Походження морального закону

Звідки походить і яким чином у людини утворився моральний закон?

Натуралісти і взагалі моралісти емпіричного напрямку виводять моральний закон з досвіду, з пізнання природи. Ідея зобов’язаності, на їхню думку, не є ідея початкова і як така, що істотно належить до людської природи, а є ідея апостеріорна, утворена з плином часу: вона породжена цивілізацією і передається від покоління в покоління. Вона, як і будь-яка мораль, утворилася з користі і симпатії, тобто невільного потягу людей до вигідного життя і до співчуття подібним до самих себе.

Але всупереч цій теорії говорять такі дані: у зовнішній природі немає моральних дій, у ній все відбувається за законом кількісних сил і тільки ми самі надаємо чому-небудь у ній морального значення. Отже, зовнішня природа не може бути джерелом морального закону.

У нерозумній природі діють закони, повністю безсторонні до всіх тих норм моральної поведінки, які ми вважаємо обов’язковими для себе. Вона з однаковою щедрістю осипає людей своїми дарами чи вражає стихіями як праведних, так і грішних. Лавина, скочуючись з вогненної гори, – може спустошити цілі міста і поселення; вчасний дощ може врятувати від голоду населення цілого краю; але ні те, ані інше явище природи ми не називаємо морально добрим чи морально поганим. Так само ми не висловлюємо осуду тваринам за сподіяну ними шкоду, чи за подану ними допомогу і принесену користь. Усе це свідчить про те, що зовнішня природа не може бути джерелом моральних засад.

А ще проти цієї теорії говорить всезагальність морального закону і неможливість скасувати його вимоги: якби лише людина відкрила, що ідея зобов’язання не має для неї істотного значення, що вона не зв’язана в корені з природою людини, то вона легко могла би звільнитися від цієї ідеї.

Однак, насправді людина ніколи не в змозі зробити цього. Вона може відмовитися від виконання вимог морального закону, але в глибині своєї сутності буде визнавати, що ці невиконані нею вимоги як і раніше апелюють (звертаються) до її волі, як і раніше панують над нами, пред’являють до неї свої права, наполягаючи на їх виконанні.

Незмога пояснити походження морального закону з зовнішнього досвіду привела Канта до висновку, що моральний закон є немовби продукт до досвідної діяльності «чистого розуму». Розум, на думку Канта і його послідовників, сам дає собі закон у безумовній та абсолютній формі категоричного імперативу (повеління) – «ти повинен» (зрозуміло робити те чи інше). Але яким чином наш розум виводить з себе такий закон, який ми мусимо виконувати лише з поваги до нього, це, на думку Канта, недосяжно для людського пізнання, це непроникна таємниця.

Те, що моральність приймає форму закону, тобто правил, які визначають нашу внутрішню і зовнішню поведінку, не інакше, як через мислення, отже, через розум – це зрозуміло. Одначе, людський розум не є такий авторитет, котрий міг би звеліти «імперативно» (наказово) і наполягти на виконанні повелінь. Якщо розум повеліває «імперативно», то він міг би і скасувати ці накази, тобто анулювати вимоги морального закону. Однак, цього не буває.

Усе це свідчить, що не можна погодитися з думкою Канта, який визнає людський розум початковим джерелом морального закону. Щоправда, зміст морального закону, тобто правила моральної поведінки, розум наш виробляє сам на підставі неодноразового збудження моральної свідомості та морального почуття. Але усвідомлювати і в серці переробляти моральні явища, а потім уявлення про них переробляти в норми чи правила морального закону – це не означає створювати для себе закон, а значить бути лише пояснювачем його, як чогось уже даного у моральній потребі людської природи.

Незмога пояснити походження морального закону з досвіду і з діяльності чистого розуму приводить до висновку про природженість нам моральної свідомості і почуття. Властива нам здатність розрізняти в нашій поведінці добре і погане, мабуть, становить саму природу нашого духу, нашого розуму. Природженість нам нашої моральної свідомості підтверджується і біблійним ученням про богоподібність людської душі.

Таким чином, джерело морального закону у волі Божій. (Воля Божа, будучи законом для всього світу, служить основою і морального закону для всіх розумно-вільних істот). Звідси легко пояснюється і владний авторитет моральних вимог. «Один є засновник Закону і Суддя», говорить апост. Яків. Волі Божій підкоряється вся природа, її виконують ангели, для її виконання приходив на землю Сам Христос, її виконувати повинні всі люди.