Виховання моральної свободи та морального характеру.

Звичайно тільки ідеально-добру свободу можна назвати істиною чи моральною свободою. Ця свобода є завдання нашого життя. Відмінна риса цієї свободи полягає в неухильному прагненні людини до добра. Чітке усвідомлення моральної свободи можливе тільки при чистому моральному житті. Коли б людина досягла такого стану, коли для неї вже неможливо робити вибір між добром та злом, і вона спрямувала б себе виключно до добра, то вона би була цілком вільною. Саме про таку свободу говорить Ісус Христос: «Якщо перебуватимете у світлі Моєму, то ви істинно Мої учні, і пізнаєте істину, і істина (якою повинна керуватися воля людини) зробить вас вільними.» (Іоан. 8, 31-32). Тільки у Христі Ісусі і через Христа людина стає істинно вільною, отримуючи через духовне відродження усі необхідні сили. «Якщо Син визволить все, то істинно вільні будете», - говорить Ісус Христос (Ін. 8,38). Так само вчить апостол Павло: «Закон духу життя у Христі Ісусі визволив мене від закону гріха і смерті» (Рим. 8,2). Навпаки, той, хто чинить гріх, за вченням Св. Письма, не є вільна людина, а раб: «кожен, хто чинить гріх є раб гріха», - говорить Христос (Іоан. 8,34). І Господь прийшов на землю для того, щоб визволити людей (від влади гріха) і зробити їх вільними дітьми Божими. У посланні до Римлян апостол шле подяку Богові за те, що римські християни, «бувши раніше рабами гріха, (навернувшись) стали слухняними тому способу вчення, якому віддали себе» (Рим. 6,17)

Що менше людина грішить і що більше вона визначає себе на добро, то дужче вона стає вільною. Тільки у всецілому підпорядкуванні добру зберігається істинно-моральна свобода і досягається її суть.

Але чому, запитується, здійснення людиною свого призначення чи, що те ж саме, прагнення людини до добра і Богоуподібнення, називається свободою, а впадання у зло та гріх – рабством? На це питання відповідь може бути така: свобода, як нам відомо, є сила самовизначення людини з своєї сутності, підпорядкування самому собі, а не чомусь побічному: але за своєю природною суттю людина є образ Божий і її призначення – Богоуподібнення. Отже, коли людина прагне до добра і Бога, то вона вирізняє себе з своєї істинної і початкової істоти: вона живе, так би мовити, у своїй справжній сфері, і істинно вільна. Навпаки, коли вона, «чинить гріх», коли вона ухиляється від Бога і віддається злу, тоді вона визначає себе, не за своєю істинною природою, але за чужою їй засадою, побічною владою, оскільки гріх чи зло – чуже Богоствореній природі людини. Зло примушує людину силоміць робити те, що вона ненавидить і не робити того, що вона хоче: «бо не те, що я хочу, - добро чиню, а те, чого не хочу, зло чиню», - говорить Апостол про гріховну людину. Зло є в людині якоюсь зовнішньою, незалежною від неї, фатальною силою, яка позбавляла її свободи і підпорядковує законам фізичної необхідності. Моральне ж добро, навпаки, дає людині відчуття істинної свободи, свободи від гріха. Добро, даючи нам моральне задоволення, відповідає суті нашої природи і не є насильством для останньої. Таким чином, тільки існування добра служить запорукою і показником моральної свободи.

Виховання такої моральної свободи морального характеру, надання волі і життю морально-доброго напрямку – і є завдання земного подвигу людини – християнина. Це завдання вимагає від людини постійних зусиль і невпинної боротьби з гріховними намірами. В цій боротьбі християнин постійно набирає сили і досягає такої міцності і моральної досконалості, яка на початку видавалась йому недосяжною. Апостол Павло порівнює християнина з атлетами, що біжать на арені. Як ці останні задавалися метою отримати земний вінець і всі зусилля використовують для того, щоб не ухилитися від шляху до мети і чим скоріше досягнути її, так повинен чинити і християнин, який поставив мету отримати вінець небесний. Тут важливо, щоб людина не заспокоювалась на досягнутому, не послаблювала своїх зусиль, подібно до великого апостола народів, який говорив про себе: «Я не вважаю, що я досяг, а лише, забуваючи те, що позаду, прямую вперед, лечу до мети, до почесті найвищого звання Божого у Христі Ісусі (Філіп. 3,13-14). Звичайно зусилля людини можуть бути дієвими тільки за умови благодатної допомоги Божої.

 

Запитання до Теми:

1. Біблійний погляд на природу людини.

2. Основні ознаки чи якості душі людини.

3. Які необхідні умови моральної діяльності?

4. Що таке свідомість і самосвідомість?

5. Якою має бути християнська самосвідомість?

6. Свобода, види свободи волі? Моральна свобода. Формальна чи психологічна свобода.

Проблемні питання до теми:

 

1. Як Святе Письмо тлумачить істинно-моральну свободу? В чому полягає її суть? Яким чином виховати в собі моральну свободу і моральний характер?

Список запропонованої літератури до теми:

М. Олесницкий.- Нравственное Богословие.

Свящ. М. Менстров.- Уроки по христианскому православному нравоучению. СПб., 1914

Свящ. В. Бощановский.- Жизнь во Христе. Серг. Посад., 1913

Преп. Ефрем Сирин.- Творения. Тр. – С.Л. 1900

 

 

Розділ 2