Договір позики, кредитний договір, договір банківського вкладу. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Договір позики, кредитний договір, договір банківського вкладу.



Договір позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У ролі позичкодавця та позичальника можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи, держава та інші публічно-правові утворення, тобто договір позики як універсальний договір може обслуговувати як побутові потреби, так і підприємницькі цілі.

Однак, слід враховувати, що згідно зі ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання коштів у позику, у тому числі й на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, до яких належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Отже юридичні особи та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності не можуть систематично надавати грошові кошти у позику. Однак поняття систематичності стосовно цих відносин законодавством не визначені. Крім того, надавати кошти у позику за рахунок залучених коштів мають право кредитні установи на підставі відповідної ліцензії.

Предметом договору позики можуть бути грошові кошти у готівковій та безготівковій формі, а також речі, визначені родовими ознаками. Майно, що складає предмет позики, переходить у власність позичальника і використовується ним на праві власності на власний розсуд. Отже, позикодавець має право вимагати повернення не того ж майна, а майна також роду та якості.

Договір позики укладається у письмовій формі. Недодержання письмової форми не тягне за собою недійсність договору, але за наявності спору рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Виходячи з того, що у відносинах позики досить часто виступають громадяни, ЦК регулює спрощений порядок їх оформлення. Згідно зі ст. 1047 ЦК договір позики на суму, яка не перевищує десяти неоподатковуваних мінімумів громадян, за винятком договору позики, в якому позикодавцем є юридична особа, може бути укладений в усній формі. На підтвердження його укладення надається розписка позичальника або інший документ, який підтверджує передачу позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. Відсутність боргового документа тягне такі ж самі наслідки, що й недодержання письмової форми – у разі спору сторони не можуть посилатися на свідчення свідків.

Позика за своєю юридичною природою є реальним, одностороннім та за загальним правилом, оплатним договором.

Реальність позики полягає у тому, що договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених речовими ознаками. Односторонній характер позики полягає в тому, що обов’язок за цим договором має лише позичальник: він зобов’язується повернути позикодавцеві отриману суму грошей або таку ж кількість речей у строки та в порядку передбачених договором.

Відносини можуть бути оплатними, так і безоплатними. Згідно зі ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, договір позики передбачається оплатним. Відсутність у ньому вказівки на розмір процентів та порядок їх виплати не роблять його безоплатним. У цьому випадку розмір процентів визначається на рівні облікової ставки НБУ, а виплата здійснюється щомісяця до дня повернення позики. Безоплатним договір буде тоді, коли це прямо передбачено договором або законом. Зокрема договір презюмується безоплатним лише у двох випадках, по-перше, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру нмдг, і не пов’язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; і по-друге, позичальнику передані речі, визначені родовими ознаками. Однак і у зазначених випадках сторони можуть домовитись про оплатний характер їх відносин.

Оскільки договір позики є одностороннім, його зміст складає обов’язок позичальника повернути позикодавцю отриману суму грошей або таку ж саму кількість речей того ж роду та якості та, за загальним правилом, виплатити проценти (винагороду), і кореспондуюче цьому обов’язку позичальника право позикодавця. Строк і порядок повернення боргу та виплатити винагороди зазвичай визначаються договором. Якщо ці питання не врегульовані договором, відносини, що виникли мають врегульовуватися за правилами, встановленими ЦК. Так, коли строк повернення позики не передбачений договором або визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це.

Найпоширенішою підставою припинення зобов’язання є його належне виконання. Виконання договору позики пов’язується з моменту фактичного передання позикодавцеві грошей або речей або моментом зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позичальника.

Оскільки гроші та речі, визначені родовими ознаками, переходять у власність позичальника, їх подальша доля ніяким чином не впливає на існування відносин позики. Випадкове знищення речей або грошей, їх крадіжка не призведе до припинення договору, оскільки об’єкти, визначені родовими ознаками є замінними.

Досить часто позикодавець, надаючи позику, вимагає встановлення забезпечення її повернення. Зазвичай виконання за договором позики забезпечується шляхом укладення договору застави або поруки.

У разі невиконання позичальником обов’язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов’язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК, якщо інше не встановлено договором.

Відповідальність.

Проценти за користування чужими грошовими коштами слід відрізняти від процентів як форми відповідальності за прострочення виконання грошового зобов’язання. Якщо предметом договору позики є гроші, позикове зобов’язання за своєю природою характеризується як грошове, а тому відповідальність за прострочення виконання договору настає згідно зі ст. 625 ЦК: позичальник, який своєчасно не повернув суму позики, на вимогу позикодавця зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванн6ям встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Якщо предметом договору є речі, визначені родовими ознаками, то відповідальність за прострочення повернення боргу може наступити у формі сплати неустойки, яка нараховується від дня, коли речі мали б бути повернені, до дня їх фактичного повернення, незалежно від одержання плати за позику.

