Право спільної часткової власності.

Спільна часткова власність – це власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві спільної власності.

Здійснення права спільної часткової власності.

Частина 1 ст. 358 ЦК містить загальне правило відповідно до якого право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Співвласники володіють та користуються майном спільно, не порушуючи взаємні права. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено законом. Кожен із співвласників може вимагати надання йому у користування тієї частини спільного майна у натурі, яка відповідає його частці у праві спільної власності. При неможливості цього він має право отримати від інших співвласників відповідної матеріальної компенсації. Згода щодо порядку володіння та користування майном може бути закріплена ними у нотаріально посвідченому договорі.

Право спільної сумісної власності.

Спільна сумісна власність – це власність двох і більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності на майно.

Здійснення права спільної сумісної власності.

Для спільної сумісної власності характерною є невизначеність часток співвласників у праві на майно. Частка кожного із співвласників визначається тільки при припиненні спільної власності (напр. при поділі майна). У зв’язку з невизначеністю часток співвласник не має права на розпорядження своєю часткою шляхом її продажу, міни, дарування тощо. Важливим є також те, що під час створення спільної сумісної власності внесок кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна за загальним правилом не впливає на розмір його частки у праві спільної сумісної власності у разі її визначення.

Відповідно до ЦК суб’єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава, територіальні громади.

Захист права власності

Захист права власності здійснюється згідно з положеннями глави 3 ЦК, які застосовуються у випадку порушення всіх різновидів суб’єктивних цивільних прав та інтересів і мають характер загальних норм.

Найбільш ефективним і поширеним способом відновлення порушених прав та законних інтересів власника є судовий захист. Відповідачами про захист права на речі можуть бути як незаконні володільці (добросовісні та недобросовісні), так і сторона за відповідним договором, а також особи, які заподіяли шкоду власнику.

Види позовів:

- віндикаційний позов – це позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Предметом віндикаційного позову може бути лише індивідуально-визначена річ. Речі, означені родовими ознаками, а також гроші та цінні папери на пред’явника не можуть бути предметом віндикації;

- негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов’язаних з порушенням володіння.

…………………………………………………………………………………………………………….

Речові права на чуже майно

Під речовим правом на чуже майно слід розуміти визначену договором з власником або законом міру можливої поведінки управомоченої особи по здійсненню обмежених за обсягом (у порівнянні з правом власності) правомочностей речового характеру (володіння, користування і розпорядження) стосовно речей, які їй не належать.

Закон відносить до речових прав на чуже майно:

1. Право володіння чужим майном – це забезпечене правовою охороною фактичне, правомірне утримання володільцем чужого майна, до якого він ставиться як до свого, йому належного.

Наявність права володіння визначається об’єктивним та суб’єктивним критерієм. Об’єктивний критерій визначається фактичним володінням річчю. Суб’єктивний критерій полягає у ставленні особи до відповідної речі як до своєї.

Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також з інших підстав передбачених законом.

Незаконне володіння може бути добросовісним і недобросовісним.

Добросовісним володіння визнається тоді коли володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю безпідставно. При недобросовісному володінні володілець майна, навпаки, чітко знав або повинен був знати про те, що особа у якої він придбав річ, не мала права на її відчуження.

Право володіння припиняється у разі:

- відмови володільця від володіння майном;

- витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

- знищення майна та в ін. випадках передбачених законом.