Концепція субстанційності інформації

Крім класифікації за різновидами (аргументована, валюативна, верифікована, взаємокомпенсаторна, декодована, дескриптивна, дозована, достовірна, доцільна, ексклюзивна і т.д.[5]), інформацію доцільно аналізувати за іншими аспектами.

В описово-онтологічному аспекті, інформація – не просто фаховий інвентар, знаряддя праці журналіста, це насамперед будівельний матеріал журналістики (як фаху і як науки;

у ґносеологічному – ключ до за(роз)кодування, тобто здатність різнобачити-різнотлумачити-різноперетлумачити (розуміти-усвідомити-сприйняти);

у функціональному – самоідентифікація життєздатності, тобто сфер, частотності, ефективності її застосування;

Хронологічний аспект інформації допомагає виявити її історію з метою реалізації прагматичного аспекту: майбутнього ефективного застосування історичного досвіду;

Інструментально-технологічний аспект (цифрування, інтернет, супутниковий зв’язок) забезпечує, по-перше, накопичення і збереження інформації в її формально первинному варіанті, по-друге, універсалізацію та глобалізацію клонованих (ненових даних) і свіжих оригіналів, по-третє, використання в нових цілях.

У журналістикознавстві (як історико-теоретичній системі осмислення, класифікації та модифікації текстів та їхніх носіїв і як творчої діяльності)[6], найпершим і незамінним інструментарієм є мова. Субстанційна природа мови та інформації визначальна для науково-теоретичного обґрунтування інформації, для формування й реалізації світоглядної публіцистики. Її реалізація зумовлена структурно - елементним і функціональним базисом моделі «масовий комунікант – масовий комунікат»:

– об’єкт, суб’єкт, середовище взаємодії;

– інформаційні коди, передача-прийом, інформаційні характеристики;

– апарат відстеження, апарат інтерпретації, доцільність, цілеспрямованість, пам’ять об’єкта.

 

1.1. Реалізація моделі «масовий комунікант – масовий комунікат». Реалізуючи цю модель, ми повинні:

а) продемонструвати внутрішньо- та міжоб’єктні інформаційні взаємодії;

б) розглянути основні фактори, притаманні інформаційним взаємодіям;

в) дати визначення інформації та дезінформації з погляду етичних категорій;

г) показати важливість розуміння інформації як субстанції для автора (журналіста), ЗМІ, суспільства.

Філологічний внесок у розуміння мови (а мова є не тільки способом передачі інформації, а також її виявом) як субстанції зробила Ольга Федик, математично-кібернетичний внесок належить насамперед Клодові Шеннону та Воренові Віверу[7], а також В. Ф. Турчину[8], В. Г. Редьку[9], А. Н. Колмогорову[10] та В. І. Корогодіну[11] (про кількість інформації у визначеній одиниці, об’єкті), інтерес становлять ще міркування В. С. Репіна[12] (про молекулярну інформацію) та узагальнення С. Янковського[13] (про еволюційну здатність інформації, надто ж у соціумах). Ці автори розглядають субстанційну природу інформації фахово (хоч і не завжди однозначно), дотично до своїх наукових зацікавлень. Водночас не так багато спроб використати кібернетичні, фізичні чи біологічні методи в соціально-гуманітарних науках (як журналістика, масова комунікація).

1.2. Типи керування поведінкою при обміні інформацією. З-поміж двох основних типів керування власною поведінкою (інстинктивний та процесуальний) нас цікавить останній, оскільки він притаманний homo sapiens (а також машинному програмуванню – відеоспостереження...) і тому передбачає процеси спостереження, осмислення, прийняття рішенння, дії, а його суть зводиться до механізму:

«отримання інформації (про щось) → її розуміння (пояснення) → перегляд варіантів реагування → вибір остаточного варіанту → ухвалення рішення про конкретну дію → дія/ї».

