Методи мистецтва управління.

Мистецтво управління, як і всякий інший вид творчості, обов'язково має в своїй основі талант, оригінальність і самобутність особи. Талант керівника виявляється в його яскравій індивідуальності, нестандартності, в його особливому образі мислення і широкому кругозорі. Але будь-яка дія однієї людини на іншого повинна здійснюватися з гуманною метою, з повним розумінням сили свого уміння і відповідальності за свої дії перед суспільством, будь то бойові прийоми рукопашного бою, гіпноз або методи мистецтва управління. Дія на людину силою свого уміння і вигостреної майстерності може опинитися непоправно аморальним, хоча в повсякденному житті ми завжди намагаємося впливати на поведінку навколишніх людей будь-якими доступними нам засобами.

Методи мистецтва управління універсальні, тобто придатні для застосування в різних ситуаціях, від публічного виступу до рівня міжособових відносин. Успішність будь-яких вербальних, словесних контактів завжди залежить від безлічі складних, взаємозв'язаних психологічних чинників, від того, кому, коли і як розумно викласти свої аргументи, постійно пам'ятаючи про кінцеву мету діалогу і направляючи його в потрібне русло.

 

Метод Сократа.

Неоцінимий внесок до світової цивілізації внесли великі мислителі Стародавньої Греції, серед яких не меркне ім’я Сократа (приблизно 469-399 рр. до н. е.) - Вчителя і Громадянина, творця знаменитої афінської школи філософії і риторики. Основи учення Сократа, який принципово нічого не писав, відомі лише з творів його численних учнів: Платона, Арістіппа, Антісфена, Евкліда і пізніше - Аристотеля. Платон так високо шанував свого вчителя, що вивів його головним персонажем всіх своїх філософських діалогів. Сократ сформулював надскладні завдання пізнання - пізнай самого себе і навчися мистецтву жити, дав визначення таким етичним поняттям, як мужність, доблесть, справедливість, свої дослідження порівнював з "мистецтвом повивальної бабці", обґрунтував критичне відношення до догматичних тверджень, що отримали назву "Сократівської іронії". Досліджуючи проблеми людського спілкування, Сократ особливу увагу приділяв діалогу. Діалог розвивається в безпосередньому словесному контакті, в спілкуванні і є інтерактивним пошуком істини, мистецтвом міркувань і доказів.

У сучасній риториці, в мистецтві переконувати заслуженою популярністю користується один із способів ведення діалогу, що отримав назву методу Сократа, який неодноразово демонстрував свою майстерність ведення диспутів, суперечок. Його метод ведення діалогу будувався на блискучому умінні так будувати логічний ланцюг думок, що його опонент був вимушений погоджуватися з кожним твердженням на будь-якому етапі діалогу, тобто відповідати «так, так, так» на кожній позиції логічної побудови Сократа. На цих диспутах Сократ, переконавши свого опонента, міг жартома довести правильність міркувань як своїх, так і протилежної сторони, хоча постійно підкреслював, що всяке уміння, якщо воно не спирається на справедливість і чесноту, є шахрайством, а не мудрістю.

Цікаве підтвердження розумності прийомів Сократа і учнів його школи знайшла сучасна фізіологія. Виявляється, опонент, підготовлений до суперечки і настроєний вельми насторожено, навіть агресивно, погоджуючись на початку діалогу з абсолютно очевидними думками Сократа, заспокоювався, його збудження падало, серцебиття приходило в норму, його воля слабшала, як і здатність сперечатися з очевидними на перший погляд істинами. У результаті майстерно складена логічна концепція Сократа перемагала.

 

Метод трьох раундів.

Мистецтво управління рекомендує ще один метод ведення діалогу, точніше, спосіб переконати опонента в правильності і розумності саме вашої пропозиції. Цей прийом можна умовно назвати методом трьох раундів, оскільки модель ведення діалогу найчастіше будується з трьох частин (можливий і більш складний алгоритм цього методу). У першій частині діалогу (перший раунд) ви коротко висловлюєте суть проблеми або ситуації, погоджуючись з доводами вашого, скажімо, керівника і викликаючи, таким чином, його позитивні реакції (метод Сократа!). У другому раунді ви даєте декілька альтернативних варіантів вирішення проблеми, згадавши, у тому числі і свій, бажаний. І в третьому раунді, коли сам опонент зрозуміє, що ненав'язливо згаданий вами варіант - кращий, потрібно погодитися з ним.

