Відношення Морального богослів’я до моральної філософії.

Моральність є факт загальнолюдський, тобто становить належність усього людства: тому вчення про неї має місце не лише у християн і богословів, але й у язичників і філософів. Таким чином, крім морального богослів’я існує ще й моральна філософія, - наука споріднена з моральним богослів’ям. Ця спорідненість полягає у тому, що-ці обидві науки займаються одним і тим же предметом, а саме – дослідженням законів і норм чи правил морального життя.

Однак, між ними є і відмінність. Ця відмінність полягає у тому, що в своїх дослідженнях вони виходять з різних засад, а дослідження іде в різних напрямках.

Моральне Богослів’я відправним пунктом має одкровенне моральне вчення, яке воно прагне з’ясувати на підставі історичного передання і даних природного людського розуму і показати відповідність його загальнолюдським моральним потребам, отже, уявити його істинним загальнолюдським благом. Тим часом Моральна філософія ще не має істини, припускає її невідомою, вихідним пунктом для неї служить пошукове (пошук), що його моральна філософія шукає силами і засобами людського розуму.

Звідси випливає, що Моральне Богослів’я, наскільки воно являє собою справжнє вчення Святого Письма, являє безумовну істину і помилятися не може. А моральна філософія може легко піти у хибному напрямку і видати за істину зовсім не істину. Такі, наприклад моральні вчення, що створюються на пантеїстичному чи матеріалістичному грунті. Взагалі природна моральна свідомість і сумління не можуть осягти самі по собі чисту і повну моральну істину, так само як і взагалі природний розум сам по собі не може піднестися до істини Божественного Одкровення.

Отже, моральна філософія повинна довершуватися Моральним Богослів’ям. Без Богослів’я моральна філософія своїми силами не в змозі розв’язати багатьох питань морального порядку, наприклад, питання про походження зла, про перемогу на ним.

Потім моральна філософія має справу лише з загальними питаннями, тому там ми не знайдемо вчення про особисті обов’язки людини. Та й у загальній частині не йде так далеко в розгляді моральних понять християнства, як далеко йде Моральне Богослів’я. Наприклад, у частині про добродійство моральна філософія не дає конкретного зразка добродійства, тоді як Моральне Богослів’я, зображаючи особистість Ісуса Христа Спасителя, як досконале зображення добродійства, вказує в ньому живий зразок моральної досконалості. Потім, треба не тільки відшукати істину, але й іти за нею, здійснити вимоги морального закону, а для цього необхідні сили і засоби, які спонукали б людську волю піти за нею і зміцнили би слабкі сили людини.

Моральна філософія таких сил дати не може – авторитет людського розуму надто слабкий для цього, щоб спонукати людину підкоритися вимогам морального закону. Моральне Богослів’я дає спонуку для виконання моральних вимог тим, що вказує їхнє джерело до волі Божої, тим, що подає численні приклади здійснення цих вимог; нарешті, тим, що говорить про благодатну допомогу людині в досягненні морального ідеалу.

Таким чином, відношення Морального Богослів’я до Моральної філософії є відношення переваги першого над другою відносно істинності, повноти та досконалості викладуваного і розкритого ними морального вчення, а також і відносно засобів,що даруються людині для неухильного наслідування цього вчення.

Незважаючи на цю перевагу, Моральне богослів’я не повинне повністю ігнорувати моральну філософію і цуратися її. Одкровенні моральні істини, з допомогою Моральної філософії, можуть бути подані як найчіткіше, підтверджені різними доказами і захищені від усіляких заперечень з боку противників цих істин.

Отці і вчителі Церкви вважали філософію посібником до дослідження і розкриття богословських істин. Так, св. Григорій Богослов говорить; «Вважаю, що кожен, хто має розум, визнає благом зовнішню ученість, якої багато християн цураються. З наук ми взяли усе корисне і для самого благочестя, через гірше навчившись кращого, і їхню неміч обернувши у твердість нашого вчення».