Але цей механізм не передбачає обов’язкового врахування етичних категорій (позитив – негатив) з метою кореляції вибору остаточного рішення. Людину можна похвалити, а можна вилаяти, непорядного можна „освятити” („феномен С.Ківалова” в контексті нагородження останнього до 10-річчя ЦВК), а порядного – вимастити дьогтем, Батьківщину одні люблять, інші – проклинають.

Процесуальний поведінковий тип, хоч і еволюційно довершений (з погляду інстинктивного), проте далеко не бездоганний. Журналісти (редактори, медіавласники) як комуніканти у взаєминах із комунікатами (одержувачами і споживачами інформації) переважно дотримуються процесуального механізму, але суспільство від цього не стає кращим.

Щоб зрозуміти, які невикористані ресурси для поліпшення ситуації в окреслених взаєминах (комунікант ↔ комунікат), необхідно з’ясувати онтологію інформації, її сутнісні параметри, характеристики, ґенезисно-функціональні закони і сфери застосування.

«Батько» теорії інформації, автор „Математичної теорії зв’язку” (1948), американець Клод Шеннон сформулював математичну задачу таким чином, що вона допомогла інженерам визначати ступінь місткості комунікаційного каналу, оскільки в її основі метод розрахунку кількості інформації у випадковій величині відносно іншої випадкової величини.

Однак кількість не (завжди) впливає на якість. Тут треба враховувати те, що К. Шеннон запроваджує поняття «інформація» лише в технічному сенсі, на позначення теорії зв’язку або передачі кодів (далі її перейменовано на теорію інформації). Сьогодні ж людство, вступивши в постіндустріальну, інформаційну епоху, зрозуміло необхідність усвідомленої організації процесів руху і обробки всього під назвою «інформація».

1.3. Поняття інформаційного продукту. Якщо мати на увазі саме матеріалізовані, об’єктивовані інформаційні продукти – не задуми чи мету як мисленнєві передчуття, а здійснений результат, тоді можна погодитися з думкою Г. В. Лазутіної, яка називає соціальною інформацією всю „ сукупність інформаційних продуктів, що виникають у суспільстві і закріплені з допомогою знаків...”[14]. Інформаційний продукт - це продукт, сутність якого полягає в наданні інформації користувачу. Наприклад, до інформаційних продуктів належать електронні книги, аудіоматеріали, відеоматеріали. З іншого боку, система стосунків, які складаються у суспільстві протягом поколінь, і сума засобів їхнього вираження – це теж інформаційний продукт.

1.3. Модель інформаційної взаємодії. З огляду на універсальність, інформацію в цілому можна трактувати як глобальне явище, що перебуває у стані неперервної (перманентної) динаміки (плинності, змінності). Найпростіша модель[15] інформаційної взаємодії включає три елементи: об’єкт, середовище, взаємодія.

Об’єкт (О) – це щось стійке у часі та обмежене у просторі, щось, що цікавить нас як єдине ціле: від молекули до журналістського тексту, цілої редакції чи навіть держави.

Середовище (С) – сукупність усіх інших потенційних об’єктів, які цікаві для нас двояко: по-перше, як вони впливають на виділений об’єкт, по-друге, який зворотний вплив об’єкта на них.

Взаємодія (В) – це розтягнутий у часі процес взаємної заміни параметрів станів О та С.

Ця модель у певному сенсі замкнена, адже середовище (клітина, організм або мозок певної людини, товариство, економіко-політичний стан, наявність носіїв інформації тощо) акумулює в собі всі потенційні об’єкти, що здатні впливати на стан виділеного об’єкта.

Замкненість середовища, в якому будь-які зміни/взаємодії відбуваються, по-перше, за законами обмінів речовини та енергії, по-друге, за законом збереження енергії, забезпечує тотожність: що передано, то отримано-віддано.

У замкнутому середовищі втрати неможливі. Систематичні акти трансформування і видозмінювання – не втрати; це акти взаємодії з іншими об’єктами одного і того ж середовища. Таким чином зберігається загальний баланс, симетричність інформаційних взаємодій, адже жовчність / миролюбність автора або ЗМІ не втрачається. Тобто потоки негативної (позитивної) інформації, наявні в певному середовищі, де збережена симетричність взаємодій, не змінять своєї величини, а далі циркулюватимуть або аж до (само)зруйнування об’єкта, або до трансформації симетричних взаємодій у несиметричні (відкриті, між середовищами, на макрорівні, тобто соціокультурні, масовокомунікаційні, журналістські...).