Цей метод ефективний і в принципово інших ситуаціях - коли його застосовує керівник. Йому, скажімо, необхідно добитися виконання важливих, але непопулярних в колективі заходів. Можна провести нараду з керівниками структурних підрозділів, можна підготувати відповідний наказ і зобов'язати колектив виконувати необхідні заходи, але скритних опозиційних настроїв, а може бути, і прямої критики в свою адресу керівникові не уникнути. Але можна піти і іншим шляхом: запросити двох-трьох провідних фахівців, до думки яких особливо прислухається колектив, і доручити їм, досвідченим і поважаним професіоналам (це підкреслюється особливо!), в чітко позначений термін підготувати варіант вирішення виниклої проблеми. Важливо погодитися з оцінками фахівців важливості проблеми і попередніми варіантами її рішення. Зібравшись знов, вислухавши і в основному схваливши пропозиції фахівців, ненав'язливо внести свої принципові корективи (в цьому випадку другий раунд з виробничої точки зору особливо складний, але переконати двох-трьох чоловік завжди простіше, ніж весь колектив). І нарешті, третій раунд: проводиться нарада, на якій фахівець, що очолює групу, доповідає про розроблені заходи і після обговорення і критики (у адресу, природно, доповідача) керівник погоджується з його думкою.

Спроби досягти бажаного без достатньої аргументації вашої позиції і розумності пропонованого варіанту, без попереднього настроювання опонента на доброзичливий тон бесіди рідко дають позитивний результат. Сфера діалогічного спілкування надзвичайно широка, від звичайної бесіди двох людей, батька і сина, керівника і підлеглого до наукової дискусії і дипломатичної полеміки. Часто діалог державних лідерів «один на один» може вирішити надскладні проблеми успішніше, ніж довгі дипломатичні переговори.

Метод Штірліца.

Одним з найскладніших і суперечливих інструментів управління є управлінське рішення. У його основі лежить обґрунтована розробка директивного документа, організуючого і стимулюючого спільну діяльність членів колективу. Найчастіше розробляються оперативні рішення, що забезпечують тактичні, приватні управлінські завдання: терміни виконання, зміни в технології кадрові питання і тому подібне.

Глибших творчих опрацьовувань вимагають стратегічні рішення, які часто стосуються структурних змін, питань перебудови звичного ходу виробництва і постійно супроводжуються негативними реакціями прихильників форм, що склалися, апробованих, і методів роботи. Опору управлінським нововведенням можна чекати не тільки з боку рядових співробітників, але іноді і від високих керівників, що ревниво відносяться до творчих ідей, ним що не належить. Відстояти свою ідею, переконати опонентів в своїй правоті не завжди вдається навіть досвідченим, таким фахівцям, що володіють методами мистецтва управління і ділової полеміки, і іноді доводиться шукати не стандартні, обхідні шляхи.

Непростий в реалізації прийом, що дозволяє нав'язати, «проштовхнути» свою ідею, свій план вищестоящому керівникові або колективу, умовно званий «методом Штірліца» (по прізвищу героя популярного кінофільму, де цей метод наочно демонструється в розмові «нашого» інтелектуального супермена Штірліца з «дуже поганим», але розумним опонентом, його керівником Шелленбергом). Суть цього методу: під час приватної розмови або на нараді потрібно ненав'язливо, як би побіжно, серед інших варіантів рішення згадати про свою ідею і негайно «забути» її. Якщо ваш начальник розумний, то відразу ж оцінить розумність вашої думки і потім, подумавши її, запропонує цю ідею як свою, значно розширивши її, уточнивши і конкретизувавши. Людині властиво довіряти більше ідеям, що народилися у власній голові, чим чужим. Адже найчастіше вам важливо добитися своєї мети, а не тішити авторську самолюбність. Цей метод інтуїтивно добре знають і блискуче застосовують багато розумних дружин: після неодноразових і делікатних натяків, зітхань і нібито сумнівів вимовляється бажана підсумкова фраза: «Що ж, хай так і буде, як ти, мій розумний, сказав...» Інший варіант цього методу добре знають досвідчені чиновники: година-то розумне, на ваш погляд, або вигідне для вас управлінське рішення краще не пропонувати безпосередньо керівництву, а підготувати його серед інших пунктів плану робіт. В результаті такої нехитрої бюрократичний ігри ви незабаром отримаєте затверджений план робіт, в якому буде строге розпорядження підготувати в такий-то термін потрібне вам рішення.

