Поняття про моральний закон.

Крім свободи і самосвідомості, третьою умовою моральної діяльності є моральний закон.

Що таке моральний закон?

Коли моральне почуття усвідомлене багато разів виявляється у нас, з приводу наших намірів та дій, то воно залишає в нас глибокий слід. Наша свідомість і мислення тоді вже постійно обертаються на порухи морального почуття.. Таким шляхом у нас утворюються моральні поняття, чи правила вільних моральних дій, що й носить назву морального закону.[7] Моральний закон – це свідомість, яка ґрунтується на моральному почутті, того, що слід і чого не слід робити.

Закон взагалі є правило чи сукупність правил, які визначають дію якоїсь сили. Наприклад, механічний закон вагомості визначає дію сили вагомості.

Моральний закон визначає спосіб дії нашої моральної сили, тобто свободи волі. Отже, моральний закон вказує, як людина повинна жити, що вона повинна робити, аби досягти свого призначення чи своєї моральної мети.

 

Моральний закон і закон фізичний. Їхня схожість і відмінність.

 

Закони можуть бути двоякого роду – фізичні та моральні. Перші визначають діяльність сил та істот фізичного світу, які не мають свідомості і свободи, інші ж визначають діяльність морально – розумних істот, які діють вільно і з свідомістю (тобто людей).

Відмітною рисою будь – якого закону є всезагальність та необхідність. Цими рисами володіє і моральний закон. Він всезагальний, оскільки той самий закон, який я чую про своє сумління, чують в собі й усі інші люди: нема жодної людини, жодного племені чи народу, який не усвідомлював би, що одне слід робити, інше ж уникати. Він необхідний. Це означає, що він містить необхідну вимогу відносно людини, яка хоче досягти своєї моральної мети. Немає іншого шляху до цієї мети, крім шляху виконання закону.

Будучи схожим цими рисами із фізичним законом (також всезагальним і необхідним), моральний закон в той же час і відрізняється від фізичного закону. Фізичний закон визначає діяльність сил та істот фізичного світу (матеріального), моральний закон визначає діяльність морально-розумних і вільних істот. Фізичний закон – це закон кількості сил: він полягає у простому співвідношенні між причиною і наслідком. Моральний закон є закон якості сил: він містить у собі поняття добра і зла, цілком чужі фізичному закону.

Відповідно до риси всезагальності відмінність морального закону від фізичного закону полягає в тому, що фізичний закон здійснюється скрізь однаковим чином. Моральний закон виконується різними людьми неоднаково: одна і та ж вимога морального закону (наприклад, вимога самопожертви) виконується по-різному залежно від особи кожної людини, її становища, статі, віку тощо. Один, наприклад, жертвує собою, як воїн, захищаючи свою вітчизну; інший, немов лікар; третій, як учений; четвертий, як пастир Церкви; п’ятий, як робітник тощо. Один у самопожертві помирає, інший бореться. Кожен діє відповідно до свого індивідуального становища у моральному світі і відповідно до відмінностей у завданнях, Богом різним людям. Коли апостол Павло переконує римських християн перевірити, що є воля Божа, милосердна, угодна і досконала, то він має на увазі спонукати їх до свідомості та виконання не лише загальних вимог морального закону, які стосуються однаково усіх, але й тих, котрі були поставлені волею Божою саме їм, і саме в тому стані, в якому вони перебували і при тих духовних дарах, якими вони володіли.

Відрізняється моральний закон від фізичного закону і за властивістю необхідності. Необхідність можлива двояка: безумовна і обумовлена.

Безумовна необхідність панує у фізичній природі: закон безпосередньо переходить у дію. Фізичний закон діє з безумовною необхідністю, який виключає будь-яке упередження чи мети, будь-яке попереднє обрання засобів.

Моральний закон дії з обумовленою необхідністю і передає собою таку вимогу, для виконання якої моральні істоти не примушуються, а тільки зобов’язуються. Це означає, що вимоги морального закону виконуються людиною тільки тоді, коли людина визнає ці вимоги обов’язковими для себе.

Таким чином, моральний закон обумовлений визнанням його з боку людської волі. Він є немовби вимога, яка залишає місце уяві, міркуванню, рішенню. Обумовлена необхідність морального закону називається обов’язком.

Зобов’язання є поведінка без примусу. Наприклад, моральний закон зобов’язує бути милосердним, але не примушує до цього. Людина може і не виконувати цієї вимоги морального закону. Однак, це не означає, що у випадку невиконання вимог морального закону, останній (закон) скасовується і руйнується в своєму об’єктивному значенні.

Моральний закон залишається законом, але, не досягаючи свого підтвердження з боку людини позитивним шляхом (шляхом виконання його вимог), вона досягає свого підтвердження негативним способом. Він впливає проти ухилення від нього людини і накликає на неї ті згубні наслідки, які нерозлучні з ухиленням будь-якого предмету від своєї істоти, тобто спричиняє саморозклад, самоприниження, яке триває до тих пір, поки людина знову не скориться вимогам закону. «А коли не послухаєте (велінь Божих) – меч вас знищить». (Іс. 1.20), – свідчить пророк.