Загальне визначення поняття інформаційної взаємодії:

Будь-яка взаємодія між об’єктами, під час якої один об’єкт набуває певної субстанції, а інший об’єкт її не втрачає, - це інформаційна взаємодія. Субстанція, яку О1 передає іншому об’єктові (О2), називається інформацією.

Для реалізації інформаційної взаємодії необхідні три основні умови:

а) наявність кодів, які переносять інформацію;

б) наявність апарату інтерпретації цих кодів у об’єкта-приймача (комуніката);

в) обов’язкова доцільність (необхідність) інформації для об’єкта-приймача (комуніката).

Найпростіший приклад прийому та інтерпретації інформації ззовні: під час пошуку поживи подія отримання поживи (бактеріями) водночас є подією отримання інформації про наявність поживи. Так само складніші істоти чи соціальні організми здатні отримувати інформацію (не завжди використовувати) усвідомлено і неусвідомлено. Багато що залежить і від якості або справжності (правильності) інформації. Які наслідки мала б неправильна інформація (дезінформація) про наявність їжі для тих самих бактерій, коли їжі насправді немає? Дуже часто (переважно) – трагічні, бо енергії для пошуку речовини (їжі) для оновлення енергії, втраченої у попередньому пошуку їжі, вже не вистачить для нових пошуків. А які наслідки неправильної інформації для індивіда чи соціального утворення? Теж негативні, іноді – трагічні, хоч і мало очевидні, бо і людина, і держава мають складніші і сталіші структури, де руйнівні зміни триваліші і менш помітні.

На відміну від інформації, дезінформація передбачає наявність і активацію фактора цілеспрямованої передачі інформаці ї від одного об’єкта до іншого у ситуації, коли реалізація цієї інформації доцільна (бажана) для одного і недоцільна (небажана) для іншого.

Коли журналіст (комунікант) і читач-слухач-глядач (комунікат) надають-інтерпретують інформацію усвідомлено – це, здавалося б, чудово. Але й тут інформаційні коди комуніканта-комуніката можуть не збігатися. А коли один із конфіґурантів діє неусвідомлено? А коли обидва? Тут і виникають такі речі, як обґрунтована необхідність, позбавлена етичних категорій.

Парадоксальність визначення інформації як субстанції (інформація – субстанція, те, що один віддає, не втрачаючи, а інший набуває, не забираючи) наближує нас до іншого парадоксу: поняття інформація та дезінформація позначають одну і ту ж субстанцію. Однак в їхніх основах (інформація – дезінформація) різні категорії етики.

Нівеляція субстанційної етичності, по-перше, провокує стирання розбіжностей між інформацією та дезінформацією, по-друге, провокує (і нав’язує) постійну боротьбу, по-третє, нормалізує безпринципність, по-четверте, позбавляє учасників взаємодій системи координат, тобто провокує дезорієнтованість.

Повертаючись до субстанційної спорідненості інформації та дезінформації, доречно уточнювати наявність дезінформації за такими основними параметрами:

· завдання шкоди (політичної, економічної, моральної) країні або людині;

· зміна поведінки людини (пріоритетів країни);

· провокування асиміляційних, дезінтеграційних, розкольницьких настроїв та дій.

Глибинна суть дезінформації – виведення з ладу (противника, конкурентна, поживне середовище (допустима аналогія з вірусами та бактеріями)). Якщо цього не відбувається, тоді про дезінформацію можна говорити як про нереалізовані наміри. Унаочнений погляд на дезінформацію, по-перше, увиразнює не лише її суть, а й мотиви, і по-друге, уподібнює її до психологічної операції, а у тривалих (затяжних, систематичних) кризових процесах, і до психологічної війни.

