ПОРІВНЯННЯ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ РОСІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ПОРІВНЯННЯ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ РОСІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ



Українці розвинули свою мову на ґрунті місцевих племінних об'єднань, а не з якоїсь давньоруської спільності. Українці — безпосередні нащадки населення Київської Русі, а, отже, і мова їхня успадкована від старої мови полян, древлян, волинян, сіверян, бужан, уличів, тиверців та інших давньоруських племен.

Найдавніші іноземні мандрівники, що перебували в Україні і в Московії, бачили відмінність цих мов: «Русинський народ щодо мови відмінний як від росіян, так і від поляків, уже за давніх віків» (Франтішек Палацький); «Українці — стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська і всілякі інші. Вона має риси, подібні до московської... всі вони однаково задовольняються двадцятьма дев'ятьма літерами» (Ельвія Челебі, 1657); «Українці — це нащадки Київської Русі» (Мальт-Брюн, 1807); «Можна, отже, малоруську мову вважати зовсім окремою мовою, а не тільки діалектом великоруської мови» (Шафарик).

Ось як красномовно пише про це Делямар (1869): «Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля — Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії»1.

Питанням порівняльної лексикографії української і російської мов займалися як російські, так і зарубіжні вчені. Наприклад, професор Оксфордського університету Карл Абель виділяв дві гілки руської народності: слов'яноруси (українці) і фінноруси (московити). Він пише, що в кінці XIX ст. тільки в європейській частині Росії жило 40 млн. фінно-татарського населення і лише 15 млн. чисто слов'янського. Тому процес ослов'янення Московії затягнувся більше як на 500 років. Причини — величезні території, прилив фінно-угорських і татарських етнічних елементів. За Петра І було заборонено говорити, що в Сибіру та в Азіатських землях живуть не чисті великоруси, а фінно-угри, татари та інші народи.

Але офіційною мовою стала мова великоруська, яка формувалась на базі церковнослов’янської (як давньої офіційної мови князівсько-боярської верхівки), і яка до того ж була значною мірою спотворена фонетично, адже місцеві угрофіннські риси й досі відчутні в російській мові, наприклад, «цокання», «акання», проривний Ґ, «ковтання» голосних, що особливо поширене в Московській обл. Крім того, фінноруси (за Карлом Абелем), приймаючи слов'янську мову, не сприйняли слов'янського способу мислення; вони надали іншого відтінку слов'яноруським словам, які в звуковому оформленні лишилися майже без змін.

Наприклад: українське лихий злий, поганий, у московитів лихой смелый, удалой; українське лаяти сварити, у московитів лаять гавкати; українське дитина, у московитів детина здоровий чоловік; українське запам'ятати,— у московитів запамятовать забути; українське вродливий красивий, а в росіян це уродливый. І таких прикладів повного переосмислення слів можна навести безліч.

Карл Абель робить висновок про первісну давність української мови і дочірність великоруської мови стосовно української.

Такої ж думки дотримувався і академік Микола Марр. У праці «Скифский язык»2 він писав, що українська мова належить до «окаючої» групи мов, як і скіфська мова.

У Російській імперії завжди порушувався закон рівноправності мов. Мова переможниця (російська) платить за свою, перемогу дорого: це не тільки агресивність підкорених нею народів, але й свідоме і несвідоме спотворення ними «панівної» мови.

Філологи відзначають, що російська мова у «післяжовтневі» роки перестала поповнюватися термінами філософського, політичного, економічного словника інших мов, як це було наприкінці XIX ст.1 Заборонялося вживати складні звороти мови з метою максимально наблизити її до мови простолюду. Поетичне слово поглиналося словом прозаїчним. Отже, російська мова свідомо нівелювалася, скорочувалася, елементаризувалася; культивувалася трафаретна газетна мова, мова постанов, звітів, рішень; команд, доносів. Витворився загальносоюзний спрощений для вжитку лексикон.

