Стан моральної недбалості і безпечності

 

Він характеризується тим, що людина в цьому стані живе без будь-якої турботи чи тривоги за свій моральний стан, зовсім не заглиблюючись у себе і не намагаючись взнати, як повеліває йому жити закон Божий і чи його діла узгоджені з цим законом. В такому стані люди знаходилися перед потопом, коли вони «їли, пили, одружувалися і виходили заміж, і не думали, поки не прийшов потоп і не знищив усіх» (Мф. 24, 37–39). В такому стані люди будуть знаходитись, за словами Спасителя, перед його другим пришестям і вони будуть жити в цілковитій безпечності, в турботах лише про матеріальні блага, поки їх не спіткає страшний переворот. Їхня безпечність буде ґрунтуватися на неуважності до свідчення істини, до вчення Христа й апостолів на легковажному ставленні до їх свідчень про надчуттєвий світ, майбутній суд і винагороду.

 

Стан моральної самоомани

 

Цей стан характеризується тим, що людина, помічаючи в собі деякі, іноді навіть гадані достоїнства, вже не бачить за ними ніяких недоліків у своїй моральній поведінці, з самовпевненістю задивляється у себе і ставить себе вище від інших людей (пор. Лк. 18, 11). Така людина відкидає від себе необхідність якогось морального виправлення. Зразком самообманутих людей є євангельські фарисеї, котрі за будь-якої нагоди любили виставляти свої чесноти на показ, а свої недоліки приховувати від інших, із самовдоволенням ганили інших за їхні недоліки. Не далекий від них був і євангельський юнак, уявляючи ніби він від юності виконав усі заповіді закону. Про самообманутих досить сказати словами ап. Іоанна: «Якщо ми говоримо, що не маємо гріха, обманюємо самих себе, і істини нема в нас» (1 Ін. 1, 8).

 

Моральне лицемірство

 

Цей порочний стан характеризується тим, що людина на цій ступені, будучи у серці рабом гріха, намагається показати себе благочестивою, приймає на себе личину чесності, моральності, порядності, аби таким шляхом здобути до себе повагу від інших, чи, принаймні, успішніше приховати свої порочні нахили. Євангельські фарисеї – лицеміри, надівали на себе маску благочестя, аби показати перед людьми благочестивість. На практиці лицемірство може зустрічатися в найрізноманітніших сферах життя, коли люди обманюють одне одного, зловживаючи мовою, з метою взаємних честолюбних лестощів чи вигоди. Там, де чуються порочні, бездушні фрази, там вже є лицемірство.

 

Стан морального рабства

 

Він характеризується тим, що в людини до того слабне сила волі і вона настільки підкоряється якійсь гріховній звичці чи пристрасті, що не в силах боротися з нею, і тому вона вважає неможливим для себе виправлення: ця звичка чи пристрасть обертається для неї немовби на іншу природу. Така людина, відчуваючи в собі присутність «гріховного закону» і усвідомлюючи, що вона «віддана гріхові» (Рим. 7, 14, 23), поволі справді стає рабом гріха. В такому стані людина знає закон і поважає його, ненавидить гріх і не хоче робити його, але гріховна звичка тягне її до гріха супроти її волі. Вона сама себе осуджує, прикриться, кається, плаче, але в той же час чинить гріх. Стан рабства, відповідно до потрійної похоті, виражається в трьох видах: ненависті, здирництві і гордості. Він такий тяжкий моральний недуг, що у Св. Письмі прирівнюється до ідолопоклонства, тому що доводить людину до практичного безбожництва (Філіп. 3, 19; Ефес. 5, 5).

 

Стан морального відчаю

 

Він характеризується тим, що людина, пробудившись від своєї гріховної дрімоти і уявляючи всю глибину свого падіння, з одного боку, і всю строгість правосуддя Божого, з другого боку, втрачає будь-яку надію на своє спасіння, не надіючись не тільки на себе самого, як морально вільну істоту, але й на Бога, проникнувшись думкою, що її нечестя перевищує милосердя Боже. Це є стан цілковитої моральної безпомічності, в якій для людини зникають усі можливості, закриваються усі шляхи й двері. Приклад такого стану можна бачити в Іуді Іскаріотському.

 

Стан морального огрубіння

 

Це найнебезпечніший з недугів. Якщо в стані морального рабства і навіть морального відчаю у людини ще є бажання робити добро, але не стає сил до цього, то в стані морального огрубіння людина знаючи добро й усвідомлюючи в собі навіть якусь силу для його здійснення, виявляє цілковиту несприйнятливість до нього, так що, дивлячись очима, вона не бачить, слухаючи вухами, – не чує, не розуміє серцем (Іс. 6, 9–10). Це стан морального відчаю, моральної мертвотності, цілковите припинення функцій совісті, отже, стан морального трупа. Але це лише один бік морального огрубіння – пасивний. Активний бік цього стану – в цілковитій ненависті до добра, спрямованій по-сатанинськи лише на знищення добра. Всупереч своїй совісті, воліючи замість добра зло і знаходячи постійне задоволення тільки в ньому одному, такі люди вперто хочуть і чинять лише зло, щоб поширити й утвердити панування зла. Хоча й тут чітко усвідомлюється реальність (дійсність) добра, але оскільки людина не хоче добра, вступає у заперечне відношення до нього, то саме тому ненавидить його.

Стан морального огрубіння – це результат тривалого і впертого косніння і грісі. Оскільки в такому стані людина навмисне відкидає саму благодать Божу, без якої ніякий моральний недуг не вилікується, то зрозуміло, що з цього стану навряд чи можливо визволитися тому, хто мав нещастя глибоко віддатися йому. Приклад такого стану Св. Письмо вказує у фараоні (Вих. 5, 2).

 

Запитання до теми:

1. Які три сторони гріха? Що таке гріх? Які його коріння, основа?

2. Як зароджується і розвивається гріх? Які види чи ступені гріха? Які бувають смертельні і несмертельні гріхи?

3. Які бувають гріховні пристрасті?

Проблемне питання:

Чим характеризується гріховний стан людини? Який зв’язок існує між трьома сторонами гріха?

Список запропонованої літератури:

Еп. Феофан. Начертание христианского нравоучения. М. 1896.

Проф. прот. И.Стеллецкий. Опыт нравственного православного Богословия. Харьков., 1914.

Проф. М. Олесницкий. Нравственное Богословие.

Про засади християнського життя.

Запитання до теми:

1. Як починається християнське життя?

2. Яким буває стан грішника? Які три групи грішників існують?

3. Яке значення у відродженні людини благодать Божа?

4. В яких моментах відбувається повернення грішника до Бога?

Проблемне питання:

Роль усвідомлення гріховності у відродженні людини. Каяття, самоосуд перед Богом та прагнення до помилування – взаємозв’язок між ними та взаємодоповнюваність.

Список запропонованої літератури:

Еп. Феофан. Путь ко спасению. М., 1899.

Прот. Н. Стеллецкий. Опыт

 

Частина друга