Умови та шляхи формування духовного здоров’я. 
";


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Умови та шляхи формування духовного здоров’я.



Духовний розвиток це довгий і складний шлях по незнайомій країні. Він пробуджує здібності, що раніше спали, возвеличує свідомість до нового рівня, рішуче трансформує елементи особистості, яка починає функціонувати в нових вимірах.

Термін „духовний” завжди пов’язаний з емпірично внутрішнім станом людини, який можна спостерігати. В цьому смислі „духовне” відображає не тільки ті переживання, які традиційно вважаються релігійними, а те, що торкається сприйняття й пізнання, всю людську активність та всі функції, у яких загальний підсумок - володіння цінностями, більш високими чи загальноприйняті – такі як етичні, естетичні, героїчні, гуманістичні, альтруїстичні.

Духовні переживання можуть бути обмежені, тобто проходити лише на рівні суперсвідомості (вища складова частина нижчого несвідомого), а можуть також включати і пізнання цілісного „я”.

Розвиток духовності – процес позитивних кількісних та якісних змін:

§ в розумовій сфері людини(дитини) – від пізнання предметів та явищ до розуміння, усвідомлення їх сутності і взаємозв’язку;

§ в емоційній сфері – від простих емоцій до здатності співчувати та переживати духовні стани;

§ в моральній сфері – від егоцентризму(тобто зосередженості на задоволенні тільки своїх потреб, інтересів) до гуманізму,…..сприяння життю та діяльності іншої особи, бережливого ставлення до природи, життя людей і живих істот;

§ в діяльнісно-вольовій - від мимовільних дій – до цілеспрямованості, саморегуляції і духовних вчинків;

§ в естетичному світосприйнятті – від споглядання естетичних об’єктів – до потреби створювати красу.

Сутність розвитку духовності полягає у досягненні вищого рівня сформованості, цілісності та гармонії всіх її складових.

Головною метою духовного розвитку є становлення людини як особистості шляхом вдосконалення складових її духовності через світопізнання, самопізнання, світостворення. Найістотніші результати духовного розвитку – досягнення гармонії психіки людини, формування її позивних особистісних якостей, усвідомлення єдності себе та всього, що існує у Всесвіті.

Початковим етапом – передумовою здійснення розвитку особистості є формування таких духовних потреб:

- у пізнанні світу, - себе, - сенсу життя, - у визнанні, повазі з боку дорослих і однолітків, - потреби у сприйманні та створенні краси, - утвердженні справедливості, - у досягненні психічної досконалості.

Найзначущим є соціальне середовище, яке здатне забезпечити дитині задоволення її потреби у повазі, любові.

Наближення дитини до краси в усіх її проявах – природи, мистецтва, людських вчинків та взаємин, використовуючи для цього будь-яку можливість.

Створення умов для виявлення творчих здібностей кожної дитини через залучення її до різних видів нерегламентованої діяльності (художньої, ігрової тощо) використання різних типів творчих завдань.

Створення достатньої кількості вільного часу для діяльності, яка відповідає індивідуальним інтересам, бажанням, нахилам дитини та сприяє реалізації її якостей.

Духовне спілкування дорослий-дитина, дитина-дитина, тобто обмін думками, смаками, інформацією, інтересами (бесіди, диспути на тему: ”Який найкращий друг?”, „Яким я хочу рости?”, „Якби я був чарівником?”, „Якби я зустрів Усезнайку?”).

Однією з головних умов досягнення належної результативності у вихованні дітей є любов педагога до них. Ця духовно-моральна якість має бути властива кожному педагогові. Адже від характеру його ставлення до дитини залежить її емоційне самопочуття, поведінка, ставлення до інших людей, до навчання, до самої себе. Любов педагога до своїх вихованців, його доброзичливість, чуйність мають величезну силу позитивного впливу на них. Діти чутливі до любові, а це позначається на їхньому розвиткові, особливо на духовному, моральному.

Думки з цього питання знаходимо у творах видатних зарубіжних і вітчизняних педагогів: Я.А.Коменського, Я.Корчака, К.Д.Ушинського, С.Русової, В.О.Сухомлинського та інших.

В.О.Сухомлинський: „Що означає хороший учитель? Це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й сам був дитиною”.

Ця якість педагога має бути стрижневою, яка визначає моральну цілісність вихователя. „Бо любов до дитини в нашій спеціальності – це плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини – це все одно що співець без слуху, живописець без відчуття кольору”.

