Милосердя, благодійність і самовідданість у відношенні до ближніх

 

Милосердя чи благість – один з головних виявів любові. Милосердя – це постійний настрій душі, почуття любові, яке володіє серцем і виражається у співчутті та співжалю, у чуйності до ближніх.

Милосердя – це почуття душі, яке неминуче передається у справах милосердя, головним чином, у справах благодійності. А втім, благодійність не завжди виходить з почуття милосердя: буває так, що благодіють і без милосердя, із спонук марнослав’я, вигоди, розрахунку тощо (пор. Мф. 6, 1-4). Точно так само милосердя може з тих чи тих причин і не передаватися благодійністю.

Без милосердя і молитва безплідна, бо милостивий Бог схиляється перед природним милосердям на молитву, але на молитву милостивих.

“З якою надією, - говорить святий Тихін Задонський, - будеш молитися Богові, коли сам не слухаєш молитви подібних до тебе людей? Як скажеш: “Господи помилуй”, коли сам не милуєш? Як будеш просити з іншими в церкві: “подай, Господи”, коли сам не подає тим, що потребують, а можеш подати? Якими устами скажеш: “Вислухай мене, Господи”, коли сам не чуєш бідного, чи вірніше у бідному Самого Христа, Котрий узиває до тебе?

У милосерді має потребу навколишній світ, і випадки для вчинення добра трапляються щохвилини. Простежимо за Євангелією життя Господа Ісуса Христа, і ми побачимо, що вона вся пройшла у справах милосердя і любові, що більшість Свого часу Він використав на те, щоб чинити справи любові.

Милосердя до ближніх чи милосердя виражається, по-перше, в духовній і тілесній благодійності.

Випадків та способів благодійності у будь-якої людини може бути багато. Одні справи благодійності належать до душі, інші до тіла, тобто тілесного життя, здоров’я, зовнішнього добробуту ближніх, наприклад, нагодувати голодного, зодягти голого, уздоровити хворого, допомогти людині в потребі, в трудах і небезпечних для життя і здоров’я обставинах, і багато іншого. Ще важливіша благодійність душі, наприклад напоумити заблуканого на шляху істини відволікти людину від гріха, направити порочного, утвердити зневіреного серед спокус, утішити засмученого. Ця милостиня душі значно вища від тілесної милостині. Бо як душа дорогоцінніша від тіла, так і милість, виявлена душі, значно більша від милості, виявленої тілу1. Але й тілесна милостиня, рухома почуттям милосердя, як доступна всім людям має величезне значення у набутті християнської любові і справі спасіння християн.

Найзручнішим приводом до ухилення від обов’язків благодійності служить як правило страх за своє майбутнє, за майбутнє своєї сім’ї, дітей, бажання матеріально забезпечити їх майбутність. В таких осторогах за майбутнє своє і майбутнє своїх дітей мало бачиться надії на Провидіння Боже, без визначення якого і волосини нашої голови не падає. “Якщо Бог благословив дітьми, тим більше треба шукати для них благословення Божого у справах милосердя”1.

Іншим приводом для ухилення від обов’язків добродійства та благодатності служить посилення на обмеженість своїх засобів і власну потребу і неможливість задовольнити усіх тих хто просить.

До благодійності в широкому смислі слова належить утішення глибоко засмучених та хворих. Глибоко засмучені, скорботні, як уражені стрілою в серце і знеможені душевно, і хворі, як безпомічно лежачі на одрі хвороби, звичайно мають потребу в утішенні та підбадьоренні словами та участі інших осіб; отже, ми звершуємо істинну благодійність, коли беремо участь в їхній долі, і втішаємо їх. “Я був хворим і ви відвідали Мене, скаже Господь праведним на суді! Апостол Павло заповідає “плакати з тими,хто плаче” (Рим. 12,15). Цим виразом апостол вказує і на спосіб істинного втішення.

Добровільність. “Кожний уділяй за схильністю серця, не зі сприкренням і не з примусу, бо того, хто дає добровільно, любить Бог” (2 Кор. 9,7).

Безкорисливість. Благодійність не очікує вдячності, слави, нагороди. Тому вона нерідко здійснюється таємно.

Самовідданість, самозреченість. Ми повинні благодіяти не тільки від надлишку, але й від бідності (за прикладом бідної вдови); благодіючи, ми повинні позбавляти себе дечого задля ближнього.

Ласкавість до тих, хто отримує милостиню і пощада до них. Ми повинні творити милостиню з душевною схильністю і не докоряти, не принижувати тих, хто просить та отримує благодіяння. Тому що й Бог, за словами апостола Якова “подає всім просто і без докору” (Як. 1, 5).

Коли що подаєш тому, хто просить, повчає святий Ісаак Сирин, то нехай попередить твоє подаяння веселий погляд і ласкаве лице, й добре слово нехай утішить цей смуток.

Нарешті, безсторонність Благодійність охоплює усіх без винятку – християн і нехристиян, рідних і чужих по народності, добрих і злих, друзів і ворогів. Добродійте тим, хто ненавидить вас… щоб ви були синами Отця вашого Небесного; бо Він повеліває Сонцю Своєму сходить над добрими і злими, і посилає дощ на праведних та неправедних” (Мф. 5, 44-45).