Необхідність, важливість і значення молитви

 

 

Для просування в моральному удосконаленні треба постійно зважати на свій моральний стан, пильнувати на страсі спасіння і разом з пильнуванням за заповіддю Спасителя треба поєднувати молитву.

“Пильнуйте і моліться, - заповідав Господь, - щоб не впасти у спокусу”, (Мф. 26, 41).

Молитва – це піднесення розуму і серця Бога чи бесіда людської душі з Богом.

Початки молитви покладені в самому відверненні людини від гріха до служіння Богу, бо молитва – це спрямованість розуму і серця до Бога що і є в наверненні.

Як тільки хто покається, відвернеться від гріха до чеснотливості, одразу ж починає дбати про наближення до Бога, аби справним життям прищепитися до Нього, поставити себе у належне відношення до Нього.

Якщо метою життя людини є богоуподібнення та богоспілкування то саме з допомогою молитви людина підноситься до Бога і з’єднується з Ним. Саме в молитві здійснюється “союз любові з Богом”, оскільки людина в ній досягає співбесіди з Богом. Молитва нерозривно зв’язана з любов’ю християнина до Бога: вона – плід і вираз цієї любові і разом з тим найвірніший засіб розвитку, зміцнення та удосконалення любові до Бога1.

Через молитву християнин стає храмом Божим. Душа того, хто молиться до Бога, відображає Його Самого в собі як у дзеркалі. Ось чому, коли людина сподобилася безперестанного перебування в молитві, то вона підноситься на висоту усіх чеснот і стає оселею. Звідси молитва є зосередженням та основою духовного життя, джерелом спасіння2.

Молитва, вводячи християнина в єднання з Богом і залучаючи благодатну допомогу, є, за виразом святого Григорія Ниського, “проводирем сукупності чесної”3. Будучи дочкою виконання євангельських чеснот, вони, на думку святих отців, є разом з тим і матір’ю усіх чеснот.

“Молитва – дихання нашого духовного життя”. в духовному житті людини вона – те саме, що дихання в нашому тілесному організмі, яке обумовлює у ньому всі життєві процеси. Без молитви наша душа, за виразом Золотоустого, мертва..

Молитва дуже помічна, як знаряддя духовної борні з пристрастями4. Молитва має живу, дієву силу скоро очищати людину від гріхів навіть і в тому випадку, якщо душа “повна гріхів”. Молитва зміцнює наш дух і перенесення усіляких нещасть, скорбот та випробувань. Завдяки чистій та старанній молитві людина стає достойнішою милосердя, благовоління Божого і більшою мірою придатна для прийняття від Бога благодатних дарів, що їх Бог з безмежного милосердя завжди готовий пролити з Своїх милостей.

Отже, молитва – це джерело; нею ми входимо в спілкування з Богом і Бог вселяється в нас Своєю благодаттю, подає нам Свої благодатні дари і поміч. Хто в нинішньому житті не любить молитися і не молиться, той постійно дедалі більше холоне до Бога, віддаляється від Нього своїм ставленням, втрачає смак до духовного, духовно мертвіє, стає рабом пристрастей, стоїть на шляху до цілковитої духовної смерті.

Не мати бажання молитися - означає не мати наміру бути з Богом. Не мати любові до молитви – означає не любити Самого Бога. Душа ж, що любить Бога, безперестанно прагне, жадає бесідувати з улюбленим для неї Творцем. “Молитовний подвиг, - говорить преподобний Іоанн Ліствичник, - показує боголюбних”1.

Внаслідок такого важливого значення молитви вона у слові Божому і в творах святих отців заповідується як головний і неодмінний обов’язок християнина. Сам Господь залишив Своїм послідовникам зразок істинно християнської молитви “Отче наш”, зразки прохальних, подячних молитов, славослів’я (Мф. 26, 39, 42; Ін. 11, 41; Мф. 11, 26), і Сам, явивши приклад найвищого молитовного подвигу і молитовного спілкування з Небесним Отцем, заповідав християнам пильнувати в будь-який час і молитися (Лук. 21, 36). “Пильнувати в молитвах” радить апостол Петро (1 Петр. 4, 7). Святий апостол Павло заповідує християнам молитися безперестанно, бути постійним у молитвах (Рим. 12, 12; Еф. 16, 18).