Кредитний договір.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір є консенсуальним, двостороннім і відплатним. На відміну від договору позики, кредитний договір двостороннім договором, оскільки правами та обов’язками наділені обидві його сторони. У зв’язку з тим, що кредитування шляхом укладення кредитних договорів є підприємницькою діяльністю різноманітних фінансових установ, характерною рисою цього договору є відплатність. Тобто наявність у позичальника обов’язку сплатити на користь кредитора проценти за користування наданими грошовими коштами.

Слід зазначити, що у чинному законодавстві України, окрім поняття «кредитний договір», зустрічаються також поняття: «фінансовий кредит», «іпотечний кредит», «комерційний кредит», «товарний кредит».

Під фінансовим кредитом розуміють кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Така ж сама сутність понять банківського та іпотечного кредиту, під який відповідно розуміється кредит наданий банком, та звичайний кредитний договір, у якості забезпечення виконання якого слугує договір застави об’єкта нерухомості.

Інше змістовне навантаження мають поняття комерційного та товарного кредиту, які фактично являють не спеціальну діяльність фінансових установ, спрямовану на отримання прибутку, а особливості договірного співробітництва учасників цивільних відносин, при яких одна із сторін договору купівлі-продажу, поставки, підряду, тощо з тих чи інших міркувань (партнерства, звичаїв ділового обороту і т. п.) після сплати авансу, передання товару, виконання роботи не вимагає від свого контрагента одночасного зустрічного виконання з метою втілення від платності та еквівалентності у відносинах між ними. Виходячи з цього, комерційний кредит на відміну від кредитного договору, фактично не є самостійним договором, а лише однією з умов іншого договору, що знаходить своє втілення, наприклад, у відстрочці поставки оплаченої продукції чи авансовій оплаті послуг, що замовлені однак ще не надані.

Сторонами договору є кредитодавець і позичальник. Останнім може бути будь-який учасник цивільних відносин. Навпаки, у якості кредитора може бути визначене коло учасників цивільних відносин, а саме банк або інша фінансова установа.

Відповідно до Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру у порядку встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, інвестиційні фонди і т. д.

Діяльність фінансових установ з надання кредитів за рахунок залучених коштів підлягає ліцензуванню. Тобто у якості ще однієї вимоги до особи кредитодавця є наявність у неї відповідної ліцензії.

Предметом кредитного договору, на відміну від договору позики є виключно грошові кошти (кредит). Грошові кошти, що надаються позичальнику, можуть бути як у валюті України так і в іноземній валюті.

Суттєвою умовою кредитного договору є ціна, тобто розмір плати, яку сплачує позичальник кредитодавцю за наданий кредит.

Імперативний характер мають вимоги щодо форми кредитного договору. Цей договір під ризиком визнання його у безспірному нікчемним слід вчиняти у письмовій формі.

Права та обов’язки сторін.

Кредитодавець відповідно до укладеного ним кредитного договору зобов’язаний надати позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі та порядку, встановлених договором. Кредитодавець вправі відмовитись від надання кредиту в повному обсязі або частково чи припинити подальше кредитування у випадку коли кредит планувалося надати частинами за наявності підстав передбачених законом або договором. Згідно з ЦК такими підставами є: порушення процедури визнання постачальника банкрутом; за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит не буде своєчасно повернений (позичальник одержав кредит і в інших фінансових установах, має значну заборгованість тощо); позичальником порушено обов’язок цільового використання наданого кредиту у випадку, коли обов’язок такого використання встановлено договором, а сам кредит надається частинами.

Кредитодавець вправі вимагати сплати йому позичальником за наданий кредит процентів у розмірі, встановленому у договорі. У випадку коли визначити такий розмір не можливо, то на підставі ст. 632, ст. 1048 ЦК кредитодавець вправі отримати проценти у звичайному розмірі, тобто проценти, які сплачуються за аналогічними кредитами на момент укладення договору, що не можуть бути меншими облікової ставки НБУ.

Якщо у договорі не передбачено іншого, кредитодавець

Вправі вимагати сплати процентів за користування кредитом щомісячно. Кредитодавець вправі вимагати дострокового повернення наданого кредиту та сплати процентів у випадках: прострочення повернення чергової частини, не виконання вимог щодо забезпечення виконання обов’язку з повернення кредиту, втрати чи погіршення умов існуючого забезпечення.

Слід зазначити, що кредитний договір здебільшого набуває якості договору приєднання, умови якого розробляє кредитодавець самостійно та пропонує позичальнику укласти його на цих умовах. У зв’язку з цим у позичальника відсутні можливості для рівноправного обговорення умов кредитного договору.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-30; просмотров: 192; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.144.233.198 (0.028 с.)