Правочини. Загальні положення про правочини .

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Правочини характеризуються сукупністю ознак, властивих їм, які дають можливість відмежовувати останні від інших юридичних фактів. По-перше, првочин є дією осіб, це завжди вольовий акт (виникає потреба, приходить усвідомлення способів її задоволення; вибір способу задоволення потреби; прийняття рішення про правочин). По-друге, правочин не будь-яка дія, а лише та, яка спеціально спрямована на досягнення певного правового результату – набуття, зміну або припинення цивільних правовідносин. Слід розрізняти ціль правочину (це намір особи, що вчинює правочин досягти правового результату, ним передбаченого), правовий результат (юридичні наслідки, що виникають у суб’єктів при вчиненні правочину, напр.: виникнення права власності на річ при здійсненні купівлі-продажу), мотив правочину (це психологічна підстава його вчинення, але він знаходиться поза межами правочину). По-третє, правочин – дія суб’єктів цивільного (приватного) права, які завжди є рівними особами. Можливість вчинення ними право чинів – елемент змісту їх цивільної дієздатності. По-четверте, правочин – це завжди правомірна дія. За даною ознакою правочини відрізняються від правопорушень. Правомірність правочину означає, що за ними визнаються властивості юридичного факту, який породжує ті правові наслідки, настання котрих бажають його суб’єкти.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Види правочинів:

1. Залежно від кількості осіб, що вчинюють правочин:

- Односторонній правочин – це дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або декількома особами. Прикладом одностороннього правочину є: складання заповіту; складання довіреності; відмова від прийняття спадщини. При цьому виявляється воля однієї особи, якої достатньо для настання відповідних правових результатів.

- Двостороннім право чином є погоджена дія двох чи більше сторін. Двосторонні правочини – це договори. Для вчинення двостороннього правочину необхідно волевиявлення кожної із сторін та їх взаємо узгодженість.

-. Багатосторонній правочин – різновид договору, в якому є щонайменше три сторони. Прикладом можуть бути договір про спільну діяльність, вчинений не менше як трьома особами; засновницькі договори про створення не менше як трьома особами повного або командитного товариства.

2. Залежно від наявності або відсутності у правочині зустрічного обов’язку однієї сторони надати певне благо іншій:

- Відплатні – це правочин, у якому обов’язку однієї сторони вчинити певну дію відповідає зустрічний обов’язок іншої сторони з надання певного блага. Від платність у правочині визначається не тільки передачею грошей, а й речей, виконанням робіт, наданням послуг тощо.

- Безвідплатні – це односторонні правочини, напр.: договір дарування.

3. Залежно від моменту, з якого правочин вважається укладеним:

- Консенсуальний правочин – вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов.

- Реальний правочин – вважається укладеним з моменту передачі речі. Для вчинення даного правочину досягнення між сторонами згоди щодо його істотних умов, є недостатнім. Прикладом є позика.

Правочини можуть вчинятися:

- під відкладальною умовою, коли особи, що вчинюють його, обумовили нею настання прав та обов’язків. За таким право чином права і обов’язки у сторін виникають не з моменту його вчинення, а відкладаються на майбутнє і пов’язуються з моментом настання обумовленої обставини.

- під скасувальною умовою у випадку, коли особи, що вчинюють його, обумовили нею припинення прав та обов’язків. При цьому права і обов’язки у сторін правочину виникають з моменту його вчинення, але підлягають припиненню (скасуванню) у майбутньому з моменту настання обумовленої умови.

4. Строк у правочинах має самостійне значення і зумовлює строковість чи безстроковість правочинів. Відповідно до цього правочини бувають:

- Строкові – це прочини у яких обумовлюється або момент, з якого він набуває чинності, або момент з котрого він втрачає чинність.

- Безстроковими є правочини, у яких не вказується момент, з якого вони втрачають дію.

5. Фудуціарні правочини (від лат. Fiducia – довіра) – це ті, що базуються на особливо довірчих відносинах між суб’єктами, які їх вчинюють. Наприклад, такий правочин як доручення.

6. Біржові правочини – це правочини купівлі-продажу, поставки та обміну товарів, допущених до обігу на товарній біржі або їх представниками (брокерами).