 

Метод «Жаба в сметані».

Життя не стоїть на місці, навколишній світ знаходиться в безперервному діалектичному розвитку. Суспільний прогрес не має лінійного характеру, висхідна лінія розвитку суспільства є результат взаємодії багатоманітних процесів, і серед них вирішальна роль цілеспрямованої діяльності людей. Вага сторони життя суспільства - від соціально-виробничої діяльності до сімейних відносин - є ареною безперервних наполегливих пошуків, імпровізацій, випадковостей, помилок і знахідок, адже людина зобов'язана шукати способи адаптації до середовища, що змінюється.

Іноді в хід життя втручається не передбачене і ламає звичні стереотипи: ускладнення на роботі, серйозна хвороба, тертя в сім'ї. Людина починає шукати вихід з екстремальної ситуації, в тривозі кидається, старається знов і знов безуспішно слідувати звичним методам, здійснює нові помилки або завмирає в безвихідній апатії. Таку ситуацію добре ілюструє відомий експеримент: у горизонтально лежачу пляшку помістили бджіл і мух. Мудрі нібито бджоли стали наполегливо, до повного виснаження битися об скло в безнадійних пошуках виходу, а дурні мухи хаотично кидатися в пляшці і через декілька хвилин вирвалися на свободу. У складній, неординарній ситуації рідко вдається вирішити проблеми традиційними способами. Потрібно шукати нові, не тривіальні методи, хоча і метод хаотичних проб і помилок не завжди приводить до бажаної мети (мухам дуже пощастило). А є ще інше про муху, яка стала супергероєм.

У забезпеченій, благополучній сім'ї дружина за багато років сумісного життя абсолютно упевнена в міцній прихильності чоловіка до неї і до дітей, вона перестає стежити за своєю зовнішністю, стає самовпевненою, сварливою, неохайною. Після нескінченних з'ясувань відносин з незадоволеним чоловіком, обговорень ситуації з мудрою, але не завжди об'єктивною мамою, телефонних рад нерозлучних подруг (на жаль, подруги часто вдають, що проявляють співчуття, а насправді ретельно уникають його) дружина не завжди ухвалює вірне рішення або приймає його із запізненням. Є навіть термін - "курячий ефект": курка наважується перебігти дорогу в найостанніший момент, коли ситуація стає вже вельми небезпечною! Коли наступає кризова ситуація, то у людей часто виникає відчуття приреченості, безсилля, у них опускаються руки і паралізується воля. Іноді у людини міцно виробляється відомий «ефект Буриданова віслюка», коли нескінченні сумніви, нерішучість, нездатність зробити вибір приводять до найважчих психічних травм. В цьому випадку крах неминучий. Тут доречно пригадати притчу про двох жаб, що потрапили в глек із сметаною. Одна з них, вважаючи положення безнадійним, припинила боротьбу і загинула. Інша продовжувала боротися до кінця, вона намагалася виплигнути з глека, відчайдушно працювала лапками, збила із сметани масло і у результаті змогла вибратися на волю.

Питання та завдання для самоконтролю.

1. Назвіть основні принципи управління.

2. В чому суть принципу оптимізації управління і принципу захищеності управлінського рішення.?

3. Що являють собою принцип відповідності?

4. Поясніть і розкрийте суть принципу першого керівника.

5. На чому базується принцип підвищення кваліфікації?

Додаток 2.2