Різниця в історичному розвитку двох мов у тому, що російська насаджувалася законодавчо зверху вниз, а українська, навпаки, знизу, з уст народу, підносилася вгору письменниками, які надавали їй високого рівня досконалості.

 

ПОНЯТТЯ «РІДНА МОВА»

Що ж таке рідна мова? Яку мову вважати рідною? Хоч один підручник української мови для шкіл дасть відповідь на це питання? Не знайдемо ми відповіді на нього ні в підручниках мовознавства, ні в багатьох словниках. Визначення рідної мови є у Д. Розенталя і М. Теленкової «Язык, усваиваемый ребенком в раннем детстве путем подражания окружающим его взрослым»2. Але воно не дає вичерпної відповіді на поставлене запитання. А як же бути, коли дитина з раннього дитинства виховувалась у чужорідному мовному середовищі?

На жаль, багато мовознавців забуває про те, що рідна мова закладена в людині генетично. Сучасна електроніка фіксує особливості національного плачу новонародженої дитини3. То чи маємо ми право байдуже ставитись до свого національного генетичного коду? Чужа мова, насаджена в ранньому віці, гальмує розумовий розвиток дитини: «... учені підтвердили геніальний здогад Вільгельма Гумбольдта, висловлений у XVIII ст., що мова у вигляді коду існує в нейроклітинах людського мозку і генетично передається від батьків до дітей. Навчання мови дитиною йде як розшифрування коду. Мало того, мозок людини має ділянки, функціональне призначення яких запрограмоване на майбутнє»1. Як стверджував видатний мовознавець Олександр Потебня, мислення дитини повинно формуватися на ґрунті рідної мови, і поки воно не дозріло, поки не сформувався остаточно мовно-розумовий апарат, двомовність є шкідливою.

Давно помічено, що маленькі діти, коли вчаться розмовляти, самі створюють слова та їх форми іноді несвідомо за принципами давньоруської мови. Це ще один доказ того, що мова передається генетично з роду в рід, від дідів і прадідів онукам. Павло Мовчан пише у своїй статті: «Мова — це п'ята ефірна стихія, яка облягає національний простір, і зменшення її сфери призводить до утворень своєрідних озонних отворів, через які вривається чорна енергія, що деморалізує народ... Мова — це певним чином і антропологія. Зміна мови не може не позначитись на зміні антропологічного типу. Зменшується об'єм пам'яті, відповідно зазнають змін і півкулі мозку. Якщо замість 40 найменувань криги у балкарців чи 30 назв снігу у ненців вживається лише одна — просто «сніг», і просто «крига», то, зрозуміла річ, це не може не позначитись на всіх параметрах того чи того генотипу»2.

Теза про існування двох «рідних мов», що насаджувалися всім поневоленим народам, за своєю сутністю є антилюдською і протиприродною. Двох рідних мов не існує, як не існує двох рідних матерів. Отож, «не цурайся Роду свого, його Звичаю та Мови; бо рідна Мова і Звичай зберігає енергію нації»3.

Ось що таке рідна мова. Пам'ятаймо про це!

 

 

5. Національний характер українців

 

 

Риси характеру народу мають

вплив і на його історичну долю.

Національний характер став

предметом вивчення у всіх культурних націй.

 

Ігор Сікорський

 

ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ

ТА МЕНТАЛЬНОСТІ

 

Не так давно в Україні подібна тема не тільки не могла бути дослідженою, але й просто згаданою. Виховані на «інтернаціоналістських принципах» науковці не поспішали братися за неї, щоб не потрапити в розряд українських буржуазних націоналістів.

Чи є ця тема чимось нескромним або антигуманним? Відомо, що народи з давніх часів, спілкуючись між собою, приглядалися одне до другого, помічали якісь характерні риси своїх сусідів і давали їм певну характеристику. Так само й кожен народ здавна відрізняв себе від інших народів. Отже, спроби пізнати національні відмінності мають дуже давню історію.

