Вимоги до поведінки та ролі вчителя

1.«Навколишнє середовище важливіше за самого вчителя». Учитель – каталізатор процесу або помічник.

2.Враховувати індивідуальні особливості дитини, темп її роботи.

3.Аналізувати свій досвід, що саме в його методиці виховання ефективно, спостерігати за дітьми, їх поведінкою. Наближатися або віддалятися, говорити або мовчати відповідно до вимог і нагоди.

4.Свобода роботи і порядок мають вплив на рівновагу душевного стану дитини. Учитель повинен підтримувати дисципліну в колективі, але не в авторитарній формі.

5.Спілкуючись з дітьми, говорити про їхню поведінку, роботи наголос на підтвердженнях, а не на запереченнях.

6.Знати, що багато вчинків дітей не є виявом злої волі. Їх причина – в непереборному прагненні дітей діяти, досліджувати, вступати у взаємодію з іншими. Дисципліна існує для організації рухової активності, формування міжособистісних стосунків.

7.Розумітися на вікових психологічних особливостях учнів.

8. Ставитися до дитини позитивно, без тиску. Педагог повинен відчувати до дитини приязнь, не пов’язану із власним задоволенням.

9.Ставитися до дитини як до незалежної людини, дозволяти їй мати особисті почуття і думки. Виявляти емпатичне розуміння дитини, безоцінкове ставлення.

10. Бути терпимим, емоційно врівноженим, фрустраційно толерантним.

 

Серед професійно важливих рис педагога виокремлюють психологічну адаптованість, гнучкість, високий рівень емпатії, рефлексії, соціальної перцепції, «соціального інтелекту».

Духовне здоров’я

Перш, ніж говорити про духовне здоров’я, слід спочатку вияснити, що ж таке духовність. Духовність – це складне гармонійне поєднання певних психічних та особистісних якостей.

Духовність – це специфічно людська якість, що зумовлює прагнення людини до гармонії свого внутрішнього світу й поведінки на базі прямування до духовних ідеалів. Вибір ідеалів та наслідування їх вимагають здійснення особистістю морального вибору……

Як і будь-яке психічне явище, духовність виявляється у процесі взаємодії людини з довкіллям (природою, іншими людьми…), тобто має певні форми вияву, які можна досліджувати.

Вона виявляється у спрямованості інтересів, нахилів людини на пізнання, засвоєння та створення духовних цінностей.

Духовні цінності містять:

- загальнолюдські цінності (краса, добро, любов, знання) та

- індивідуальні (інтереси, погляди, переконання; духовний ідеал, який є уявленням людини про такі якості особистості, такі особливості її ставлення до природи, людей, світу в цілому, які є гідними наслідування).

У сукупності це духовні ціннісні орієнтації. За умов цілеспрямованого виховання духовні ціннісні орієнтації можуть набувати вищої форми – перетворитись на духовні потреби, тобто внутрішні спонуки до духовної діяльності (пізнавальної, естетичної, комунікативної).

На відміну від інших видів діяльності, духовна визначається не прагматичними цілями, а спрямована на задоволення безкорисливих духовних потреб (у знаннях, спілкуванні, любові, естетичному задоволенні).

Найспецифічними формами прояву духовності є духовні стани та почуття. Духовні стани породжують виникнення духовних почуттів, найвідомішими з яких є совість, провина, каяття, віра, надія, любов. Вони є своєрідними ціннісними орієнтаціями особистості, які визначають її ставлення до навколишнього, з іншого – допомагають людині зберегти власне „Я” за будь-яких обставин. Специфічний почуттєвий прояв духовності – емпатія.

Так, духовна активність є важливою складовою життєвої активності людини, під якою слід розуміти, передусім, готовність людини до свідомого вибору місця в житті, здатність максимально розкрити і реалізувати свої потенційні можливості, закладені природою здібності, схильності, таланти, здатність до власної життєтворчості. В більш вузькому психолого-педагогічному розумінні – це вміння:

- ставити перед собою мету щодо свого самовдосконалення;

- приймати рішення в ситуаціях вибору, що нелегко, оскільки рішення – це вибір, а вибирати означає надавати перевагу одній можливості перед іншою, якою необхідно пожертвувати;

- планувати і складати програму дій, не забуваючи про поставлену мету, не відволікатися від неї, постійно при цьому враховувати конкретну соціальну ситуацію, що визначає можливість або неможливість виконання програми;

- наполегливо виконувати прийняті рішення, творчо використовуючи всі можливості, як внутрішні (рівень фізичного, психічного і духовного розвитку), так і зовнішні (підтримку, допомогу, поради інших).

 

Отже, виходячи з цього всього, можна дати визначення духовного здоров’я дитини (і людини взагалі).

Під духовним здоров’ям особистості розуміють таке поєднання особливостей інтелектуальної, почуттєво-емоційної та вольової сфер людської психіки, які сприяють формуванню потреби у пізнанні світу, себе, інших людей та засвоєнню духовних цінностей (загальнолюдських та індивідуальних).

Слід ще раз згадати, що в поняття здоров’я в наш час вкладається більш широкий смисл, ніж відсутність хвороб. Воно включає також такі форми поведінки людини, які дозволяють покращити своє життя, зробити його більш благополучним, досягти високого ступеня самореалізації. Благополуччя стосується всіх аспектів життя людини, а не тільки її фізичної форми. Душевне благополуччя відноситься до розуму, інтелекту, емоціям. Соціальне благополуччя відображає соціальні зв’язки, матеріальне забезпечення і міжособистісні контакти. Фізичне благополуччя пов’язане з фізичними можливостями людини і зі вдосконаленням її тіла.

