Показники сформованості духовного здоров’я.

На думку Ж.Юзвак ознаками духовно-розвиненої особистості є:

- наявність у людини (дитини) активної потреби пізнавати світ, себе, реалізація цієї потреби у пізнавальній діяльності, сенс життя;

- активне прагнення сприймати та створювати красу;

- усвідомлення явища життя як вищої цінності, єдності себе та Всесвіту, еколого охоронний тип поведінки;

- позитивні якісні зміни у системі ціннісних орієнтацій (визначається відповідною методикою та педагогічними спостереженнями);

- здатність до незалежності від негативних впливів соціального оточення завдяки вмінню розрізняти зло від добра, духовне від бездуховного, „вгамовувати” прояви зла в собі;

- низький рівень внутрішньої конфліктності (подолання суперечностей між думками і почуттями, бажаннями та необхідністю, любов’ю та неприязню, ворожістю через духовні уявлення та вчинки);

- відкритість та удосконалення себе, яка стає можливою за умови здатності до самокритики;

- виявлення бажання та вміння створювати й послідовно втілювати власну програму духовного саморозвитку (у дитячому віці за допомогою дорослих);

- духовний тип поведінки та духовні вчинки, що виявляються у позитивно-емоційному ставленні до життя т внутрішнього світу іншої людини, яка наповнюється духовним змістом в міру того, як людина (дитина) усвідомлює: немає чужого чи свого, а лише єдність я-ти-він-вони.

Спостерігаючи за реальними людьми, А.Маслоу виявив характеристики, що притаманні, на його думку, духовно здоровим людям:

- ясне сприйняття реальності;

- відкритість новому досвіду;

- інтегрованість, цілісність, єдність особистості;

- спонтанність, експресивність;

- повне, продуктивне функціонування;

- бадьорість;

- реальність „Я”, стійка (міцна) ідентичність, автономія, унікальність;

- об’єктивність, безпристрасність;

- креативність;

- здатність до любові.

Суб’єктивними переживаннями, що супроводжують процес самоактуалізації (духовне здоров’я за А.Маслоу), являються: інтерес до життя, щастя, ясність, радість, спокій, відповідальність, впевненість у власній здатності справлятися з проблемами. Навпаки, ознаками духовного неблагополуччя являються тривога, відчай, нездатність радіти, почуття вини і сорому перед самим собою, відсутність мети, спустошеність, втрата ідентичності (Маслоу А. „Мотивація і особистість”).

Слід зазначити, що якості, які Маслоу приписує духовно здоровій людині, мають конкретно-історичну природу. Очевидно, що перечислені вище ознаки духовно здорової людини характеризують індивіда, що належить до сучасної західної культури, заснованої на протестантських цінностях – активність, винахідливість, відповідальність, успіх, працелюбність, раціональність. Таким чином, його модель духовно здорової людини обмежена рамками власної культури.

Ідеї А.Маслоу внесли величезний вклад в розуміння психологічних процесів становлення духовно-здорової людини в сучасному суспільстві і стали основою для розробки практичних методів соціально-психологічного тренінгу, як і роботи його однодумців, перш за все К.Роджерса і Ф.Перлза.

Важливою характеристикою духовного здоров’я людини являється на думку К.Г.Юнга внутрішня гармонія (в його термінах - цілісність) психіки, яка проявляється як погодження свідомого і несвідомого. Порушення цієї цілісності відбувається на різних рівнях, в тому числі на рівні психічних функцій, особистого несвідомого, колективного несвідомого.

Існує динамічна концепція здоров’я, яка засновується на розумінні людини як складної само розвиваючої системи, що передбачає прагнення до тих чи інших цілей і адаптацію до навколишніх умов (включаючи взаємодію з зовнішнім світом і здійснення внутрішньої саморегуляції).

Духовне здоров’я – це динамічна характеристика індивідуальності; вона відображає і обумовлює здатність людини ставити принципово досяжні смислові цілі і реалізовувати їх, здійснюючи саморегуляцію і погоджуючись з вимогами соціокультурного і природного середовища.

При такому розумінні духовне здоров’я виявляється не константою, що раз і назавжди визначає людину, а характеристикою, що змінюється протягом життя і яка має деякий вихідний рівень. Можна говорити про стан духовного здоров’я людини аналогічно тому, як говорять про стан його тілесного, соматичного здоров’я, відзначаючи, що людина під впливом умов свого життя і діяльності втрачає чи зміцнює своє здоров’я.

Міра духовного здоров’я людини – це її здатність до продуктивного подолання складних життєвих ситуацій.

Критеріями або показниками духовного здоров’я є (ще одна думка):

- адекватність діяльності людини соціокультурним вимогам і природному оточенню;

- оптимальна саморегуляція, що виражається в переживанні внутрішньої гармонії (вірність собі, відповідність бажань і можливостей, відчуття усвідомленості цілей і засобів, свобода від тривоги, психоенергетичний баланс);

- позитивний прогноз, тобто можливість людини зберігати адекватність діяльності і оптимальність саморегуляції в широкій часовій перспективі.

Останній критерій корисний тим, що дозволяє відокремити від істинно продуктивних рішень такі, які забезпечують стан задоволення людини в даний момент, однак мають негативні наслідки в майбутньому.

В наш час наша самооцінка робиться з точки зору внутрішнього світу та єдності внутрішнього та зовнішнього світу. Енергія творчості живиться з джерела, яке міститься в таємній глибині духу, поза чуттєвим буттям та пов’язаними з ним структурами досвіду.

Завдяки духовності людини суб’єкт стає здатним до таких особистісних проявів як:

1.Подолання стеоретипів та продукування оригінальних ідей, передумови семантичних зв’язків та трансмутації знань та досвіду.

2.Руйнування ізоморфізму свідомості буття, тобто розвитку свободи життєдіяльності.

3.До автономної нонконформістської незалежної від групи поведінки: посилюється здатність до поза залежності і, відповідно, знижується сугестивність, навіюваність психіки.

4.До вироблення широких узагальнених поглядів на світ, які долають вузько емпіричний рівень оцінок: мислення стає більш системним, здатним до перспективного бачення та передбачення, планування та ціле накладання.

5.До ситуативної поведінки, яка орієнтована на найвищі цінності, долає вузько прагматичні інтереси.

6.До не утилітарної мотивації.

7.До моральних вчинків, тобто таких, коли моральний вибір здійснюється за вільним внутрішнім переконанням, а не визначається зовнішніми детермінантами, соціальним конформізмом.

Таким чином, ми бачимо, що шлях, який стимулює свідомість до духовності в різних проявах – інтелектуальному, вчинковому, соціальному, моральному, - це шлях звільнення психічного від залежності зовнішньою детермінацією.

Одна з головних умов звільнення свідомості особистості – трансценденція свідомості за межі наявного чуттєвого буття, узагальнено-позачасовий погляд на речі. Духовність – це крок свідомості за обрій уставленого у світ свободи та творчості. Людині потрібна опорна реальність, базуючись на якій, вона б мала змогу будувати вірний образ внутрішнього світу.

Духовна людина, як писав І.Франко, є такою, що її духовна сутність виходить за межі тілесного, її духовність виявляється лише тоді, коли вона піднімається над собою і стає відношенням сама до себе.

Духовність особистості твориться подібно до будівлі, в основі якої лежить віра, на цю основу накладається терпіння та слухняність, а далі співчуття. Каменями є терпіння і мужність, цемент - смирення.

Як же сприяти розвитку і зміцненню духовного здоров’я дітей?