Сутність і зміст соціального здоров’я молодшого школяра.

Соціальне здоров’я в широкому розумінні – це стан сукупного фізичного, психічного, соціального, духовно-морального і репродуктивного здоров’я населення, що зазвичай фіксується у відповідних статистичних даних. Надзвичайно важливою є здатність населення репродуктивно оцінювати свій стан і вживати заходів для його поліпшення. Крім таких важливих параметрів, як якість і рівень життя більшості громадянин, соціальне здоров’я характеризується динамікою змін рівня злочинності, середньою тривалістю життя, рівнем смертності і народжуваності, «соціального» сирітства, дотриманням принципів соціальної культури, науки, освіти, мистецтва тощо. В особистісному плані воно визначається здебільшого ступенем комфортності людини в певному соціальному оточенні, тобто соціальне благополуччя кожної особистості залежить від рівня засвоєння соціальної культури, а також від стану індивідуального і суспільного фізичного, психічного і духовно – морального здоров’я.Таким чином, соціальне здоров’я особистості забезпечується не тільки фізичним і психічним благополуччям, а й станом духовно - морального здоров»я соціального середовища. Проте гармонійно розвинена особистість (з високим рівнем культури здоров’я) здатна протистояти впливам хворого суспільства, й активно сприяти його оздоровленню. Однією з ознак соціального здоров’я є прагнення до загального блага, активна участь у суспільній роботі, здатність зацікавлено ставитися до розв’язання соціальних проблем. Соціальне здоров’я – один з основних показників благополуччя життя і гармонійного розвитку суспільства, його культурного рівня. При недостатньо високому культурному рівні розвитку суспільства виникають проблеми у відтворенні здорового потомства, політичній та економічній сферах життєдіяльності держави. Бадьорий життєстверджуючий початок змінюється загальною апатією, пасивністю і помітною інтелектуальною, моральною, духовною деградацією.

 

.

 

 

У суспільній свідомості виникає терпиме ставлення до соціальних пороків, відбувається поступова заміна щирих ідеалів і життєвих цінностей на помилкові, що нав’язуються населенню окремими корисливими людьми, групами, партіями; відбуваються масові психологічні епідемії. В нездоровому суспільстві починають дедалі активніше діяти механізми саморуйнування і самознищення, і воно швидше рухається до свого краху. Щоб докладніше визначити роль і місце складових соціального здоров’я у зміцненні країни, розглянемо деякі поняття, пов’язані з особистим здоров’ям.

На сучасному етапі людина розглядається як біо – соціо-духовна істота. Тому, говорячи про особисте здоров’я, слід мати на увазі не тільки стан нашого тіла (фізіологічної системи), до якого ми звикли ставитися як до головної складової нашого «Я», скільки про стан емоційно - чуттєвої сфери, свідомості, підсвідомості, душі й духу. Виникає потреба говорити про особисте фізичне, психічне, соціальне та духовно культурне здоров’я.

Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра. По­чаток шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов'язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на нав­чальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона вико­нує суспільно важливу діяльність — вчиться — і значу­щість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника була необов'язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причин вважаю­чи, що дитині вже досить гратися, то навчання с обов'яз­ковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особли­вою повагою.

Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно до­рослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї. З цього приводу Д. Ельконін зазначав: «саме тому, що навчальна діяльність є суспільною за сво­їм змістом (у ній відбувається засвоєння усіх надбань культури та науки, нагромаджених людством), суспіль­ною за своїм сенсом (вона є: суспільно значущою і суспіль­но оцінюючою), суспільною за своїм виконанням (викону­ється відповідно до суспільно вироблених норм), вона с провідною у молодшому шкільному віці, тобто у період її формування». Молодший школяр будує відносини зі своїм оточенням, перебуваючи в новій для нього ролі. Вимоги, яких він повинен дотримуватися, поширюються на всі сфери його відносин, життя в школі і поза нею, і насамперед, на взаємини з учителями, батьками та однолітками. Тому міжособистісні взаємини молодших школярів у класі спочатку розвиваються як функціонально-рольові відносини між дітьми, які навчаються. Підставами оцінення один одного відповідно є характеристики ролі, а не особистості учня («слухняний учень», «неуважний, неохайний учень» тощо).