Чи існують якісь спільні для цілої нації риси? Чи національний характер складається із суми характеристик окремих індивідів? Відповіді на ці запитання не знайдемо ні в філософських, ні в психологічних словниках чи енциклопедіях. Радянські дослідники не спромоглися чи просто побоялися дати відповіді на них.

Довгий час вважалося, що вивчення національного характеру неможливе, адже, вивчаючи окремих індивідів, ми не можемо скласти уявлення про націю в цілому. Окрема особистість не розкриває в повному обсязі національний характер. Елементами національного характеру (його складниками) можуть бути окремі соціально-психологічні риси, а не характери окремих індивідів, Індивідуальна ж психологія є лише допоміжною галуззю психології народів. Поняття національний характер охоплює типові якості і психологічні особливості етнічної групи, яка має спільну територію, мову, історію, культуру, звичаї, символи, що відрізняють її від сусідніх народів.

Від чого залежить тип національного характеру? Професор Олександр Кульчицький (Франція) визначає кілька аспектів у вивченні української психічної структури: расові чинники, геопсихічні, історичні, соціопсихічні, культуро-морфічні та глибиннопсихічні причини.

Проти расових чинників, проти генетичності національного характеру десятиліттями виступали деякі радянські дослідники. І.Кон пише, що «біологічне трактування національної психології завжди було типовим для расистських теорій», а далі, щоб не погрішити проти істини, сам собі суперечить, пояснюючи, що расизм — це не визнання расових відмінностей, а ствердження переваг однієї раси чи нації над іншою.

Расою тут називаємо групу людей, що мають спільне походження, певні успадковані ант ропо-біологічні, духовні, психологічні риси, які вона витворила протягом своєї історії і довгого проживання на спільній території.

Територія кожного народу має свої природні особливості і певною мірою впливає на формування національного характеру. Багатство землі України сприяло закоханості в природу, ліризму, спогляданню і спокою. Проте відзначається і така риса, як відсутність активності, бо плодюча земля обдаровує людину без особливих на те потуг.

Історичні чинники впливають на войовничість українського народу, оскільки ця багата країна завжди потребувала захисту від численних завойовників. Отже, витворився «авантурничо-козацький» тип характеру.

Соціальні чинники, тобто відмінності в психології різних суспільних верств — майже не досліджена галузь етнології. Цікаві погляди на цю проблему висловив Дмитро Донцов у своїй праці «Дух нашої давнини» (Мюнхен-Монреаль, 1951), але про це мова далі.

Культура нації витворюється протягом дуже довгого часу; починаючи з прообразів етнічної міфології і закінчуючи сучасною поетичною творчістю. Світовідчуття прадавніх українців органічно увійшло в ментальність їхніх нащадків. Національні образи світу (часто підсвідомі), стереотипи поведінки, психічні реакції або оцінки певних подій чи осіб завжди є відображенням етнічної ментальності, тобто того, що можна назвати «духом народу». Космополітична ж культура, яку донедавна називали інтернаціональною, денаціоналізує особистість, позбавляє її почуття патріотизму і тому шкідлива для нації.

Національні відмінності — це перш за все відмінності в психології мислення, яка відображається насамперед у мові, а також у розумовій творчості, що випливає з ментальності етносу. На думку Дмитра Овсянико-Куликівського, яскравість національних рис прямо пропорційна рівню інтелектуальної обдарованості, а отже, «геній завжди в психологічному смислі глибоко національний». Окремі ж суб'єкти, «що стоять у розумовому відношенні нижче середнього рівня, тим більше слабоумні, а також ідіоти позбавлені національних ознак»1.

Отже, національний характер найповніше відображається саме в культурі, в інтелекті нації. Але не слід забувати, що будь-які узагальнюючі характеристики етносу завжди будуть відносними у порівнянні з іншим етносом.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 207; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.212.120.195 (0.012 с.)