Мається на увазі не сюсюкання й не захвалювання, не вседозволеність, а мудра людську любов, одухотворена глибоким знанням людського, розумінням усіх слабких і сильних сторін особистості – любов, що застерігає від нерозсудливих вчинків і надихає на вчинки чесні, благородні, любов, що вчить жити; любов, у якій поєднуються сердечна ласка з мудрою суворістю й вимогливістю. Водночас така любов нелегка, вона потребує напруження душевних сил, постійної віддачі їх. Адже діти не люблять тих учителів, які з погордою ставляться до них. Це позначається на ставленні дітей до предмета, який він викладає. А найтривожніше є те, що в серці дитини поселяється підозра, зневіра в людей. Вчитель повинен шукати спільні духовні інтереси, таку діяльність, щоб дитина відчула в педагогові людину і потягнулася до людського. Саме на нинішньому етапі розвитку суспільства зростає роль і значення особистості педагога як носія духовності, культури.

На думку відомого психолога Ш.О.Амонашвілі, вчителі мають бути людьми доброї душі і любити і шибеника, і слухняного, і кмітливого, і тугодума, і лінивого, і старанного. І ще треба, щоб нашу доброту душі ми ділили порівну між своїми вихованцями, однак у тих формах, які будуть необхідні в кожному конкретному випадку. Доброта і любов до дітей мають бути не лише внутрішнім переживанням, а й головним мотивом, стимулом нашої педагогічної діяльності, спілкування з дитиною чи з усім класом.

Діти відповідають на їхню любов, називають їх добрими. На запитання: „За що ви любите свою вчительку(вихователя)?” діти відповідають:”Любимо за те, що вона (він) любить нас”.

Отже, любов педагога до дітей – одна із важливих умов як духовного, так і морального виховання.

Які ж шляхи формування духовного здоров’я дітей?

Розвитку духовності особистості сприяє вирішення таких психолого-педагогічних завдань на ранніх етапах її становлення:

1. Формування духовних ціннісних орієнтацій.

Методи: залучення до духовних цінностей української нації та інших народів, використання природи та мистецтва, зустрічі з духовно розвиненими людьми, бесіди про духовні вчинки.

2. Створення умов для виникнення духовних станів і почуттів.

Принципи та методи: поважливе ставлення до кожної дитини, підтримка та заохочення духовних взаємин між дітьми, бесіди про духовні стани з використанням прикладів із життя дорослих або художньої літератури.

3. Виховання емпатійності, формування альтруїстичного типу поведінки.

Принципи та методи: приклади вияву симпатії з боку дорослих, однолітків і старших товаришів, створення ситуацій, за яких треба піклуватися про тварин, рослин, кволих, хворих; приклади з творів художньої літератури;метод „Незакінчені оповідання” (як би я вчинив…), організація ігрової, театралізованої діяльності.

4. Формування уявлення про цінність будь-якого життя.

Методи: освітньо-ігрові методики розширення та поглиблення знань з екології про єдиний взаємозв’язок різноманітних форм життя та їх взаємо доповнення та взаємозалежність;приклади з літератури та мистецтва, аналіз складних життєвих ситуацій,ознайомлення з шляхами самопізнання, реалізації власних можливостей, постановки життєвих завдань, розробки духовного, особистісного самовдосконалення, надання допомоги і підтримки дітям, які переживають складні життєві ситуації.

5. Розвиток естетичного світосприйняття, тобто здатність помічати, спостерігати, позитивно-емоційно оцінювати та прагнути створювати красу в довкіллі.

Методи: спостереження, дидактичні ігри, завдання-вправи: конкурси ”Хто помітить більше красивого?”, приклади емоційного ставлення до краси з боку дорослих.

Курс „Світ і людина” як один із шляхів формування основ духовного здоров’я дітей 6-9років.

Духовне здоров’я розуміється як гармонізація 3-х особистісних якостей людини (як дитини, так і дорослого): цілісності, креативності і духовності.

Цілісність особистості дитини розуміється як результат гармонії діяльності правої і лівої півкулі, завдяки чому долається розрив між технічною і гуманітарною культурою. В результаті формування особистості, яка здатна до універсальної діяльності.

„Людина, яка досягла внутрішньої сили і цілості, часто не стільки успішна, як її нерозбірливий сусід, але у неї є впевненість в собі, здатність до суджень і об’єктивної оцінки, тому вона значно менше вразлива до часу, що змінюється і до чужих думок, що в багато чому сприяє її конструктивній праці ”(Е.Фромм).

