Представництво та довіреність.

Представництво – це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представник не виступає стороною правочину, а а здійснює представництво шляхом реалізації наданих йому повноважень по його укладенню від імені і в інтересах особи, яку він представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих право чинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Це правило стосується представництва, яке виникає на підставі договору або акта органу юридичної особи. Воно не поширюється на випадки виникнення законного представництва. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою яку він представляє (складання заповіту тощо). Мета представництва полягає у вчиненні представником право чинів в інтересах особи, яку він представляє. Вчинення право чинів представником полягає у здійсненні ним власних дій, які відповідно до наданих йому повноважень створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов’язки у особи, яку він представляє. Представниками можуть бути фізичні або юридичні особи, що мають повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку вона представляє.

Підставами виникнення представництва можуть бути договір, закон, акт органу юридичної особи.

Види представництва

1. Представництва, що виникає на підставі договору, називають добровільним або договірним. Це означає, що на вчинення правочину від імені особи, яку представляють, повинна бути згода представника, виражена в договорі або безпосередньо в довіреності. Різновидом добровільного договірного представництва є комерційне представництво (ст. 243 ЦК).

2. Представництво, яке виникає на підставі закону, називається законним і обов’язковим. Обов’язкове представництво виникає у випадках, коли і представник, і межі його повноважень встановлюються законом, незалежно від волі особи, яку представляють (встановлення опіки на д малолітніми або недієздатними тощо).

3. Представництвом, яке виникає на підставі акта органу юридичної особи, вважаються правовідносини, у яких представник діє від імені і в інтересах юридичної особи, яку він представляє, у межах, визначених змістом розпорядчого акта її органу. Особою, яку представляють, у цьому випадку виступає організація, що є юридичною особою, а функції представника виконують її представники, котрі за родом своєї трудової діяльності повинні представляти її у відносинах з третіми особами.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Комерційне представництво .

Підставою виникнення комерційного представництва може бути цивільно-правовий договір, укладений між підприємцем, який виступає особою, яку представляють, і комерційним представником. Комерційний представник – це особа, яка постійно та самостійно виступає від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ч.1 ст. 243 ЦК). Представництво носитиме характер комерційного лише у випадках, коли комерційний представник займається вказаною діяльністю постійно та самостійно, і ця діяльність є однією з форм здійснення підприємництва. Комерційними представниками можуть бути юридичні особи, створені у встановленому законом порядку, або фізичні особи-підприємці.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Довіреність.

Довіреність – це письмовий документ, що видається особою, яку представляють (довірителем), іншій особі (представнику) для представництва перед третіми особами. Довіреність за своєю природою є одностороннім правочином. Залежно від обсягу повноважень, що надаються представнику особою, яку він представляє, можна відокремити три види довіреності:

1. загальна (генеральна) уповноважує представника на вчинення широкого кола право чинів та пов’язаних з ними юридичних дій (наприклад, генеральною є довіреність, яка видається керівникові філії юридичної особи).

2. спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу. До спеціальної можна віднести довіреність, яка видається експедиторові на укладення право чинів стосовно вантажів.

3. разова довіреність видається представнику на укладення одного правочину. Після здійснення дій представника, пов’язаних з його укладенням, разова довіреність втрачає силу.

Довіреність, як і будь-який інший правочин, має відповідати всім вимогам їх дійсності. Зокрема, положення ЦК визначають певні вимоги до форми довіреності. Згідно з ч.1 ст.245 ЦК вона повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин, наприклад, довіреність на купівлю-продаж нерухомості має бути нотаріально посвідчена. Нотаріальному посвідченню підлягає також довіреність, що видається у порядку передоручення (ч.2 ст.245 ЦК). Згідно з ч.3 ст.245 ЦК до нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються: довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі. Така довіреність може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем. До нотаріально посвідчених прирівнюють також довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військової частини, з’єднання, установи, військо-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендій, пенсій, аліментів інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок, тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні або за місцем його проживання (ч.4 ст.245 ЦК). Законодавство передбачає наявність у довіреності обов’язкових відомостей (реквізитів), до яких слід віднести дату її вчинення. Довіреність, в якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною. Іншим обов’язковим реквізитом є підпис довірителя, а для довіреності, яка видається від імені юридичної особи – її печатка. Строк дії довіреності визначається її змістом. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до її припинення.

Підстави припинення представництва за довіреністю:

- закінчення строку довіреності;

- скасування довіреності особою, яка її видала;

- відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

- припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

- смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності;

- смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов’язаний негайно повернути довіреність.

Скасування довіреності – це добровільне припинення правовідносин представництва. Відповідно до ст. 249 ЦК особо, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може у будь-який час її скасувати. При цьому вона повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------