Адекватна протидія дезінформації можлива за наявності низки умов, назвемо лише деякі:

1) усвідомлення власної самодостатності в реальному контексті: ніхто, крім нас, не може і не повинен домінувати, визначати пріоритети і формувати цілі й завдання в нашому домі; мусимо гідно оцінити себе і не переоцінювати інших;

2) формування національного інформаційного простору України, а не кон’юнктурно-політичного, спрямованого на обмеження інформаційних каналів усередині держави;

3) захист національного інформаційного простору: а) підготовка фахівців певних напрямів (журналіст-міжнародник, дезінформатор тощо), б) задіяння ефективного механізму діяльності цих фахівців (по-перше, діяльні пресові бюро у світі не тільки допомагали б перебувати в контексті реального міжнародного життя з погляду України, а не чужих держав чи спецслужб, а й формували б проукраїнський образ (імідж) нашої держави у світі, по-друге, це дозволило б бути самостійним інформаційним, політичним, культурним гравцем у світі, який був би залучений до формування стратегічних і тактичних кроків у реалізації про(неанти)українських планів, по-третє, усувало б численні перешкоди спеціальним фахівцям-дезінформаторам, до послуг яких давно вдаються провідні світові держави, адекватно, у фаховому і своєчасному реагуванні на конкретні провокації).

2. Концепція генетичності інформації. «Ґенетичні властивості» та зв’язки «інформаційної субстанції» – її функціонально-пріоритетні властивості, морфолого-композитний матеріал інформаційних зв’язків. З іншого боку, інформаційні зв’язки – неодмінна складова ґенетичних зв’язків, без них жодна інформація не могла б бути а) зафіксованою, б) переданою, в) (само)відтвореною, г) базисною для чогось. Кажуть, що та інформація, яка не слугує будівельним матеріалом для створення нової інформації, не є цінною, вона «мертва», адже втратила (не набула) ґенетичних властивостей. Вона не підлягає реанімуванню й не виходить за межі категорії «повідомлення».

Отже, ґенетичність – це не самодостатня категорія, не щось, що ма(є)тиме місце обов’язково і скрізь. Це властивість і здатність самовідтворення (перенесення матірних клітин, приживання, відтворення, розмноження), що може бути реалізована у сприятливих умовах. Успішна реалізація ґенетичності на популяційно-біологічному рівні – це фізіологічна спадковість. На рівні соціоструктури – це вже збереження і примноження ментально-ціннісних, культурно-психологічних та інших характеристик соціоспадковості. Остання реалізується також із допомогою масовоінформаційної діяльності, тобто журналістики. Якість реалізації (позитив-негатив) впливає або на продовження і зміцнення, або ж на послаблення, розрив і втрату традицій, культурних цінностей та орієнтирів, тобто на те, чи ґенетичну спадщину буде задіяно максимально, чи – частково, коли створюється щось принципово нове (за умови, що повідомлення буде сприйнято).

Субстанція як соціальна категорія з ґенетичними властивостями притаманна не тільки рослинам (де задіяний фотосинтез), рибам, птахам, тваринам і людям (збереження і перенесення спадкової інформації), мікроорганізмам (віруси, бактерії, амеби), а й неживим об’єктам (каталізація – прискорення хімічних процесів). Тому принагідно до інформаційних взаємодій теж доречно говорити про хімічні та фізичні взаємодії, можливі за обміну інформаційними кодами.

Логічно припустити, що інформаційні взаємодії – різновиди взаємодій, що забезпечують перехід від об’єктивного до суб’єктивного, незалежно від об’єкта. С. Яновський підсумовує з погляду філософії: «Участь об’єкта – «річ для інших», результат інформаційних взаємодій – «річ у собі»[16].

Завдяки інформаційній взаємодії між суб’єктами (суб’єктами називаємо мислячі одиниці – від живих істот до соціально-громадських структур: організацій, партій, товариств, міністерств, спілок, редакцій тощо), інформація не губиться, навпаки, її стає більше, вона клонується в первинному вигляді (збільшуються кількісні, але не (завжди) якісні параметри) і ґенерується на новому, вищому рівні (змінюються якісні параметри, що на основі отриманої інформації дозволяє новим суб’єктам (об’єктам 2-n) створювати принципово нові інформаційні взаємодії і, як результат, нову інформацію). Приклад із грецькими аедами, кельтськими друїдами.

