Показники психічного здоров’я.

До основних критеріїв психічного здоров’я слід віднести:

- відповідність суб’єктивних образів відображеним об’єктам дійсності і характеру реакцій зовнішнім подразникам, значенню життєвих подій;

- адекватний віку рівень зрілості емоційно-вольової і пізнавальної сфер особистості;

- адаптованість у мікро соціальних відношеннях;

- здатність самоуправління поведінкою, розумного планування життєвих цілей і підтримання активності в їх досягненні (А.В.Петровський, М.Г.Ярошевський).

На думку А.Маслоу, самоактуалізуюча особистість характеризується:

- активним сприйманням дійсності і здатністю добре орієнтуватись в ній;

- прийняттям себе і інших людей такими, якими вони є;

- безпосередністю у вчинках і спонтанністю у виразі думок і почуттів;

- зосередженістю уваги на тому, що проходить зовні, а не на внутрішньому світі, власних почуттях і переживаннях;

- наявністю почуття гумору;

- розвинутими творчими здібностями;

- неприйняттям умовностей, але без показного їх ігнорування;

- стурбованістю благополуччям інших людей, а не власним благополуччям;

- здатністю до глибокого розуміння життя;

- встановленням із навколишніми людьми, хоч і не з усіма доброзичливих особистісних взаємин;

- здатністю дивитись на життя відкритими очима, оцінювати його з об’єктивної точки зору, безпристрасно.

Особливості соціальної поведінки самоактуалізуючої особистості:

1. Безпосереднє включення в життя з повним зануренням в нього, так як це зазвичай роблять діти.

2. Надання переваги в житті новим, непроторенним, небезпечним шляхам.

3. Вміння покладатись на свій досвід, розум і почуття, а не на думку більшості, традиції чи умовності, позицію авторитетних людей.

4. Відкрита, чесна поведінка у всіх ситуаціях

5. Готовність стати непопулярним, підпасти осуду зі сторони більшості навколишніх людей, якщо власні погляди не узгоджуються з їх думкою.

6. Надання переваги тому, щоб брати на себе відповідальність, а не уникати її.

7. Прикладання максимуму зусиль для досягнення поставленої мети.

8. Вміння помічати, і якщо в цьому є необхідність, переборювати опір інших (А.Маслоу).

К.Роджерс виділяє такі характеристики здорової особистості:

· Відкритість переживанню, тобто здатність слухати себе, усвідомлювати свої думки і почуття.

· Екзистенціальний спосіб життя, що передбачає тенденцію жити повно і насичено в кожний момент існування, так, щоб кожне переживання сприймалось як свіже і унікальне, відмінне від того, що було раніше.

· Органічна довіра, тобто здатність особистості приймати до уваги свої відчуття, розглядати їх як основу для прийняття рішення, а не соціальні норми або судження інших. Таким чином, на думку Роджерса, організмічна довіра є надійним джерелом інформації, що дозволяє вирішувати, як робити і як діяти.

· Емпірична свобода, тобто внутрішнє почуття відповідальності за своє життя, усвідомлення можливостей вибору і здатність робити вибір, який залежить від самої людини;

· Креативність, тобто багаті творчі можливості, що знаходять своє застосування в різних сферах.

Іншими авторами в якості показників психічного здоров’я використовуються: активність, рівень, широта, інтенсивність, стійкість, дієвість, адекватність, адаптованість, рівновага, зрілість інтелектуальної, емоційної та вольової сфер особистості.

Виходячи з позицій компетентісного підходу до організації педагогічного процесу варто визначити функції життєвої компетентності (життєстійкість, життєздатність, життєтворчість) та їх ознаки, що, на нашу думку, є також показниками психічно здорової особистості.

 

Ознаки життєстійкості:

· Ціннісне ставлення, любов до життя.

· Фізичну і нервову-психологічну витривалість, навички здорового способу життя.

· Стресостійкість, володіння методиками аутотренінгу, релаксації.

· Моральну стійкість.

· Стійкий пізнавальний інтерес, навички рефлексії, аналізу та узагальнення.

· Про соціальну життєву позицію, володіння комунікативними навичками.

· Інформаційну грамотність, навички роботи із суперечливою інформацією, протидії деструктивним інформаційним впливам.

· Навички побутової, господарської та трудової діяльності.

Ознаки життєздатності особистості:

· Незалежність від авторитетів, неупередженість, критичність та самостійність мислення.

· Схильність до конструктивної соціальної дії, соціальної участі та співучасті; соціальна активність.

· Здатність до самонавчання та самовиховання, цілеспрямованого здобуття нового досвіду.

· Відповідальне ставлення до власної поведінки та поведінки інших людей.

· Прийняття загальнолюдських цінностей та їх реалізація у власному житті.

· Соціальний оптимізм, який поєднується з реалістичним ставленням до життя.

· Спрямованість у майбутнє.

· Психологічна стійкість; гармонійний психологічний розвиток.

· Мотивація досягнення.

Життєтворчість особистості:

· Рефлексія, спрямована на майбутню життєдіяльність.

· Реалізація механізмів самопізнання, самоаналізу, самонавчання, самовиховання, саморозвитку.

· Визначення і реалізація в життєздійсненні довготермінових стратегічних життєвих цілей, розробка та реалізація індивідуально-особистісного життєвого проекту.

· Оформлена життєва стратегія, життєва позиція, життєве кредо.

· Оволодіння та застосування в життєздійсненні індивідуально-особистісних технологій життєтворчості.

Виділимо рівні сформованості психічного здоров’я (дані Дубровіної, Хухлаєвої):

1.Креативний рівень (дитина - творець, ідеальний рівень, що виражає найвищий ступінь психічного здоров’я). Ці діти отримали спадково здорову генетику, здорових в психологічному плані батьків, хороше розвивальне середовище. Таким дітям практично не потрібна допомога психолога, вони стійко адаптовані. Таких дітей 5-7% в дитячому колективі.

2. Адаптивний рівень. В цілому це адаптивні діти, але в результаті тестування виявляють окремі ознаки дезадаптації, мають підвищену тривожність, комформність. Це група відносного ризику, складає біля 80% учнів, представляє середній рівень психічного здоров’я.

3. Асимілятивно-акомодативний рівень. Це низький рівень психічного здоров’я. Ці діти не здатні до гармонійної взаємодії з навколишніми, не володіють системою, механізмами захисту. Вони безкінечно змінюють світ навколо себе і при цьому не здатні до само зміни у зв’язку з вимогами соціуму (асиміляційне переважання). Чи мають епатажну поведінку, афективні капризування (асиміляційне переважання).До цієї категорії низько адаптивних дітей відносяться і «зручні тихоні», «хронічні відмінники». Їх прихована дазадаптація часто призводить до соматичних порушень. Цим дітям необхідна глибока індивідуальна корекційна робота. До третьої групи дітей відносять і дітей «індиго».Це діти з високим індивідуальним розвитком і дуже низьким соціально-адаптивним рівнем. Таких дітей з кожним роком стає все більше (3-5%). Ці діти лякають батьків і вчителів своїм рівнем інформованості і типом мислення і, одночасно, «дикими» поведінковими реакціями.