Договір банківського рахунка.

Проведення різноманітних банківських операцій вимагає відкриття банківського рахунка, що є передумовою їх здійснення.

За договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безкоштовно розпоряджатися цими коштами.

Відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність», якщо інше не встановлено законом, клієнту надане право відкривати необмежену кількість рахунків. У тому числі депозитних, розрахункових, поточних, валютних та інших у різних банках.

Залежно від кола операцій із грошовими коштами розрізняють декілька видів рахунків:

1) кореспондентський рахунок – рахунок який відкривається банку (філії) для обліку коштів та проведення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеного договору;

2) строковий (депозитний рахунок);

3) безстроковий (поточний) рахунок, який у свою чергу поділяється на: бюджетний поточний рахунок; на поточний рахунок фізичних та юридичних осіб; рахунки зі спеціальними режимами їх використання, які відкриваються у випадках, передбачених законодавством України; карткові рахунки.

Порядок відкриття банківських рахунків міститься в Інструкції НБУ «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах». Зазначеною інструкцією встановлюється перелік документів, які необхідно подати до банку для відкриття поточних рахунків із врахуванням тих чи інших особливостей правового статусу особи, яка намагається відкрити рахунок, та діяльності, яку вона здійснює. На підставі цих документів уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію клієнта та осіб, уповноважених розпоряджатися поточним рахунком. Що стосується рахунків юридичних осіб, то ідентифікації підлягають всі особи, які внесені до картки із зразками підписів. Важливим також є подання особою документів або відомостей, які вимагає банк на виконання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. При невиконані особою цих умов або умисного надання нею неправдивих відомостей про себе рахунок банком не відкривається.

Договір банківського рахунку є консенсуальним, оскільки він вважається укладеним в момент коли сторонами досягнуто згоди з усіх істотних його умов, а не в момент внесення грошових коштів на рахунок. Отже, клієнту рахунок відкривається незалежно від того, чи вносить він кошти у момент його відкриття.

Цей договір є оплатним. Плату сплачує як клієнт за користування комплексом послуг банку по розрахунково-касовому обслуговуванню, так і банк за користування коштами, що знаходяться на рахунку клієнта.

Відносини за банківським рахунком вважаються безстроковими.

Договір банківського рахунку є двостороннім. Сторонами його є: банк чи інша фінансова установа, яка має ліцензію на право здійснення банківських операцій та клієнт (володілець рахунку).

Банком визнається кредитна установа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

В якості клієнта можуть виступати як фізичні так і юридичні особи.

Договір банківського рахунка може укладатися на користь третьої особи. Фізичні особи мають право укласти такий договір не тільки на користь іншої фізичної особи, а й на користь майбутньої юридичної особи, що поширене при відкритті тимчасових рахунків засновниками юридичних осіб.

Досить важливим є питання врахування поділу об’єктів зобов’язання на юридичний (як визначену поведінку зобов’язаної особи, тобто позитивні дії) та матеріальний (якими можуть бути різноманітна блага). Отже, юридичним об’єктом договору банківського рахунка як зобов’язання будуть дії, а матеріальним – грошові кошти.

До обов’язків банку входить надання клієнту можливості безперешкодного розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку. Єдиним випадком коли банк не виконує розпоряджень клієнта, є арешт, стягнення та зупинення операцій по рахунках, тобто неможливість проведення витратних операцій на рахунку. Арешт накладається за санкціонованою прокурором постановою слідчого, за постановою державного виконавця у випадках передбачених законами України, або за рішенням суду. Операції порахунках можуть бути відновлені органом, який прийняв рішення про їх зупинення, або за рішенням суду.

Одним із істотних обов’язків банку є обов’язок зберігати таємницю, тобто відомості про банківський рахунок, про операції за ним і про клієнта.

У випадку смерті клієнта довідки по рахунках видаються особам зазначеним власником рахунка в заповідальному розпорядженні банку, нотаріусам, іноземним консульським установам. За розголошення банківської таємниці винні особи можуть бути притягнуті до відповідальності і будуть зобов’язані відшкодувати клієнту чиї інтереси порушені, заподіяні збитки.

Списання коштів з рахунка клієнта за загальним правилом здійснюється за його прямим розпорядженням. Розрахункові документи про перерахування й видачу коштів з рахунка юридичної особи повинні бути підписані керівником і головним бухгалтером, зразки підписів яких мають місце на банківських картках. В інших випадках права осіб, які здійснюють від імені клієнта розпорядження його рахунком, повинні бути посвідчені безпосередньо клієнтом, який несе пов’язаний з ним ризик. Банк в свою чергу зобов’язаний перевірити правильність оформлення вказаних прав.

Статтею 1073 ЦК встановлюється, що у разі несвоєчасного (пізніше наступного дня після надходження розрахункового документа) зарахування на рахунок клієнта грошових коштів, що надійшли або безпідставного списання банком коштів з рахунка, а також невиконання вказівок клієнта про перерахування коштів з його рахунка банк зобов’язаний негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити клієнту проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Проценти нараховані за належне здійснення операцій по рахунку, являють собою цивільно-правову відповідальність.

Клієнт має право в односторонньому порядку розірвати договір банківського рахунка в будь-який час на підставі заяви. До можливості для банку за його вимогою розірвати договір банківського рахунка законодавець ставиться більш жорстоко. Згідно з ч. 2 ст. 1075 ЦК це можливо в наступних випадках: якщо протягом місяця після попередження клієнта сума грошових коштів, що зберігається на рахунку, виявиться меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором; при відсутності операцій за рахунком протягом року, якщо інший строк не встановлений договором; в інших випадках, встановлених договором.

У випадку розірвання банк зобов’язаний видати залишок грошових коштів клієнту або перевести їх на інших рахунок за його вказівкою.

Договір факторингу.

За договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відпускає або зобов’язується відпустити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника)

Аналіз цієї дефініції дозволяє дійти висновку, що у вітчизняному цивільному законодавстві закріплено погляд на договір факторингу як договір купівлі-продажу майнового права (наявної у клієнта права грошової вимоги). Проте сторони, керуючись ч. 2 ст. 1077 ЦК, мають можливість додати до зобов’язань фактора також дії щодо надання клієнтові послуг сутнісно пов’язаних із грошовою вимогою, право на яку він відступає.

Договір факторингу є двостороннім, відплатним та реальним або консенсуальним.

Договір факторингу належить до двосторонніх договорів, з огляду на ту обставину, що у обох сторін цього зобов’язання є права та обов’язки. Конкретний перелік таких прав та обов’язків може варіюватися залежно від змісту укладеного між сторонами договору. Проте у будь-якому випадку маємо право констатувати наявність у фактора обов’язку з передач коштів клієнту, а в свою чергу у клієнта – обов’язку з відступлення (відчуження) фактору належного першому права грошової вимоги до третьої особи. Кореспондують вищезазначеним обов’язкам сторін відповідні права. Так, клієнт має право вимагати від фактора передання обумовленої плати, а фактор – визначеного договором та належного клієнтові права грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За своєю сутністю факторинг є різновидом підприємницької діяльності, що своїм логічним наслідком має відплатність договору факторингу. Отримуючи право грошової вимоги, фактор передає клієнту визначену в договорі суму коштів, тобто одна сторона договору – фактор – за гроші набуває належне контрагенту – клієнту – майнове право: право вимоги певної грошової суми.