Здійснення та захист суб’єктивних цивільних прав.

Здійснення суб’єктивного цивільного права – це реалізація мір можливої поведінки управомоченої особи шляхом здійснення належних їй правомочностей.

Порядок вчинення дій, які здійснює управомочена особа, називається спосом здійснення суб’єктивних прав. Цей порядок і самі дії можуть бути різноманітними. Різноманітність дій уповноваженої особи і порядок їх здійснення залежить від характеру права, його призначення та змісту правової норми, за допомогою якої забезпечується правове регулювання цих відносин. Вибір способу здійснення суб’єктивного права залежить від мети, яку переслідує управомочена особа.

Під способом захисту суб’єктивного права розуміється визначений законом порядок забезпечення відновлення (визнання) порушених прав і одночасно правового впливу на порушника з метою відновлення порушеної майнової і немайнової сфери.

Положеннями актів цивільного законодавства (ст.16 ЦК) встановлюються такі способи захисту цивільних прав:

1. визнання права;

2. визнання правочину недійсним;

3. припинення дії, яка порушує право;

4. відновлення становища, яке існувало до порушення;

5. примусове виконання обов’язку особи в натурі;

6. зміна правовідношення;

7. припинення правовідношення;

8. відшкодування збитків та інші способи залагодження матеріальної шкоди;

9. відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10. визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування. Перелік способів захисту в ст. 16 ЦК не є вичерпним.

Усі способи захисту цивільних прав можна поділити на дві групи:

Перша група містить способи захисту, застосування яких дозволяє підтвердити (засвідчити) право, що захищається, або припинити (змінити) обов’язок. До цієї групи відносять такі способи захисту, як визнання права, примусове виконання обов’язку особи в натурі, зміна правовідношення або його припинення.

- визнання суб’єктивного права, застосовується у випадку коли наявність у особи конкретного суб’єктивного права піддається сумніву, оспорюється, заперечується або ж мається реальна погроза таких дій, наприклад, за позовами про визнання права авторства на твори науки, літератури й мистецтва, за позовами про визнання права власності та ін.

- примусове виконання обов’язку особи в натурі характеризується тим, що порушник за вимогою потерпілого повинен реально виконати дії, які складають предмет його зобов’язання. Наприклад, реально передати річ, виконати роботу, надати послугу.

- зміна і припинення правопорушення найчастіше реалізуються в судовому порядку, оскільки пов’язані з примусовою зміною або припиненням правопорушення. Прикладом зміни може виступати обов’язок перевізника відшкодувати одержувачу вартість втраченого вантажу, якщо за договором перевезення він був втрачений з вини перевізника. Якщо ж за договором перевезення вантаж загинув внаслідок яких-небудь форс-мажорних обставин, то правовідносини за договором припиняються.

До другої групи захисту цивільних прав можна віднести такі способи, застосування яких дозволяє попередити або припинити порушення права. До них належать:

- припинення дії, що порушує право;

- визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Під формою захисту розуміється нормативно визначений порядок здійснення відповідних дій самими суб’єктами цивільного права або державними органами, які спрямовані на відновлення порушеної майнової або немайнової сфери законних інтересів та прав управомоченої особи.

Розрізняють юрисдикційні і неюрисдикційні форми захисту порушених суб’єктивних цивільних прав. Порядок захисту порушених або оспорюваних суб’єктивних цивільних прав та інтересів, який здійснюється уповноваженими на те державними органами, відноситься до юрисдикційних форм захисту. Самозахист розглядається як неюрисдикційна форма забезпечення захисту порушених суб’єктивних цивільних прав та інтересів. Право на самозахист слід розглядати як юридично визначену можливість застосування особою у випадку порушення суб’єктивних цивільних прав і інтересів, належних їй або іншій особі, засобів протидії протиправним діянням або бездіяльності правопорушника, які не заборонені законом, не суперечать моральним засадам суспільства і спрямовані на забезпечення реалізації дозволеної можливої поведінки управомоченої особи, припинення правопорушення і відновлення порушеної майнової і немайнової сфери (напр.: притримання ст. 594 ЦК, односторонній порядок розірвання договору у випадку невиконання контрагентом відповідних обов’язків тощо).