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Умови дійсності правочину – це визнання за ним властивостей юридичного факту, що породжує правовий наслідок, до якого прагнули суб’єкти правочину при його вчиненні. Таке можливе лише у випадку, коли правочин відповідає сукупності вимог, визначених законом, які йменуються умовами дійсності правочинів. До них належать:

- зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а такожморальним засадам суспільства (зміст правочину – це сукупність його умов, сформульованих однією стороною, якщо вчинюється односторонній правочин або узгоджених усіма сторонами при двосторонніх чи багатосторонніх правочинах);

- особо, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (фізичні особи, що є дієздатними у повному обсязі можуть самостійно укладати будь-чкі правочини. Малолітні особи, яким не виповнилося 14 років, неповнолітні особи у віці від 14 до 18 років та повнолітні особи, цивільна дієздатність котрих обмежена, можуть самостійно вчиняти лише ті правочини, для яких обсяг їх дієздатності є достатнім. Особи визнані недієздатними, взагалі не можуть вчиняти жодних право чинів);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (невідповідність між дійсним бажанням – волею та його зовнішнім проявом – волевиявленням є підставою для визнання судом такого правочину недійсним. Така невідповідність може бути результатом помилки, обману, насильства, збігу тяжких обставин тощо);

- правочин має вчинятися у формі встановленій законом. Форма правочину спосіб фіксування волевиявлення осіб, що вчинили правочин. Правочини можуть вчинятися в усній формі або у письмовій (простій чи нотаріально посвідченій). В усній формі можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення. У таких випадках момент вчинення правочину збігається з моментом його виконання і припинення зобов’язання, яке виникло на підставі правочину. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований у одному чи декількох документах, листах або телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін була виражена за допомогою телетайпного, електронного та іншого технічного засобу зв’язку. У простій формі слід вчиняти правочини, щодо яких законом або іншими нормативно-правовими актами вимагається така форма, а також правочини, які вчиняються між юридичними особами,правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин за її участю може бути посвідчений нотаріально.);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Недійсність правочину.

Недійсними правочинами є дії фізичних та юридичних осіб, які не створюють юридичних наслідків, що передбачалися ними, через непритаманність цим діям властивостей юридичного факту.

По-перше підставою недійсності правочину є недодержання стороною будь-якої із загальних вимог, додержання яких необхідне для його чинності, крім вимоги щодо форми правочину.

По-друге, ЦК закріплює поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

Нікчемний правочин – це правочин, недійсність якого встановлена у законі.

Оспорюваний правочин – це правочин, недійсність якого прямо не встановлена у законі, але який може бути визнаний недійсним судом у разі, коли одна із сторін або інша заінтересована особа заперечують його дійсність на підставах передбачених законом.

Підстави нікчемності правочинів:

- правочини, які порушують публічний порядок, тобто якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальних громад, незаконне заволодіння ним;

- правочини, вченені з порушенням вимог щодо їх форми, є нікчемними лише у випадках, коли закон спеціально передбачає такі наслідки;

- правочини, вчинені малолітніми особами за межами їх цивільної дієздатності (дрібні побутові правочини);

- правочини вчинені недієздатною особою;

- правочини, вчинені без згоди органу опіки та піклування.

Підстави оспорюваності правочинів:

- можливість визнання судом недійсними правочинів, вчинених неповнолітніми фізичними особами за межами їх цивільної дієздатності;

- можливість визнання судом недійсним правочину, вчиненого фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена за межами її цивільної дієздатності (ст..223 ЦК)

- можливість визнання судом недійсним правочину дієздатної фізичної особи, вчиненого у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст..225 ЦК);

- можливість визнання судом недійсним правочину, укладеного юридичної особою, якого вона не мала права вчиняти (ст. 227 ЦК);

- можливість визнання судом недійсним правочину, який особа вчинила під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, під впливом тяжкої обставини (ст. 229, 230, 231, 232,233 ЦК);

- визнання недійсним судом фіктивного правочину (ст. 236 ЦК).

Момент недійсності правочину: правочин вважається недійсним з моменту його вчинення. Це правило вважається загальним і стосується як нікчемних так і оспорюваних право чинів.