Креативність розуміється як здатність до творчого вибору в різноманітті, на основі внутрішньої волі дитини. Вона формується як здатність дитини до конструктивного, нестандартного мислення і поведінки, до усвідомлення і розвитку власного досвіду. Креативність пов’язана з досвідом „зверхзусиль”(принцип розвитку, за якого чим більше затрачено ресурсів, тим вищий ступінь їх відновлення).

Духовність – фундаментальна якість людини, її позитивне начало, що виростає із почуття любові до людей, незалежно від їх національності, і розуміння свободи як особистої відповідальності. Критерієм духовності являється здатність людини в складній життєвій ситуації зробити вибір на користь створення, а не руйнування. Становлення духовності відбувається в процесі особистої само усвідомленості і залучення до духовної спільності. Духовність передбачає розвиток власного світогляду на основі власного досвіду, тобто формування громадянської позиції людини.

Ці якості особистості формуються і гармонізуються в процесі набуття дитиною досвіду філософствування:

„Що я можу знати?

Що я повинен робити?

На що я можу надіятися?

Що таке людина?”

Чим раніше школа залучить дитину до культури філософствування, тим міцніший буде фундамент його духовного здоров’я – основи правильного життєвого вибору. Чи можемо ми говорити на такі теми з дітьми 7-9 років? Вітчизняний і зарубіжний досвід показує, що можемо.

Необхідною і достатньою умовою являється вибір змісту, через який будуть „розкриватися” ці питання, і способу спілкування з дітьми. Дехто вважає, що для цього необхідний принципово новий змістовний курс, що виходить за рамки навчального плану І ступеня школи, що дає незвичайну їжу для розуму і уяви дитини. Вивчаючи такий курс, дитина ніби задовольняє перш за все свою природну цікавість (допитливість): межі світу ніби розширюються разом з ростом дитини, приваблюючи своїми нерозгаданими таємницями і питаннями, на які немає однозначної відповіді. Духовне здоров’я дитини формується на універсальній базі пізнання світу і самого себе в ньому.

Викладання такого курсу необхідно починати в початковій школі. Чому? Тому що у дітей 7-9 років найбільш високий поріг креативності і сформована психологічна готовність до вивчення розвиваючого змісту такого курсу.

Які ж умови формування духовного здоров’я?

Цілісність особистості.

В основу формування цієї якості покладено вивчення картини світобудови і діяльності людини на основі інтеграції знань, тобто формування цілісної картини світу уже на І ступені навчання. Це загальне уявлення буде уже конкретизуватися в старших класах.

Креативність.

Вчителям необхідно пам’ятати, що творчість дитини проявляється в межах того, чому він навчений, що знає. Відповідно вчитель повинен сам володіти методологією творчого пошуку і навчити цьому ж дитину. Однією із важливих умов являються відносини співробітництва, що складаються між всіма учасниками навчального процесу: дитини, її батьків і вчителя.

Духовність.

Загальновідоме твердження Платона і Аристотеля про те, що начало пізнання є здивування. Тому заняття повинні створювати умови для радості духовного самоусвідомлення і саморозвитку, навчити дитину по-особливому бачити світ, людей, що оточують її в школі і вдома.

Значення курсу „Світ і людина” у формуванні основ духовного здоров’я дитини 7-9 років.

1. Ознайомлюючись з різними картинами світу, дитина вчиться самоаналізувати (рефлексія) власну особистість, відкриває унікальність свого „Я” і свій зв’язок зі світом, розуміє цінність власного життя і життя інших людей.

2. Формуються основи духовної безпеки дитини, духовний імунітет, який являє собою засіб захисту від духовного насильства (пропаганда тоталітарних сект, різного роду забобон, бездуховності ринкової, масової культури, засобів руйнування особистості – наркотиків…).

3. Дитина отримує навички вільного орієнтування в могутніх потоках різноманітної інформації, дитина формує власне поле для подальшого усвідомлення, пізнання світу і себе в ньому: відкриваючи шлях до себе і двері в світ.

Забезпечується кожній дитині свобода вибору у формуванні власних способів світогляду (віра, наукове пізнання).

Таким чином, курс „Людина і світ” прививає дітям активну життєву позицію на основі здорового смислу і реальних оцінок життєвих проблем.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 488; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.85.167.119 (0.003 с.)