У молодшому шкільному віці відбувається зміна про­відної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової. Шкільне життя вимагає систематичного та обов'язкового виконання дитиною багатьох правил. Вона повинна вчасно приходити в школу, дотримуватися пра­вил шкільного життя, виконувати завдання на уроці та вдома, долати труднощі в навчальній роботі тощо. Дотри­мання цих правил вимагає вміння регулювати свою пове­дінку, підпорядковувати довільну діяльність свідомо пос­тавленим цілям.

Зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов'язків позначається на стосунках з однолітками і вчителями. Спочатку вона захоплена тільки навчанням, мало вступає в контакт з однолітками і певний час відчуває себе чужою, хоч ще недавно у дитячому садку постійно спілкувалася з ними. Стосунки молодших школярів з однолітками регла­ментовані переважно нормами «дорослої» моралі, тобто успішністю у навчанні, виконанням вимог дорослих. Ха­рактерною ознакою взаємин молодших школярів є те, що їхня дружба заснована, як правило, на спільності зовніш­ніх життєвих обставин і випадкових інтересів (сидять за однією партою, живуть в одному будинку, в одному мікро­районі тощо). Розвиток взаємин учнів початкової школи має кілька підстав.

Формуються й загальні уявлення про вимоги до людини. На підставі цих уявлень молодші школярі оцінюють однолітків. Одностайно відкидаються ті, у кого переважають агресивні форми звертання, хто не вміє дружити й кому не можна довіряти. Оцінюють один одного молодші школярі виходячи насамперед з того, наскільки поведінка однокласників відповідає офіційним уявленням про роль учня. Успішність і дисципліна стають провідним орієнтиром у виборах. Так, серед соціометричних «зірок», як правило, немає тих, у кого погана успішність або дисципліна. Більшість дітей, які ігноруються,

- невстигаючі або порушники дисципліни.

Тільки до III-IV класів, у зв'язку з нагромадженням особистого досвіду взаємин, серед усвідомлюваних орієнтирів взаємооцінок виникає посилання на нерольові, особисті якості: доброту, уміння бути гарним товаришем, чесність і т.д. При цьому складні неформальні групові норми міжособистісних відносин можуть відрізнятися від необхідних, офіційних норм поведінки учня в колективі класу. Знаючи, що не можна списувати, підказувати, школярі вже готові й дати списати, і підказати бачачи саме в цьому реальні прояви щирого товаришування.

Умовою формування взаємооцінок у групах однолітків виступає насамперед навчальна діяльність, у процесі якої молодші школярі демонструють свої можливості та одержують суспільну оцінку з боку вчителя й своїх однокласників. Взаємооцінки, так само як і в дошкільному віці, в більшості випадків залежать від того, як до тих або інших учнів ставиться вчитель — найбільш референтний для цього віку дорослий. Статус учнів., початкової школи досить стабільний. Так, за наявними даними, приблизно у 75% дітей, які навчаються у молодших класах є стійкий статус у класному колективі. У дітей початкової школи зафіксованіий так званий «парадокс усвідомлення» свого статусу: школярам з високим соціометричним статусом властива недооцінка свого положення у групі однолітків; учні з низьким статусом, навпроти, небагато переоцінюють успішність своїх відносин з товаришами. Діти, які мають низький статус, не усвідомлять свого несприятливого положення або втікають від його усвідомлення, вдаючись до різних прийомів психологічного захисту (П. Л. Березовин). На основі позитивних та негативних положень в системі об’єктивних зв’зків у дитини складається певне відношення до оточюючих, а зокрема до вчителів і батьків, що є важливою умовою формування особистості.