Таким чином, можна говорити про риси інформації:

а) інформація неможлива поза об’єктною взаємодією;

б) у процесі взаємодії(й) жоден із об’єктів (суб’єктів) інформацію не втрачає.

Якщо інформаційні процеси, породжені інформаційними взаємодіями, здатні змінити зернину на рослину, матірну клітину на людину і т.д., то вони так само здатні змінити внутрішній світ людини (вдосконалити або зіпсувати), суспільства, людства. Якщо з зернини пшениці виростає пшениця, а не рис, а внаслідок запліднення собак народжуються собаки, а не, наприклад, кішки чи ведмеді, бо за відповідність усіх цих змін відповідає певна рослинна чи тваринна ґенетична субстанція, що контролює процеси ділення РНК / ДНК, то за зміну людини-суспільства-світу відповідають різні етичні категорії суб’єктних носіїв інформаційних кодів: різні люди, різні задуми, непередбачені наслідки...

 

3. Роль концепцій у моделюванні національно-світоглядної публіцистики. Будь-які комуніканти мають практично необмежені можливості формування світу (світогляду – здатності бачити, розуміти, тлумачити) комунікатів. «Практично необмежені», бо успішною інформаційною взаємодією можна вважати ту, що у процесі трансакції (мінімальної логічно осмисленої операції, що має сенс і може бути здійснена лише повністю) дозволяє дотримуватись відповідних умов (наявність кодів, апарату інтерпретації, доцільність). Добре, що ці умови поки що далеко не завжди дотримані, хоч причини тут різні: а) через набуття імунітету до патогенної інформації[17], б) бо інформація редукується (втрачає свою місію і значення), в) бо людина асоціалізується, «закривається».

Сама по собі характеристика «світоглядність журналістики / публіцистики» не є самодостатньою, повною і доцільною: радянська преса відтворювала радянський світогляд, космополітична – космополітичний, ліберальна – ліберальний, націоналістично-фашистська – націоналістично-фашистський, шовіністична – шовіністичний, релігійна – релігійний (і не тільки традиційний, а й сектантський).

Світоглядність – це лише наявність певних індивідуально-системних орієнтаторів у розумінні явищ, процесів, тенденцій, вміння (переважно) ці розуміння кваліфіковано застосувати (інтерпретувати та інтеґрувати), як правило, з допомогою аналітично-концептуальних узагальнень, побудови нових гіпотез на основі історичної свідомості. Натомість сама світоглядність не надає перевагу знакові „плюс” над знаком „мінус”, позитиву над негативом, добру перед злом...

Впливаючи на когось, формуючи чийсь духовний світ, комуні кант/и планує/ють моральну деградацію людини чи, навпаки, намагається вдосконалити людину. Відповідно, доцільно говорити про світ оглядність не лише як результат, але й як цілеспрямований процес, інструмент.

Наприклад, ввімкнена електропраска, залишена без уваги, може спричинити пожежу і навіть смерть унаслідок цієї пожежі, але ж ми не ставимо питання про заборону її виготовлення – продажу – експлуатації, а говоримо про дотримання правил і техніки безпеки під час користування. Тут виявляється ще один парадокс: про безпечність праски (матеріально – комбінації пластмаси та металу) – говорити актуально, а про безпечність тексту, яке не просто інструмент, а імуно-ґенетично-модулятивний комплекс інструментів, здатних змінювати багато що і багато де водночас (йдеться про нескінченність трансформацій після початку реакції в невизначеному числі об’єктів), іноді не передбачаючи усіх наслідків, – не актуально! Чомусь (чому?!) важливіші комунікативні технології, маніпулятивні чи гіпнотичні техніки (пропагандистська, психотерапевтична, релігійна тощо).