Необхідно відмітити, що благополуччя людини залежить від її духовного і фізичного здоров’я. Не можна отримати цілісного уявлення про здоров’я людини, не беручи до уваги вплив на неї психічних і біологічних процесів, що відбуваються в повсякденному житті. Ніяка хвороба не обмежена лише тілом чи тільки психікою. Людина на відміну від тваринного світу наділена творчим розумом, а значить, володіє біологічним (фізичним) і духовним здоров’ям. При цьому основою людського здоров’я все більше виступає духовна його складова. До цього люди прийшли не сьогодні.

Ось що з цього приводу говорив Ціцерон в трактаті „Про обов’язки”: „Перш за все кожному виду живих організмів природа подарувала бажання захищатися, захищати своє життя, тобто своє тіло, уникати всього того, що здається шкідливим і добувати собі все необхідне для життя: їжу, житло і т.д. Спільне для всіх живих організмів – прагнення об’єднатися заради того, щоб вивести на світ потомство, і турбота про це потомство. Але найбільша відмінність між людиною і тваринами в тому, що тварина пересувається на стільки, на скільки нею керують її почуття, і пристосовується тільки до оточуючих її умов, мало думаючи про минуле і майбутнє. Навпаки, людина, наділена розумом, завдяки якому вона вбачає послідовність між подіями, бачить їх причини, причому наступні передбачувані події не вислизнуть у неї. Вона порівнює схожі явища з теперішнім і майбутнім, з легкістю бачить всю плинність свого життя і готує для себе все необхідне, щоб прожити. Людині властива перш за все схильність вивчати і досліджувати істину”.

Духовне і фізичне здоров’я – це дві невід’ємні частини людського здоров’я, які повинні знаходитися постійно в гармонійній єдності, що й забезпечить високий рівень здоров’я.

Духовне здоров’я – це здоров’я нашого розуму (фізичне - тіла).

Розум – здатність пізнавати навколишній світ і себе, це аналіз подій і явищ, що відбуваються, прогноз найбільш можливих подій, що в основному діють на життя, модель(програма) поведінки, направлена на вирішення поставлених задач, захист своїх інтересів, життя і здоров’я в реальному навколишньому середовищі.

Чим вищий інтелект., тим достовірніший прогноз подій, тим точніша модель поведінки, одним словом, чим стійкіша психіка, тим вищий рівень духовного здоров’я.

Американський дієтолог Поль Брегг в книзі „ Побудова могутньої нервової сили” так розказує історію про двох рицарів, які вбили один одного із-за кольору королівського щиту, який висів в центрі великої зали замку: „Один рицар говорив, що щит червоний, другий – зелений. Після трагічного поєдинку хтось глянув на обидві сторони щиту – одна сторона була червона, інша – зелена.

Є також дві сторони щиту здоров’я – фізична і духовна – і обидві вони важливі. Обидві ці сторони – фізична і духовна – так тісно сплетені, що неможливо розділити їх. Фізичне здоров’я впливає на духовне життя, і духовний контроль дає необхідну дисципліну для підтримання фізичного здоров’я”.

Духовне здоров’я забезпечується системою мислення, пізнанням навколишнього світу і орієнтацією в ньому, тим, як ми визначаємо і відчуваємо своє відношення до навколишнього середовища чи до якоїсь визначеної особи, речі, області знань, принципам.

Досягається духовне здоров’я умінням жити у згоді з собою, з рідними, друзями і суспільством, умінням прогнозувати і моделювати події і складати програму своїх дій. В більшій мірі духовне здоров’я забезпечується вірою. В що вірить і як вірить – це справа совісті кожного.

„ Від Бога не можна відказуватися, навіть якщо йог немає. Тільки в ньому надійна умова моралі. Бог багатозначний. Для одних він тільки запустив небесну механіку і відсторонився, для інших – не дозволяє навіть волоску з голови впасти без його волі. Для нерозумних потрібне пекло і Бог, що карає, для інтелектуалів достатньо вірити, що існує (із якоїсь матерії) носій ідеалу, добра, докоряючий за гріхи самою своєю присутністю”(М.М.Амосов „Про природу людини”).

Духовний фактор являється важливим компонентом здоров’я і благополуччя, це розуміння здоров’я як здатності до створення добра, самовдосконалення, милосердя і безкорисливої взаємодопомоги; створення установки на здоровий спосіб життя. Спонукати людину вести здоровий спосіб життя – важка задача. Знати, що таке здоровий спосіб життя, - це одне, а вести його – зовсім інше.

Людина схильна повторювати ті види поведінки, які приносять задоволення, але часто шкідливі для здоров’я дії можуть дати на короткий час досить приємні відчуття. Вибір в користь здоровому способу життя потребує високого рівня розуміння і зацікавленості. Таким чином, духовний фактор в багато чому залежить від індивідуального способу життя, ступінь його впливу (на загальне здоров’я) становить 50%.

Духовні і фізичні начала в людини нерозривно пов’язані і взаємозалежні, і кожен з нас відповідає за те, щоб бути здоровим і тілом і душею.

Часто в більшості хвороб винна не природа, не суспільство, а тільки сама людина. Найчастіше вона хворіє від лінивості і скупості, але інколи і від нерозумності. „Щоб бути здоровим, потрібні власні зусилля, постійні і значні. Замінити їх неможна нічим. Людина настільки досконала, що повернути здоров’я можна з будь-якої точки його спаду. Тільки необхідні зусилля зростають в міру старіння і поглиблення хворіб”.(ММ.Амосов „Роздуми про здоров’я”)

Духовне здоров’я – головна складова здоров’я людини, єдина основа вищих принципів моралі і духовного життя – це реалізація здоров’я – нашої здатності до самозбереження і саморозвитку.