Життя в школі пов'язане з особистістю вчителя. Його позиція стосовно дитини відрізняється від позиції батьків чи вихователя з дитячого садка, який певною мірою пере­бирав на себе функції батьків. Стосунки школяра з учите­лем складаються тільки в процесі навчальної діяльності, є жорстко регламентованими організацією шкільного жит­тя, а відповідно — більш діловими і стриманішими. "У зв'яз­ку з цим дуже важливими для педагога є знання особли­востей дошкільника, щоб уже в перші дні навчання допо­могти йому повноцінно включитися в нове життя. Психологічний клімат у молодших класах тісно пов'язаний з формами педагогічних впливів. Перевага «сприяючої» поведінки педагога, що виявляється в доброзичливому тоні, підтримці, заохоченнях тощо, є сприятливою основою формування позитивних відношень дітей один до одного.

Використання негативних санкцій: покарань, погроз, глузувань тощо породжує недовіру до дорослих, один до одного сприяє поширенню конфліктів в дитячому середовищі.

Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (присто­сування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та ін­теграція (включення у групу ровесників). Школяр потрап­ляє в зовсім нову для нього групу ровесників – однокласників, яка через відсутність спільно розподіленої навчальної діяльності є дифузною (взаємопроникненою). Цією групою керує педагог. Порівняно з вихователем дитячого садка він є більш референтним (авторитетним) для дітей, оскіль­ки, використовуючи арсенал оцінок, впливає на їхні сто­сунки з іншими дорослими, передусім з батьками, формує ставлення дорослих до дитини та її ставлення до себе як до «іншого». Фактором розвитку особистості молодшого школяра є не стільки навчальна діяльність, скільки став­лення дорослих до успішності, дисциплінованості, старан­ності дитини.

Отже, вступ дитини до школи, перехід від сімейного виховання до системи шкільного навчання і виховання є важливим і складним процесом, який супроводжується суттєвими змінами в її житті й розвитку.

Соціальне середовище має великий вплив на формування соціального здоров’я молодшого школяра. На 2-3 році навчання змінюється відношення до особистості вчителя та взаємовідношення в колективі. Справа в тім, що важкий період знайомства дитини зі школою скінчився. Особистість вчителя стає менш значимою, але більш тіснішими стали контакти з однолітками. Суспільна діяльність формує колектив, згуртовує його спільними цілями, інтересами. Дружний цілеспрямований колектив має великий вплив на формування особистості. У 2-3 класах діти боляче реагують на зауваження дорослих, зроблених при товаришах, намагаються виправитися, зайняти достойне місце серед однолітків.

Поступово в колективі класу безпосередньо емоційні взаємозв’язки та відносини підкріплюватися моральною поведінкою кожного з дітей. Учні все глибше усвідомлюють ті чи інші якості особистості. Досліди показують, що вибираючи однолітків для спільної діяльності, близько 2/3 учнів 3 класу мотивують вибір певними моральними якостями товаришів.

Досліди О.В. Киричука показують, що школярі, чиє положення в класі сприятливе, з більшим бажанням відвідують школу, активні у навчальній та суспільній роботі, позитивно відносяться до колективу та його суспільних інтересів.

Діти, які отримали меншу кількість виборів і не користуються взаємністю, не задоволенні своїм положенням, вони наполегливо шукають спілкування з однолітками поза класом, в класі вони не доброзичливі, конфліктують, а це гальмує їх моральний розвиток.

Довготривале перебування дитини у сприятливому середовищі усередині класу може направити його моральний розвиток по двох шляхах. 78 % дітей дослідної групи, маючи розвиненні інтелектуальні якості, мали й високі моральні якості (доброта, справедливість, товариськість). 22 % дітей сприятливої групи, теж інтелектуально розвинені, мали деякі посилання на негативні моральні якості (егоїзм, тощо).

