що пояснюють саме християнське значення писанок. Проте й вони переконують, що писанки існували з прадавніх віків. Наприклад, український переказ про те, що Мати Божа писала писанки, коли Ісуса повели на Голгофу. Отже, писанки писали задовго до розп'яття й воскресіння Христа. Українці й нині вірять: «Доки писанки пишуть, доки колядники ходять, доти й наша віра руська буде в світі» (записано Володимиром Гнатюком на Гуцульщині).

Дохристиянські міфи про сотворіння людини здебільшого вказують на дерево як на матеріал, з якого створено людське плем'я. Це дуб, ясен або просто пеньок. Але, щоб вдихнути в людину життя, потрібен живий вогонь. Тому оживлення людини ще пов'язується з небесним вогнем — блискавкою. Перший чоловік в індійській міфології народився від блискавки. Грецький Прометей викрав у богів небесний вогонь і оживив ним першого чоловіка.

Як же народилися Дажбожі онуки? Міф розповідає, що Отець Русі мав двох дочок. Щоб продовжити свій рід, вія мусив добирати достойних мужів своїм дочкам. За давнім звичаєм він вийшов у степ, але не знайшов мужів, «гідних величі і слави майбутньої Русі». Він помолився до Дажбога і його молитва була почута: Дажбог зійшов таємно і в чудесний спосіб запліднив своїм святим Духом дочок Отця Русі (чи не звідси у християн мотив непорочного зачаття?). Продовження роду в найдавніших народів завжди вважалося священною справою. Дочки радіють: «Бог зійшов межи нас! І будемо мати потомство! Вже про ясла дбаємо!» Так що Діва Марія не перша поклала немовля в ясла. Якщо українські Діви-Рожаниці були запліднені Духом Божим, то прийняв пологи Бог земного достатку: «Тут Бог Велес двоє отрочат приніс». Як бачимо, єдність духовного (небесного) і матеріального (земного) вже була відома нашим далеким предкам. Віра в божественне походження народу творила впевненість у своїй визначній історичній ролі, виховувала народ, гідний свого родоводу.

Міфи про божественне походження мали й інші народи: німці (від Одина), євреї (від сина бога Ягве) тощо. Найдавніші вчення про походження нації визначали її характер. Наприклад, як писав Володимир Шаян, міф про Рема і Ромула (засновників Риму), яких вигодувала вовчиця, формував вовчий характер римської імперії.

Отже, теми, сюжети, образи давньої української міфології багато в чому успадковані від єдиної індоєвропейської міфологічної системи, хоча мають свої місцеві риси і виразний український колорит. Чимало міфологічних мотивів використовували письменники-романтики в своїх художніх творах, доносячи до читача не тільки сам міф, але й своє власне прочитання його. На жаль, наш читач не завжди добре ознайомлений з самою українською міфологією, щоб побачити, що є справжнім міфом, а що художньою фантазією письменника. Олександр Афанасьев не даремно ставив питання про доцільність сучасних інтерпретацій давніх міфів. У кінці XX ст.. спостерігається нова хвиля міфотворчості в художній літературі. Отже, проблема ускладнюється, та й навряд чи може бути певна відповідь на поставлене питання. Проте, безперечно одне — є нагальна потреба в повному зібранні українських міфів з аргументованим науковим коментарем або енциклопедії української міфології.

 

 

4. Релігійна культура українців

 

Нащо нам чужого бога, свій стоїть коло порога.

Народна приказка



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 269; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.158.251.104 (0.011 с.)