У дітей з несприятливим положенням в колективі у досліді теж були виявлені також два шляхи у їх моральному розвитку. 43 % дітей, не дивлячись на байдужість до них, продовжують тягнутися до однолітків, активно намагаються налагодити стосунки. Якщо це їм не вдається, то вони не справжнім геройством, підкупом, тобто всіма засобами намагаються звернути на себе увагу однолітків. «Таких дітей, - пише О.В. Киричук, - вчителі часто називають «важкими», хоча насправді «важка» не сама дитина, як важке саме його положення у системі особистісних взаємовідношень в класному колективі».

Інші 57 % дітей з несприятливим положенням в класі не з ким не дружать, в більшості випадків конфліктують з дітьми, одинаки та замкнуті або шукають спілкування поза класом.

Таким чином, очевидно, що колектив може впливати на індивідуальний розвиток особистості тільки тоді, коли положення дитини в системі міжособистісних відносин сприятливе, в протилежному випадку формувати особистість в колективі буде важко.

Цей висновок зроблений в дослідах О.В. Киричука, для вчителя початкових класів має особливе значення, так як експериментально встановлено, що положення учня в системі спілкування класу складається на 1-2 році навчання і є дуже стійким. Значить, відповідальність за сприятливий моральний розвиток школяра в колективі лежить з перших днів навчання на вчителю.

Соціальне середовище (сім’я, школа, багаточисленні формальні та неформальні групи, до яких відноситься особистість) мають величезний вплив і на формування «Я – концепції». Фундаментальний вплив на формування Я – концепції у процесі соціалізації має сім’я, причому цей вплив великий не тільки в період найпершої соціалізації, коли сім’я являється єдиним (або домінуючим) соціальним середовищем дитини, але і в подальшому. З віком найбільш важливим в розвитку Я – концепції стає досвід соціального спілкування в школі та в неформальних групах. Але разом з тим сім’я як інститут соціалізації особистості продовжує відігравати важливу роль і в підлітковому, і в юнацькому віці.

В психології прийнято виокремлювати дві форми «Я–концепції» реальну та ідеальну. По суті на уявлення про те, що статистичною нормою є розбіжність реальної та ідеальної Я-концепції, побудовані деякі методики вимірювання адекватності самооцінки.

Самооцінка відноситься до центральних складових особистості, її ядра, це і є причиною пильної уваги психологів (особливо соціальних, педагогічних та персональних) до проблеми, пов’язаною з самооцінкою та відношенням до себе. Самооцінка в значній мірі виявляє соціальну адаптацію особистості, є регулятором поведінки та діяльності. Хоча, звичайно, треба враховувати і те, що самооцінка не властива особистості споконвічно. Формування самооцінки молодшого школяра відбувається у процесі діяльності та міжособистісного спілкування з однолітками. Соціум в значній мірі впливає на формування самооцінки особистості. Відношення людини до самої себе є найбільш пізнім утворенням в системі світосприйняття. Але, не дивлячись на це (а можливо, завдяки саме цьому), в структурі особистості самооцінці належить особливо важливе місце. Вона виявляє і «входження» дитини в групу однолітків, так як молодші школярі високо оцінюють якості особистості дітей з адекватною оптимістичною самооцінкою та негативно відносяться до дітей із завищеною самооцінкою.

«Я не хотіла б опинитися за однією партою з Мариною. Вона зазнайка, завжди хвалиться, ніколи не дасть олівець чи лінійку; коли запитуєш, як правильно написати якесь слово,- не каже. Вдає, що не знає.»

У молодших школярів формується певний рівень домагань в області особистих взаємовідношень. Тут виявлена наступна залежність: діти, які займають вищий соціометричний статус, об’єктивно оцінюють себе в різних видах діяльності і мають занижену самооцінку; діти, які знаходяться в ізоляції, поряд з адекватною самооцінкою мають тенденцію до завищення своїх можливостей. Виявлено також, що зміна соціометричного статусу спричиняє зміну в самооцінці особистості, і навпаки. Ця залежність виявляється на протязі всього молодшого шкільного віку. Спеціальних дослідів, які розкривають особливості самопізнання у хлопчиків та дівчаток, немає. Але можна сказати, що дитина до 6-7 років засвоює поняття статі, розуміє свою статеву приналежність й починає свідомо регулювати свою поведінку (вибір ігор, товаришів тощо)

враховуючи стать. Існують данні про те, що самооцінка дівчаток у 3-4 класах вище самооцінки хлопчиків. Це пояснюється тим, що модель поведінки дівчаток (наполегливість, виконавчість) ближче до традиційних шкільних вимог.

Молодшому школяреві в учбовій діяльності необхідне вміння самостійно ставити цілі та контролювати свою поведінку, керувати собою. Але, щоб керувати собою, необхідні знання про себе. Отже, процес формування самоконтролю залежить від рівня розвитку самооцінки. Вчителю початкової школи необхідно вміти виявляти особливості самооцінки учнів, формувати критичне відношення до себе, вміння аналізувати та контролювати свою діяльність. Активне формування самоконтролю відбувається в підлітковому віці, але вже молодші школярі повинні набути елементи самоконтролю як в учбовій діяльності так і в процесі спілкування, як показують досліди, молодші школярі можуть контролювати себе лише під керівництвом дорослих або з допомогою однолітків. Тому слід створити комфортні, доброзичливі умови спілкування в групі всім учням.

Показники сформованості соціального здоров’я.

Характеризуючи соціальне здоров’я особистості зазначимо, що воно характеризує сформованість “соціального “Я”: адекватне сприймання дійсності, інтерес до оточуючого світу, високу комунікативну культуру, успішну адаптацію до фізичного та соціального середовища, спрямованість на спільну справу, культуру споживання, альтруїзм, емпатію, відповідальність перед іншими, безкорисливість, демократизм у поведінці, добросовісне ставлення до праці, безконфліктні відносини в колективі, сім’ї.

На нашу думку, критеріями соціального здоров’я є повна гармонія взаємодії людей; відсутність негативної девіантної, делінквентної поведінки; активна життєдіяльна позиція; знання про можливості збереження, підтримання і поліпшення стану здоров’я (фізичного, психічного, соціального, духовного, репродуктивного) та вміння використовувати ці знання у власному досвіді; позитивні уявлення про майбутнє сімейне життя.

Ми виділили такі рівні сформованості соціального здоров’я підлітків:

* Низький рівень: конфліктність, відсутність комунікативної культури, валеологічних знань, культури здоров’я, прояви девіантної, делінквентної поведінки;

* Середній рівень: епізодично ситуативна конфліктність, теоретичне знання про комунікативну культуру, валеологію, культуру здоров’я без використання на практиці, девіантна поведінка:

* Високий рівень: відсутність проявів негативної девіантної поведінки, безконфліктність, висока комунікативна культура, активна життєстверджуюча позиція, високий рівень теоретичних знань і практичного застосування в повсякденній життєдіяльності знань про фізичне, психічне, духовне, соціальне, репродуктивне здоров’я.

Особистість із високим рівнем сформованості соціального здоров’я відзначається:

· безпосереднім включенням у життя з повним зануренням у нього;

· вмінням покладатись на свій досвід, розум і почуття, а не на думку більшості, традиції чи умовності, позицію авторитетних людей;

· наданням переваги в житті новим, непроторенним шляхам;

· відкритою, чесною поведінкою у всіх ситуаціях;

· готовністю стати непопулярним, підпасти осуду зі сторони більшості навколишніх людей, якщо власні погляди не узгоджуються з їх думкою;

· наданням переваги тому, щоб брати на себе відповідальність, а не уникати ії;

· прикладання максимуму зусиль для досягнення поставленої мети;

· вміння помічати і, якщо в цьому є необхідність, переборювати опір інших людей.